Рішення

від 10.02.2020 по справі 922/4297/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,   тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

---

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4297/19 Господарський суд Харківської області у складі: судді Прохорова С.А.                       розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом  Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія  "Нафтогаз України", 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6,  код ЄДРПОУ 20077720      до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі", 61002, м. Харків, вул. Алчевських, 4, код ЄДРПОУ 36818263    про   стягнення коштів без виклику учасників справи ВСТАНОВИВ: До господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі" (відповідач) інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання за Договором постачання природного газу №2474/1617-ТЕ-32 від 26.09.2016 у загальній сумі 20 435,96 грн, у тому числі: пеня у сумі 14 982,88 грн., три відсотки річних у сумі 2 531,46 грн., інфляційні страти у сумі 2 921,62 грн. Судові витрати в сумі 1 921,00 грн. сплаченого судового збору просить також стягнути з відповідача. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2019, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.12.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (вх. №1875 від 24.01.2020 та 1698 від 23.01.2020). Правом на подання відповіді на відзив, позивач не скористався. В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України. Про розгляд справи сторони були повідомлені належним чином. Ухвалою суду від 28.12.2019 було роз'яснено сторонам, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього  Кодексу  обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У встановлені судом строки додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень від сторін до суду не надійшло. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висловленій у рішенні "Каракуця проти України", заявник повинен виявляти належну зацікавленість у розгляді справи. Згідно з частиною третьою статті 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлові мережі» (Відповідач) 26.09.2016 укладено договір № 2474/1617-ТЕ-32 постачання природного газу (далі Договір). На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 2 587 356,41 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до цього позову. Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-ІV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436- IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать. Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги. Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягай згоди. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу. Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання Відповідачем п. 6.1 Договору, Відповідач сплачує Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу. Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). Матеріалами справи підтверджено, що оплату за отриманий газ відповідач здійснював несвоєчасно. Відповідачем не були спростовані дані обставини належними та допустимими доказами. Судом перевірено арифметичний розрахунок пені - 14 982,88 грн., 3% річних - 2 531,46 грн. та інфляційних втрат - 2 921,62 грн., наданий позивачем до його позовної заяви, за допомогою програми Калькулятор Ліга, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства. Стосовно ж заперечень відповідача про те, що відповідач є суб`єктом господарювання основним видом діяльність якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а тому, згідно з Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" відповідач звільняється від сплати пені, річних та інфляційних втрат позивачу, суд зазначає наступне. 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Згідно зі статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Частиною 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016. За приписами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. В даному випадку предметом розгляду справи є стягнення пені, річних та інфляційних на заборгованість, яка виникла у відповідача по зобов'язанням за договором з грудня 2016 року.   Відтак, на спірні правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем не поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016. Посилання відповідача на порушення позивачем черговості зарахування коштів суд не приймає, виходячи з наступного. Умовами пункту 6.3 Договору сторони встановили, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2)у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості. Вказаний порядок може бути застосований виключно у випадку, якщо у відповідача на момент здійснення платежу вже існує заборгованість, що пов`язана з витратами постачальника, пов`язаними з одержанням виконання, інфляційними нарахуваннями, відсотками річних, пенею, штрафами та судовим збором. Тобто, вказані заборгованості виникають у випадку вирішення відповідного спору в судовому порядку, тобто вони мають бути встановлені судовим рішенням з визначенням їх конкретних розмірів. До визначення судом правомірності обчислення та застосування таких нарахувань, відповідач має право заперечувати свій обов`язок щодо їх оплати. Отже, при здійсненні поточних платежів за відсутності заборгованості за минулі періоди, визнаної рішенням суду, вони мають бути зараховані відповідно до призначення платежу. Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідачем не обґрунтовано та не надано відповідного розрахунку того, яким чином застосування позивачем порядку зарахування коштів, передбаченого пунктом 6.3 Договору, вплинуло б на розмір позовних вимог. Більш того, у випадку якщо б позивач здійснював зарахування поточних оплат за спожитий природний газ в рахунок погашення нарахованих ним в односторонньому порядку сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, це фактично призвело б до збільшення розміру основної заборгованості відповідача та вплинуло б на остаточне сальдо сторін та призвело б до здійснення додаткових нарахувань у зв`язку із порушенням строків основного грошового зобов`язання. Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність. За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Відповідачем не оспорено вказану заборгованість, відзиву на позовну заяву не надано. Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі. Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача. Інших судових витрат позивачем заявлено не було. Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -        ВИРІШИВ: Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія  "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі" задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі" (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 4, код ЄДРПОУ 36818263) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія  "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6,  код ЄДРПОУ 20077720) пеню у сумі 14 982,88 грн., три відсотки річних у сумі 2 531,46 грн., інфляційні страти у сумі 2 921,62 грн. та 1 921,00 грн. судового збору. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України). Позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія  "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6,  код ЄДРПОУ 20077720) Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі" (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 4, код ЄДРПОУ 36818263). Повне рішення складено "10" лютого 2020 р.   Суддя  С.А. Прохоров