Рішення

від 04.02.2020 по справі 916/3354/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" лютого 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3354/19

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Герус А.В. на підставі ордеру,

Від відповідача: не з`явився.

розглянувши справу за позовом Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАР" про зняття арешту з заставного майна,-

ВСТАНОВИВ:

11.11.2019 року позивач - Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх.ГСОО № 3447/19) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАР" про зняття арешту з заставного майна.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2019р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 12 грудня 2019 р. о 09:45 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.12.2019р. відкладено судове засідання у підготовчому провадженні на 14 січня 2020 р. о 10:20 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.01.2020р. було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 23.01.2020р. о 10:30 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.01.2020р. закрито підготовче провадження у справі №916/3354/19 із призначенням справи до судового розгляду по суті на 04 лютого 2020 р. о 12:35 год.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАР", правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався.

У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

04.02.2020р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФАР на праві власності належить нерухоме майно - нежитлове приміщення 1 поверху за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, будинок 171, загальною площею 48,8 кв.м., яке було передано в іпотеку Акціонерному товариству ПроКредит Банк згідно з Договором іпотеки від 28.09.2007р. №5.3992-ІД7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трубачовою Н.О. 28.09.2007р. за №6670: Обтяження за Договором іпотеки від 28.09.2007р. №5.3992-ІД7 було зареєстроване позивачем 28.09.2007р. у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Предметом іпотеки за Договором іпотеки від 28.09.2007р. №5.3992-ІД7 є забезпеченням кредитних зобов`язань ТОВ ФАР перед АТ ПроКредит Банк , відтак позивач має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки.

Згідно п. 5.1. Договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов (зобов`язань) за кредитним договором іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 5.3. Договору іпотеки, у разі набуття іпотекодержателем права на здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки на підставах, передбачених п. 5.1. ст. 5 Договору, іпотекодержатель може здійснити звернення стягнення шляхом позасудового врегулювання, а саме шляхом продажу від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому діючим законодавством.

Як вбачається із матеріалів справи, 30 травня 2011р. господарським судом Одеської області було прийнято рішення у справі №34/17-1192-2011 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ФАР на користь Публічного акціонерного товариства ПроКредит Банк заборгованості за Рамковою угодою №5.3992 від 29.07.2004р. та договорами про надання траншів, які є невід`ємною частиною у розмірі 1 324 412,76грн., витрат по сплаті державного мита на суму 13 244,13грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах у розмірі 190,07грн.

17.06.2011р. на виконання відповідного рішення було видано наказ.

19.11.2018р. господарським судом Одеської області було винесено ухвалу про видачу дубліката наказу від 17.06.2011р.

Вказаний дублікат наказу від 17.06.2011р. про стягнення з ТОВ ФАР був поданий АТ ПроКредит Банк до Другого Малиновського відділу ДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області для відкриття виконавчого провадження.

14.03.2019р. Другим Малиновським відділом ДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області було відкрито виконавче провадження №58613100 про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю ФАР на користь Публічного акціонерного товариства ПроКредит Банк заборгованості за Рамковою угодою №5.3992 від 29.07.2004р. та договорами про надання траншів, які є невід`ємною частиною у розмірі 1 324 412,76грн., витрат по сплаті державного мита на суму 13 244,13грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах у розмірі 190,07грн.

Станом на момент подання позову заборгованість з ТОВ ФАР у виконавчому провадженні №58613100 не стягнуто.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.10.2019р. на нерухоме майно ТОВ ФАР , а саме: нежитлове приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, будинок 171, загальною площею 48,8 кв.м., накладено обтяження на підставі ухвали Центрального району суду м. Одеси від 23.06.1998р., зареєстроване Першою Одеською державною нотаріальною конторою 13.11.2008р. за №8183858.

Вказане обтяження унеможливлює реалізацію позивачем предмету іпотеки: нерухоме майно - нежитлове приміщення 1 поверху за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, будинок 171, загальною площею 48,8 кв.м., з метою погашення існуючої заборгованості ТОВ ФАР перед АТ ПроКредит Банк в розмірі 1 337 846,96грн., встановленої рішення господарського суду Одеської області від 30 травня 2011 року у справі №34/17-1192-2011.

Враховуючи викладене, Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" звернулось до суду з відповідним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАР" про зняття арешту з заставного майна,

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 Цивільного кодексу України).

Як визначено статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (стаття 4 ГПК України).

Враховуючи викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено ч. 1,2 ст. 590 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Наявність зареєстрованого обтяження на предмет іпотеки, вчинене в інтересах інших осіб, що перешкоджає позивачу реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Законом України Про іпотеку надано визначення терміну - іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 3 Закону України Про іпотеку , у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Щодо зазначеного, господарський суд вважає, що позивач має пріоритет щодо задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Також, як вбачається із матеріалів справи, відсутня підстава для існування арешту, накладеного на нерухоме майно ТОВ ФАР ухвалою Центрального районного суду м. Одеси від 23.06.1998р., оскільки відсутня справа в Приморському районному суді м. Одеси ( Центральний районний суд м. Одеси) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа Приморського районного суду м. Одеси від 04.10.2019р.

Тому, на думку господарського суду, накладення арешту на нерухоме майно ТОВ ФАР : нежитлове приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, будинок 171, загальною площею 48,8 кв.м., порушує законні права АТ ПроКредит Банк як іпотекодержателя, який згідно положень чинного законодавства, в разі невиконання боржником - іпотекодавцем забезпеченого заставою зобов`язання має право одержати задоволення з вартості заставленого майно переважного перед іншими кредиторами та має переважне право на звернення стягнення на предмет застави.

Згідно статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Підставами для зняття арешту з майна є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Відповідно до частини 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у всіх інших випадках арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.

Отже, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 07.11.2018р. по справі №921/5/18.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи наведене та відповідно до Закону України Про іпотеку , іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

На підставі вищенаведеного, керуючись положеннями ст. 129 ГПК України, враховуючи задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАР" про зняття арешту з заставного майна - задовольнити.

2.Зняти арешт з нерухомого майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю ФАР (65005, м. Одеса, вул. Балківська, 171; код ЄДРПОУ 13905719) та перебуває в іпотеці у Акціонерного товариства ПроКредит Банк (03115, м. Київ, просп. Перемоги, 107-А; код ЄДРПОУ 21677333) відповідно до Договору іпотеки від 28.09.2007р. №5.3992-ІД7, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трубачовою Н.О. 28.09.2007р. за №6670, а саме: нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, будинок 171 , загальною площею 48,8 кв.м., накладений ухвалою Центрального районного суду м. Одеси від 23.06.1998р.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФАР (65005, м. Одеса, вул. Балківська, 171; код ЄДРПОУ 13905719) на користь Акціонерного товариства ПроКредит Банк (03115, м. Київ, просп. Перемоги, 107-А; код ЄДРПОУ 21677333) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921/ одна тисяча дев`ятсот двадцять одна / грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст складено 14 лютого 2020 р.

Суддя С.Ф. Гут