Рішення

від 13.02.2020 по справі 826/13754/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2020 року м. Київ № 826/13754/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

27.08.2018 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 23.05.2018 №169-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву позивача про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказала, що через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через свої політичні погляди вимушена була покинути країну походження - Росію. Також звернула увагу на те, що вона не може повернутися до Російської Федерації, оскільки знаходиться там в розшуку по звинуваченню в приналежності до терористичної організації, до якої вона ніколи не належала.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

21.09.2018 позовну заяву, в якому він вказує на обґрунтованість та правомірність оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі .

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому вона фактично наводить ті самі доводи і аргументи, що і у позовній заяві.

В підготовчому судовому засіданні залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - УДМС в Київській області).

Отже, в судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача й третьої особи проти задоволення позову заперечував посилаючись фактичні обставини та матеріали справи.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

14.06.2017 відповідно до статті 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту на підставі висновку про результати розгляду справи позивача №2017KYIV0062 (т. 1 а.с. 60-65), ГУ ДМС України в м. Києві прийнято наказ №256 (т. 1 а.с. 65 на звороті) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Водночас, за результатами розгляду скарги позивача на вказаний наказ, рішенням ДМС України від 03.10.2017 №89-17 (т. 1 а.с. 70), скаргу задоволено - наказ ГУ ДМС України в м. Києві від 14.06.2017 №256 скасовано.

23.05.2018 відповідачем, відповідно до статті 10 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту за результатами розгляду справи позивача №2017KYIV0062, на підставі всебічного вивчення усіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підтримуючи висновок УДМС в Київській області від 27.04.2018 (т. 1 а.с. 109-115), встановлено, що стосовно заявниці умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту , відсутні, у зв`язку з чим прийнято рішення №169-18 (т. 1 а.с. 115 на звороті) про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач оскаржила його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту .

Відповідно до частини першої статті 5 названого Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною другою статті 13 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана, зокрема, подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту , суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Виходячи з буквального тлумачення наведених положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.

Так, Законом України від 21.10.1999 №1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців.

Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік) (далі - Керівництво УВК ООН СБ), яке встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва УВК ООН СБ особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пунктами 99-100 глави другої Керівництва УВК ООН СБ встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника (пункт 195 Керівництва УВКБ ООН).

Згідно з Позицією УВКБ ООН Про обов`язки та стандарти доказів у біженців 1998 року (пункти 5 і 6) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Отже, обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту .

За змістом частини першої цієї статті не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №1.380.2019.000250 (адміністративне провадження №К/9901/31381/19).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - громадянка Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилась в м. Усть-Джегута, Ставропольский край, Російська Федерація. За віросповіданням - сунітський напрямок ісламу, національність - карачаєвка. Офіційно не одружена, перебуває в цивільному шлюбі (за законами шаріату) з громадянином Російської Федерації ОСОБА_2 . На утриманні у неї п`ятеро малолітніх дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 104); син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 105 на звороті); син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а.с. 105); син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а.с. 104 на звороті); дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 1 а.с. 162).

Територію країни походження (Російську Федерацію) позивач залишила 22.11.2014, скориставшись повітряним сполученням, направилася до Туреччини, де перебувала протягом одного місяця, згодом переїхала до Єгипту (м. Олександрія). В 2017 році виїхала з Єгипту, де проживала впродовж 2 років, до Туреччини, однак їй відмолено у в`їзді у вказану країну. З Туреччини направилась до Грузії, де їй також відмовили у в`їзді та повернули до Туреччини. З Туреччини позивачка відправилась до Єгипту, де отримавши відмову у перетині кордону Єгипту направилась до України.

До України прибула легально з Єгипту 17.04.2017 скориставшись повітряним сполученням (аеропорт Бориспіль ) через Йорданію. Того ж дня працівниками Окремого контрольно-пропускного пункту Київ Державної прикордонної служби України позивача затримано, оскільки вона значиться в міжнародному розшуку, з метою арешту та подальшої екстрадиції до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 205.5 Кримінального кодексу Російської Федерації - членство у терористичній організації.

19.04.2017 ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області (т. 1 а.с. 36-37) відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Бориспільської місцевої прокуратури про тимчасовий арешт позивача.

25.05.2017 позивач звернулася до ГУ ДМС України в м. Києві з заявою (т. 1 а.с. 26) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У заяві-анкеті від 25.05.2017 №62 (т. 1 а.с. 26-27) позивач зазначила, що не може повернутися в країну свого походження - Російську Федерацію, через політичні причини, оскільки вона знаходиться в розшуку Російської Федерації по звинуваченню у приналежності до терористичної організації, до якої вона ніколи не належала.

В анкеті (т. 1 а.с. 27 на звороті-29) позивач зазначила, що покинула країну постійного проживання у 2015 році (п. 2.1), а також, що не зверталась за наданням притулку або за наданням статусу біженця в інших країнах, оскільки про її розшук їй стало відомо лише в Україні (п. 2.6). На запитання щодо перебування в політичних, релігійних, військових або громадських організаціях, відповіла, що не перебувала (п. 4.2), а також, що не була причетна до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами тощо (п. 4.4).

При цьому, у протоколі співбесіди від 02.06.2017 (т. 1 а.с. 54-49) на питання: Чому Ви покинули РФ в 2015 році? , позивач відповіла: Мій чоловік знаходився на той момент в Єгипті, я поїхала до нього. . На питання: В реєстраційному листку ви зазначили, що причини виїзду з країни походження є саме релігійними, поясність будь-ласка , позивач відповіла Тому, що хотіла навчати дітей в Єгипті ісламу, щоб вони пізнали іслам. Через це зазначила релігійні причини. . На питання: Чи зазнавали Ви переслідувань за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, політичних поглядів? Як саме? , відповідь: Коли було протистояння місцевого населення проти спецслужб, проходили обшуки по всіх домах. Це проходило з 2011 року до 2014 року, це періодично проходило, дати та час не пам`ятаю. . На питання: Ви приймали участь у будь-яких релігійних, військових, громадянських організаціях чи будь-яких політичних партіях? позивач відповіла: Ні. . На питання: Чи було застосовано до Вас фізичне насильство, пов`язане расовою, національною, релігійною належністю, політичним поглядами тощо? , відповідь також Ні. . На питання: Ви кажете, що Вам загрожує небезпека в РФ, чому Вам не загрожувала небезпека в РФ до 2014 року? , позивач відповіла: Не знаю, мабуть через те, що я довго була в Єгипті. .

У протоколі додаткової співбесіди від 22.02.2018 (т. 1 а.с. 100-102) на питання: Ваш син ОСОБА_6 народився в Єгипті? Дата народження та документи дитини? , позивач відповіла: 22.11.2014 я вилетіла до чоловіка в Єгипет. Проживали там в місті Александрія. Там народився мій молодший син ІНФОРМАЦІЯ_7. Отримала свідоцтво про народження сина в посольстві Російської Федерації. На той час, при зверненні до посольства, проблем не було, але вже в травні 2016 року мої карткові рахунки були заблоковані і я зрозуміла, що вже є якісь проблеми. . На питання: Ви зверталися за статусом біженця в Грузії, розкажіть коли? Штампи перетину кордону? Можете повідомити про результат цього звернення? , позивач відповіла: Я зверталася за статусом біженця в Грузії (штамп перетину кордону 04.04.2017), після того, як мене в турецькому аеропорту Сабіха не впустили в країну, де знаходився мій чоловік. Вирішила їхати в Грузію, так як у мене були хворі діти, а в Грузії, наскільки я чула, гарна медицина. Однак, у допомозі мені відмовили зразу в аеропорту, не пояснюючи причин. В Грузії ми знаходились з дітьми десь близько двох годин, а потім нас знову відправили в країну транзит - Туреччину, а потім відправили знову в Каїр. Після того, як мене з дітьми в другий раз не впустили до Каїру, я вирішила летіти через Йорданію до України, тому що мені повідомили, що в Україні можливе якісне обстеження моїх дітей, які були на той час хворі. . На питання: Розкажіть про звернення до посольства РФ в Єгипті, коли це було, дата? , позивач відповіла: Я зверталась до посольства РФ в Єгипті декілька разів, при оформленні документів: довіреності, свідоцтва про народження дитини, закордонного паспорту дитині (травень 2017 року). . На питання: Ви раніше причину виїзду вказали релігійну, поясніть чому? , позивач відповіла: Я постійно чула погрози в свою адресу: ми знімемо з тебе хіджаб, все одно ти не будеш в ньому ходити, будемо принижувати твою гідність. .

З матеріалів справи також видно, що відповідачем досліджувались відкриті інтернет-джерела, зокрема, https://www.ntv.ru/novosti/465577/ ( Уничтоженных дагестанских бандитов назвали по именам. ) (т. 1 а.с. 117), що стосуються її першого чоловіка.

Разом з тим, позивач у позовній заяві та представник позивача у відповіді на відзив посилаються на наступні публікації:

доповідь Міжнародної амністії 2017/2018 Права людини у світі (https://www.amnesty.org/download/Documents/POL1067002018RUSSIAN.PDF) в частині щодо: Не прекращалось преследование религиозных меньшинств: их деятельность запрещали, сайты блокировали, публикации вносили в Федеральный список экстремистских материалов. (аркуш доповіді 242);

Радио Свобода, Freedom House: Россия чаще всех других стран в мире покушалась на гражданские свободы, 31.01.2017 (https://www.refworld.org.ru/docid/58904b3f4.html), в частині щодо: Международная правозащитная организация Freedom House в своем ежегодном докладе, опубликованном во вторник, назвала Россию страной, чаще всего в мире покушавшейся на политические и гражданские свободы. Репрессивная среда в России существовала и ранее, однако так или иначе создается впечатление, что ситуация ухудшается с каждым годом, - говорит представитель Freedom House Сара Репуччи. - В этом году мы были больше всего обеспокоены контролем над парламентскими и региональными выборами и по сути полным исчезновением либеральной оппозиции в центральной законодательной власти. Нашу обеспокоенность также вызывает признание иностранными агентами или нежелательными организациями ряда имеющих независимое мнение неправительственных организаций, чтобы по сути заставить их замолчать. ;

Freedom House, Nations in Transit 2017 - Russia, 03.04.2017 (https://www.refworld.org/docid/58f74fd6a.html), в частині щодо: У 2016 році російський політичний режим продовжував зосереджуватися на забезпеченні лояльності правлячого класу та виживанні своєї системи управління. Режим прагнув до вдосконалення свого авторитарного контролю над російськими громадянами та економікою, щоб запобігти реальним демократичним змінам. Як і в попередні роки, курсом є закріпленням довготривалої диктатури.

Проте, незважаючи на свої зусилля, режим все ще не зміг сформувати єдину та цілісну політичну лінію. Основними причинами цього є динамічний баланс сил між різними групами (або кланами) економічних, політичних, бюрократичних та кримінальних інтересів, гнучкість режиму на основі неформальних відносин і практики та характер глобалізованої російської еліти. Результатом є суперечливий курс, в якому режим переслідує обмеження індивідуальних свобод та ринкову економіку, та в той же час не здатний сформулювати жодні стійкі правила для політичних еліт, підприємств чи громадян Росії...

Також відбулися зміни в керівництві Федеральної служби безпеки (ФСБ), головного правонаступника КДБ. Найбільш вірогідними причинами цих змін були зусилля Кремля щодо зміцнення свого контролю над суспільством через ФСБ, з метою покращення управління ФСБ в умовах його величезної структури та багатьох конкуруючих внутрішніх інтересів, а також конкуренція між ключовими гравцями в самому Кремлі. ;

Хьюман Райтс Вотч, Всемирный доклад 2017: Россия, 12.01.2017 (https://www.refworld.org.ru/docid/5882122b7.html), в частині щодо: В 2016 г. государство усилило гонения на инакомыслящих и продолжило курс на ужесточение контроля над значительно сузившимся пространством реализации свободы выражения мнений, свободы ассоциации и свободы собраний. В парламенте принимались законы, расширяющие полномочия силовых структур, в том числе в части подавления свободного дискурса в интернете. ;

США хотят ограничить права России в Интерполе, https://nv.ua/world/geopolitics/ssha-khotjat-ohranichit-prava-rossii-v-interpole-2486558.html, в частині щодо: Законопроект о резком ужесточении американских санкций в отношении России предусматривает ограничение права РФ на использование механизма вынесения так называемых красных уведомлений в Интерполе (объявление в международный розыск лиц). Генпрокурору в координации с министром внутренней безопасности следует использовать влияние Соединенных Штатов в Интерполе для ограничения и пресечения злоупотребления правительством РФ механизмами Интерпола, включая временный запрет на использование правительством Российской Федерации механизма красных уведомлений , - отмечается в законопроекте. .

Також позивач та її представник посилається, зокрема, на те, що до заяви-анкети додано ряд роздруківок з загальнодоступних джерел про переслідування мусульман через політичні та релігійні мотиви в РФ, які є в особовій справі (т. 1 а.с. 31-35), та те, що позивач не шукає пригод і не бажає подивитися світ, оскільки залишити країну походження її змусили обставини, які унеможливлюють її безпечне проживання в цій країні, в той час як влада РФ не здатна забезпечити захист позивачеві від загрози бути вбитою або ув`язненою через свої політичні погляди, а також від систематичного порушення прав людини.

Проаналізувавши вказані норми, обставини та відкриті джерела у їх взаємозв`язку, суд доходить наступних висновків.

(1) Відомості, які повідомила позивач є суперечливими, зокрема:

у заяві-анкеті позивач зазначає про політичні причини надання статусу біженця (через звинувачення у приналежності до терористичної організації), натомість у протоколі співбесіди від 02.06.2017 зазначено, що позивач покинула РФ у зв`язку з знаходженням її чоловіка в Єгипті - поїхала до нього. У тому ж протоколі зазначено, що позивач зазначила релігійні причини в реєстраційному листку, оскільки хотіла навчати дітей в Єгипті ісламу, щоб вони пізнали іслам. Водночас, у протоколі додаткової співбесіди від 22.02.2018 вже зазначено, що позивач вказала релігійну причину виїзду через те, що постійно чула погрози в свою адресу: ми знімемо з тебе хіджаб, все одно ти не будеш в ньому ходити, будемо принижувати твою гідність;

у анкеті позивач зазначає про те, що не зверталась за наданням притулку або за наданням статусу біженця в інших країнах, натомість у протоколі співбесіди від 02.06.2017 вже стверджує, що в Туреччині їй відмовили у наданні статусу біженця, а у протоколі додаткової співбесіди від 22.02.2018 вказує, що зверталася за статусом біженця в Грузії, зазначивши, що в Грузії, наскільки вона чула, гарна медицина;

у протоколі співбесіди від 02.06.2017 позивач стверджує, що приїхала в Україну через те, що її не впускали ні в Грузію, ні в Туреччину, натомість у протоколі додаткової співбесіди від 22.02.2018 зазначаючи, що завжди планувала жити в Туреччині, вирішила летіти через Йорданію до України, тому що їй повідомили, що в Україні можливе якісне обстеження її дітей, які були на той час хворі;

у протоколі співбесіди від 02.06.2017 позивач стверджує, що зазнавала переслідувань, які виразились в обшуках по всіх домах внаслідок протистояння місцевого населення проти спецслужб, що проходило періодично з 2011 року до 2014 року, проте дати та час вона не пам`ятає, натомість у тому ж протоколі, на запитання чому їй не загрожувала небезпека в РФ до 2014 року, відповіла, що не знає, а наразі небезпека загрожує, мабуть через те, що вона довго була в Єгипті. При цьому позивач не стверджує, що такі обшуки стосувались безпосередньо її чи її домівки;

у протоколі додаткової співбесіди від 22.02.2018 позивач повідомила, що при зверненні до посольства Російської Федерації проблем не було, але вже в травні 2016 року її карткові рахунки були заблоковані і вона зрозуміла, що вже є якісь проблеми, натомість у тому ж протоколі вказує, що зверталась до посольства РФ в Єгипті декілька раз, зокрема, при оформленні закордонного паспорту дитині. Так, датою видачі паспорту сину позивача є 10.10.2016 (т. 1 а.с. 104 на звороті), тобто після обставин, з якими позивач пов`язує виникнення проблем (травень 2016 року);

у протоколі співбесіди від 02.06.2017 позивач повідомила, що проживала з чоловіком та дітьми в Єгипті, про що брала довідку та зазначила, що надасть її до 06.06.2017, однак ні відповідачу, ні суду така довідка позивачем надана не була.

За встановлених обставин, суд погоджується з твердженням відповідача, що повідомлені позивачем у заяві-анкеті та протоколі співбесіди від 02.06.2017, протоколі додаткової співбесіди від 22.02.2018 дані викликають сумніви щодо їх правдоподібності.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач не довела достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується її заява.

Крім того, обставини щодо отримання позивачем документів: довіреності, свідоцтва про народження дитини, закордонного паспорту дитини, свідчить, що захист з боку своєї країни приймається.

Суд не може прийняти до уваги твердження представника позивача, як на підставу протиправності спірного рішення, на те, що у позивача не було перекладача з російської на українську мову, а переклад здійснював працівник органу міграційної служби, що і призвело до неточностей у даних, наданих позивачем, оскільки, по-перше, ні позовна заява, ні відповідь на відзив не містить, а представник позивача в судовому засіданні не наводить будь-яких доводів та аргументів з приводу неточностей здійсненого перекладу, в чому він виражається тощо, по-друге, з обох протоколів вбачається, що співбесіда перекладалась з російської на українську мову, по-третє, згідно з протоколом додаткової співбесіди від 22.02.2018 позивач не була проти, щоб працівник міграційної служби проводив співбесіду російською мовою, а українською мовою записував.

(2) За результатами дослідження відкритих джерел, на які посилається сторона позивача, в контексті встановлених обставин, а також зважаючи на те, що звертаючись до органу міграційної служби, заявник зацікавлений в наданні усієї можливої інформації та доказів на підтвердження своєї заяви, суд не вбачає конкретних фактів про можливі утиски через політичні погляди позивача у країні походження, оскільки така інформація не була належним чином підтверджена та обґрунтована.

Разом з тим, позивачем також не вказано, чим можуть бути підтверджені обставини ймовірної небезпеки для неї, у випадку повернення до країни громадянської належності - Російської Федерації.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реальних побоювань позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності, як і докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Такі докази також не надані до міграційного органу при розгляді заяви позивача про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, позивачем також не надано доказів на підтвердження фактів недозволеного поводження відносно себе, не надано доказів перебування членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації, не надано доказів причетності до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач за висновком суду належним чином дослідив який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення нею країни свого походження, у тому числі, з урахуванням країн наступного слідування, та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.

(3) У матеріалах справи містяться докази перебування позивача у розшуку (з метою арешту та подальшої екстрадиції) за вчинення на території Російської Федерації кримінально караного злочину, передбаченого частиною другою статті 205.5 Кримінального кодексу Російської Федерації - членство у терористичній організації (т. 1 а.с. 76-77).

З протоколу співбесіди від 02.06.2017 (т. 1 а.с. 55) чітко вбачається, що позивач намагається отримати захист в Україні саме у зв`язку з її розшуком Інтерполом (внаслідок здійснення в Російській Федерації кримінального провадження, у якому позивачу інкримінують вчинення вказаного злочину) та можливістю застосування екстрадиції.

Отже, звернення позивача з заявою про визнання її біженцем або особою без громадянства, може свідчити про намагання уникнути покарання. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №826/24554/15.

(4) Відповідно до постанови старшого слідчого слідчого відділу Управління ФСБ Росії по Карачаєво-Черкеській Республіці Мікули І.Г. від 20.04.2016 (т. 1 а.с. 42-43) про притягнення в якості обвинуваченого ОСОБА_1 , вона обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205.5 Кримінального кодексу Російської Федерації, а саме: вступ в лютому 2015 року на території Сирії до лав міжнародної терористичної організації Ісламська держава . В період з лютого 2015 року знаходячись в околицях м. Ракка, в підконтрольному ІГ госпіталі, надавала медичну допомогу раненим бійцям ІГ , готувала їм їжу, тобто здійснювала дії для забезпечення діяльності ІГ .

Також представник позивача посилається на перелік Организации и физические лица, включенные в Перечень организаций и физических лиц, в отношении которых имеются сведения об их причастности к экстремистской деятельности или терроризму, на основании подпунктов 6, 7 пункта 2.1 статьи 6 Федерального закона от 07.08.2001 N 115-ФЗ (https://rg.ru/2016/06/06/perechen-dok.html) (т. 1 а.с. 169-183), до якого внесено позивача (т. 1 а.с. 174 на звороті), відносно якої наявні відомості про причетність до тероризму.

Беручи до уваги, що позивач обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, необхідно враховувати положення пп. b пункту F статті 1 Конвенції про статус біженців та положення про виключення, передбачені статтями 12, 17 Директиви Європарламенту і Ради ЄС 2011/95/ЄС стосовно стандартів для кваліфікації громадян третіх країн чи осіб без громадянства, як бенефіціарів міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, що мають право на додатковий захист і стосовно змісту захисту, що визначають умови, за яких статус біженця та додатковий захист не надається. Згідно з цими нормами міжнародний захист не надається, зокрема, особі, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця або додаткового захисту.

В пункті 80 довідкової записки УВКБ ООН про застосування положень про виключення: пункт F статті 1 Конвенції про статус біженців зазначено, що у багатьох випадках вирішувати питання про застосування положень про виключення до підозрюваних в тероризмі не доведеться, оскільки вони будуть побоюватися законного судового переслідування за кримінальні діяння, а не переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції. Якщо особа вчиняла терористичні акти, визначені в міжнародних документах, згаданих в Додатку D цієї записки, і існує ризик переслідувань, то ця особа може підлягати виключенню зі статусу біженця. У цих випадках підстави для виключення згідно з пунктом F Статті 1 будуть залежати від характеру діяння і всіх його обставин. В кожному випадку необхідно встановлювати індивідуальну відповідальність, тобто особа повинна була вчинити терористичний акт або свідомо внести в нього істотний внесок. Це так навіть в тих випадках, коли саме членство в даній організації є незаконним в країні походження. Те, що людина, можливо, внесена до списку підозрюваних у тероризмі або пов`язана із забороненою терористичною організацією, служить підставою для розгляду питання про застосування положень про виключення.

Разом з цим, у пункті 10 Резолюції РБ ООН 2322 (2016) від 12.12.2016 міститься заклик до всіх держав домагатися того, щоб особи, причетні до терористичної діяльності, та їх посібники не зловживали статусом біженця і щоб посилання на політичні мотиви не служили підставою для відхилення прохань про видачу осіб, підозрюваних в причетності до тероризму.

Відповідно до пунктів 56, 59 Керівництва УВКБ ООН переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями.

Екстрадиція сама по собі не становить порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Для Конвенції є характерним пошук справедливої рівноваги між потребами, пов`язаними із загальними інтересами суспільства, і вимогами захисту основних прав людини. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.03.2019 у справі №826/4593/17.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що стосовно позивача умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту , відсутні, у зв`язку з чим суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 23.05.2018 №169-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та, відповідно, для зобов`язання ДМС України повторно розглянути заяву позивача про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем прийнято рішення у відповідності до критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доказів понесення відповідачем витрат суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 КАС України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: відсутній).

Відповідач - Державна міграційна служба України (місцезнаходження юридичної особи: 01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37508470).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Київській області (місцезнаходження юридичної особи: 04073, місто Київ, вулиця Петроповлівська, будинок 11; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37826158).

Суддя О.М. Чудак