Постанова

від 05.02.2020 по справі 440/1804/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 р.Справа № 440/1804/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 18.11.19 року по справі № 440/1804/19

за позовом Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№65)"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про скасування вимоги та рішення,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2019р. позов Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№65)" до Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Полтавській області) про скасування вимоги та рішення - задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Полтавській області) про сплату боргу (недоїмки) від 26 березня 2019 року №Ю 0003631306 .

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Полтавській області) №0003641306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 березня 2019 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Полтавській області) на користь Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№65)" витрати зі сплати судового збору в розмірі 19210 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень).

Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.

Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2020р. було замінено відповідача Головне управління ДПС у Полтавській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№65)" (ідентифікаційний код 08680690) зареєстроване як юридична особа 09.08.2000 та взяте на облік як платник єдиного внеску у Полтавській ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копія якої наявна у матеріалах справи /том 1 а.с. 19/.

У термін з 29.01.2019 по 25.02.2019 посадовими особами Головного управління ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№65)" з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 по 30.09.2018 та правильності нарахування, обчислення, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 04.03.2019 №269/16-31-13-06-14/08680690 /том 1 а.с. 21-50, том 2 а.с. 91-105/.

В акті перевірки від 04.03.2019 №269/16-31-13-06-14/08680690 зафіксовано порушення ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№65)":

1) пунктів 1, 2 частини 2 статті 6, пункту 1 частини 1 статті 7, частини 5 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено суму нарахованого єдиного внеску в загальній сумі 2089613,28 грн. із заробітної плати засуджених (із врахуванням додаткової бази нарахування єдиного внеску), в т.ч. за жовтень 2016 - 45494,77 грн., за листопад 2016 - 48062,58 грн., за грудень 2016 - 51961,09 грн., за січень 2017 - 90537,09 грн., за лютий 2017 - 98922,33 грн., за березень 2017 - 96613,13 грн., за квітень 2017 - 97443,41 грн., за травень 2017 - 84650,83 грн., за червень 2017 - 85284,03 грн., за липень 2017 - 90540,85 грн., за серпень 2017 - 79006,58 грн., за вересень 2017 - 85063,45 грн., за жовтень 2017 - 91513,69 грн., за листопад 2017 - 95511,76 грн., за грудень 2017 - 88898,23 грн., за січень 2018 - 107867,32 грн., за лютий 2018 - 105590,60 грн., за березень 2018 - 79103,75 грн., за квітень 2018 - 100922,61 грн., за травень 2018 - 119773,19 грн., за червень 2018 - 80665,90 грн., за липень 2018 - 104626,46 грн., за серпень 2018 - 87548,10 грн., за вересень 2018 - 74011,53 грн.;

2) абз. "ґ" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, а саме подання розрахунку не в повному обсязі та з недостовірними відомостями за 4 кв. 2015 - 3 кв. 2018.

26.03.2019 Головним управлінням ДФС у Полтавській області на підставі акту від 04.03.2019 №269/16-31-13-06-14/08680690 винесено:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0003631306 зі сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 2089613,28 грн. /том 1 а.с. 16/;

- рішення №0003641306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.03.2019, яким до ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№65)" застосовано штрафні санкції в розмірі 1044806,64 грн. /том 1 а.с. 17/.

Не погодившись з вказаними рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до ДФС України /том 1 а.с. 60-66/.

Рішенням ДФС України від 10.05.2019 №21490/6/99-11-05-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.03.2019 №Ю-0003631306, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.03.2019 №0003641306 ГУ ДФС у Полтавській області залишено без змін, а скаргу ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№65)" від 05.04.2019 №15/05/135/Рб - без задоволення /том 1 а.с. 67-69/.

Позивач не погодився з вимогою Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 26 березня 2019 року №Ю 0003631306 та з рішенням Головного управління ДФС у Полтавській області №0003641306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 березня 2019 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятих ним рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для винесення вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 26 березня 2019 року №Ю 0003631306 та рішення Головного управління ДФС у Полтавській області №0003641306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 березня 2019 року, слугували висновки податкового органу про порушеннях позивачем правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та правильності нарахування, обчислення, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами пункту 2 частини 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 1 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Згідно з частиною 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Частинами 1-4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Пунктом 3 частини 11 статті 25 цього ж Закону встановлено, що за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Таким чином, приписи норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" застосовуються виключно до платників єдиного внеску, визначення яких наведено у статті 4 цього Закону, зокрема, до роботодавців: підприємств, установ та організацій, інших юридичних осіб, утворених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п.п. 6 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Порядок використання праці засуджених осіб врегульовано положеннями статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України зі змінами, внесеними Законом України № 1492-VI.II від 07.09.2016: якою визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Вказані зміни набрали чинності 08.10.2016 року.

Тобто, з 08.10.2016 виникли юридичні підстави для укладання строкових трудових договорів між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" № 2475-VIII від 03.07.2018, який набрав чинності з 28.08.2018, було внесено зміни до статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема частину першу викладено в такій редакції: "Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами".

Таким чином, положеннями статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України в редакції, що діяла з 08.10.2016 по 28.08.2018, передбачалась можливість укладати строкові трудові договори виключно із виправною колонією.

Юридичні підстави для укладання трудових договорів між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг (і відповідні трудові договори в обов`язковому порядку мали бути погоджені з установою виконання покарань) виникли лише з 28.08.2018.

Аналіз наведений норм права дає підстави для висновку, що особою відповідальною за нараховування, обчислення і сплату єдиного внеску, є, зокрема, роботодавець, який використовує працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, нараховує та виплачує застрахованим особам заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Як встановлено під час розгляду справи, між позивачем (замовник) та Надержинщинська виправна колонія УДПтСУ в Полтавській області (№65), у подальшому Державна установа "Надержинщинська виправна колонія (№65)" (виконавець) укладались договори на використання праці осіб позбавлених волі для виконання робіт і послуг на виробничих об`єктах організацій та підприємств усіх форм власності №ГЗ/5Г від 04.01.2016 та №3Г-П/Г2 від 03.01.2017 /том 1 а.с. 115-119/, відповідно до умов яких виконавець надає в розпорядження замовника робочу силу з числа осіб позбавлених волі для виконання робіт на підприємстві установи, а також договір про залучення засуджених до суспільно корисної праці №4Г-П/3Г від 02.01.2018 /а.с. 119-120/, за умовами якого виконавець надає у розпорядження замовника для залучення до суспільно-корисної праці в місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, засуджених, які мають бажання бути залученими до оплачуваної праці та уклали строковий трудовий договір з виконавцем.

Відповідно до умов договорів №ГЗ/5Г від 04.01.2016 та №3Г-П/Г2 від 03.01.2017 на підставі звітів про осіб позбавлених волі до праці на підприємстві - здійснюють перерахування грошових коштів на рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби України на ім`я установи за місцем їх обслуговування за напрямками, зазначеними у договорах.

Згідно з п. 4.1 договору №4Г-П/3Г від 02.01.2018 праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

На виконання умов вказаних вище договорів в розпорядження замовника було надано засуджених до позбавлення волі осіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт /том 1 а.с. 91-114, том 2 а.с. 3-11/.

Відповідно до даних актів визначались загальні суми заробітку, які підлягали перерахуванню на рахунки Надержинщинської виправної колонії УДПтСУ в Полтавській області (№65), у подальшому Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)", та зарахуванню на особові рахунки засуджених.

Тобто, позивач не здійснював оплату роботи засуджених осіб безпосередньо, натомість відповідні кошти, в силу вимог договорів, перераховувались на рахунки установи виконання покарань у відповідності до умов договорів про залучення засуджених осіб та в подальшому саме установа виконання покарань здійснювала відповідні виплати засудженим, з якою і були укладені відповідні строкові трудові договори з засудженими.

Матеріалами справи підтверджено, що строкові трудові договори укладалися між засудженими особами та Державною установою "Надержинщинська виправна колонія (№65)" /том 2 а.с. 30-31, 34-36, 39-40, 106-107/.

Доказів того, що позивач є роботодавцем для засуджених та укладав з ними строкові трудові договори відповідачем не надано, як не надано і доказів укладення між засудженими та позивачем цивільно-правових договорів.

У акті перевірки зафіксовано, що перерахування коштів за укладеними договорами з Надержинщинською виправною колонією УДПтСУ в Полтавській області (№65), у подальшому Державною установою "Надержинщинська виправна колонія (№65)", здійснювалося на рахунки саме Державної установи "Надержинщинська виправна колонія (№65)" /том 1 а.с. 38-41/.

Тобто, позивач не укладав з засудженими строкових трудових договорів або цивільно-правових договорів, не виплачував засудженим заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", або суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, а отже, у перевіряємому періоді позивач не був роботодавцем для засуджених та не мав статусу платника єдиного внеску у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема податковий агент.

Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

У свою чергу п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Статтею 118 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Відповідно до п. 1.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 за № 387/22919, засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.

Згідно з п. 5.1 зазначеної Інструкції праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості.

Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом, визначений п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Положеннями п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно зі ст. 18 Податкового кодексу України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

В силу положень ст. 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Чинним законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

У свою чергу аналіз наведений норм права дає підстави для висновку, що особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; на податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Таким чином, у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в Державному підприємстві "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№65)", позивач, виступаючи замовником перед установою виконання покарань, не є роботодавцем, а тому відповідно не має статусу податкового агента у правовідносинах, пов`язаних із використанням праці засуджених.

Відтак, сплата позивачем податку на доходи фізичних осіб-засуджених не є підставою для автоматичного нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, оскільки позивач у перевіряємому періоді не мав статусу податкового агента у правовідносинах, пов`язаних із використанням праці засуджених.

Матеріалами справи встановлено, що податок на доходи фізичних осіб сплачувався позивачем на виконання умов договорів, укладених з Надержинщинською виправною колонією УДПтСУ в Полтавській області (№65), у подальшому Державною установою "Надержинщинська виправна колонія (№65)", якими передбачалося проведення всіх відрахувань та відшкодувань з заробітку засуджених.

Так, за приписами частини 5 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Тобто єдиний внесок нараховується на відповідні суми, а не відраховується із заробітку, а умовами укладених договорів не передбачалося нарахування та сплата позивачем замість виправної колонії, з якою у засуджених осіб були укладені строкові трудові договори, сум єдиного внеску.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що оскільки судовим розглядом встановлено відсутність порушень податкового законодавства позивачем, то відповідач, приймаючі спірні вимогу та рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, а тому, наявні підстави для визнання протиправним та скасування вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області від 26.03.2019 № Ю0003631306 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.03.2019 № 0003641306.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 77 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують .

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року по справі № 440/1804/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк

Повний текст постанови складено 14.02.2020 року