Рішення

від 17.02.2020 по справі 120/3835/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 лютого 2020 р. Справа № 120/3835/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третіх особі, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фермерського господарства "Лілія", ОСОБА_2 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

22.11.2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фермерського господарства "Лілія", в якій просив:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № П-14571/0-3122/0/95-19 від 30.08.2019 року у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної ділянки частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі йому безоплатно у власність як члену ФГ Лілія із земельної ділянки, що використовується Фермерським господарством Лілія відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2020 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53-77, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118.

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не пізніше 14 днів з дня набрання рішення у справі законної сили повторно розглянути подане позивачем клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі йому безоплатно у власність як члену фермерського господарства "Лілія", із земельної ділянки, що використовується цим господарством відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53-77, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в липні 2019 року звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі безоплатно у власність, як члену Фермерського господарства "Лілія".

Однак, листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №П-14571/0-3122/0/95-19 від 30.08.2019 року у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відмовлено. В обґрунтування вказав, , що бажана земельна ділянка надана на умовах користування для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 та відповідно до закону не може відноситись до земель фермерського господарства. Крім того зазначив, що згідно ч.2 ст.13 Закону України Про фермерське господарство передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 27.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія ІІІ-ВН №016000, виданого Жмеринською районною радою від 14.01.2002 року громадянину ОСОБА_2 надано в постійне користування земельну ділянку площею 19,70 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, а тому у відповідності до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" бажана земельна ділянка не може відноситись до земель фермерського господарства, оскільки використовується на умовах користування не фермерським господарством, а громадянином.

За цих обставин відповідач вважає свою відмову правомірною і такою, що надана з дотриманням вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 24.01.2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 .

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) орієнтовною площею 2,189 га для передачі безоплатно у власність, як члену фермерського господарства "Лілія", із земельної ділянки, що використовується цим господарством відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН № 016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53-77, загальною площею 19,70 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №П-14571/0-3122/0/95-19 від 30.08.2019 року у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відмовлено. В листі зазначено, що згідно з державним актом серії ІІІ-ВН № 016000 від 14.01.2002 земельна ділянка загальною площею 19,70 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області надана в користування для ведення фермерського господарства громадянину ОСОБА_2 та відповідно до ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" не може відноситись до земель фермерського господарства.

Крім того зазначено, що відповідно до статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, частиною другою статті 31 ЗК України визначено, що громадяни-члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою мотивована тим, що земля, за рахунок якої позивач бажає отримати земельну ділянку у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, належить громадянину, а не фермерському господарству.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Відтак, суд констатує про протиправність відмови відповідача, викладеної у формі листа за №П-14571/0-3122/0/95-19 від 30.08.2019 року, у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України Про фермерське господарство від 19 червня 2003 року № 937-IV (далі - Закон № 937-IV) землі фермерського господарства можуть складатися:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Статтею 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

З комплексного аналізу вимог статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після набуття права власності або користування земельною ділянкою фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15 та від 12 грудня 2018 року № 388/1103/16.

У даній справі ОСОБА_1 , як фізична особа звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Фермерське господарство "Лілія".

ОСОБА_2 є засновником Фермерського господарства "Лілія", яке було створено 21.01.2002 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та якому надано у постійне користування земельну ділянку.

Суд зауважує, що на час створення селянського (фермерського) господарства Лілія та отримання головою зазначеної земельної ділянки правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначались нормами Земельного кодексу України 1990 року та Закону України Про селянське (фермерське) господарство 1991 року.

Водночас вказані нормативно-правові акти не містили положень, які б передбачали умови та порядок отримання членами фермерського господарства земельної ділянки у користування в розмірі земельної частки (паю) для подальшого отримання такої земельної ділянки у власність після того, як земельну ділянку у користування вже отримало фермерське господарство в особі його голови. Не існує такого порядку і на сьогодні.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство у редакції від 20.12.1991 року після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, процедура створення фермерського господарства передбачала першочергове отримання у користування громадянином земельної ділянки для створення такого господарства та отримання відповідного Державного акту. Після отримання такого Державного акту та здійснення державної реєстрації, фермерське господарство набувало статусу юридичної особи.

Так, ОСОБА_2 , як голова фермерського господарства "Лілія", якому була передана у постійне користування земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства.

Після створення фермерського господарства вказана земельна ділянка використовується селянським (фермерським) господарством Лілія та, відповідно, позивачем як членом цього господарства.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у відносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична зміна користувача і обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 року №615/2197/15.

Додатковим підтвердженням даної обставини є пункт 4.3 статуту Фермерського господарства "Лілія" у якому зазначено, що землі фермерського господарства складаються із земельної ділянки, що використовується господарством відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ВН №016000, виданого Жмеринською районною радою Вінницької області 14.01.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №53-77, загальною площею 19,7 га, кадастровий номер 0521085800:03:002:0118, яка знаходиться в адміністративних межах Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

Крім того, надаючи оцінку формі рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах даного адміністративного спору позивач звернулась до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду клопотання позивача.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду №811/2516/17 від 19.12.2019 року.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач повинен прийняти відповідне управлінське рішення у формі наказу.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 1536,80 грн., а мав сплатити 768,40 грн. як за одну позовну вимогу, а відтак на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №П-14571/0-3122/0/95-19 від 30.08.2019 року в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства "Лілія" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства орієнтовною площею 2,189 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства "Лілія" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства орієнтовною площею 2,189 га на території Станіславчицької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), та за результатами його розгляду прийняти рішення у формі наказу з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547);

Третя особа: Фермерське господарство "Лілія" (с. Станіславчик, Жмеринський район, Вінницька область, 23160, ЄДРПОУ 31713342).

Рішення в повному обсязі складено: 17.02.2020 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна