Рішення

від 10.02.2020 по справі 344/5172/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/5172/18

Провадження № 2/344/314/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов"язання демонтувати самочинно збудовану споруду (огорожу) за власний рахунок, стянення судових витрат , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов"язання демонтувати самочинно збудовану споруду (огорожу) за власний рахунок, стянення судових витрат.

Позовні вимоги мотивувала тим, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.07.2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1295707326101, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 являються власниками земельної ділянки площею 0,0301га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

В 2017 році її сусіди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , жителі АДРЕСА_1 встановили між їхніми земельними ділянками щільну огорожу висотою 2 метри. Такими діями відповідачі створили їй незручності - затінюється стіна її будинку, літньої кухні, та земельна ділянка. Стічні води з будинку сусідів попід паркан стікають на її земельну ділянку. Також паркан розміщений на межі земельної ділянки, тобто частина паркану знаходиться на її земельній ділянці. В січні 2018 року вона звернулася до Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради з проханням зобов`язати ОСОБА_2 розібрати паркан та притягнути до адміністративної відповідальності згідно ст. 152 КУпАП. Позивачка просила зобов"язати відповідача демонтувати самочинно збудовану споруду (огорожу) за власний рахунок, стягнути судові витрати.

16.07.2018 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого повідомив, що ОСОБА_2 є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:08:003:0605 площею 0.0301 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка). Зведення огорожі відповідачем вважає правомірним. Оскільки, єдиним належним доказом, який би міг встановити факт, що огорожа висотою 2 метри, що розміщена вона на земельній ділянці позивача та те, що затінення будинку позивача та літньої кухні дійсно має місце, є виключно будівельно-технічна експертиза. В свою чергу в матеріалах справи висновок експерта відсутній, позивачем не долучено до матеріалів справи й геодезичну зйомку, яка б могла підтвердити факт виходу огорожі на належну їй земельну ділянку. З доданих позивачем до матеріалів справи фотографій огорожі, не можливо достеменно встановити де саме розміщена дана огорожа, чи наявний в ній фундамент, яка в неї висота, як і не можливо встановити чи саме ця огорожа розділяє будинковолодіння розташовані по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Крім того, зазначив що позивачем здійснено прибудову до входу в її будинковолодіння, а саме - збудовано об`ємний під навіс, який є об`єктивною причиною створення затінення, враховуючи той факт, що зведений ОСОБА_2 паркан розміщений перпендикулярно до стіни будинку позивачки, жодного затінення він створювати не може. Окрім цього, єдиним допустимим доказом який би міг підтвердити наявність причинно-наслідкового зв`язку між наявністю огорожі та затіненням будинку - є виключно висновок експерта. Позивачем не долучено до матеріалів справи жодних допустимих та достовірних доказів в обґрунтування позовних вимог на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Позивач не наводить жодних обгрунтувань, яким чином наявність огорожі, яка розділяє земельну ділянку позивача з земельною ділянкою ОСОБА_2 порушує її право володіння, користування чи розпорядження своєю земельною ділянкою. На межі ділянок проходить дощова каналізація позивача, огорожу було повністю споруджено виключно на земельній ділянці ОСОБА_2 з дотриманням певного відступу від межі земельних ділянок позивача та відповідача, щоб зберегти дощову каналізацію розміщену на земельній ділянці ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що наявність паркану створює їй незручності без доведення наявності в неї порушеного права, яке підлягає захисту в судовому порядку. Та надав попередній (орієнтований ) розрахунок витрат(а.с.28-43).

27.07.2018 року представник позивачки подала відповідь на відзив, відповідно до якого вважає відзив відповідача безпідставним, позовні вимоги просила задоволити(а.с.48-51).

27.07.2018 року представник позивачки подала клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами відповідно до ст. 137 ЦПК України(а.с.44,45).

27.07.2018 року представник позивачки подала попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат(а.с.46).

Позивачка в судовому засіданні просила позов задоволити з підстав наведених у позовній заяві та у відзиві на позов.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав наведених у відзиві. А також, просив стягнути з позивачки витрати на правову допомогу у розмірі 11 000 грн. (а.с. 134-138)

Відповідачка ОСОБА_3 в судові засідання не з"явилася з не відомих суду причин, хоча про день та час слухання справи була повідомлена належним чином(а.с. 130-132,133).

Беручи до уваги пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушення права користування земельною ділянкою внаслідок чого ОСОБА_1 позивається про його відновлення.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 91523222 від 10.07.2017 року встановлено, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою в АДРЕСА_2 кадастровий №2610100000:08:003:0647 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с.6).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 130638352 від 12.07.2018 року встановлено, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 кадастровий №2610100000:08:003:0605 є власністю ОСОБА_2 (а.с.34,35).

Статтею 14 Конституції України, передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Аналогічне положення закріплено і ст. 373 ЦК України.

Відповідно до ст. 103 Земельного Кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Статтею 104 Земельного кодексу України, передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Стаття 319 ЦК України, вказує, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до змісту ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в п. 33 Постанови Пленуму "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 7 лютого 2014 року за № 5 роз`яснив судам, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статтей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Верховний суд України в Узагальненні судової практики "Судова практика щодо права власності при розгляді цивільних справ Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" від 1 липня 2014 року в розділі "Захист права власності. Превентивний спосіб захисту права власності роз`яснив судам, що відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України, власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Такі висновки знаходяться у правовому зв`язку із положенням ст. ст. 15, 16, 391 ЦК України, ч. 3 ст. 152 ЗК України, відповідно до системного правового аналізу яких кожній особі гарантується право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільного права та інтересу може бути спеціальний спосіб захисту, визначений ст. 391 ЦК України як усунення перешкод власником у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, обставини, що були викладені та докази, які їх підтверджують свідчать про те, що позивач є власником земельної ділянки та житлового будинку, а тому має абсолютне право вільно володіти, користуватися і розпоряджатись цим майном на власний розсуд і вчиняти щодо нього чи з ним будь-які дії, які прямо не суперечать закону, право на яке не може бути протиправно обмежено у його здійсненні.

Згідно ст. 107 ЗК України, у разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Відповідно до ст. 91 ЗК України, власники та користувачі земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок, а також дотримуватися правил добросусідства.

Позивачка стверджує, що відповідачі встановили між їхніми земельними ділянками щільну огорожу, частина паркану знаходиться на її земельній ділянці, затінюється стіна її будинку, літньої кухні та земельна ділянка. Стічні води з будинку сусідів попід паркан стікають на її земельну ділянку. Дана огорожа є самочинно збудованою спорудою (огорожею) та підлягає знесенню.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У відповідності до п.5 Постанови Пленуму ВСС України Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30.03.2012 №6 у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Представник відповідача зазначає, що на межі ділянок проходить дощова каналізація саме позивача, огорожу було повністю споруджено виключно на земельній ділянці ОСОБА_2 з дотриманням певного відступу від межі земельних ділянок позивача та відповідача, щоб зберегти дощову каналізацію розміщену на земельній ділянці ОСОБА_1 .

Згідно ч.7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Проте, твердження позивачки не знайшло свого підтвердження, оскільки, як вбачається із листа від 21.02.2018 року №Г/21 Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою наданого за зверненням ОСОБА_1 , інспекторами муніципальної інспекції з благоустрою було обстежено прилеглу територію будинку АДРЕСА_3 та було складено акт обстеження території. Порушення правил благоустрою згідно ст. 152 КУпАП не виявлено, земельна ділянка є приватною власністю відповідно до кадастрової карти №26101:00000:08:003:0605, паркан глухого варіанту розміщений на приватній території, а тому інспектори не мають правових підстав вжити заходів щодо паркана глухого варіанту, оскільки муніципальна інспекція керується ст. 152КУпАП(а.с.5).

У відповідності до п. 22 Пленуму Постанови Пленуму ВСС України Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

У відповідності до п. 2.24. Положення Про Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради до компетенції Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою належить, зокрема: здійснення постійного контролю за дотриманням законодавства України про благоустрій населених пунктів, Правил благоустрою міста, що здійснюється шляхом: складання актів обстеження (огляду) території міста та протоколів про адміністративні правопорушення за ст. 152 КУпАП; складання та направлення приписів щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері благоустрою.

Позивачка зазначає, що відповідачі звели огорожу в порушення Порядку встановлення огорож у м. Івано-Франківську.

Відповідно додатку до рішення виконавчого комітету міської ради від 05.02.2015р. №84 Порядку встановлення огорож у м. Івано-Франківську, огорожі земельних ділянок необхідно встановлювати по межі земельних ділянок, визначених документами на власність земельної ділянки або землекористування; встановлення огорожі між суміжними земельними ділянками окремих власників (землекористувачів), конструкція якої передбачає часткове втручання на суміжну земельну ділянку, можливе при умові згоди власника суміжної земельної ділянки; у випадку відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки огорожа встановлюється у межах власної (орендованої) земельної ділянки; у випадку розміщення будівлі (споруди) по межі ділянки необхідно передбачати встановлення огорожі з примиканням до фасаду будинку.

Інспекторами муніципальної інспекції з благоустрою було обстежено прилеглу територію будинку АДРЕСА_3 жодних порушень за результатами виїзної перевірки не виявлено, про що складено відповідний акт, яким встановлено, що паркан глухого варіанту розміщений на приватній території відповідача, огорожа між земельними ділянками позивача та відповідача в повній мірі відповідає діючим архітектурним будівельними державним нормам та стандартам. Тому жодних фактів щодо самочинної забудови огорожі не встановлено, актів щодо порушення відповідачами правил благоустрою, не відповідності огорожі вимогам законодавства, будівельних норм, стандартів і правил не складалось, не складалось приписів та протоколів щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері благоустрою, відповідачі не притягувались до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 152 КУпАП.

Крім того, позивачка зазначає, що огорожа земельної ділянки не відповідає художньо-естетичним вимогам, не відповідає вимогам СН-441-72, висота огорожі 2 м, а тому просить демонтувати самочинно збудовану споруду (огорожу), проте така вимога є безпідставною, оскільки, відсутні будь-які докази щодо недотримання відповідачами вимог ДБН -360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" при зведенні огорожі, в тому числі відсутній висновок експерта, геодезична зйомка, якими б було встановлено факт виходу огорожі на належну позивачці земельну ділянку та характеристика самої огорожі. Позивачкою жодним чином не обгрунтовано, які самі естетичні норми маються на увазі, не наведено чим саме зведена огорожа не відповідає художньо -естетичним вимогам та якою вона повинна була б бути, щоб їм відповідати. А з доданих позивачкою до матеріалів справи фотографій огорожі, не можливо встановити: місце розташування вищезгаданої огорожі; на якій земельній ділянці; її власника; характеристику паркана, тощо. Позивачка не наводить жодних обгрунтувань, яким чином наявність огорожі, яка розділяє її земельну ділянку з земельною ділянкою відповідача порушує її право володіння, користування чи розпорядження своєю земельною ділянкою.

Згідно п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №406 Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію , зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, а також свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до погребів, воріт, хвірток, приямків, терас, ґанків (щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків), не потребує оформлення дозвільних документів на будівництво.

Також, згідно Наказу N 127 від 24.05.2001 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна : не належать до самочинного будівництва: зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд, навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям полегшеної конструкції, погребів, входів в погреби, підпірних стін, воріт, хвірток, приямків, терас, ганків.

Крім того, додаток до рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 05.02.20015 року №84 містить виключні випадки, зокрема, коли встановлення огорожі між суміжними земельними ділянками окремих власників чи землекористувачів, конструкція якої передбачає часткове втручання на суміжну земельну ділянку - потребує наявності письмової згоди усіх власників ( співвласників ) суміжних земельних ділянок.

Проте, в даному випадку жодного дозволу власників суміжних земельних ділянок не потрібно, оскільки огорожа повністю розміщена на земельній ділянці відповідача.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 статті 13 ЦПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вище викладене та те, що позивачкою не долучено до матеріалів справи жодних допустимих та достовірних доказів в обґрунтування позовних вимог на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов є не обгрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовної вимоги про стянення судових витрат з відповідача слід відмовити.

Представником відповідача до відзиву на позовну заяву подано попередній (орієнтований) розрахунок витрат на виконання вимог ст. 134 ЦПК України та в судовому засіданні 10.02.2020 року подано заяву, якою долучено до матеріалів справи докази понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, відповідно до яких просив у випадку відмови у задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_1 , стягнути з останньої в користь відповідача ОСОБА_2 понесені ним витрати на правову допомогу(а.с. 37, 134-138 ).

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Згідно матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, поданий Договір про надання правової допомоги №1/6 від 01.06.2018 року(а.с. 136). Також, представником відповідача надано Акт приймання-здачі виконаних робіт від 10.02.2020 року укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Мушинським В.Т. на загальну суму 11 000 грн., квитанції до прибуткового касового ордера про оплату від №14 від 01.06.2018 року на суму 9 000 грн.та №7 від 10.02.2020 року на суму 2 000 грн.(а.с.135, 137-138 ).

Відтак, враховуючи, що представник відповідача підтвердив, що він поніс витрати на професійну правничу допомогу, суд вважає, що з позивачки на користь відповідача слід стягнути понесені та підтверджені витрати на правничу допомогу, в сумі 11 000 грн., що відповідатиме принципу пропорційності розподілу витрат у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про стягнення з позивачки ОСОБА_1 в користь відповідача ОСОБА_2 грошових витрат у розмірі 11 000 грн. понесених ним за надання професійної правової допомоги.

На підставі викладеного, відповідно до 386, 389, 376, 391 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України, керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов"язання демонтувати самочинно збудовану споруду (огорожу) за власний рахунок, стянення судових витрат - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 11 000 (одинадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 17.02.2020 року.

Суддя Пастернак І.А.