Рішення

від 11.02.2020 по справі 640/3188/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2020 року м. Київ № 640/3188/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шатро Інжиніринг"

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шатро Інжиніринг" (далі - позивач, ТОВ "Шатро Інжиніринг") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 лютого 2019 року №01292615140102, №01282615140102.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 24 січня 2019 року №41/26-15-14-01-02/35744217 Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Шато Інжиніринг з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, валютного законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2018 року про безтоварність господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю Шато Інжиніринг з Товариством з обмеженою відповідальністю ІС-Буд є безпідставними та спростовується наявними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю ІС-Буд є безтоварними, оскільки засновник Товариства з обмеженою відповідальністю ІС-Буд заперечує свою участь у здійсненні господарської діяльності названого товариства та вказує, що оформила товариство за грошову винагороду за відсутності мети щодо здійснення господарської діяльності, що підтверджено відповідним протоколом допиту. З огляду на викладене відповідач вважає, що фактично відбулось документування операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю Шато Інжиніринг та Товариством з обмеженою відповідальністю ІС-Буд без отримання результатів таких операцій в дійсності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі направлень, виданих Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 грудня 2018 року № 3011/26-15-14-01-02, №3012/26-15-14-01-02, від 29 грудня 2018 року №3092/26-15-14-01-02, від 27 грудня 2018 року №394/26-15-16-03, від 26 грудня 2018 року №3608/26-15-14-06-03, від 09 січня 2019 року №21/26-15-42-08, від 26 грудня 2018 року №8468/26-15-14-09-01 відповідно до підпункту 75.1.2 підпункту 75.1 статті 75, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання на 2018 рік Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Шато Інжиніринг з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, валютного законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 30 вересня 2018 року, за результатом якої складений акт від 24 січня 2019 року №41/26-15-14-01-02/35744217 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено наступні порушення:

-пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пунктів 5, 6, 7 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 154 297,0 грн.;

-пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на загальну суму 83 581,0 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства базуються на тому, що позивачем віднесено до валових витрат та податкового кредиту операції з Товариством з обмеженою відповідальністю ІС-Буд за договором підряду №14/04-16-3 від 14 квітня 2016 року, які, на думку відповідача, є безтоварними. Так, відповідач в акті перевірки зазначає, що протоколом допиту засновника Товариства з обмеженою відповідальністю ІС-Буд встановлено, що вона зареєструвала зазначене товариства за грошову винагороду без мети здійснення господарської діяльності.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 лютого 2019 року:

-№01292615140102, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 125372,00 грн (за основним платежем 83581,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями 41 791,00 грн),

-№01282615140102, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 192 871,00 грн (за основним платежем 154 297,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 38 574,00 грн).

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонам, суд виходить з наступного.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27 та 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1, пунктів 198.2 та 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю; фіктивність операцій (відсутність реальних поставок); відсутність податкової правосуб`єктності; відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У своєму листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11).

За приписами норм пунктів 44.1 та 44.3 статті 43 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, податковим органом зроблено висновок, що позивачем не надано документів, підтверджуючих реальність здійснення, отримання та подальше використання в господарській діяльності наведених у видаткових накладних товарно-матеріальних цінностей.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ІС-Буд укладено договір підряду від 14 квітня 2016 року №14/04-16-3, предметом якого є виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ІС-Буд в порядку та на умовах, визначених цим договором власними або залученими силами та засобами на свій ризик якісно, у встановлені даним договором строки та в порядку комплексу будівельних робіт по етапам (видам робіт), по будівництву об`єктів згідно виданої генеральним підрядником (позивачем) проектної документації, об`єктних та локальних кошторисів та додатку до договору, і здати виконані будівельно-монтажні роботи, а генеральний підрядник (позивач) зобов`язується прийняти результат виконаних робіт і оплатити їх згідно умов цього договору.

Крім того, відповідно до додаткової угоди №1 до договору підряду від 14 квітня 2016 року №14/04-16-3 загальна ціна виконаних робіт за цією додатковою угодою складає 713 515,6 грн в т.ч. ПДВ.

Також, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ІС-Буд укладено договір підряду від 31 січня 2017 року №31/01-17-2, предметом якого є виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ІС-Буд в порядку та на умовах, визначених цим договором власними або залученими силами та засобами на свій ризик якісно, у встановлені даним договором строки та в порядку, комплексу будівельних робіт по етапам (видам робіт), по будівництву об`єктів згідно виданої генеральним підрядником (позивачем) проектної документації, об`єктних та локальних кошторисів та додатку до договору, і здати виконані будівельно-монтажні роботи, а генеральний підрядник (позивач) зобов`язується прийняти результат виконаних робіт і оплатити їх згідно умов цього договору.

Відповідно до додаткової угоди №1 до договору підряду від 31 січня 2017 року №31/01-17-2 загальна ціна виконання робіт за додатковою угодою складає 92 015,92 грн в т.ч. ПДВ.

Відповідно до пунктів 2.5 згадуваних договорів, які є аналогічними, після закінчення виконання робіт підрядник зобов`язаний повідомити генерального підрядника (позивача) про готовність результату робіт до здачі та скласти остаточний акт прийому-передачі повного комплексу виконаних робіт по кожному об`єкту.

Згідно пунктів 4.1 зазначених договорів, договірна ціна виконаних робіт за цим договором визначається додатковою угодою на кожен етап (вид) робіт, додатками до якого будуть детальний графік виконання робіт та графік платежів по кожному об`єкту. Остаточна ціна робіт визначається на підставі виписаних сторонами актів форми КБ-2 та Довідок КБ-3, які складаються по фактичним обсягам виконаних робіт та погодженої генеральним підрядником вартості матеріально-технічних ресурсів по кожному об`єкту та кожному етапу (виду) робіт.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору підряду від 31 січня 2017 року №31/01-17-2 сторонами складено договірну ціну, локальний кошторис на будівельні роботи №6-1-1, підсумкову відомість ресурсів до локального кошторису №6-1-1, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2017 року, акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2017 року, підсумкову відомість ресурсів за лютий 2017 року, податкову накладену від 28 лютого 2017 року №11. Відповідно до виписки по банківському рахунку позивача та платіжного доручення №3018 від 05 травня 2017 року позивачем проведено оплату коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю ІС-Буд .

Також, на виконання умов договору підряду від 14 квітня 2016 року №14/04-16-3 сторонами складено наступні документи: договірна ціна, локальний кошторис на будівельні роботи №1-1-1-1, підсумкову відомість ресурсів до локального кошторису №1-1-1, локальний кошторис на будівельні роботи №1-1-2, локальний кошторис на будівельні роботи №1-1-3 на роботи з висадки рослин, підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису №1-1-3, довідка про вартість виконаних будівель робіт та витрати за травень 2017 року, акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2017 рок, податкові накладені від 28 жовтня 2016 року №18, від 10 листопада 2016 року №7, від 31 травня 2017 року №24. Відповідно до виписки по банківському рахунку позивача та платіжних доручень позивачем проведено оплату коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю ІС-Буд .

Суд звертає увагу, що будь яких порушень з приводу правильності відображення позивачем валових витрат та податкових зобов`язань з податку на додану вартість по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю ІС-Буд в акті перевірки не встановлено.

З акта перевірки вбачається, що відповідачем під час перевірки по суті не аналізувалися умови та характер спірних операцій позивача із його контрагентом та наявність витратних (будівельних) матеріалів, які необхідні для виконання вказаних у договорі та інших первинних бухгалтерських документах робіт, а до вказаного вище висновку відповідач дійшов лише посилаючись на протокол допиту громадянки ОСОБА_1 стосовно непричетності до реєстрації та фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю ІС-Буд , в якому остання пояснила, що надала свій паспорт для реєстрації названого товариства за грошову винагороду.

Проте, самі по собі протоколи допиту чи наявність кримінального провадження не є безумовними та допустимими доказами відсутності реального здійснення господарської операції.

Одночасно суд зауважує, що договір підряду від 14 квітня 2016 року №14/04-16-3 та первинні бухгалтерські документи, складені на виконання такого договору від імені Товариства з обмеженою відповідальністю ІС-Буд , підписані іншою особою, а не ОСОБА_1 .

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на дані податкової звітності постачальників щодо відсутності інформації про трудові ресурси, складські приміщення, транспорт та устаткування, оскільки зазначене є лише припущенням контролюючого органу та не підтверджується будь-якими доказами.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість та віднесення витрат до валових витрат не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, на думку суду, висновки акта перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та податкового зобов`язання з мотивів, викладених в акті перевірки, є помилковими.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наявні у ній матеріали, суд приходить до висновку про доведеність позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум витрат, які були віднесені до складу витрат/податкового кредиту за перевіряємий період, та, як наслідок, про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість, а відтак наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконав та не довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Шатро Інжиніринг" задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 07 лютого 2019 року №01292615140102, №01282615140102.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шатро Інжиніринг" (04053, місто Київ, вулиця В. Житомирська, будинок 34, лівтера А, код ЄДРПОУ 35744217) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4785 (чотири тисячі сімсот вісімдесят п`ять) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко