ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у відкритті провадження
14 лютого 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/178/20-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Дембіцький П.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Сторожинецького центру дитячої та юнацької творчості Сторожинецької міської ради, про визнання протиправним наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
В поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 (позивач) просить суд:
- винести рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ від 13.01.2020 року № 8л про звільнення ОСОБА_1 з посади методиста декоративно-прикладного та науково-технічного напрямів Сторожинецького центру дитячої та юнацької творчості Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області;
- поновити ОСОБА_1 на роботы у відповідача на посаді методиста декоративно-прикладного та нау-технічного напрямів Сторожинецького центру дитячої та юнацької творчості Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області;
- стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.
Частиною 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши позовну заяви на предмет дотримання вимог встановлених ст. 160, 161, 172 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
А відповідно до п. 2 ч. 2 ст. КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Таким чином, на вирішення адміністративного суду може бути переданий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб`єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.
Разом з тим, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Вказана позиція також міститься у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 р. по справі №661/2914/16-а, постанові Верховного Суду від 13.06.2018 р. по справі №826/20197/13-а та постанові Верховного Суду від 18.06.2018 р. по справі №826/20197/13-а.
Відповідно до пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року №9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У пунктах 1-3, 7, 17 ч. 1 ст. 4 КАС України наведено визначення термінів, вжитих у цьому Кодексі, згідно з якими:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
- адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ;
- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
- публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, у тому числі спори з приводу прийняття громадян на публічну службу.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби.
Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад.
Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень - не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням хоча б однією зі сторін стороною публічних владно-управлінських функцій.
Разом з тим, приватно-правові відносини, серед іншого, вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника.
Частинами 3-5 статті 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Закон України Про місцеве самоврядування від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
За приписами ст. 1 Закону № 280/97-ВР посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно з частиною другою ст. 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Стаття 5 Закону № 280/97-ВР визначає, зокрема, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Відповідно до ст. 17 Закону № 280/97-ВР відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Статтею 1 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування від 07.06.2001 № 2493-III (далі Закон № 2493-III) встановлено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
Статтею 63 Господарського кодексу України серед видів та організаційних форм підприємств залежно від форм власності, передбачених законом, які можуть діяти в Україні визначено комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.
Як судом встановлено Сторожинецький центр дитячої та юнацької творчості Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області, за організаційно-правовою формою є - комунальна організації (установа, заклад), код ЄДРПОУ 21440430.
Згідно абз. 6 п. 43 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів комунальні підприємства, установи чи організації не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України, а діяльність директора комунального підприємства, установи чи організації не належить до публічної служби, визначеної цим Кодексом.
Таким чином, комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади, - не є суб`єктами владних повноважень у розумінні положень КАС України.
Відтак, спори, які виникають з приводу призначення чи звільнення директора комунального підприємства, установи чи організації, не належать до юрисдикції адміністративних судів.
Із змісту позовної заяви видно, що в трудовій книжці позивачки за № 9 зроблено запис від 29.10.2019 року - Сторожинецький центр дитячої та юнацької творчості в зв`язку із зміною засновника перейменовано у Сторожинецький центр дитячої та юнацької творчості Сторожинецької міської ради Сторожинецького району Чернівецької області, дія трудового договору продовжується згідно ч. 3 ст. 36 КЗпП України.
Окрім цього, в позовній заяві позивачем не наведено доказів про те, що нею проходилась служба відповідно до Закону України Про державну службу чи Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування .
З огляду на зазначене, дані правовідносини - не містять спеціального суб`єктного складу публічно-правового спору, так само, як не містять і спеціальних підстав їх виникнення, пов`язаних зі здійсненням публічно-владних управлінських функцій.
Поряд з цим, вказані правовідносини мають всі ознаки приватно-правових, які вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасників.
При цьому, як вже було зазначено вище, - відповідач у цих правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як суб`єкт, до сфери управління якого входить підприємство, та роботодавець у трудових відносинах.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 19 Цивільно процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно зі ст. 1 ЦК України - цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Стаття 16 ЦК України визначає, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що перелік способів захисту цивільних прав та інтересів - не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках.
Так само, як у відповідності до ч. 3 ст. 270 ЦК України - не є вичерпним і перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, ЦК України та іншим законом.
Статтею 1 ЦПК України встановлено, що захист порушених прав фізичних осіб є завданням цивільного судочинства, та справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, розглядаються в порядку цивільного судочинства (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).
Водночас, адміністративний суд, завдання якого полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення, розглядаючи справи щодо таких рішень, - не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати обставини, які підлягають оцінці за правилами цивільного судочинства.
В контексті конкретних обставин та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалося між його суб`єктами, суд дійшов висновку, що оскільки позивач заявив позов на захист своїх трудових прав, а оскаржуване рішення прийнято стосовно звільнення особи, яка не відноситься до публічної служби, - позовні вимоги позивача підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених ЦПК України, що виключає можливість вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічні правові позиції щодо неможливості розгляду адміністративним судом спорів за участю суб`єкта владних повноважень, який у відповідних трудових відносинах - виступає як роботодавець, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі №815/6096/17 (К/9901/49528/18) (провадження № 11-1282апп18) та постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 363/4064/16-а (провадження № К/9901/5401/17).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у даній справі в порядку адміністративного судочинства.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 19, 20, 170, 171, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надіслати позивачу.
Статтею 256 КАС України визначено порядок набрання ухвали законної сили. Статтями 293, 295 КАС України визначено порядок оскарження ухвали суду першої інстанції.
Суддя П.Д. Дембіцький
Суд | Чернівецький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 14.02.2020 |
Оприлюднено | 17.02.2020 |
Номер документу | 87589328 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Чернівецький окружний адміністративний суд
Дембіцький Павло Дмитрович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні