Рішення

від 11.02.2020 по справі 300/2486/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2020 р. справа № 300/2486/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Мула Х.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Соболь О.В.

представника третьої особи - Зубарєвої Л.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство "Калуське автотранспортне підприємство"

про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог пенсійного законодавства, не зараховано позивачу період роботи з 25.10.1983 року по 31.05.1992 року на посаді водія міського пасажирського транспорту в Калуському АТП 08022 (реорганізовано в ПрАТ "Калуське АТП") до його пільгового стажу роботи за Списком № 2 та, як наслідок, неправомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.1-2).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.01.2020 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.27-30). Просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що у позивача відсутній стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки трудова книжка ОСОБА_1 не містить підтверджуючих записів про пільговий стаж роботи водієм міського пасажирського транспорту до 01.06.1992 року.

Одночасно у відзиві на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.01.2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області заявлено клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - ПрАТ "Калуське АТП" (а.с.27-30).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство "Калуське автотранспортне підприємство" (а.с.33-35).

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року розгляд справи № 300/2486/19 вирішено проводити в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.39-40).

23.01.2020 року на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли пояснення щодо позову, згідно яких ПрАТ "Калуське АТП" заперечує проти позову з мотивів, викладених у поясненні, що міститься в матеріалах справи та вказує, що Калуським АТП здійснювались різні види перевезень: погодинні, вахтові, приміські та міжміські, в свою чергу автоколони формувались не за видами перевезень, а по марках машин у зв`язку з чим позивач, у період з 25.10.1983 року по 31.05.1992 року, теж працював за різними видами перевезень, що підтверджується протоколами та рапортами на лінії маршрутів (а.с.54).

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила, просила суд в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача в судовому засіданні проти заявленого позову заперечила, просила суд відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд встановив наступне.

Як слідує із записів №№ 5-10 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.07.1980 року (а.с.9-12), ОСОБА_1 у період з 25.10.1983 по 17.10.1994 року працював в Калуському АТП 08022 водієм автотранспортного засобу, зокрема:

- 25.10.1983 року - переведений водієм третього класу на автобус;

- 01.06.1985 року - присвоєно другий клас водія автобуса;

- 01.02.1988 року - присвоєно перший клас водія автобуса;

- 01.06.1992 року - рахувати водієм міського пасажирського транспорту;

- 17.10.1994 року - звільнений з роботи за власним бажанням.

30.06.1992 року директором Калуського автотранспортного підприємства 12630 видано наказ за № 116-к, в якому зазначено, що у зв`язку із прийняттям Закону України "Про пенсійне забезпечення" затвердити по Калуському АТП 12630 водіїв автопідприємства, які здійснюватимуть перевезення пасажирів по місту Калушу, рахувати водіями міського пасажирського транспорту з 01 червня 1992 року. В даному наказі за порядковим номером 19 вказаний позивач (а.с.55-57).

Відповідно до довідки від 01.08.2018 року за № 151, виданої ПрАТ "Калуське АТП": Калуському АТП-08022 присвоєно індекс Калуське АТП-12630, наказ № 124-к від 15.06.1987 року; державне "Калуське АТП-12630" перетворено у ВАТ "Калуське АТП" згідно наказу № 1254 від 31.10.1995 року, як підприємство колективної власності; ВАТ "Калуське АТП" перетворено у ПАТ "Калуське АТП" згідно рішення зборів акціонерів від 14.02.2012 року, як публічне акціонерне товариство; ПАТ "Калуське АТП" перейменоване у ПрАТ "Калуське АТП" згідно рішення зборів акціонерів від 29.07.2016 року, як приватне акціонерне товариство (а.с.13).

22.03.2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 55 років, звернувся до Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області із заявою про призначення пенсії як водію міського автобуса (а.с.14), яка залишена пенсійним органом без реагування.

11.05.2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та відповідними документами, що підтверджують стаж роботи, зокрема трудовою книжкою.

За результатами розгляду вказаної заяви, позивачу, листом від 17.05.2019 року за № 180/С-15, відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи відповідно до вимог статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", так як поданою трудовою книжкою підтверджено 7 років 9 місяців стажу роботи ОСОБА_1 за професією водія міського пасажирського транспорту та загальний страховий стаж в 35 років 10 місяців 11 днів. При цьому, до пільгового стажу не зараховано період роботи позивача водієм міського пасажирського транспорту з 25.10.1983 року по 31.05.1992 року у зв`язку з відсутністю довідки про посаду та характер виконуваної роботи, необхідної для призначення пільгової пенсії (а.с.15).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Суд, у відповідності до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03 травня 1996 року, що ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V та набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Стаття 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг, відповідно частини 1 якої в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту "з" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Аналогічна норма міститься у статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Так, згідно до пункту 8 частини 2 коментованої статті на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктами 1 та 2 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників.

Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт як водія міського пасажирського транспорту за умови дотримання вимог пункту "з" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах. Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відсутність якої передбачає застосування Порядку № 637.

Судом встановлено, що записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 14.07.1980 року (а.с.9-12) про роботу ОСОБА_1 на посаді водія автобуса в Калуському АТП 08022 з 25.10.1983 року по 31.05.1992 року не розкривають характер виконуваної позивачем роботи водієм саме міського пасажирського транспорту.

Сторони визнають і не оспорюють правильність записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 14.07.1980 року щодо періодів роботи, відсутності виправлень (підчисток) чи іншого відображеного у цій трудовій книжці, що не потребує доказуванню у даній справі, відповідно до вимог частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт роботи позивача на міжміських маршрутах.

Так, актом, складеним Івано-Франківським автоуправлінням контрольно-ревізійного відділення 15.10.1984 року, зафіксовано, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ЛІАЗ-667, д.н.з. НОМЕР_2 , виконував маршрут "Калуш-Підмихайля" (а.с.71).

Також, згідно рапортів від 25.08.1985 року (а.с.70) та від 20.06.1986 року (а.с.69), складених Івано-Франківським автоуправлінням контрольно-ревізійного відділення (а.с.107) встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ЛІАЗ-667, д.н.з. НОМЕР_2 , порушив правила дорожнього руху в с. Новиця Калуського району та с. Добровляни Калуського району.

За таких обставин, вищевказаними письмовими доказами спростовуються покликання позивача, що ОСОБА_1 , працюючи водієм автобуса в Калуському АТП, в спірний період з 25.10.1983 року по 31.05.1992 року здійснював виключно міські перевезення.

Окрім наведеного, ПрАТ "Калуське АТП" не підтверджено факту виконання позивачем роботи як водієм автобуса на міських пасажирських перевезеннях у спірний період часу, позаяк, будучи підприємством змішаного типу перевезення здійснювались ОСОБА_1 як на міських так і на міжміських маршрутах.

Таким чином, на підставі встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у призначені пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого пунктом "з" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідач діяв правомірно, оскільки належних та достатніх доказів про факт роботи позивача у період з 25.10.1983 року по 31.05.1992 року в Калуському АТП водієм міського пасажирського транспорту немає.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а відтак в задоволенні даного адміністративного позову слід відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство "Калуське автотранспортне підприємство" (код ЄДРПОУ 05440962, вул. Глібова, 52, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300) про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.

Рішення складене в повному обсязі 14 лютого 2020 р.