Постанова

від 12.02.2020 по справі 0540/6678/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року справа №0540/6678/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Ашумова Т.Е., представника позивача - адвоката - Борозенцева С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року (головуючий суддя І інстанції - Толстолуцька М.М.), складене в повному обсязі 13 грудня 2018 року в м. Слов`янськ Донецької області, у справі № 0540/6678/18-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АНЕГА до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсним (скасування) податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

08 серпня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю АНЕГА звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 червня 2018 року № 0004281413 (а.с. 5-8).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2018 року № 0004281413 на загальну суму 300 000, 00 грн., з яких сума основного зобов`язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 240 000,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 60 000,00 грн. (а.с. 181-183).

Головне управління ДФС у Донецькій області із таким судовим рішенням не погодилось, звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на ненадання судом першої інстанції вірної оцінки обставинам справи, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилався на відсутність документів навантаження-розвантаження товарно-матеріальних цінностей.

Також, відповідач зазначив, що даними наявної податкової інформації не підтверджено здійснення ТОВ ВЕНТАН придбання товарів, які в подальшому реалізовані на адресу контрагентів покупців, серед яких ТОВ АНЕГА .

Зазначив, що надані товариством на підтвердження правомірності формування податкового кредиту по господарським відносинам документи не є достатніми доказами товарності господарських операції, реальності таких операцій.

Крім того, зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню (а.с. 207-210).

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю АНЕГА зареєстроване у якості юридичної особи, ідентифікаційний код 39186291, місцезнаходження: 84331, м. Краматорськ, Донецької області, вул. Марії Приймаченко, буд. 29, кв. 122 , про що зазначено у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк. справи 95-99).

Позивача зареєстровано у якості платника податку на додану вартість 29 березня 2018 року ІПН 391862905151 .

На підставі наказу від 24 квітня 2018 року № 697 (а.с. ) Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ АНЕГА з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ ВЕНТАН (код ЄДРПОУ 37349529) за травень 2017 року.

За результатами перевірки складено акт від 15 травня 2018 року № 492/05-99-14-13-39186291. На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2018 року № 0004281413 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 300 000,00 грн. в т.ч. на суму основного платежу в розмірі 240 000, 00 грн. та застосовані штрафні фінансові санкції в сумі 60 000,00 грн. (а.с. 13-33).

Актом встановлено, що в порушення п 14.1.181 п.14.1 ст.14; п.185.1 ст.185; п.188.1 ст.188; п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України контролюючим органом під час перевірки не встановлено факту отримання ТОВ АНЕГА товару від ТОВ ВЕНТАН в періоді травень 2017 року, угоди не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов`язань перед замовником, а лише для збільшення податкового кредиту та витрат підприємства. Тому, будь-які первинні документи мають силу лише вразі фактичного здійснення господарської операції.

Позивачем до податкового органу було надано заперечення на акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 15 травня 2018 року № 492/05-99-14-13-39186291 (а.с. 34-36). Відповідачем було розглянуто заперечення та зазначено, що керівником контролюючого органку буде прийнято податкове повідомлення-рішення (а.с. 37-41).

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2018 року № 0004281413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 240 000,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 60 000,00 грн. (а.с. 10).

Позивач із зазначеним податковим повідомленням-рішенням не погодився та звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстави для збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість відсутні, а спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, оскільки обставини справи та докази спростовують посилання відповідача щодо відсутності реального характеру у спірних господарських правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та надаючи оцінку спірним правовідносинам, вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні для надання їм юридичної сили і доказовості мати такі обов`язкові реквізити:

-назву документа (форми);

-дату і місце складання;

-назву підприємства, від імені якого складено документ;

-зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

-посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

-особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. п. 2.1 та п. п. 2.4 п. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі за текстом Положення № 88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як визначено у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість, визначення сум бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Судом встановлено, що між ТОВ АНЕГА та ТОВ ВЕНТАН було укладено договір поставки за № П05/17-1 від 04.05.2017 року на покупку товару відповідно до Специфікації, а саме: Вузол привода радіального згущувача Дорра П-24, також, виконання договору підтверджується товарно-транспортною накладною від 10.05.2017 року, видатковою накладною № 10 від 10.05.2017 року (арк. спр. 49-50, 51, 53).

Також, договором від 03.05.2017 року №4476-ЦД-УМТС було укладено виконання реконструкції приводів радіальних згущувачів Дорра-24 ПАТ ДТЕК Добропільська ЦЗФ , виконання яких підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2В № 2 за червень 2017 року на загальну суму 737 820,47 грн., актом № 3, відповідно до якого Вузли приводів передано замовнику після монтування згідно з актом виконання робіт № 3 від 26.06.2017 року. Також позивачем надано договірну ціну на будівництво реконструкція приводів радіальних згущувачів Дорра-24 , довідка про вартість виконаних робіт та витрати, підсумкова відомість ресурсів до актів №№2,3, розрахунок загальновиробничих витрат №2 (арк.спр.66-89).

В матеріалах справи наявна оборотно-сальдова відомість по рахунку: 201 за травень 2017 року, картку рахунку: 201 місце зберігання: Добропілля: ТМЦ: Вузол привода радіального згущувача Дорра-24 за 01.05.17-30.06.2017, карточку складського обліку матеріалів № 517 ш-1,довіреність від ТОВ АНЕГА видана директору Сайко А.О. на отримання Вузол привода радіального згущувача Дорра-24 та реєстр документів за 01.05.2017-10.05.2017 (арк.спр.137-142).

Також, матеріали справи містять договір оренди нежилого приміщення та споруди № А-02/15 укладено між ПАТ ДТЕК Добропільська ЦЗФ та ТОВ АГЕНА для складу позивача на період виконання робіт, виконання якого підтверджується актом приймання-передачі об`єкту аренди (арк.спр.91-94). Виконання зазначеного договору позивач підтверджує платіжними дорученнями (арк.спр.56-65, 155-163).

На підставі здійсненої оплати ТОВ ВЕНТАН складено податкові накладні, суми податку на додану вартість по податковим накладним включені до податкового кредиту відповідного періоду, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2017 року (арк.спр. 54-55, 90,173).

В обґрунтування своєї позиції щодо нереальності господарських операцій відповідач в акті перевірки посилається на отримання інформації по контрагентам при проведенні зустрічних звірок.

Щодо цього висновку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пункт 61.1 стаття 61 ПКУ зазначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно підпунктів 62.1.2-62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин;

Статтею 71 ПКУ інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Підпунктом 72.1.1 п. 72.1 статті 72 ПКУ для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

З метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб`єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб`єкту господарювання у десятиденний термін ( пункт 73.5 статті 73 ПКУ).

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів ( пункт 74.1 ст. 74 ПКУ).

Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1232 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин): пунктом 2 визначено, що зустрічні звірки проводяться у суб`єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов`язань.

Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб`єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб`єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

У разі отримання від суб`єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб`єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку.

За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб`єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб`єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб`єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом із повідомленням про вручення( п.п.4,6-7).

Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджені наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 № 236.

У разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб`єкта господарювання, зокрема у зв`язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб`єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

При подальшому залученні суб`єкта господарювання (посадових осіб суб`єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу ДПС забезпечує проведення такої звірки.

За результатами проведення зустрічної звірки складається Довідка про результати проведення зустрічної звірки (далі - Довідка) (додаток 5) у двох примірниках та реєструється в Журналі реєстрації довідок/актів не пізніше останнього робочого дня терміну, відведеного для проведення зустрічної звірки відповідно до пункту 3.2 або 4.5 Методичних рекомендацій( п.п.4.4,4.6).

Додаток 3 до Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок у пункті 15 передбачає зазначення встановлених даних про проведений аналіз наявної в органі ДПС інформації та її документального підтвердження, з приміткою, що у разі наявності зазначається й інша інформація, що має відношення до питань запиту і може бути використана органом-ініціатором при перевірці. Одночасно надаються належним чином завірені копії таких документів, що не підтверджують дані платника податків, наведені у запиті.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що контролюючий орган має право вчиняти дії щодо проведення зустрічних звірок та оформляти їх результати відповідними довідками (у разі проведення зустрічної звірки) чи актами (у разі неможливість проведення зустрічної звірки), викладення (зазначення) в таких довідках чи актах окремих відомостей (проведення аналізу господарської діяльності та аналізу укладених правочинів суб`єкта господарювання), навіть якщо зазначення такої інформації прямо не передбачено формою довідки чи акта.

Дії контролюючого органу щодо внесення до інформаційної системи Податковий блок змін показників податкової звітності суб`єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов`язань на підставі податкової інформації без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

Як встановлено в судовому засіданні, податковими органами взагалі не перевірялися первинні документи контрагента позивача, внаслідок чого є безпідставним висновок щодо відсутності реальності господарських операцій.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції вважає лише припущеннями висновки відповідача, що зазначені вище господарські операції є нікчемними, оскільки вони спростовуються наведеними вище доказами фактичного здійснення господарської діяльності та проведення оплати за наданої послуги відповідно до умов договору. Здійснення даного виду господарської діяльності відповідає меті та предмету діяльності позивача як юридичної особи.

При цьому, спірним питанням даної справи є не факт декларування чи не декларування контрагентом позивача своїх податкових зобов`язань з ПДВ, а наявність у позивача права на формування складу податкового кредиту з ПДВ.

Суд зазначає, що жодним законом не передбачено право фіскального органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов`язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов`язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентів правочинів.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача/апелянта на неналежно оформлені товарно-транспортні накладні, з огляду на те, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обов`язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Відповідно до Закону України Про автомобільний транспорт та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , обов`язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Дефектність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов`язане з дотриманням вимог податкового законодавства, а отже посилання відповідача на відсутність у товарно - транспортних накладних інформації щодо вантажно-розвантажувальних операцій, не зазначення посади та прізвище у графі прийняв відповідальна особа вантажоодержувача , прийняв водій/експедитор , здав водій/експедитор , не приймаються судом до уваги, оскільки це не є підставою для обмеження позивача, як покупця, у праві формувати витрати за умови реальності господарських операцій.

Крім того, Податковий кодекс України не містить норм, відповідно до яких випливало б що відсутність у платника податку документів, що підтверджують транспортування товару (ТТН, подорожних листів, тощо), або наявність таких документів, але складених з порушенням, позбавляє права на нарахування податкового кредиту у складі вартості такого товару.

Навпаки, норми Податкового кодексу містять чіткі, прямі правові норми відповідно до яких підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна (пп. 201.10 ПКУ), яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (пп. 198.3 ПКУ), отже Кодекс не містить норм, які б встановлювали додаткову необхідність підтвердження сум, включених до складу податкового кредиту будь-якими іншими документами, окрім податкової накладної, яка повинна містити обов`язкові реквізити, визначені пп.201.1 Кодексу.

Крім іншого, судом апеляційної інстанції не приймається посилання відповідача/апелянта як на підставу визнання правочинів безтоварним та фактично не здійсненними - не надання позивачем до перевірки документів, що свідчать про якість продукції (сертифікати відповідності), оскільки документи, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т.н.) - за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів платнику податку, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

При цьому, сама по собі відсутність сертифікатів чи або паспорту якості, може стати лише підставою позивачу не приймати взагалі чи за якістю товар, поставлений контрагентом та заявляти відповідні претензій та не свідчить про нереальність господарської операції. Крім цього, вказані документи складав та повинен був надати постачальник, а не позивач.

Відповідачем по справі на вказано та не доведено тієї обставини, що придбана позивачем продукція підлягає обов`язковій сертифікації, у порядку визначеному законодавством України.

Сертифікати якості на товар не належать до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, та саме ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товарів не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Згідно з п.44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Суд зауважує, що технічна документація на продукцію та документи про сертифікацію не можуть бути віднесені до категорії первинних та інших, визначених чинним законодавством документів, що повинні використовуватися в бухгалтерському та податковому обліку підприємства для нарахування податкових зобов`язань, тому, відповідно, платник податку не повинен забезпечувати їх зберігання протягом терміну, передбаченого п.44.3 ПКУ.

З огляду на викладене, а також враховуючи зміст та мету документальної перевірки, вказана документація не може бути предметом дослідження та контролю під час її проведення, а, отже, і підставою для відповідних висновків згідно з вимогами п.83.1, ст.83 ПКУ.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним, оскільки факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на момент розгляду справи судами) не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення відповідних видів господарської діяльності, обумовлених укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судом першої інстанції, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, відсутність основних засобів, не подання звітності до контролюючого органу) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податків, який у повному обсязі виконав передбачені податковим законодавством зобов`язання, які підтверджено документально.

Окрім того, слід зазначити, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність виробничих потужностей, основних засобів та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Згідно ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції" ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов`язковим для правозастосування органами правосуддя.

Суд апеляційної інстанції зазначає,що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг знати. Добросовісний платник не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

Аналогічних висновків Європейський суд з прав людини дійшов у справі "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Також, у справі "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), Європейський суд з прав людини у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання".

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників. Відповідно, Суд констатував факт порушення статті 1 Протоколу №1, якою гарантується право на мирне володіння майном. Право на податковий кредит фактично прирівнюється до права власності на майно платника податків, відшкодування якого останній правомірно очікує від податкового органу.

Таким чином, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак в порушення вимог чинного законодавства, податковою інспекцією таких доказів не наведено та не представлено, а реальність виконання господарських операцій, на підставі яких підприємством сформовано податковий кредит, не спростовано.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов`язковому порядку податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, обмежившись посиланням у своєму акті на сумніви щодо реальності та можливості виконання контрагентом позивача прийнятих за договорами обов`язків, під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не надав жодного доказу на підтвердження обґрунтованості своїх висновків та не заявив жодного клопотання щодо витребування чи отримання судом таких доказів.

Фактично відповідач, заявивши про фіктивність виконання укладених позивачем угод, поклав на позивача та на суд обов`язок спростовувати ці висновки, обмеживши свою участь у розгляді справи формальним невизнанням заявленого позову.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, що призвело до безпідставного збільшення податкового навантаження на підприємство, відтак, спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. 283, 310, 315, 316, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду 05 грудня 2018 року по справі № 0540/6678/18-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 12 лютого 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 лютого 2020 року.

Судді Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко

Г.М. Міронова