Постанова

від 28.01.2020 по справі 910/9256/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2020 р. Справа№ 910/9256/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Євсікова О.О.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Вороніній О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Ткаченко К.В. ордер серія АА №123958

від відповідача: Кузьменко Ю.С. довіреність № 18-0014/68046 від 27.12.19

від третьої особи: Бауліна В.О. довіреність № 37 від 22.02.19

розглянувши апеляційні скарги Національного банку України, м. Київ, та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 (повний текст складено 15.06.2019)

у справі №910/9256/17 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістик", м. Запоріжжя

до Національного банку України, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

про визнання зобов`язань припиненими,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістик" (далі - ТОВ "Агротермінал Логістик", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач) про:

- визнання припиненим зобов`язання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") перед Національним банком України за кредитним договором № 120 від 05.12.2014 на суму 996 135 000, 00 грн, виконаного ТОВ "Агротермінал Логістик" згідно з платіжним дорученням № G1027L005G від 27.10.2016 на суму 714 000 000,00 грн. та платіжним дорученням № G1027L005H від 27.10.2016 на суму 282 135 000, 00 грн.;

- визнання припиненим зобов`язання ТОВ "Агротермінал Логістик" за іпотечним договором № 121 від 08.12.2014 в частині розміру забезпечення виконання зобов`язань перед Національним банком України за кредитним договором № 120 від 05.12.2014 на суму 996 135 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу стало відомо, що згідно з електронним повідомленням НБУ від 28.10.2016 № 41-0005/89464 кошти в сумі 996 135 000, 00 грн., які надійшли в погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором від 05.12.2014 № 120, зараховано НБУ на погашення простроченої основної суми заборгованості за кредитним договором від 20.02.2015 № 10. Такі дії НБУ свідчать про невизнання часткового припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України за кредитним договором від 15.12.2014 № 120 шляхом його виконання ТОВ "Агротермінал Логістик" на суму 996 135 000, 00 грн., часткового припинення зобов`язання ТОВ "Агротермінал Логістик" за іпотечним договором № 121 від 08.12.2014 на суму 996 135 000, 00 грн. у зв`язку з частковим припиненням основного зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед Національним банком України за кредитним договором від 15.12.2014 № 120 на суму 996 135 000, 00 грн. Викладене, у свою чергу, обмежує позивача в можливості припинення дії іпотеки шляхом виконання основного зобов`язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ПАТ КБ "Приватбанк" (далі - третя особа).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Справа розглядалася неодноразово.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 у справі №910/9256/17 позов задоволено частково, визнано припиненим зобов`язання АТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором № 120 від 05 грудня 2014 року на суму 996 135 000, 00 грн., стягнуто з НБУ на користь ТОВ "Агротермінал Логістик" судовий збір у розмірі 1 600,00 грн., у задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що реалізуючи своє право на виконання за ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язань за Кредитним договором № 120, ТОВ "Агротермінал Логістік", діючи як майновий поручитель з метою захисту свого інтересу, що полягає в недопущенні в майбутньому звернення стягнення на належне йому на праві власності нерухоме майно, здійснив часткове погашення основної заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором № 120 від 05.12.2014, що свідчить про припинення такого зобов`язання у відповідній частині, невизнання чого зумовило порушення прав та охоронюваного інтересу позивача, який підлягає судовому захисту.

В той же час, з огляду на встановлені у даній справі обставини та зважаючи на задоволення вимоги позивача стосовно визнання частково припиненим основного зобов`язання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога про визнання припиненим акцесорного, похідного, забезпечувального, іпотечного зобов`язання майнового поручителя в частині розміру забезпечення не є ефективним засобом захисту прав в розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а її задоволення не призведе до реальних змін у стані сторін в спірних правовідносинах. У зв`язку з чим заявлена позивачем вимога про визнання припиненим зобов`язання ТОВ "Агротермінал Логістік" за Іпотечним договором № 121 від 08.12.2014 в частині розміру забезпечення визнана судом першої інстанції такою, що не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги відповідача та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Національний банк України звернуся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 в частині задоволення позову ТОВ "Агротермінал Логістик" про визнання припиненим зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором №120 від 05.12.2014 на суму 996 135 000,00 грн., виконаного позивачем, скасувати та постановити нове, яким в цій частині рішення відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки:

- не надано належної оцінки всім в сукупності доказам, що призвело до неправильного визначення статусу ТОВ "Агротермінал Логістик" та як наслідок призвело до неправильного вирішення справи;

- не враховано правову позицію Верховного Суду щодо можливості визначення НБУ порядку погашення кредитів;

- висновки суду щодо застосування положень ст. 528 ЦК України здійснені без врахування дійсного характеру правовідносин, що виникли між ТОВ "Агротермінал Логістик" та ПАТ КБ "Приватбанк";

- застосовані положення ст. 26 Закону України "Про заставу" та ст.ст. 42,43 Закону України "Про іпотеку" без зазначення наявності обставин, які передбачають можливість застосування вказаних норм права;

- ухвалено рішення про захист прав третьої особи - ПАТ КБ "Приватбанк", яка фактично не заявляла самостійних вимог на предмет спору;

- висновки суду про наявність порушення прав саме ТОВ "Агротермінал Логістик", які потребують захисту, зроблені без врахування дійсних обставин справи, в результаті чого здійснено захист прав позивача, які невідомо чи будуть порушені в майбутньому, та ще й у спосіб, який є неефективним, оскільки обраний спосіб захисту суперечить положенням господарського процесуального законодавства та не здатне призвести до захисту прав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги третьої особи та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 в частині задоволення позову щодо визнання припиненим зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором №120 від 05.12.2014 скасувати та постановити нове, яким в цій частині відмовити у задоволенні вимог, а також змінити мотиви, з яких рішенням суду відмовлено у задоволені вимог про визнання припиненим зобов`язання ТОВ "Агротермінал Логістик" перед НБУ, та відмовити у задоволені вимог в цій частині з мотивів їх необґрунтованості та безпідставності.

Апеляційна скарга третьої особи мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки:

- висновок про те, що позивач, сплачуючи 27.10.2016 грошові кошти, діяв як майновий поручитель з метою захисту свого інтересу, котрий полягає в недопущенні в майбутньому звернення стягнення на належне йому на праві власності нерухоме майно, є необґрунтованим, помилковим та таким, що суперечить доказам, які містяться в матеріалах справи;

- виконання майновим поручителем обов`язку позичальника зі сплати заборгованості за кредитним договором є виключно правом майнового поручителя, реалізація якого спрямована на захист права власності іпотекодавця на передане в іпотеку майно від звернення стягнення для погашення заборгованості за основним зобов`язанням;

- фактично для майнового поручителя ризик втратити іпотечне майно внаслідок звернення на нього стягнення, виникає виключно у разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя про погашення заборгованості у випадках, встановлених законом або договором (ст. 592 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про іпотеку"), яка направляється іпотекодержателем позичальнику та іпотекодавцю у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (ч.1 ст.35 Закону України "Про іпотеку");

- станом на 27.10.2016 (день сплати позивачем коштів) жодної вимоги кредитора (іпотекодержателя) про усунення порушення основного зобов`язання за Кредитним договором №120 від 05.12.2014 та/або умов Іпотечного договору ані на адресу ПАТ КБ "Приватбанк", ані на адресу позивача НБУ не направляв. Зазначене свідчить про те, що здійснюючи 27.10.2016 оплату, ТОВ "Агротермінал Логістик" не могло діяти з метою захисту своїх прав як майнового поручителя;

- згідно з умовами Кредитного договору №120 від 05.12.2014 кінцевим строком погашення заборгованості за таким договором є 02.12.2016. Тобто, станом на 27.10.2016 (день сплати позивачем коштів) кінцевий строк виконання основного зобов`язання за Кредитним договором №120 від 05.12.2014 не настав. Зазначене свідчить про те, що позивач, здійснюючи вказану оплату, не міг діяти з метою захисту своїх прав як майнового поручителя;

- з доказів, що містяться в матеріалах справи, в повній мірі встановлюються обставини щодо часткової сплати позивачем заборгованості третьої особи у розмірі 996 135 000,00 грн. перед відповідачем в порядку ст.528 ЦК України, і вказана заборгованість була зарахована НБУ як така, що надійшла від боржника (ПАТ КБ "Приватбанк") за Кредитним договором №120 від 05.12.2014 відповідно до умов цього договору (п.п. 3.2.8, 3.2.12, 3.12.13) та відповідних нормативних актів НБУ;

- джерелом походження грошових коштів, сплачених позивачем згідно з платіжними дорученнями №№ G1027L005G, G1027L005H від 27.10.2016 відповідно на суму 714 000 000,00 грн. та на суму 282 135 000, 00 грн., є виключно отриманий у той же день в ПАТ КБ "Приватбанк" кредит;

- відсутні будь-які встановлені законодавством України та/або умовами Іпотечного договору підстави, у зв`язку з настанням яких зобов`язання сторін за цим договором можуть вважатися такими, що припинені.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/9256/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П. та Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 у справі № 910/9256/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою НБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 у справі №910/9256/17, справу призначено до розгляду на 17.09.2019 о 12 год. 40 хв. у закритому судовому засіданні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 у справі № 910/9256/17 поновлено АТ КБ "Приватбанк" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 у справі №910/9256/17, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ "Приватбанк", справу призначено до розгляду на 17.09.2019 о 12 год. 40 хв.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2019, справу №910/9256/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Куксова В.В. та Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 прийнято до свого провадження апеляційні скарги у вищезазначеному складі та призначено справу до розгляду на 19.11.2019.

19.11.2019 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Кравчука Г.А. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 справу призначено до розгляду на 12.12.2019.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2019, справу №910/9256/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Євсікова О.О. та Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 прийнято до свого провадження апеляційні скарги у даній справі у вищезазначеному складі суддів.

У судовому засіданні 12.12.2019 оголошено перерву до 24.12.2019.

Розгляд апеляційних скарг НБУ та АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 у справі №910/9256/17 відкладено на 28.01.2020.

Явка представників сторін.

У судовому засіданні 28.01.2020 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги Національного банку України, просив її задовольнити та рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 в частині задоволення позову ТОВ "Агротермінал Логістик" про визнання припиненим зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Договором на суму 996 135 000,00 грн., скасувати та постановити нове, яким в цій частині позову відмовити, в іншій частині рішення залишити без змін.

Представник третьої особи у судовому засіданні 28.01.2020 підтримав вимоги апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк", просив апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 в частині задоволення позову щодо визнання припиненим зобов`язання АТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором скасувати та постановити нове, яким в цій частині відмовити у задоволенні вимог, а також змінити мотиви, з яких рішенням суду відмовлено у задоволені вимог про визнання припиненим зобов`язання ТОВ "Агротермінал Логістик" перед НБУ та відмовити у задоволені вимог в цій частині з мотивів їх необґрунтованості та безпідставності .

Представник позивача у судовому засіданні 28.01.2020 проти вимог апеляційних скарг заперечував, просив апеляційний господарський суд залишити без задоволення апеляційні скарги НБУ та ПАТ КБ "Приватбанк", а рішення Господарського суду міста Києва у даній справі залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Між ПАТ КБ "Приватбанк" (позичальник) та НБУ (кредитор) укладено Кредитний договір № 120 від 05.12.2014 (далі - Кредитний договір №120).

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору № 120 кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Згідно з п. 1.2 Кредитного договору № 120 кредитор зобов`язується надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності в сумі 3 640 000 000, 00 грн. до 02 грудня 2016 року. Видача кожного траншу кредиту оформляється додатковим договором до цього договору з відповідним графіком погашення Кредиту.

В п. 1.4 Кредитного договору №120 сторони погодили умови, за якими в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, кредитор укладає з майновим поручителем іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно у вигляді єдиного (цілісного) майнового комплексу, який належить на праві власності пов`язаній з власниками істотної участі в позичальника особі, за ринковою вартістю не менше ніж 5 536 000, 00 грн.

За змістом п. 3.2.5 Кредитного договору №120 кредитор має право у разі неможливості стягнення коштів з банківських рахунків, з дня виникнення простроченої заборгованості позичальника, вживати заходів щодо звернення стягнення, реалізації предмета застави і задоволення вимог за кредитом, процентами за користування ним, нарахованими штрафними санкціями за рахунок коштів від його продажу до повного погашення заборгованості. У разі неможливості реалізації предмета застави, залишити його за собою за його справедливою вартістю.

До Кредитного договору № 120 сторонами на підставі пункту 1.2 укладались додаткові угоди, якими визначались окремі транші кредиту з графіками їх погашення.

Додатковим договором № 1 від 08.12.2014 до Кредитного договору №120 визначено транш кредиту в розмірі 850 000 000, 00 грн.

Додатковим договором № 6 від 16.02.2015 до Кредитного договору №120 від 05.12.2014 визначено транш кредиту в розмірі 309 000 000, 00 грн.

Факти одержання ПАТ КБ "Приватбанк" зазначених траншів та виникнення зобов`язань за ними ПАТ КБ "Приватбанк" та НБУ не заперечуються.

З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідно до пункту 1.4 Кредитного договору №120 між НБУ (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Боріваж" (іпотекодавець) 08.12.2014 укладено Іпотечний договір № 121, який посвідчено 08.12.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстровано в реєстрі за № 5288 (далі - Іпотечний договір №121).

Відповідно до п. 1 Іпотечного договору № 121 цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 120, укладеного іпотекодержателем та ПАТ КБ "Приватбанк" із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним та продовжують строк користування кредитом.

Згідно з п. 5 Іпотечного договору № 121 в забезпечення виконання ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язань за Кредитним договором №120 іпотекодавець надав в іпотеку та заставу належне йому на праві власності нерухоме та рухоме майно, що входить до складу єдиного (цілісного) майнового комплексу, згідно опису, що міститься в пункті 10.1 (перелік транспортних засобів), додатку №1 (опис нерухомого майна - морський перевантажувально-складський комплекс зернових вантажів з причалом, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №240096451227, адреса розташування: Одеська область, Комінтернівський район, Новобілярська селищна рада, комплекс будівель та споруд № 5), додатку №2 (перелік основних засобів та іншого рухомого майна) (далі - предмет іпотеки), які є невід`ємними частинами цього договору.

В силу положень п. 23.2 Іпотечного договору № 121 у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку правонаступництва, дана іпотека є дійсною для набувача предмету іпотеки, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. При цьому особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за цим договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно з наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкт нерухомого майна №240096451227 (морський перевантажувальний комплекс зернових вантажів з причалом за адресою: Одеська обл., Лиманський (Комінтернівський) р-н, селищна рада Новобілярська, комплекс будівель та споруд № 5, розташований на земельних ділянках: кадастровий номер 5122755400:02:001:0281 площею 2,1747 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0001 площею 6,45 га, кадастровий номер 5122755400:01:002:0002 площею 7,03 га) зареєстровано 27.09.2016 за ТОВ "Агротермінал Логістік".

Факт належності позивачу предмету іпотеки та набуття ним статусу іпотекодавця також підтверджується Додатковим договором № 3 від 01.11.2016 до Іпотечного договору № 121 (договір посвідчено 01.11.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстровано в реєстрі за №1516). При цьому укладення Додаткового договору № 3 лише 01.11.2016 не змінює того факту, що позивач набув статус іпотекодавця (майнового поручителя) саме 27.09.2016 в момент набуття ним права власності на нерухоме майно в силу положень ч. 1 ст. 27 Закону України "Про заставу", ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку", п. 23.2 Іпотечного договору № 121, ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України.

Згідно з Додатковим договором № 3 до Іпотечного договору № 121 викладено в новій редакції пункт 5, додаток 2, абз. 2, 3 підпункту 10.1 пункту 10 Іпотечного договору, де зазначено, що предмет іпотеки належить ТОВ "Агротермінал Логістік" на праві власності на підставі протоколу Загальних зборів учасників ТОВ "Боріваж" від 26.09.2016 № 26/09-2016, протоколу Загальних зборів учасників ТОВ "Агротермінал Логістік" від 27.09.2016 № 1-27/09/16, акту прийому-передачі майна від 27.09.2016 № 1, акта прийому-передачі майна від 27.09.2016 № 2, акта прийому-передачі майна від 27.09.2016 № 3, укладених ТОВ "Боріваж" та ТОВ "Агротермінал Логістік". Право власності на морський перевантажувально-складський комплекс зернових вантажів з причалом зареєстроване за іпотекодавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності 16602415, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 240096451227, що підтверджується відомостями із зазначеного реєстру. Морський перевантажувально-складський комплекс зернових вантажів з причалом зареєстрований у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об`єкт права власності.

Положеннями Іпотечного договору № 121 передбачено, що з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки (п. 15.8 - 15.10). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами цього договору, відповідно до ст. 24 та розділу V Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про заставу", Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із п. 24 цього договору (п. 20). Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України (п. 21). Іпотекодавець має право до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за кредитним договором ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням всіх витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних (в т.ч. земельних) торгів тощо (п. 21.1). Звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" та/або ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (п. 24).

Реалізуючи своє право на виконання за ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язань за Кредитним договором № 120 з метою припинення іпотеки та недопущення в майбутньому звернення стягнення на своє майно, ТОВ "Агротермінал Логістик" розпочало погашення основної заборгованості АТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором № 120.

Зазначені обставини підтверджуються платіжними дорученнями: G1027L005G від 27.10.2016 на суму 714 000 000, 00 грн. з призначенням платежу "часткова сплата заборгованості за ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі ст. 528 ЦКУ за Дод.дог.№1 від 08.12.14 до Кред.дог.№120 від 05.12.14"; G1027L005H від 27.10.2016 на суму 282 135 000, 00 грн. з призначенням платежу "часткова сплата заборгованості за ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі ст.528 ЦКУ за Дод. дог. № 6 від 16.02.15 до Кред. дог. № 120 від 05.12.14".

АТ КБ "Приватбанк" та НБУ не заперечували фактів здійснення позивачем зазначених платежів.

Для перевірки належного проведення платежу ТОВ "Агротермінал Логістик" звернулося до НБУ з листами № 02-11/01 від 02.11.2016 та № 02-12/01 від 02.12.2016, в яких просило повідомити про стан виконання платіжних доручень та про зарахування перерахованих сум в рахунок часткового погашення кредиту за Кредитним договором № 120.

Листом від 29.12.2016 № 41-005/105271 НБУ повідомив, що кошти, отримані від ТОВ "Агротермінал Логістик" 27.10.2016 в загальній сумі 996 135 000, 00 грн. були направлені НБУ на погашення заборгованості АТ КБ "Приватбанк" перед НБУ. Тобто, НБУ визнав факт отримання коштів від ТОВ "Агротермінал Логістик", проте не підтвердив, що відніс їх на погашення кредиту за Кредитним договором № 120. При цьому згідно з електронним повідомленням НБУ від 28.10.2016 № 41-0005/89464 кошти в сумі 996 135 000, 00 грн., які надійшли в погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором №120, зараховано НБУ на погашення простроченої основної суми заборгованості за Кредитним договором від 20.02.2015 № 10, за яким позивач не є майновим поручителем.

У зв`язку із запереченням Національним банком України виконання ТОВ "Агротермінал Логістик" вказаними платежами зобов`язань ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором №120, ТОВ "Агротермінал Логістик" звернулося до місцевого господарського суду з позовом у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно положень ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз вказаних норм в сукупності із встановленими у даній справі обставинами дає підстави для висновку, що невиконання зобов`язань ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором №120 перед НБУ дає останньому як кредитору та іпотекодержателю на підставі Іпотечного договору №121 право здійснити задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, який належить ТОВ "Агротермінал Логістик" на праві власності. Отже, до моменту припинення основного зобов`язання за Кредитним договором № 120 ТОВ "Агротермінал Логістик" несе триваючий ризик втрати права власності на предмет іпотеки в разі невиконання зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" як боржником за основним зобов`язанням перед НБУ як кредитором.

Зобов`язанням відповідно до вимог ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, зазначені норми передбачають можливість часткового виконання та часткового припинення зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) як підставу заміни кредитора у зобов`язанні.

Відповідно ч. 3 ст. 528 ЦК України інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення ст.ст. 512-519 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 26 Закону України "Про заставу" заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов`язання.

В силу положень ч. 3 ст. 26 Закону України "Про заставу" якщо заставодавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов`язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов`язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави.

Згідно ч. 1 ст. 42 Закону України "Про іпотеку" боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов`язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними.

Майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель відповідно до ч. 3 ст. 42 Закону України "Про іпотеку" може виконати основне зобов`язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов`язаний прийняти таке виконання. Майновий поручитель, який виконав основне зобов`язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Таким чином, зазначеними нормами встановлено, що не лише боржник, але і майновий поручитель має право виконати основне зобов`язання за боржника з передбаченими чинним законодавством наслідками.

Отже, часткове виконання ТОВ "Агротермінал Логістик" основного зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" щодо повернення НБУ кредитних коштів на суму 996 135 000, 00 грн. за Кредитним договором № 120 відповідно до ст. ст. 598, 599 ЦК України є підставою для припинення у відповідній частині основного зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором № 120.

Визнавши факт одержання 27.10.2016 вказаних коштів від ТОВ "Агротермінал Логістик", НБУ заперечує виконання ТОВ "Агротермінал Логістик" зобов`язань ПАТ КБ "Приватбанк" перед ним за Кредитним договором №120, оскільки НБУ відніс платіж на погашення іншої заборгованості за Кредитним договором № 10, за яким позивач не є майновим поручителем, а відтак відповідач не визнає права позивача на часткове припинення шляхом виконання основного зобов`язання за Кредитним договором № 120.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що спрямувавши кошти не в погашення заборгованості за Кредитним договором №120, за яким позивач виступає майновим поручителем, а в погашення заборгованості за Кредитним договором № 10, до якого позивач не має жодного відношення, НБУ діяв недобросовісно. Поряд з цим, такі дії відповідача не могли бути спрогнозовані позивачем перед здійсненням платежу, оскільки позивач не був жодним чином про це поінформований і таке повноваження відповідача не встановлене законом.

Згідно з п. 3 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування.

За змістом ч. 1 ст. 15 вказаного Закону Правління НБУ уповноважене приймати рішення щодо організації системи рефінансування (абз. 5 п. 1), видавати нормативно-правові акти Правління Національного банку України (п. 7 ч. 1) тощо.

Таким чином, незважаючи не те, що НБУ укладає з банками кредитні договори, що передбачені актами цивільного законодавства (і, відповідно, нормам якого притаманна рівність сторін у відносинах), він у цих відносинах зберігає свій статус та продовжує діяти як орган державної влади та управління (суб`єкт владних повноважень), оскільки відповідно до ст. 7 згаданого профільного Закону, рефінансування банків є однією із функцій відповідача, як державного органу, відповідач своїми власними рішеннями визначає систему рефінансування, тобто визначає правила кредитування, які є обов`язковими для банків та третіх осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на те, що НБУ як сторона кредитного договору залишається органом державної влади і при виконанні такого договору або пов`язаних з ним договорів зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Відтак із вказаних положень вбачається, що основоположними принципами виконання органом державної влади покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого у свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина, втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що НБУ в спірних правовідносинах не дотримався принципу належного урядування, а його дії не є справедливими по своїй суті по відношенню до позивача, оскільки не ґрунтуються на нормах закону та не враховують загальні засади цивільного законодавства і принцип верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку та правильно визнав, що дії відповідача, який, отримавши кошти від ТОВ "Агротермінал Логістік" з чітко визначеним їх призначенням, не висловив жодних заперечень та прийняв їх, а при вирішенні спору про припинення зобов`язання, в рахунок виконання якого такі кошти було сплачено, заявляє свої заперечення проти можливості припинення такого зобов`язання з огляду на зарахування ним сплачених за іншими зобов`язаннями, суперечить його попередній поведінці (прийняттю платежу за визначеним призначенням), що не може змінюватися за волею отримувача коштів) і є недобросовісним.

Щодо обраного позивачем способу захисту цивільного права, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції, ст.ст.15,16, 20 ЦК України, ст.20 ГК України, ст.ст.4, 5 ГПК України, а також враховуючи вимоги ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.02.2018 у справі № 923/970/16, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом (пункт 145 рішення ЄСПЛ у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" від 15.11.1996).

Отже, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст.16 ЦК України, ст. 20 ГК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Таким чином, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст.13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою. Відповідний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 914/873/17 та від 07.02.2018 у справі № 923/970/16.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, з`ясувавши характер спірних правовідносин та дослідивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку, що реалізуючи своє право на виконання за АТ КБ "Приватбанк" зобов`язань за Кредитним договором № 120, ТОВ "Агротермінал Логістік", діючи як майновий поручитель з метою захисту свого інтересу, який полягає в недопущенні в майбутньому звернення стягнення на належне йому на праві власності нерухоме майно, здійснив часткове погашення основної заборгованості АТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором № 120, що, в свою чергу, свідчить про припинення такого зобов`язання у відповідній частині, невизнання чого зумовило в т.ч. порушення прав позивача та породження охоронюваного інтересу позивача, який підлягає судовому захисту.

За звичайних умов звернення боржника з вимогою до суду про визнання припиненим грошового зобов`язання перед кредитором за наслідком сплати йому коштів в якості його виконання обґрунтовано може бути розцінено як неефективний спосіб захисту, тобто, такий, що не призводить до реального захисту певних інтересів та прав позивача.

Однак, за умови коли фактичне виконання зобов`язання здійснено третьою особою, який виступає майновим поручителем боржника, і таке виконання не визнається як кредитором, так і боржником, такий спосіб захисту порушених прав та інтересів набуває статусу чи не єдиного способу захисту майновим поручителем своїх інтересів, пов`язаних з правом власності на предмет застави (іпотеки) та перебігом відповідних правовідносин, адже унеможливлює ситуацію за якої кредитор, отримавши кошти в якості часткового виконання забезпеченого майновим поручителем зобов`язання, в послідуючому зверне стягнення на передане в заставу майно без врахування відповідного погашення заборгованості.

Отже, з огляду на встановлені у даній справі обставини вбачається існування реальної загрози охоронюваним інтересам позивача, які підлягають судовому захисту в межах даної справи саме в обраний ним спосіб - шляхом визнання припиненим зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором № 120 на суму 996 135 000, 00 грн., виконаного ТОВ "Агротермінал Логістік" згідно з платіжним дорученням № G1027L005G від 27.10.2016 на суму 714 000 000, 00 грн. та платіжним дорученням № G1027L005H від 27.10.2016 на суму 282 135 000, 00 грн., що в повній мірі відповідатиме меті звернення позивача з даним позовом до суду, а відтак, і вказує на його ефективність.

Аналогічне застосування відповідного способу захисту Верховним Судом в подібних спорах підтверджується, зокрема, в постановах від 27.03.2019 у справі №910/7347/18 та від 15.08.2018 у справі №910/19670/17, в яких касаційним судом було підтримано висновки судів першої та апеляційної інстанції про належність такого способу захисту як визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором у випадку невизнання цього відповідним кредитором, за наслідками отримання коштів, направлених на його виконання.

Твердження відповідача про те, що дії позивача щодо перерахування коштів в сумі 996 135 000,00 грн. були направлені на виконання доручення ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку ч. 1 ст. 528 ЦК України та обумовлені наміром змінити порядок черговості погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ шляхом приховання факту виконання зобов`язань саме ПАТ КБ "Приватбанк", спростовуються обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи № 910/12454/17 за позовом НБУ до ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Агротермінал Логістік" про визнання кредитного договору № DNHSLOK271016 від 27.10.2016, укладеного між відповідачами, удаваним.

Так, в постанові Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019, якою рішення суду першої інстанції від 11.10.2018 у справі №910/12454/17 про відмову у позові залишено без змін, констатовано, що погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед НБУ за Кредитним договором № 120 від 05.12.2014 здійснювалось ТОВ "Агротермінал Логістік" не від імені та не в інтересах ПАТ КБ "Приватбанк", а від свого власного імені та в своїх власних інтересах як іпотекодавця за іпотечним договором № 121 від 08.12.2014.

Зазначені обставини відповідно до вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиціальними і не доказуються при розгляді цієї справи з огляду на те, що в ній беруть участь ті ж самі особи, стосовно яких встановлені ці обставини.

Щодо позовної вимоги про визнання припиненим зобов`язання ТОВ "Агротермінал Логістік" за Іпотечним договором № 121 від 08.12.2014 в частині розміру забезпечення виконання зобов`язання колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За приписами ст. 17 цього ж Закону іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 593 ЦК України, з якою кореспондується норма абз. 2 ст.28 Закону України "Про заставу" право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Таким чином, припинення основного зобов`язання за кредитним договором має своїм наслідком припинення забезпечувального зобов`язання за договором іпотеки.

Чинне законодавство, яке регулює правовідносини іпотеки, застави, майнової поруки не передбачає можливості її припинення в частині розміру забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відтак, у разі реалізації НБУ як кредитором свого права на задоволення вимоги до ПАТ КБ "Приватбанк" як боржника за рахунок предмету іпотеки, обсяг відповідальності ТОВ "Агротермінал Логістік" як майнового поручителя завжди залежатиме від вартості предмету іпотеки та розміру невиконаного основного зобов`язання, і в будь-якому разі не перевищуватиме такого розміру на відповідну дату.

При цьому факт погашення ТОВ "Агротермінал Логістік" як майновим поручителем заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" перед НЬУ за Кредитним договором №120 в розмірі 996 135 000,00 грн. завжди підлягатиме обов`язковому врахуванню при визначенні обсягу такої відповідальності.

Як вже відзначалося, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені у даній справі обставини та зважаючи на задоволення вимоги позивача стосовно визнання частково припиненим основного зобов`язання, суд першої інстанції вірно визнав, що вимога про визнання припиненим акцесорного, похідного, забезпечувального, іпотечного зобов`язання майнового поручителя в частині розміру забезпечення не є ефективним засобом захисту прав в розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а її задоволення не призведе до реальних змін у стані сторін в спірних правовідносинах.

Отже, у задоволенні заявленої позивачем вимоги про визнання припиненим зобов`язання ТОВ "Агротермінал Логістік" за Іпотечним договором № 121 в частині розміру забезпечення судом першої інстанції правомірно відмовлено із зазначених підстав.

З огляду на встановлені у даній справі обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги відповідача та третьої особи задоволенню не підлягають.

Судом першої інстанції було враховано вказівки касаційної інстанції під час нового розгляду справи та вирішено спір на підставі достовірних доказів, яким дана належна правова оцінка.

Інші доводи і аргументи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують наведених висновків суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду при цьому також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати.

У звязку з відсутністю підтсав для задоволення апеляційних скарг витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційні скарги Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 у справі №910/9256/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 у справі №910/9256/17 залишити без змін

3. Матеріали справи №910/9256/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 14.02.2020.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді О.О. Євсіков

Г.П. Коробенко