Постанова

від 12.02.2020 по справі 200/12188/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року справа №200/12188/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року у справі № 200/12188/19-а (головуючий І інстанції Череповський Є.В. текст рішення складено у приміщенні суду за адресою: вул. Добровольського, 1, м. Слов`янськ Донецької області) за позовом Державного підприємства Шахта ім. М.С.Сургая до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2019 року Державне підприємство Шахта ім. М.С. Сургая (далі - позивач ДП Шахта ім. М.С. Сургая , підприємство) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення - рішення від 29.01.2019 року № 0000541418 (а.с. 4-8).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № 0000541418 від 29.01.2019 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області на користь Державного підприємства Шахта ім. М.С. Сургая судовий збір у розмірі 3583,98 грн (а.с. 122-126).

Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість. Вважає, що документи надані позивачем до перевірки по взаємовідносинам із контрагентом-постачальником ТОВ Компанія Термохім за липень 2018 року, з урахуванням віднесення суми податку на додану вартість до податкового кредиту у серпні 2018 року не можуть, з урахуванням п. 44.1, п. 44.2 ст. 44 Податкового Кодексу України вважатися документами для підтвердження даних податкового обліку і звітності ДП Шахта ім. М.С. Сургая . Вбачається повний наявний обрив ланцюга та введення в обіг продукції невідомого походження, що не підтверджується фактом реального попереднього його одержання. Посилається на відсутність перевезення (навантаження, розвантаження), тимчасового зберігання відповідних обсягів товару (його фізичного руху), відсутність даних, що підтверджували б придбання послуг з транспортування у інших суб`єктів господарювання. Також зазначив про відсутність у позивача підтверджуючих якість придбаного товару документів. На думку апелянта, позивач не був позбавлений можливості на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення надати відповідачу відповідні документи, але підприємство не скористалось своїм правом передбаченим Податковим Кодексом України, а тому вказані документи в розумінні норм ПК України у позивача були відсутні (а.с.129-134).

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що одночасно при нарахуванні податкового кредиту з ПДВ підприємство самостійно нарахувало податкові зобов`язання з ПДВ у повному обсязі, але спірним податковим повідомленням - рішенням відповідачем було повторно донараховано податкові зобов`язання з ПДВ у сумі 159 288,00 грн, у результаті чого відбулося їх задвоєння, що не відповідає нормам чинного законодавства та є незаконним. На підтвердження реальності господарських операцій підприємством позивачу були надані відповідні складські та бухгалтерські документи. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просив залишити апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку участю представника позивача у іншому судовому засіданні. Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції відмовляє у його задоволенні, оскільки явка сторін не визнавалась обов`язковою.

Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, встановив наступне.

Позивач - Державне підприємства Шахта ім. М.С. Сургая (ідентифікаційний код 40695853), зареєстрований як юридична особа, з 14.11.2018 року перебуває в стані припинення, знаходиться на податковому обліку в Марїнській ОДПІ (Вугледарське відділення) Головного управління ДФС у Донецькій обл.

На підставі наказу ГУ ДФС № 2295 від 10.12.2018 року, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового Кодексу України, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП Шахта ім. М.С. Сургая (код ЄДРПОУ 40695853), про що складено акт від 03 січня 2019 року № 5/05-99-14-18/4069 (а.с. 14-25).

Згідно висновків акту перевірки встановлені порушення позивачем податкового законодавства, а саме п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 5 розділу ІІІ, п.п. 1 п. 4 розділу V Прядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість. Встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 789085 грн., в тому числі за періодами: липень 2018 року у сумі 629797 грн., серпень 2018 року у сумі 159288 грн.

За висновками акту перевірки Головним управлінням ДФС у Донецькій області було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000541418 від 29.01.2019 року, яким підприємству збільшено податкове зобов`язання з податку на додану вартість на 159288 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 79644 грн. (а.с. 12).

Вказане податкове повідомлення-рішення позивач оскаржив до ДФС України, проте рішенням від 19.04.2019 року № 18608/6/99-99-4-04-02-25 оскаржуване повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу підприємства без задоволення (а.с. 28-30).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість та правила формування податкового кредиту визначаються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Зі змісту підпунктів 16.1.2 й 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України вбачається, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Разом з тим, пунктом 36.1 ст. 36 ПК України визначено, що податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статті 180-211 Розділу V ПК України регулюють порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об`єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені ст. 200 вказаного Кодексу.

Відповідно до п.п. 200.1 - 200.4 ст. 200 вказаного Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з абзацу 1 та 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктами 44.1 та 44.2 ст. 44 ПК України визначені вимоги до підтвердження даних, у податковій звітності, яку для цілей оподатковування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій (видаткові накладні, акти виконаних робіт та інш.).

Колегія суддів також зазначає, що податкова накладна не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Таким чином, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Відтак, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону 996-ХIV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 вказаного закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Зі змісту статті 4 Закону 996-ХIV вбачається, що одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З аналізу викладеного вбачається, що інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Позивачем надані до суду документи, які, на його думку, підтверджують зміни у складі його активів внаслідок вчинення операцій, оподаткування яких становить предмет спору у справі.

У перевіряємий період Позивач мав господарські відносини з ТОВ Компанія Термохім (код за ЄДРПОУ 37721867) за липень 2018 року 09.07.2018 року між Позивачем та ТОВ Компанія Термохім укладено Договір про закупівлю товарів № 25т, на виконання умов якого ТОВ Компанія Термохім було зобов`язане поставити покупцю товар за кодом державного класифікатору 021:2015 (CPV): 44165300-7 Рукави , розгорнутий асортимент (марка, модель та інші індивідуальні характеристики) якого визначаються специфікацією, яка є невід`ємною частиною цього договору (а.с. 32-34).

09.07.2018 року між ДП Шахта ім. М.С. Сургая та ТОВ Компанія Термохім узгоджено специфікацію до договору № 25Т від 09.07.2018 року, згідно якої ТОВ Компанія Термохім зобов`язується поставити позивачу рукава високого тиску на загальну суму 3 730 913,19 грн., ПДВ 621 818,87 грн. (а.с. 34 зворотня сторона).

На виконання договору складений рахунок на оплату по замовленню № 28 від 09.07.2018 року, видаткові накладні № 208 від 09.07.2018 року, № 212 від 09.07.2018 року, № 213 від 09.07.2018 року, № 214 від 09.07.2018 року, № 215 від 09.07.2018 року, прибуткові ордери № 539 від 09.07.2018 року, № 541 від 09.07.2018 року, № 542 від 09.07.2018 року, № 543 від 09.07.2018 року, № 544 від 09.07.2018 року, картки складського обліку матеріалів, товарно-транспортні накладні, податкові накладні (а.с. 38-62).

На підтвердження здійснення оплати позивачем надано платіжні доручення (а.с. 63).

Крім того надані Сертифікат експертизи Рукава високого тиску, Декларацію про відповідність Рукава високого тиску, Сертифікат якості № 05/06/18, Сертифікат відповідності та додаток до нього, Довідка-інформація про технічні, якісні характеристики предмета закупівлі, Детальний опис предмета закупівлі, Стандарти, яким відповідає продукція (а.с.67-72).

Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, Позивач веде облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження здійснення господарських операцій по договору, що укладений між позивачем та його контрагентом, надані первинні документи.

Згідно з ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Судами встановлено, і не спростовано відповідачем, що в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ по укладеним договорам позивачем надані відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку. Надані документи підтверджують факт здійснення господарських операцій та правомірність включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Посилання апелянта на недотримання податкового законодавства контрагентом позивача є неприйнятними.

Так, законодавством України, зокрема Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України , якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що доказів реалізації відповідачем повноважень, передбачених пп. 20.1.30 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, щодо визнання договору позивача з контрагентом ТОВ Компанія Термохім недійсним під час розгляду даної справи податковим органом не надано. Крім того, відповідачем не надано доказів відсутності змін в активах позивача за його операціями з ТОВ Компанія Термохім за спірний період.

А відтак, зазначені докази у їх сукупності вказують на наявність та рух товару у встановленому порядку, який придбано у ТОВ Компанія Термохім з метою подальшого використання у межах господарської діяльності.

На думку суду апеляційної інстанції, податкова інформація стосовно ТОВ Компанія Термохім та його контрагентів не може слугувати єдиною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання господарських операцій позивачем за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи та не може бути доказом вчинення позивачем незаконної господарської діяльності.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Отже, висновки акту перевірки щодо відсутності реальності настання правових наслідків по взаємовідносинам з ТОВ Компанія Термохім , які зроблені податковим органом без належної перевірки первинно-господарських документів платника податків, є помилковими, оскільки позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на викладине апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, що оскаржуване рішення прийняте податковим органом не обґрунтовано, без врахування усіх обставин, які мають значення для їх прийняття, а отже воно є неправомірним.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року у справі № 200/12188/19-а за позовом Державного підприємства Шахта ім. М.С.Сургая до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року у справі № 200/12188/19-а - залишити без змін.

Повний текст постанови складений та підписаний 12 лютого 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач: І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Арабей

Г.М. Міронова