Постанова

від 10.02.2020 по справі 520/7114/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 р.Справа № 520/7114/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Мельников Р.В.) від 04.11.2019 року (повний текст рішення складено 14.11.2019 року) по справі № 520/7114/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арстиль Україна"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арстиль Україна", звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00000151422 від 24.04.2019 року та №00000161422 від 24.04.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з постачальником ПП «Юнісвіт» та покупцем АТ «Харківобленерго» , то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №00000151422 від 24.04.2019 року та №00000161422 від 24.04.2019 року.

Стягнуто на користь позивача сплачену суму судового збору у розмірі 3462 грн. 91 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що за наслідком проведеної перевірки встановлено відсутність реального характеру господарських операцій укладених між позивачем та постачальником - ПП «Юнісвіт» , а також покупцем - АТ «Харківобленерго» . А тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірні податкові повідомлення-рішення є законними.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2020 року проведено заміну відповідача - Головного управління ДФС у Харківській області, на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Арстиль Україна» з питань правильності визначення повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальниками ПП «Юнісвіт» (код ЄДРПОУ 40479838) за період з 01.08.2018 по 31.08.2018 та податкових зобов`язань по ланцюгу постачання, за результатами якої складено акт перевірки №944/20-40-14-22-07/37346109 від 25 березня 2019 року.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- абз. «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п. і. п. 201.1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за серпень 2018 року на суму 114695 грн., що призвело (з урахуванням нереалізованих залишків продукції на суму ПДВ 280 грн.) до заниження нарахованої суми податку на додану вартість до сплати (р. 18.1) за серпень 2018 року - 280 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 ПК України внаслідок чого завищено податкові зобов`язання за серпень - жовтень 2018 року на суму 116025,00 грн, у тому числі за: серпень 2018 року - 73575,00 грн; вересень 2018 року - 10613,00 грн; жовтень 2018 року - 31837,00 грн.;

- перевіркою ТОВ «Арстиль Україна» (код за ЄДРПОУ 37346109) не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, їх реальність та повноти відображення в обліку по взаємовідносинам з постачальником ПП «Юнісвіт» (код за ЄДРПОУ 40479838) та покупцем АТ «Харківобленерго» (код за ЄДРПОУ 131954).

Позивач, не погодившись із встановленими порушеннями, надав заперечення на акт перевірки. Листом від 22.04.2019 року №20445/10/20-40-14-22-14 відповідач повідомив про залишення без змін висновків акту перевірки.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідачем 14.01.2019 року винесено податкові повідомлення-рішення:

- №00000151422, яким за визначено грошове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 420,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 280,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 140,00 грн.;

- №00000161422, яким зменшено на 116025 грн. суму податкового зобов`язання для цілей розділу V ПК України та зменшено на 114695 грн. суму податкового кредиту за платежем податок на додану вартість.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішенням, позивач провів процедуру їх адміністративного оскарження, за наслідком якої рішенням ДФС України від 02.07.2019 року в задоволенні скарги відмовлено.

Позивач звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки контролюючого органу про відсутність реального характеру господарських операцій укладених між позивачем та постачальником - ПП «Юнісвіт» , а також покупцем - АТ «Харківобленерго» , через неможливість встановити ланцюг постачання товару та достовірність його придбання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства не відповідають обставинам справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню у судовому порядку.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом п.198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер:

покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця;

покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що між ТОВ «Арстиль Україна» (Покупець) та ПП «Юнісвіт» (Постачальник) укладено договір поставки від 14.08.2018 року №14/08-2018, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується в порядку та строки, встановлені договором, передати товари у власність покупцеві, асортимент, кількість і ціна якого вказуються в накладних, які є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити його на умовах, визначених у цьому договорі. Відповідно до п.1.2 договору поставка товару за даним договором здійснюється на умовах міжнародних правил «Інкотермс» , умови поставки можуть бути змінені за домовленістю сторін, місце поставки «склад постачальника» . Згідно із п. 3.4 договору загальна сума договору складається з вартості всіх партій товару, відповідно до видаткових накладних, поставленого по даному договору за період його дії. Пунктом 6.1 договору поставки визначено, що приймання товару по якості здійснюється у точному відповідності із стандартами, технічними умовами, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, засвідчуючи якість поставленого товару.

На виконання умов вказаних договірних відносин позивач придбав у перевіряємий період ТМЦ, а саме чоботи кирзові у кількості 662 пар та чоботи гумові у кількості 361 пара.

На підтвердження реальності виконання умов договору позивачем до суду надано копії видаткових накладних №129 від 14.08.2018 року та №130 від 20.08.2018 року.

Транспортування придбаних ТМЦ здійснювалось відповідно до товарно-транспортних накладних, а саме: №Р129 від 14.08.2018 року та №Р130 від 20.08.2018 року. Зі змісту зазначених товарно-транспортних накладних вбачається, що перевезення здійснено автомобільним перевізником ТОВ «К`Ю ПАРТС» автомобілем ГАЗ державний номер АХ 0783 МІ водієм ОСОБА_1 з пункту навантаження: АДРЕСА_1 . При цьому, замовником та вантажовідправником є ПП «Юнісвіт» , вантажоодержувачем ТОВ «Арстиль Україна» , в якості пункту розвантаження вказано м. Харків, вул. Каштанова, 33.

Зобов`язання по оплаті вартості товару були виконані позивачем шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на користь контрагента, що підтверджується наданими копіями платіжних доручень №6441 від 10.09.2019 року, №6450 від 17.09.2018 року, №6479 від 28.09.2018 року, №6502 від 18.10.2018 року, №6525 від 02.11.2018 року. Зауважень щодо виконання обов`язку з оплати вартості згаданого у цих документах товару в акті перевірки контролюючим органом не викладено.

На виконання умов договору контрагентом виписано на адресу позивача податкові накладні від 14.08.2018 року №6 та від 20.08.2018 року №7. При цьому, перевіряючими зазначено, що реєстрацію таких податкових накладних здійснено 22.08.2018 року. Станом на час виконання умов договірних відносин підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Позивач вказував, що придбаний товар в подальшому використано у власній господарській діяльності, а саме реалізований АТ «Харківобленерго» .

Так, під час розгляду справи встановлено, що 31.07.2018 року між ТОВ «Арстиль України» (Постачальник) та АТ «Харківобленерго» (Покупець) укладено договір поставки №С1533, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити товар, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити такий товар.; кількість товару, що є предметом договору, може бути зменшена залежно від реального фінансування видатків та скоригована в залежності від потреб покупця. Відповідно до п.1.2 договору поставки відомості про товар: продукція, що поставляється, визначається специфікацією (додаток №1 до договору), яка підписується сторонами одночасно з підписанням цього договору і з моменту її узгодження сторонами стає його невід`ємною частиною, та містить формацію щодо кодів УКТ ЗЕД товару. Згідно із розділом 3 договору поставки ціна цього договору становить 697846,20 грн. у тому числі ПДВ - 116307,70 грн., ціна за одиницю товару визначена у специфікації (додаток №1). Відповідно до п. 4.3 договору поставки кількість та асортимент кожної окремої партії товару визначається заявкою покупця. Згідно із п.4.4 договору поставки товар, що є предметом поставки за цим договором, постачається покупцю на умовах DDP Інкотермс 2000 (м. Харків, вул. Плеханівська, 126/2).

На виконання умов договору поставки сторонами складено та підписано специфікацію, відповідно до якої товарами, що поставляються, є чоботи кирзові код УКТ ЗЕД 1881 у кількості 662 пари з вартістю за одиницю 707,50 грн., чоботи гумові (ПВХ) код УКТ ЗЕД 1881 у кількості 361 пара з вартістю за одиницю 313,50 грн.

З метою підтвердження реальності виконання умов договору постави позивачем до суду надано копії первинних документів, а саме: видаткові накладні № 453 від 04 жовтня 2018 р., №432 від 20 вересня 2018 р., ї № 394 від 21 серпня 2018 р., довіреності 1/001/18/1436 від 04.10.2018 року, 1/001/18/1338 від 20.09.2018 року, 001/18/1162 від 21.08.2018 року.

Матеріали справи свідчать, що перевезення придбаних товарів здійснювалось відповідно до товарно-транспортних накладних, а саме: №Р453 від 04.10.2018 року, Р432 від 20.09.2018 року, №Р394 від 21.08.2018 року.

Зі змісту зазначених товарно-транспортних накладних, а саме №Р453 від 04.10.2018 року, Р432 від 20.09.2018 року вбачається, що перевезення здійснено автомобільним перевізником ТОВ «Арстиль Україна» автомобілем MERCEDES-BENZ VITO, AX4949AX водієм ОСОБА_2 , з пункту навантаження: м. Харків, вул. Каштанова, 33, склад постачальника. При цьому, замовником та вантажовідправником є ТОВ «Арстиль України» , вантажоодержувачем ТОВ АТ «Харківобленерго» , в якості пункту розвантаження вказано м. Харків, вул. Плеханівська, 149, склад покупця. При цьому, зі змісту товарно-транспортної накладної №Р394 від 21.08.2018 року вбачається, що остання містить в собі усі аналогічні зазначення, окрім зазначення даних автомобільного перевізника.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору поставки АТ «Харківобленерго» сплачено на користь позивача вартість отриманих товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок по рахунку за 31.08.2018 року, 13.09.2018 року, 27.09.2018 року, 07.12.2018 року.

На виконання умов договору поставки позивачем виписано на адресу АТ «Харківобленерго» податкові накладні від 21.08.2018 року №25, від 20.09.2018 року №20, від 04.10.2018 року №8.

Отже, придбання позивачем ТМЦ відповідає меті та змісту господарської діяльності товариства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду підтверджено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентами господарських операцій.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

За приписами статті 4 Закону України №996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов`язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків.

З приводу посилання податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, на відсутність реального характеру господарських операцій через наявність помилок та відсутності всіх відомостей у наданих ТТН, колегія суддів зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.09.2018 року у справах №804/4787/16, №815/6105/17 та №820/477/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність ТТН або наявність у них певних неточностей не може свідчити про відсутність реального характеру господарської операції.

Не визнаючи господарські операції позивача з контрагентами реальними, контролюючий орган також виходив з аналізу податкової інформації про контрагента - ПП «Юнісвіт» .

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 ПК України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а.

Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних податкової інформації по спірним контрагентам, без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагентів, є безпідставними.

З приводу посилання податкового органу стосовно придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей в рамках господарських взаємовідносин із ТОВ «Таланлегпром» зі ціною нижчою, ніж відбулося придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у взаємовідносинах із ПП «Юнісвіт» , колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту абзацу 3 частини 1 статті 6 ГК України вбачається, що одним із принципів господарської діяльності є свобода підприємницької діяльності.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності та свободи договору, суб`єкти господарювання вправі вільно укладати будь-які договори, не заборонені законом, та самостійно визначати умови виконання зобов`язань.

Зазначених висновків узгоджується із позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.03. 2018 року у справі № 2а-2647/12/1170.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що ціна договору, за якою покупець отримує у власність товар, є умовою, яка сторонами визначається на власний розсуд, а відтак вказана податковим органом обставина не може самостійно свідчити про нереальність тих чи інших господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов`язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв`язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов`язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов`язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов`язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов`язання колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року по справі №520/7114/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) М.І. Гуцал Л.О. Донець Повний текст постанови складено 14.02.2020 року.