Рішення

від 06.02.2020 по справі 916/3527/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3527/19

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - Сєдова В.Ю.,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області до Публічного акціонерного товариства «Іллічівський завод ЗБК» про стягнення 10565,18 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Іллічівський завод ЗБК» про стягнення заборгованості в загальній сумі 10565,18 грн., у т.ч.: 9082,82 грн. - основного боргу, 693,94 грн. - пені, 278,00 грн. - 3% річних, 510,42 грн. - інфляційних втрат, посилаючись на наступне.

Відповідно до договору № 30-Ч36 від 01.11.2008 року на постачання теплової енергії в гарячій воді КП «ЧТЕ» здійснює постачання теплової енергії на опалення в потрібних відповідачу обсягах, а відповідач зобов`язується сплачувати отримані послуги за встановленими тарифами (цінами), про що свідчить безпосередньо даний договір.

Додатком 1 до договору № 30-Ч36 від 01.11.2008 р. передбачена вартість послуг з теплопостачання, яка була встановлена рішенням виконавчого комітету Чорноморської міської ради.

Так, п. 6.2. договору передбачено, що плату за послуги по теплопостачанню може бути змінено в односторонньому порядку на підставі рішення відповідних органів. Як зазначає позивач, про зміну тарифів на підставі рішень виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 06.11.2017 р. № 387, від 31.01.2018 р. № 20, від 31.10.2008 р. № 314, від 03.12.2018 р. № 375 відповідач був повідомлений, що підтверджується копією повідомлення від 0.11.2018 р. № 01-05.1/912, від 06.12.2018 р. № 01-05.1/1040.

Як зазначає позивач, в період з листопада 2017 р. по серпень 2019 р. включно КП «ЧТЕ» надавались послуги по теплопостачанню ПАТ «Іллічівський завод ЗБК» , що підтверджується актом про включення систем опалення, розпорядженням Чорноморського міського голови про початок опалювального сезону 2017-2018 рр., 2018-2019 рр.

Згідно п. 6.5. договору сплата за послуги ПАТ «Іллічівський завод ЗБК» повинна здійснюватися щомісячно по виставленим рахункам на протязі трьох банківських днів з часу отримання рахунку. Рахунки на оплату за послуги по теплопостачанню щомісяця надавалися відповідачу, але відповідачем у період з листопада 2017 р. по серпень 2019 р. включно вищезазначена умова договору не виконувалась в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 26.11.2019 р. у відповідача виникла заборгованість у сумі 9082,82 грн., що підтверджується відомістю нарахувань і оплат.

Також позивач посилається на те, що відповідно до п. 7.2.3. вищезазначеного договору відповідач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таким чином, позивачем нараховано відповідачу пеня за несвоєчасне виконання розрахунків за період з 31.01.2019 року по 26.11.2019 року, що складає 693,94 грн.

Крім того, позивачем згідно ст. 625 ЦК України здійснено нарахування 3% річних за весь час прострочки в сумі 278,00 грн. та інфляційних збитків в сумі 510,42 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.12.2019 р. позов Комунального підприємства «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3527/19 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 08.01.2020 р.

В засідання суду, призначене на 08.01.2020 р., представник відповідача не з`явився.

Так, у судовому засіданні господарського суду 08 січня 2020 року по справі № 916/3527/19 було протокольно оголошено перерву до 23 січня 2020 року, про що під розписку повідомлено представника позивача.

Між тим розгляд справи у судовому засіданні 23.01.2020 р. не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Петрова В.С. на семінарі для голів судів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.01.2020 р. у справі № 916/3527/19 розгляд справи призначено в засіданні суду на 06 лютого 2020 р.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою «адресат відсутній» .

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01 листопада 2008 року між Комунальним підприємством «Іллічівськтеплоенерго» (енергопостачальна організація) та Іллічівський завод ЗБК (теперішня назва - ПАТ „Іллічівський завод ЗБК» ) (споживач) укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 30-Ч36, відповідно до п. 1.1 якого енергопостачальна організація зобов`язується постачати споживачеві вчасно та відповідної якості теплову енергію на опалення та гаряче водопостачання в обсягах відповідно до договору, а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 1.2 договору в ході виконання умов цього договору сторони керуються Законом України «Про теплопостачання» № 2633-ІV від 02.06.2005 р., Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 р., «Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» , затвердженими постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 р., Законом України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» № 686-ХIV від 20.05.1999 р., Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 543/96 від 22.11.1996 р.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору на такі потреби:

• опалення - в період опалювального сезону (який встановлюється місцевими державними адміністраціями або органами місцевого самоврядування);

• гаряче водопостачання - в період, який встановлюється місцевими державними адміністраціями або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 5.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться: по об`єктах, на яких встановлені прилади обліку теплової енергії - по цим приладам обліку, по об`єктах, які не мають приладів обліку - розрахунковим способом.

Згідно п. 6.1 договору тарифи за надані послуги на момент укладення договору з урахуванням ПДВ становлять: абонентна плата за 100 Ккал/год. приєднаного навантаження - 1,53 грн. нараховується щомісяця протягом року (п. 6.1.1); плата за спожиту теплову енергію - 197,36 грн. за 1 Гкал. нараховується за фактичне споживання теплової енергії у кожному місяці (п. 6.1.2.).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що розмір плати за послуги може бути змінено в односторонньому порядку на підставі рішення Іллічівської міської ради.

Відповідно до п. 6.3 договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів (цін).

Згідно п. 6.4 договору розрахунковим періодом щодо сплати споживачем ціни наданих послуг за цим договором є календарний місяць.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що сплата за теплову енергію споживачем здійснюється щомісячно по рахунку енергопостачальної організації протягом 3 банківських днів від часу отримання рахунку.

За положеннями п.п. 7.2.3. п. 7.2. договору визначено, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі: 1% (одного відсотка) належної до сплати суми за кожен день прострочення, якщо споживач є суб`єктом підприємницької діяльності; у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України - для інших споживачів.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 01.11.2009 р.

Згідно п. 10.3 договору припинення останнього не звільняє споживача від обов`язку повної сплати спожитої теплової енергії та відповідальності, встановленої цим договором.

Відповідно до п. 10.4 договору договір вважається пролонгованим на той самий строк, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Додатком 1 від 01.11.2008 р. до договору № 30-Ч36 визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу.

Згідно додатку № 2 від 01.11.2008 р. до договору № 30-Ч36 зазначено схему теплотраси, що перебуває на балансі споживача.

В подальшому найменування енергопостачальної організації - КП «Іллічівськтеплоенерго» було змінено на КП «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області.

Також судом з`ясовано, що жодна із сторін не зверталась з відповідною заявою про припинення дії договору № 30-Ч36 від 01.11.2008 р., у зв`язку з чим вказаний договір є діючим.

Так, відповідач є споживачем послуг з постачання теплової енергії, що надаються позивачем на підставі вказаного договору. В свою чергу укладений між сторонами договір на постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» випливає, що основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору в період з листопада 2017 р. по серпень 2019 р. включно КП «ЧТЕ» надавалися послуги по теплопостачанню ПАТ «Іллічівський завод ЗБК» , що підтверджується актами про включення систем опалення в опалювальних сезонах 2017-2018 рр., 2018-2019 рр. (а.с. 53-54).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Зокрема, відповідно до п. 4.2.1 договору позивач зобов`язаний забезпечувати постачання теплової енергії відповідачу, а відповідач згідно п. 3.2.2 договору зобов`язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором.

Отже, прийняття відповідачем теплової енергії від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити спожиту теплову енергію відповідно до умов договору № 30-Ч36 від 01.11.2008 р. та чинного законодавства.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Розрахунки за поставлену теплову енергію були проведені на підставі тарифів, встановлених рішеннями виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 06.11.2017 р. № 387, від 31.01.2018 р. № 20, від 31.10.2008 р. № 314, від 03.12.2018 р. № 375.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач був повідомлений про зміну тарифів на підставі вказаних рішення виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 06.11.2017 р. № 387, від 31.01.2018 р. № 20, від 31.10.2008 р. № 314, від 03.12.2018 р. № 375 шляхом направлення повідомлень щодо встановлення тарифів на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) до договору «Про постачання теплової енергії в гарячій воді? № 30-Ч36 від 01.11.2008 р. від 02.03.2017 р. за вих. № 01-05.1/230 та від 22.11.2017 р. за вих. № 01-05.1/1116, а також повідомлення щодо корегування двоставкових тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб інших споживачів (крім населення) до договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 30-Ч36 від 01.11.2008 р. від 08.11.2018 р. за вих. № 01-05.1/912.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, Комунальним підприємством «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області (енергопостачальна організація) оформлено додаткову угоди від 16 лютого 2018 року до договору № 30-Ч36 від 01.11.2008 р. з ПАТ «Іллічівський завод ЗБК» (споживач), згідно п.п. 1, 2, 3 якої на підставі рішення виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 31.01.2018 року № 20 «Про встановлення двоставкових тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, на послуги з централізованого опалення комунальному підприємству «Чорноморськтеплоенерго? Чорноморської міської ради Одеської області?, з метою урегулювання взаємних прав та обов`язків вносяться зміни до п. 6.1. договору № 30-Ч36 від 01.11.2008 р. з викладенням його у наступній редакції: «Двоставкові тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання складають: умовно-постійна складова (місячна абонентська плата на одиницю теплового навантаження) - 35899,44 грн./Гкал./год. в місяць з податком на додану вартість. Нараховується щомісяця протягом року; умовно змінна складова на теплову енергію - 1725,22 грн. за 1 Гкал з податком на додану вартість. Нараховується за фактичне споживання теплової енергії у кожному місяці?. Також положення 3 договору доповнюються п. 3.2.19 наступного змісту: «У разі дострокового розірвання договору споживач зобов`язаний сплатити енергопостачальній організації умовно-постійну складову тарифу на одиницю теплового навантаження згідно тарифів, діючих на момент розірвання договору у розмірі, передбаченому розрахунком відповідності умовно-змінних витрат теплової енергії?. Пункт 10.4 договору доповнюються реченням: «Достроковим розірванням договору вважається розірвання договору протягом одного року з дати набрання чинності цієї додаткової угоди?.

Надіслана на адресу відповідача вищевказана додаткова угода була отримана останнім, про що свідчить рекомендоване повідомлення по вручення поштового відправлення. Проте, з боку відповідача підписаний екземпляр додаткової угоди не отримано позивачем.

Між тим п. 6.2. договору передбачено, що плату за послуги по теплопостачанню може бути змінено в односторонньому порядку на підставі рішення Іллічівської міської ради.

Відтак, непідписання відповідачем вказаної додаткової угоди, зокрема, щодо зміни тарифів за спожиту теплову енергію, не звільняє відповідача від оплати за спожиту теплову енергію за новими тарифами.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що сплата за теплову енергію споживачем здійснюється щомісячно по рахунку енергопостачальної організації протягом 3 банківських днів від часу отримання рахунку.

Як з`ясовано судом, на виконання умов зазначеного договору № 30-Ч36 від 01.11.2008 р. позивачем за спожиту відповідачем теплову енергію були виставлені рахунки на оплату (а.с. 59 - 92).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, за ствердженнями позивача, відповідачем у період з листопада 2017 р. по серпень 2019 р. оплата за послуги теплопостачання не була здійснена в повному обсязі, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість. Так, за спожиті послуги теплопостачання у листопаді 2017 року на суму 482,91 грн. відповідачу був виставлений рахунок № 30-Ч36 від 07.12.2017 р., за грудень 2017 року на суму 795,89 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 04.01.2018 р., за січень 2018 року на суму 990,58 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 05.02.2018 р., за лютий 2018 року на суму 929,10 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 12.03.2018 р., за березень 2018 року на суму 1284,20 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 06.04.2018 р., за квітень 2018 року на суму 62,08 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 07.05.2018 р., за травень 2018 року на суму 62,08 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 06.06.2018 р., за червень 2018 року на суму 62,08 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 05.07.2018 р., за липень 2018 року на суму 62,08 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 06.08.2018 р., за серпень 2018 року на суму 62,08 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 05.09.2018 р., за вересень 2018 року на суму 62,08 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 03.10.2018 р., за жовтень 2018 року на суму 62,08 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 05.11.2018 р., за листопад 2018 року на суму 530,47 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 06.12.2018 р., за грудень 2018 року на суму 922,14 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 08.01.2019 р., за січень 2019 року на суму 937,75 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 04.02.2019 р., за лютий 2019 року на суму 763,40 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 05.03.2019 р., за березень 2019 року на суму 626,04 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 04.04.2019 р., за квітень 2019 року на суму 105,70 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 06.05.2019 р., за травень 2019 року на суму 70,02 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 04.06.2019 р., за червень 2019 року на суму 70,02 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 02.07.2019 р., за липень 2019 року на суму 70,02 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 05.08.2019 р., за серпень 2019 року на суму 70,02 грн. - рахунок № 30-Ч36 від 03.09.2019 р.

Отже, у зв`язку з частковими оплатами відповідачем за спожите теплову енергію на момент звернення позивача до суду із заявленим позовом сума заборгованості відповідача склала 9082,82 грн., про що свідчить також виставлений позивачем рахунок № 30-Ч36 від 26.09.2019 р. на вказану суму.

Наразі несплатою позивачу вищевказаної суми заборгованості за договором № 30-Ч36 від 01.11.2008 р. відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 9082,82 грн.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати поставленої теплової енергії не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем всієї вартості спожитої теплової енергії) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2.3 договору від у разі несвоєчасного виконання споживачем розрахунків за теплову енергію зі споживача стягується пеня у розмірі 1% належної до сплати суми за кожний день прострочення, якщо споживач є суб`єктом підприємницької діяльності або у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України - для інших споживачів.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", який підлягає застосуванню сторонами під час виконання договору згідно п. 1.2, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

До того ж Законом України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", який також підлягає застосуванню сторонами під час виконання договору згідно п. 1.2 та є спеціальним у сфері комунальних послуг, встановлено, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за спірним договором щодо здійснення оплати за спожиту теплову енергію позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (для споживача, який не є суб`єктом підприємницької діяльності), розрахунок якої додано до позову (а.с. 30-34).

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов`язання за договором № 30-Ч36 від 01.11.2008 р. щодо здійснення оплати за теплову енергію, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу на підставі п. 7.2.3 вказаного договору пеню в загальній сумі 693,94 грн. за період з 31.01.2019 р. по 26.11.2019 р., виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України (для відповідача як споживача, який не є суб`єктом підприємницької діяльності), що діяла у розрахунковий період, та існуючої суми боргу у вказаному періоді, розрахунок якої додано до позову (а.с. 30-34). При цьому слід зазначити, що відповідачем не оспорено здійснений позивачем розрахунок нарахованої пені.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 278,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 510,42 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Оскільки відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг з постачання теплової енергії не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі № 30-Ч36 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати поставленої йому теплової енергії за договором № 30-Ч36, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних в загальній сумі 278,00 грн., розрахунок яких додано до позову (а.с. 35-38), згідно якого нарахування річних здійснено за період з 26.12.2017 р. по 26.11.2019 р. на існуючу суму боргу у вказаному періоді по зазначеним вище рахункам за вказаним договором.

Щодо здійсненого позивачем нарахування інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Крім того суд зазначає, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в сумі 510,42 грн. (а.с. 39-48) на відповідну суму боргу за період з 26.12.2017 р. по 26.11.2019 р. та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням відповідного індексу інфляції у обраному періоді прострочення на існуючу суму боргу, а тому є цілком обґрунтованим.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 10565,18 грн. (9082,82 грн. основного боргу + 693,94 грн. пені + 278,00 грн. 3% річних + 510,42 грн. інфляційних втрат).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

У зв`язку з тим, що рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Комунального підприємства «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області до Публічного акціонерного товариства «Іллічівський завод ЗБК» про стягнення 10565,18 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства «Іллічівський завод ЗБК» (65007, м. Одеса, вул. Новощепний ряд, буд. 5; код ЄДРПОУ 01374582) на користь Комунального підприємства «Чорноморськтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області (68002, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Торгова, буд. 2-А; код ЄДРПОУ 31619819) основний борг в сумі 9082/дев`ять тисяч вісімдесят дві/грн. 82 коп., пеню в сумі 693/шістсот дев`яносто три/грн. 94 коп., 3% річних в сумі 278/двісті сімдесят вісім/грн. 00 коп., інфляційні втрати в сумі 510/п`ятсот десять/грн. 42 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921/одна тисяча дев`ятсот двадцять одна/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 11 лютого 2020 р.

Суддя В.С. Петров