Постанова

від 11.02.2020 по справі 440/3685/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 р.Справа № 440/3685/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Рєзнікової С.С. , Старостіна В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 09.12.19 року по справі № 440/3685/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просила суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 5260-51/5680 від 12.08.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що контролюючим органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання зі сплати єдиного внеску за спірний період, оскільки єдиний внесок за нього, як за члена фермерського господарства, сплачено роботодавцем. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті такого платежу.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу № 5260-51/5680 від 12.08.2019.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідаче ГУ ДФС у Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність рішення суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що недоїмка зі сплати єдиного внеску нарахована позивачу на підставі його заяви про взяття на облік як платника єдиного внеску - члена фермерського господарства.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 є законним та обґрунтованим належними та допустимими доказами, а також вірно визначено в застосовано норми чинного законодавства у спірних правовідносинах, а вимоги апеляційної скарги відповідача є надуманими і безпідставними.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 є членом фермерського господарства "Колос" (код ЄДРПОУ 21066227), що підтверджено відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом СФГ "Колос" від 28.02.2018 №1 позивача звільнено з посади робітника фермерського господарства 28.02.2018 за угодою сторін.

На цій підставі позивачем подано заяву про взяття на облік як платника єдиного внеску - члена фермерського господарства та 17.09.2019 подано до Головного управління ДФС у Полтавській області звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, у якому самостійно розраховано єдиний внесок за березень - травень 2018 року у розмірі 2457,18 грн.

22.12.2018 позивачем сплачено єдиний внесок за березень - травень 2018 року у розмірі 3663,00 грн, що підтверджено копією квитанції від 22.12.2018 №0.0.1220657620.1.

Наказом СФГ "Колос" від 08.06.2018 №2 ОСОБА_1 з 11.06.2018 прийнято на роботу робітником фермерського господарства.

Того ж дня роботодавцем повідомлено податкову інспекцію про прийняття працівника на роботу, що підтверджено копіями повідомлення та квитанції.

СФГ "Колос" за період з червня 2018 року по серпень 2019 року повідомлено фіскальний орган про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати із відрахуванням єдиного внеску, що підтверджено залученими до матеріалів справи копіями звітів разом з доказами їх отримання податковою інспекцією.

Факт сплати роботодавцем єдиного внеску у розмірі не менше мінімального платежу, визначеного законом, підтверджено копіями виписок банку.

02.08.2019 позивачем подано до Глобинської ДПІ заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску з огляду на працевлаштування.

12.08.2019 Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу №Ф-5260-51/5680 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 10038,96 грн.

Листом від 13.08.2019 вих.№6148/16-31-51-13-25 позивача повідомлено про те, що недоїмка у розмірі 10038,96 грн. складається із сум єдиного внеску, самостійно нарахованих фіскальним органом за період з березня 2018 року по ІІ квартал 2019 року.

Не погодившись з вимогою Головного управління ДФС у Полтавській області від 12.08.2019 №Ф-5260-51/5680 про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.19 №5260-51/5680, якою ОСОБА_1 повідомлено про необхідність сплати недоїмки з єдиного внеску загалом у розмірі 10038,96 грн.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім`ї, смерті громадянина та членів його сім`ї тощо.

Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI).

За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

А пункт 5-1 частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також членів фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

За приписами абзацу другого частини четвертої статті 5 Закону №2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Колегія суддів зазначає, що єдиний внесок не є податком і не входить до сукупності загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку. А тому, завдання збору єдиного внеску не полягає у наповненні бюджету та забезпеченні функціонування податкової системи України.

Натомість, сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно.

Разом з цим, Закон №2464-VI, відносячи до платників єдиного внеску членів фермерського господарства, одночасно передбачає умову, що дані особи є платниками єдиного внеску за себе самостійно, окрім випадків, коли єдиний внесок за них сплачується на інших підставах.

У спірних відносинах позивач у період з березня по травень 2018 року сплатив за себе єдиний внесок самостійно, що не заперечує відповідач. Натомість, з червня 2018 року позивач працевлаштований у СФГ "Колос" на посаду працівника фермерського господарства, а єдиний внесок за нього сплачується роботодавцем.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , як член фермерського господарства "Колос", з червня 2018 року працевлаштована у даному господарстві, а тому відноситься до застрахованих осіб як найманий працівник.

Наведене, в силу положень пункту 5-1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, виключає необхідність сплати за позивача єдиного внеску як за члена фермерського господарства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган з червня 2018 року обізнаний про працевлаштування позивача на роботу у СФГ "Колос", оскільки останньою 08.06.2018 подано до ДПІ повідомлення про прийняття ОСОБА_1 на роботу.

Колегія суддів зазначає, що позивач з червня 2018 року є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник. Єдиний внесок за період з березня по травень 2018 року позивачем сплачений самостійно у грудні 2018 року. У свою чергу, з червня 2018 року єдиний внесок за позивача, як за найманого працівника, сплачує роботодавець.

Визначальним у контексті цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на матеріальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем.

Враховуючи відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.19 №5260-51/5680, якою ОСОБА_1 повідомлено про необхідність сплати недоїмки з єдиного внеску загалом у розмірі 10038,96 грн.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 року по справі № 440/3685/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц Судді (підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова В.В. Старостін Повний текст постанови складено 17.02.2020 року