Рішення

від 13.02.2020 по справі 640/12168/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2020 року м. Київ № 640/12168/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доДержавної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про визнання протиправними дій, стягнення коштів, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16 про поновлення на роботі;

- стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2017 року у справі № 826/7466/16, а саме за період з 25 липня 2017 року по 30 червня 2019 року включно, у загальному розмірі 182 873 грн. 46 коп.

- стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 суму індексації середнього заробітку за весь час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16, а саме за період з 25.07.2017 по 30.04.2019 включно, у загальному розмірі 16 451,79 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Роз`яснено сторонам, що справа буде розглядатись одноособово суддею Григоровичем П.О. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

На підставі заяви позивача від 03.12.2019, у зв`язку зі вступом в шлюб, судом здійснено заміну прізвища позивача з ОСОБА_1 на ОСОБА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів вживаються всі належні заходи щодо поновлення позивача на роботі згідно постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 №826/7466/16.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі №826/7466/16, визнано протиправним та скасовано Наказ №658-к від 14 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 , з посади начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України у зв`язку з реорганізацією Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України з 14 квітня 2016 року.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

На виконання вказаної постанови видано виконавчі листи.

05 вересня 2017 року державним виконавцем Шевченківського районного відділу ДВС м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження №54596839 з метою примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва №826/7466/16 від 21.08.2017 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України з 14 квітня 2016 року.

Боржником у виконавчому провадженні вказано Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України.

В подальшому, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2018 замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника по справі №826/7466/16 Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України (ЄДРПОУ 37472261) на її правонаступника Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (ЄДРПОУ 39924774).

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, рішення суду про поновлення позивача на посаді не виконано, що власне й зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Позиція відповідача зводиться до того, що посада, яку обіймала позивача в Державній ветеринарній та фітосанітарній службі України відсутня в структурі її правонаступника - Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, внаслідок чого виконання рішення суду не є можливим.

Крім того, відповідач посилається на те, що ним 03.06.2019 подано до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про роз`яснення судового рішення, яка судом не розглянута і не вирішена, внаслідок чого Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів позбавлена можливості виконати рішення суду.

При цьому, слід зазначити, що відповідачем в наданому відзиві не заперечується правильність числового обрахунку позивачем позовних вимог в частині стягнення коштів.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Конституція України та Кодекс адміністративного судочинства України закріплюють обов`язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов`язки і встановлюють юридичну відповідальність за їх невиконання; передбачають заходи примусового виконання обов`язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 370-372 Кодексу адміністративного судочинства України.

У той же час, частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).

Аналогічна за змістом норма міститься в п.3 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості, і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ст. 129-1 Конституції України).

Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватись.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Якщо ж це сталося не з вини власника або уповноваженого ним органу, а з вини самого працівника, середній заробіток за час затримки поновлення на роботі виплаті не підлягає.

У відповідності до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що ним видано наказ про поновлення на роботі позивача на посаді начальника відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні управління державної інспекції Департаменту ветеринарної медицини Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України з 14 квітня 2016 року та фактично допущено до цієї роботи. Отже, відповідач не надав жодних доказів, що невиконання судового рішення про поновлення на посаді сталося з вини самого працівника.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності у нього обов`язку з виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з тих підстав, що статус правонаступника Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України отримано Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів лише 02.04.2019 - після набрання законної сили ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2018 про заміну сторони виконавчого провадження. Так, частиною 4 статті 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

В абзаці 2 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів зі змінами роз`яснено, що у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглось його попереднє місце роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади від 10.09.2014 р. за № 442 було утворено Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються.

Відповідно до п. 5 Постанови № 442 центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Права та обов`язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року за № 667, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства.

З аналізу викладеного суд приходить до висновку, що повноваження Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на час розгляду та вирішення справи №826/7466/16 вже були передані Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, внаслідок чого доводи відповідача в цій частині є недоречними.

Посилання відповідача на те, що ним 03.06.2019 подано до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про роз`яснення судового рішення, яка судом не розглянута і не вирішена, внаслідок чого Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів позбавлена можливості виконати рішення суду, судом відхиляються з урахуванням наступного.

Дійсно, як вбачається з інформації КП ДСС , в червні 2016 відповідачем по справі №826/7466/16 подано заяву про роз`яснення судового рішення, яка станом на 30.06.2019 розглянута не була.

Частиною 4 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що подання заяви про роз`яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Судом в справі №826/7466/16 не встановлювалось строку для виконання судового рішення, натомість було зазначено про те, що рішення в частині поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню, внаслідок чого доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Одночасно Окружний адміністративний суд міста Києва відхиляє доводи відповідача про те, що посада, яку обіймала позивач в Державній ветеринарній та фітосанітарній службі України відсутня в структурі її правонаступника - Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, адже на виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі роботодавцю необхідно привести штатний розпис у відповідність до рішення суду, тобто видати наказ про внесення змін до штатного розпису; видати наказ про поновлення працівника на роботі, та при цьому у відповідності до п. 2.10. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 від 29.07.1993 Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №10 внести зміни до трудової книжки працівника; здійснити оплату за весь час вимушеного прогулу і допустити працівника до виконання попередніх обов`язків.

При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу відповідача на п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України, відповідно до якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Отже, наведені обставини та положення закону свідчать, що відповідач є правонаступником Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України і відповідає за всіма його зобов`язаннями, в тому числі щодо виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 12.03.2019 757/37426/17-ц.

Оскільки в період з 25.07.2017 по 30.06.2017 позивача не було поновлено на посаді з вини відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16 про поновлення на роботі.

Разом з тим, з урахуванням наведеного суд вважає, що наявність рішення суду про поновлення позивача на роботі, яке відповідачем, як правонаступником, не виконано, в силу статті 236 КЗпП України є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Як зазначає позивач згідно розрахунку, наведеного в позовній заяві, правильність якого відповідачем не заперечувалась, сума середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2017 року у справі №826/7466/16, а саме за період з 25 липня 2017 року по 30 червня 2019 року включно, становить 182 873 грн. 46 коп.

Таким чином, суд вбачає наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в сумі 182 873,46 грн.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача індексації середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду, слід прийняти до уваги таке.

У відповідності до вимог ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків їх виплати , компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

При цьому, як передбачено п. п. 4, 7 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року за № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу спожитих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділеній на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Дослідивши наведений позивачем в позовній заяві розрахунок суми компенсації, правильність якого відповідачем також не заперечується, суд дійшов висновку про його відповідність вимогам наведених вище нормативних актів, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Як частиною першою статті 94 КЗпП України, так і частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 ЗаконуУкраїни Про оплату праці , як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) , за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Як вже зазначалось, відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення нароботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушених прав позивача є стягнення з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку в розмірі 182 873 грн. 46 коп. та індексації середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16 в розмірі 16 451,79 грн.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належним чином не виконав обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадови чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16.

3. Стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2017 року у справі № 826/7466/16, а саме за період з 25 липня 2017 року по 30 червня 2019 року включно, у загальному розмірі 182 873,46 грн (сто вісімдесят дві тисячі вісімсот сімдесят три грн 46 коп.).

4. Стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 суму індексації середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2017 у справі № 826/7466/16, а саме за період з 25.07.2017 по 30.04.2019 включно, у загальному розмірі 16 451,79 грн (шістнадцять тисяч чотириста п`ятдесят одна грн 79 коп.).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1536,80 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39924774, адреса: 01001, м.Київ, вул. Бориса Грінченка, 1).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович