Рішення

від 04.02.2020 по справі 910/8024/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2020Справа № 910/8024/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторсько-будівельний

центр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Групабудівельників-Інжиніринг"

про стягнення 65 489,92 грн.

Представники:

від позивача: Кобилецький В.В.

від відповідача: не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Конструкторсько-будівельний центр звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Групабудівельників-Інжиніринг про стягнення 65489,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати коштів за виконані роботи відповідно до умов договору підряду № 18-07 від 18.07.2017, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 49673,00 грн., пеню у розмірі 8931,77 грн., інфляційні втрати у розмірі 5296,30 грн. та 3 % річних у розмірі 1588,85 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До відділу діловодства суду 19.07.2019 від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі з підстав того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 у справі №910/1470/19 вирішено спір між сторонами.

20.08.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про стягнення судових витрат.

Статтею 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Статтею 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

У підготовчому засіданні суд, зокрема, може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи, з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше, вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста, здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті (ст. 182 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Враховуючи наведене вище, судом вбачається необхідність розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження. На виконання приписів Господарського процесуального кодексу, суд вважає за необхідне призначити підготовче засідання у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 суд ухвалив здійснювати розгляд справи № 910/8024/19 у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначити на 07.10.2019; зобов`язати сторін надати копію позовної заяви та доданих до неї документів, що були подані Господарському суду міста Києва у справі №910/1470/19.

17.09.2019 до відділу діловодства суду від відповідача надійшли пояснення, відповідно до яких відповідач зазначає, що позивачем не доведено порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати виконання робіт.

18.09.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшли пояснення на заяву відповідача про закриття провадження у справі, відповідно до яких позивач вказує, що у даній справі позивачем вказано іншу підставу позову - свою вимогу від 30.05.2018 про сплату боргу, направлену відповідачу, якою було встановлено строк виконання зобов`язання.

У підготовче засідання 07.10.2019 представники сторін не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 12.11.2019.

У підготовче засідання 12.11.2019 прибув представник позивача, представник відповідача не прибув, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

У підготовчому засіданні оголошено перерву до 17.12.2019.

17.12.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

У підготовче засідання 17.12.2019 представники сторін не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

У підготовчому засіданні 17.12.2019 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.02.2020.

У судове засідання 04.02.2020 прибув представник позивача, представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі, судом відмовлено в задоволенні вказаного клопотання. При цьому, мотиви відмови викладаються у мотивувальній частині даного рішення.

У судовому засіданні 04.02.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

18.07.2017 між ТОВ "Конструкторсько-будівельний центр" (далі - підрядник, позивач) та ТОВ "Групабудівельників-Інжиніринг" (далі - замовник, відповідач) укладено договір підряду №18-07 (далі - Договір), відповідно до якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов`язання виконати роботи по влаштуванню монолітних залізобетонних конструкцій на об`єкті замовника "Будівництво торгово-розважального комплексу з підземним торговими та технічними приміщеннями на перехресті Оболонського проспекту та вул. Героїв Дніпра в Оболонському районі міста Києва", а замовник зобовязується прийняти і оплатити якісно і в строк виконані роботи.

Пунктом 6.6. Договору визначено, що замовник зобов`язаний прийняти у підрядника виконані роботи протягом 15 робочих днів з моменту повідомлення про готовність відповідних робіт до прийняття і отримання складених, підписаних керівником підрядника і засвідчених його основною печаткою підприємства двох примірників акту приймання-передачі виконаних робіт чи в той же час надати підряднику мотивовану письмову відмову від підписання акту приймання-передачі виконаних робіт, повідомивши підрядника про дату і час огляду на об`єкті виявлених недоліків таких робіт і складання сторонами акту про недоліки не пізніше, ніж за два робочі дні до такої дати огляду.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судом встановлено, що позивачем виконано роботи за Договором на загальну суму 738173,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт № 1 за серпень 2017 року на суму 1658,00 грн., №2 за вересень 2017 року на суму 222000,00 грн., №3 за вересень 2017 року на суму 18865,00 грн., №4 за квітень 2018 року на суму 495650,00 грн., які підписані як підрядником, так і замовником.

Судом встановлено, що відповідачем частково сплачено за виконані позивачем роботи за Договором - 688500,00 грн., а саме 13.09.2017 сплачено 200000,00 грн., 09.10.2017 сплачено 300000,00 грн., 20.10.2017 сплачено 50000,00 грн., 19.07.2017 сплачено 120000,00 грн., 11.06.2018 сплачено 7500,00 грн., 25.06.2018 сплачено 5000,00 грн., 20.11.2018 сплачено 5000,00 грн., 21.02.2019 сплачено 1000,00 грн.

Судом встановлено, що 30.05.2018 позивачем направлено відповідачу лист №33 від 30.05.2018, додатком до якого було направлено зокрема акти №4 та №5 до Договору (докази направлення долучені до позову). У вказаному листі позивач вимагав сплатити існуючу заборгованість до 08.06.2018.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на невиконання відповідачем зобов`язання з оплати коштів за виконані роботи відповідно до умов Договору, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 49673,00 грн., пеню у розмірі 8931,77 грн., інфляційні втрати у розмірі 5296,30 грн. та 3 % річних у розмірі 1588,85 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника. У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв`язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну. Якщо замовник протягом одного місяця ухиляється від прийняття виконаної роботи, підрядник має право після дворазового попередження продати результат роботи, а суму виторгу, з вирахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести в депозит нотаріуса, нотаріальної контори на ім`я замовника, якщо інше не встановлено договором. Якщо ухилення замовника від прийняття виконаної роботи спричинило зміну строку здачі роботи, вважається, що право власності на виготовлену (перероблену) річ перейшло до замовника у момент, коли мало відбутися її передання.

Так, суд зазначає, що обов`язок з передання виконаних підрядником робіт замовнику покладено саме на підрядника, який, власне, складає відповідний акт виконаних робіт та передає його на розгляд замовнику.

Як встановлено судом, позивачем виконано роботи за Договором на загальну суму 738173,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт № 1 за серпень 2017 року на суму 1658,00 грн., №2 за вересень 2017 року на суму 222000,00 грн., №3 за вересень 2017 року на суму 18865,00 грн., №4 за квітень 2018 року на суму 495650,00 грн., які підписані як підрядником, так і замовником.

Таким чином, замовником прийнято виконані підрядником за Договором роботи на суму 738173,00 грн.

Суд зазначає, що умовами Договору не встановлено строку оплати вартості виконаних робіт за наслідками прийняття замовником таких робіт.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 30.05.2018 позивачем направлено відповідачу лист №33 від 30.05.2018, додатком до якого було направлено зокрема акти №4 та №5 до Договору (докази направлення долучені до позову). У вказаному листі позивач вимагав сплатити існуючу заборгованість до 08.06.2018.

За наведених обставин, враховуючи норми ст. 530 Цивільного кодексу України, а також вимоги позивача, викладені у листі №33 від 30.05.2018, суд дійшов висновку, що строк здійснення оплати вартості виконаних за Договором робіт є таким, що настав 08.06.2018.

Як встановлено судом, відповідачем частково сплачено за виконані позивачем роботи за Договором - 688500,00 грн., а саме 13.09.2017 сплачено 200000,00 грн., 09.10.2017 сплачено 300000,00 грн., 20.10.2017 сплачено 50000,00 грн., 19.07.2017 сплачено 120000,00 грн., 11.06.2018 сплачено 7500,00 грн., 25.06.2018 сплачено 5000,00 грн., 20.11.2018 сплачено 5000,00 грн., 21.02.2019 сплачено 1000,00 грн.

Таким чином, розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором складає 49673,00 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 49673,00 грн. підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню.

При цьому, щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Судом встановлено, що у лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Конструкторсько-будівельний центр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Групабудівельників-Інжиніринг" про стягнення суми 50 673,00 грн основного боргу, 1056,95 грн 3% річних, 3 244,70 грн інфляційних, 9 446,99 грн пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору підряду №18-07 від 18.07.2017 (Договір).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 у справі №910/1470/19, яке набрало законної сили, в позові відмовлено.

Вказане судове рішення мотивоване тим, що сторонами Договору, не визначено строк виконання зобов`язання з оплати виконаних робіт, тоді-як позивач не звертався до відповідача з вимогою про оплату вартості виконаних робіт на суму 50 673,00 грн., тому строк виконання відповідачем таких зобов`язань щодо оплати виконаних робіт, з врахуванням положень ч.2 ст. 530 ЦК України, не настав.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 у справі №910/1470/19 зазначено, що позивачем до матеріалів справи долучено лист відповідача вих..№13/06-1 від 13.06.2018, яким останній гарантував оплату у розмірі 142 220,65 грн до 31.12.2018. та лист вих..№14/12-1 від 14.12.2018, яким гарантував оплату у розмірі 71 547,65 грн до 01.07.2019, проте, гарантійний лист - це офіційний лист підприємства, установи, організації, що є юридичним гарантом виконання підприємством викладених у ньому зобов`язань, що не може слугувати доказом встановлення строків оплати.

Таким чином, суд у справі №910/1470/19 відмовив у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторсько-будівельний центр" через те, що позивачем не доведено порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати виконання робіт.

Так, ухвалою суду у даній справі від 12.09.2019 зобов`язано сторін надати копію позовної заяви та доданих до неї документів, що були подані Господарському суду міста Києва у справі №910/1470/19.

На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачем долучено копію позовної зави з додатками, що були подані Господарському суду міста Києва у справі №910/1470/19.

З наданих позивачем матеріалів вбачається, що серед переліку долучених до позову, поданого у лютому 2019 року, документів відсутній такий документ як лист №33 від 30.05.2018, що долучений до позову у даній справі, яким позивач вимагав здійснити оплату та на який, власне, посилається позивач як на підставу настання строку оплати виконаних за Договором робіт. Таким чином, оскільки у справі №910/1470/19 лист №33 від 30.05.2018 не був предметом дослідження, оскільки підставою настання строку оплати позивач вважав гарантійні листи, а в даній справі підставою настання строку оплати позивач вважає лист №33, суд доходить висновку, що підстави заявлених у справі №910/1470/19 та у даній справі вимог є різними, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем також заявлено до стягнення 1588,85 грн. 3% річних та 5296,30 грн. інфляційних втрат за прострочення сплати вартості виконаних робіт.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати, суд зазначає, що позивачем здійснено нарахування за загальний період з 11.06.2018 по 18.06.2019, з урахуванням часткових оплат, вказаний розрахунок в частині 3% річних є обґрунтованим, проте в частині інфляційних втрат є арифметично неправильним, з огляду на що суд здійснив перерахунок інфляційних втрат та встановив, що розмір інфляційних втрат за заявлений період складає 4633,63 грн., а тому позовні вимоги в частині 3% річних підлягають задоволенню повністю та вимоги в частині інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, у розмірі 4633,63 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8931,77 грн. пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.2. Договору за несвоєчасну оплату виконаних робіт, переданих підрядником і прийнятих замовником за Договором робіт, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 18.12.2018 по 18.06.2019.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано . Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Сторони не можуть за власним погодженням змінювати момент початку нарахування пені.

Крім того, суд зазначає, що сторонами не передбачено Договорі інший строк нарахування пені, ніж визначено законодавством (шестимісячний строк), при цьому суд зазначає, що вказівка на нарахування пені за кожен день прострочення є не іншим строком, а є механізмом нарахування пені.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що початком нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання є день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Як встановлено судом, строк здійснення оплати вартості виконаних за Договором робіт є таким, що настав 08.06.2018, відтак, пеню слід нараховувати за період з 09.06.2018 по 08.12.2018 (шестимісячний строк).

В той же час, заявлений позивачем період з 18.12.2018 по 18.06.2019 знаходиться поза межами визначеного судом строку нарахування пені з урахуванням вимог статті 232 Господарського кодексу України, а тому, відповідно, відсутні підстави для стягнення з відповідача пені за заявлений позивачем період, з огляду на що позов в частині стягнення пені не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

05.02.2019 між позивачем (клієнт) та адвокатом Кобилецьким В.В. укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язується надати правову допомогу, в тому числі за окремими дорученнями клієнта, які узгоджуються сторонами у письмовій формі; адвокат приймає на себе обов`язки представляти права та інтереси клієнта в господарському суді, інших органах державної влади та місцевого самоврядування з приводу вирішення справи про стягнення боргу з відповідача в сумі 50673,00 грн.; гонорар адвоката визначається з розрахунку 950,00 грн. за годину роботи адвоката.

Відповідно до звіту про виконання доручення за договором про надання правової допомоги від 19.08.2019, який складений адвокатом та підписаний лише адвокатом, останнім виконано робіт на суму 9500,00 грн.

У підтвердження оплати позивачем вартості виконаних адвокатом робіт останнім подано копію квитанції до прибуткового касового ордера №4/8 від 19.08.2019 на суму 9500,00 грн.

Відповідно до п. 26 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , яке затверджене постановою Національного банку України від 29.12.2017 №148, видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки підписуються керівником і головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником. До видаткових ордерів додаються заяви на видачу готівки, розрахунки.

Отже, виходячи із наведеного, а також того, що у межах розгляду питання щодо розподілу витрат на правову допомогу мають бути підтверджені саме витрати позивача (а не прибутки адвоката), які в силу викладеного вище підтверджуються видатковим касовим ордером з підписами керівника та головного бухгалтера, або у випадку безготівкового розрахунку - платіжним дорученням, які суду не подані, суд дійшов висновку про відсутність підстав включати до судових витрат по справі витрати позивача на послуги адвоката як такі, що не підтверджені належними фінансовими документами.

Таким чином, витрати позивача на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами, оскільки відповідачем не надано суду видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату.

Відповідні висновки щодо належності фінансових документів на підтвердження понесення стороною витрат на правничу допомогу викладені у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Групабудівельників-Інжиніринг" (02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 22; ідентифікаційний код: 40960779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторсько-будівельний центр" (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 27/2; ідентифікаційний код: 38408113) заборгованість у розмірі 49673 (сорок дев`ять тисяч шістсот сімдесят три) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 4633 (чотири тисячі шістсот тридцять три) грн. 63 коп., 3% річних у розмірі 1588 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят вісім) грн. 85 коп., судовий збір у розмірі 1639 (одна тисяча шістсот тридцять дев`ять) грн. 57 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 13.02.2020

Суддя Ю.В. Картавцева