Постанова

від 13.02.2020 по справі 188/1328/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 188/1328/17

провадження № 61-49040св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року у складі головуючого-судді Полубан М. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання неправомірним наказу в частині визначення розміру орендної плати.

Позовна заява мотивована тим, що 18 серпня 2009 року між ним та Петропавлівською районною державною адміністрацією був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Петропавлівською районною філією Дніпропетровського регіонального центру земельного кадастру у Державному реєстрі земель 17 березня 2010 року за № 041012900334, відповідно до умов якого йому було передано в оренду земельну ділянку площею 8,8776 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:2092, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, зі сплатою орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі.

Пунктом 6 вказаного договору оренди земельної ділянки визначено, що договір укладається строком до 14 липня 2014 року, а також передбачено переважне право орендаря на поновлення договору на новий строк.

Після закінчення терміну дії договору, не отримавши заперечень від орендодавця щодо його поновлення на новий строк, він продовжував користуватися орендованою земельною ділянкою та своєчасно сплачував орендну плату.

Проте, Головне управління Держземагенства у Дніпропетровській області, правонаступником якого є відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, безпідставно та необґрунтовано зволікало з укладенням додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, що стало підставою для звернення до суду з відповідним адміністративним позовом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 804/19735/15, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, визнано протиправною відмову Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області у поновленні йому договору оренди землі від 18 серпня 2009 року та зобов`язано повторно розглянути вказане питання.

На виконання вказаного судового рішення, Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області прийнято наказ № 4-2292/27-15-СГ від 28 грудня 2015 року Про поновлення договору оренди земельної ділянки , відповідно до пункту 1 якого поновлено договір оренди земельної ділянки строком на 7 років, а пунктом 2 встановлено річну орендну плату у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки землі.

Посилаючись на невідповідність дій відповідача щодо збільшення розміру орендної плати в односторонньому порядку вимогам статті 30, частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , що порушує його права орендаря, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 28 грудня 2015 року № 4-2292/27-15-СГ Про поновлення договору оренди земельної ділянки , визнати за ним право на поновлення договору оренди земельної ділянки від 18 серпня 2009 року на підставі частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі із встановленням річної орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням індексації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право на поновлення договору оренди земельної ділянки від 18 серпня 2009 року на підставі частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі із встановленням річної орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням індексації. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач неправомірно, у порушення вимог статті 30, частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , статті 652 ЦК України в односторонньому порядку підвищив розмір орендної плати з 3% до 8%, змінивши умови договору оренди земельної ділянки, зміна яких допускається за згодою сторін.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області залишено без задоволення. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог, оскільки у разі поновлення договору оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У грудні 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки чинному наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 28 грудня 2015 року № 4-2292/27-15-СГ Про поновлення договору оренди земельної ділянки , пунктом 2 якого встановлено річну орендну плату у розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки землі, не враховано, що такий наказ є волевиявленням державного органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин щодо поновлення договору оренди землі, тобто є рішенням направленим на реалізацію повноважень щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, й до таких повноважень суд не має права втручатися. При визначенні розміру орендної плати Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області було враховано лист Держгеокадастру від 14 грудня 2015 року № ДС-22-28-0.13-17122/23-15, яким рекомендовано утримуватися від встановлення розміру орендної плати на рівні менше 8% від нормативної грошової оцінки. Поза увагою судів залишилося те, що ніякого автоматичного поновлення договору оренди на тих самих умовах й на той самий строк не могло йти мови, оскільки наказ про поновлення договору оренди землі видано на виконання рішення суду в адміністративній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 06 лютого 2019 року відзиві, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що судами законно і обґрунтовано визнано за позивачем право на поновлення договору оренди земельної ділянки на підставі частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі та встановлення річної орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням індексації. Такі рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, ухваленими з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги не дають підстав для їх скасування.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 18 серпня 2009 року між Петропавлівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Петропавлівською районною філією Дніпропетровського регіонального центру земельного кадастру у Державному реєстрі земель 17 березня 2010 року за № 041012900334, відповідно до умов якого позивачу передано в оренду земельну ділянку площею 8,8776 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:2092, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, зі сплатою орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, строком до 14 липня 2014 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 804/19735/15, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, визнано протиправною відмову Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області у поновленні ОСОБА_1 договору оренди землі від 18 серпня 2009 року та зобов`язано повторно розглянути вказане питання.

Судовими рішеннями у адміністративній справі № 804/19735/15 встановлено протиправність дій Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області щодо поновлення укладеного з позивачем договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі .

На виконання вказаних судових рішень, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 28 грудня 2015 року прийняло наказ № 4-2292/27-15-СГ Про поновлення договору оренди земельної ділянки , згідно пункту 1 якого поновлено договір оренди земельної ділянки від 18 серпня 2009 року строком на 7 років, а пунктом 2 встановлену річну орендну плату у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки землі.

Згідно довідки Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року, ОСОБА_1 заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 8,8776 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:2092, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, станом на 21 вересня 2017 року не має.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами частини першої статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму при його поновлені на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються Земельним Кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі, крім положень статті 777 ЦК України, визначаються також статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка об`єднує два випадки поновлення договору оренди землі: укладання договору на новий строк з застосуванням переважного права орендаря перед іншими особами (частина перша - п`ята статті 33) та продовження договору за мовчазною згодою сторін на тих самих умовах та на той самий строк (частина шоста статті 33).

Так, відповідно до частини першої - п`ятої статті 33 цього Закону, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на невідповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другої - п`ятої цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатись переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Друга самостійна підстава для поновлення орендних відносин передбачена частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі .

Згідно із частинами шостою, восьмою статті 33 Закону України Про оренду землі в разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця із запереченням у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Отже, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. А поновлення договору передбачає іншу ситуацію між сторонами договору, коли проти фактичного подальшого користування орендованою земельною ділянкою орендарем після закінчення строку дії договору не заперечує орендодавець, земля продовжує перебувати в користуванні орендаря та сторони укладають додаткову угоду про подальші орендні відносини, яка укладається на той же строк і на тих же самих умовах.

У зв`язку з цим відмінностями у застосуванні положень частин другої - п`ятої та положення частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі є умови додаткової угоди (відмінні від попередніх - частини другої - п`ятої) або ті самі (частина шоста) та строк, у який орендодавець повинен повідомити орендаря про відсутність наміру продовжувати орендні відносини (в місячний строк після повідомлення орендаря про намір продовжувати договір оренди земельної ділянки - частини другої - п`ятої) чи у місячний строк після закінчення строку дії договору (частина шоста).

Зміна умов договору у будь-якій частині виключає продовження договору з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі . Частиною 4 цієї норми також врегульовано, що при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

З огляду на наведений аналіз правових норм, якими врегульовані відносини оренди землі, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що, при поновленні договору оренди земельної ділянки з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі такий договір вважається поновленим на тих самих умовах, які були передбачені договором, що виключає збільшення розміру орендної плати в односторонньому порядку. Зміна умов договору, відповідно до положень статті 651 ЦК України допускається за згодою сторін.

При розгляді даної справи, суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 28 грудня 2015 року № 4-2292/27-15-СГ Про поновлення договору оренди земельної ділянки , пунктом 2 якого встановлено річну орендну плату у розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки землі, який є волевиявленням державного органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин щодо поновлення договору оренди землі, тобто є рішенням направленням на реалізацію повноважень щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, не заслуговують на увагу, оскільки саме правомірність пункту другого цього наказу є предметом даного спору.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги про неможливість автоматичного поновлення договору оренди на тих самих умовах й на той самий строк, оскільки протиправність дій Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області щодо поновлення укладеного з позивачем договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі встановлена судовими рішеннями в адміністративній справі № 804/19735/15, й такий факт відповідно до вимог частини четвертої статті 81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що при визначенні розміру орендної плати відповідачем було враховано лист Держгеокадастру № ДС-22-28-0.13-17122/23-15 від 14 грудня 2015 року, та судами вірно зазначено, що такий лист носить рекомендаційний характер, а визначений договором оренди земельної ділянки від 18 серпня 2009 року розмір орендної плати відповідає вимогам статті 289 ПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, тому підстав для їх скасування немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко