Рішення

від 13.02.2020 по справі 460/69/20

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 лютого 2020 року м. Рівне№460/69/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -В С Т А Н О В И В:

03.01.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмови в наданні статусу особи, на яку поширюються чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов`язання надати статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивач, як дружина померлого старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , захворювання якого призвело до смерті, пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ, 08.11.2019 року вдруге звернулася до відповідача із заявою про надання їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому, до заяви від 08.11.2019 р. надала постанову медичної (військово-лікарської) комісії №11 від 08.10.2019 року, відсутність якої стала підставою для відмови в наданні їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни від 16.08.2019 р. за її першою заявою. Звертає увагу, що Восьмий апеляційний адміністративний суд в постанові від 06.11.2019 року №857/10077/19, скасовуючи рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2019 у справі №460/953/19, вказав про те, що причинний зв`язок захворювання і смерті, відповідно до чинного законодавства, може встановити лише ВЛК. Однак, відповідач листом №5871 від 15.11.2019 року у задоволенні заяви позивачу відмовив з тієї підстави, що у постанові ВЛК №11 від 08.10.2019 зазначено про настання смерті в час проходження служби в органах внутрішніх справ, в той час як чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється на осіб, що перебували на військовій службі. Стверджує, що її чоловік помер під час проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків. Наполягає на тому, що згідно з п.1 ч.1 ст. 10 цього Закону вказаний Закон поширює свою дію на померлого чоловіка та на неї, як члена сім`ї (дружини) загиблого. Вважає відмову відповідача протиправною, а тому просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 15.01.2020 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

05.02.2020 р., у строк встановлений судом, від Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву(а.с.35-43).

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позов не визнає, вважає його необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню. Акцентує увагу, що у постанові ВЛК №11 від 08.10.2019 вказано: діагноз і постанова військово лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання, поранення (травми, контузії): Ішемічна хвороба серця, гостра коронарна недостатність, в результаті якого наступила смерть ОСОБА_1 (13.06.1998), ТАК, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Отже, вказаною постановою ВЛК підтверджено, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_1 , пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, але, на думку відповідача, не пов`язане з виконання службових обов`язків. Таким чином, висновок компетентного органу про пов`язаність захворювання померлого військовослужбовця із виконанням обов`язків військової служби або підтвердження його одержання в період проходження військової служби управлінню соціального захисту населення не надано. З посиланнями на п.1 ч.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту стверджує, що чинність цього Закону поширюється на сім`ї, військовослужбовців, які померли наслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. А у постанові ВЛК від 08.11.19 йдеться про смерть ОСОБА_1 , пов`язану з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Посилаючись на п.10 Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затверджене Наказом МВС України від 03.04.2017 № 285, зареєстроване в Мін`юсті

за № 559/30427 від 28.04.2017 р., відповідач зазначає, що постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання, поранення, контузії, травми, каліцтва, яке призвело поліцейського до смерті, приймається в редакції одного з формулювань, що вказані у підпунктах 1-10 пункту 9 цього розділу. У постанові від 08.10.2019 ВЛК прийняла рішення, в якому передбачено, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_1 не пов`язане з виконанням службових обов`язків та не отримане в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів. Враховуючи викладене, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

13.02.2020 позивачем надав суду відповідь на відзиву, однак, суд не бере її до уваги, оскільки відповідно до ч.3 ст. 263 КАС України заявами по суті справи під час розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) є позов та відзив.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Судом встановлено, що 15.06.1990 року між громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, після чого останній присвоєно прізвище « ОСОБА_3 », що стверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 15.06.1990 р. (а.с.15).

Як свідчать матеріали справи та не заперечувалося сторонами, старший лейтенант міліції ОСОБА_1 , 1963 року народження, з 01.08.1984 року по 12.06.1998 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 12.12.1994 року на посаді старшого оперуповноваженого ВКР Здолбунівського РВ УМВС України.

12.06.1998 згідно з наказом УМВС №261 від 08.06.1998 на території військової частини урядового зв`язку проводилися змагання на першість УМВС по багатоборству груп захоплення. Від Здолбунівського РВ УМВС на змагання згідно з заявкою, завіреної лікарем центральної районної лікарні, була направлена команда, в складі якої, зокрема, був ОСОБА_1 . Приблизно в 15.30 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стартували як учасники змагань на Смузі перешкод. ОСОБА_4 подолав дистанцію, досяг фінішу, а ОСОБА_1 не добіг до лінії фінішу, впав на землю. Йому було надано медичну допомогу, доставлено в реанімаційне відділення, в якому він помер.

Смерть наступила під час проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов`язків. Дані факти підтверджуються наявними в матеріалах справи: копією висновку з матеріалів службового розслідування по факту смерті старшого оперуповноваженого ВКР Здолбунівського РВ УМВС старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , затвердженого начальником УМВС України в Рівненській області 16.06.1998 року (а.с.6-7), копією свідоцтва про смерть від 13.06.1998 року (а.с.14).

Згідно з актом судово-медичного дослідження від 20.01.1999, складеного судово-медичним експертом Рівненського обласного бюро судмедекспертиз А.Воробйовим, смерть ОСОБА_1 настала від гострої коронарної недостатності внаслідок ішемічної хвороби серця. Одним із факторів в настанні його смерті стало фізичне перевантаження в момент проведення змагань по багатоборству (а.с.8-9).

Судом також встановлено, що 15.03.2019 ОСОБА_1 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Здолбунівської райдержадміністрації із заявою про надання статусу члена сім`ї загиблого відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

Листом № 1264/05-17/19 від 19.03.2019 Управління соціального захисту населення Здолбунівської райдержадміністрації заяву позивача залишено без задоволення, оскільки відсутній документ про причинний зв`язок захворювання, яке призвело до смерті її чоловіка. Рекомендовано звернутися в військово-лікарську комісію для встановлення такого причинного зв`язку.

Не погодившись з відмовою Управління соціального захисту населення Здолбунівської райдержадміністрації від 19.03.2019, позивач у квітні 2019 року звернулася з позовом про її оскарження до Рівненського окружного адміністративного суду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2019 року у справі № 460/953/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Здолбунівської райдержадміністрації задоволено повністю. Визнано протиправною відмову в наданні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту", викладену в листі від 19.03.2019 №1264/05-17/19 та зобов`язано Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту".

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 року апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації задоволено. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року у справі № 460/953/19 скасовано та прийняте нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено: «Позивачем для встановлення їй статусу особи, на яку поширюється чинність Закону № 3551 надано: свідоцтво про укладення шлюбу, свідоцтво про смерть, висновок з матеріалів службового розслідування по факту смерті ОСОБА_1 , акт судово-медичного огляду. Вказані документи констатують обставини настання смерті чоловіка позивача, проте причинний зв`язок захворювання і смерті, відповідно до чинного законодавства, може встановити лише ВЛК.»

В силу вимог ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом також встановлено, що 08 жовтня 2019 року медична військово-лікарська комісія ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Рівненській області» прийняла постанову № 11 стосовно старшого лейтенанта ОСОБА_1 , оперуповноваженого ВКР Здолбунівського РВ УМВС в Рівненській області, згідно з якою діагноз і постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання, поранення (травми, контузії): Ішемічна хвороба серця, гостра коронарна недостатність, в результаті якого настала смерть, ТАК, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.12).

У зв`язку з цим, 08.11.2019 року позивач повторно звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Здолбунівської райдержадміністрації із заявою про надання статусу члена сім`ї загиблого відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, до якої долучила зазначену постанову ВЛК №11 від 08.10.2019 (а.с.10).

Листом № 5871/05-17/19 від 13.11.2019 Управління соціального захисту населення Здолбунівської райдержадміністрації відмовило позивачу у задоволенні її заяви від 08.11.19. Відмова мотивована тим, що згідно з постановою ВЛК №11 від 08.11.19 вказано, що захворювання ОСОБА_1 , в результаті якого настала смерть так, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а відповідно до абз.1 ч.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів (а.с.13).

Не погодившись з такою відмовою, вважаючи її протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні даного спору судом, рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», прийняте відповідачем як суб`єктом владних повноважень, перевірялось на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлений Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі, - Положення №302).

Згідно з абзацом 2 пункту 7 Положення №302 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Правовий статус ветеранів війни визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України №3551-XII, дія цього закону розповсюджується на: сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

З аналізу даної норми права випливає, що дія цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які:

1)загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або;

2)померли внаслідок виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків),

3)а також померли внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті ;

4)померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби;

5) померли внаслідок захворювання на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Статтею 10 Закону №3551-XІІ також визначено, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Таким чином, системний аналіз статті 10 Закону України №3551-XII свідчить, зокрема, про те, що самостійними і достатніми умовами, за наявності хоча б однієї з яких, члена сім`ї померлого військовослужбовця (чи прирівняної до нього особи), можна віднести до осіб, на яких поширюється чинність цього Закону, є: 1) смерть, яка настала внаслідок виконання службових обов`язків, а також 2) смерть внаслідок захворювання, одержаного в період проходження служби.

Отже, враховуючи те, що старший лейтенант міліції ОСОБА_1 помер внаслідок виконання службових обов`язків від захворювання, пов`язаного з проходження служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними і допустимими доказами, суд дійшов висновку, що Закон України №3551-XII поширює свою чинність на членів його сім`ї, зокрема дружину ОСОБА_1 .

За таких обставин, викладене у відмові від 13.11.2019 та відзиві на позов звужене трактування відповідачем змісту пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України №3551-XII, відповідно до якого дія цього Закону поширюється на вказаних осіб, які померли внаслідок захворювання, виключно за умови, що це «захворювання, пов`язане з перебуванням на фронті або одержане в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів» суд вважає необґрунтованим і помилковим, а тому відхиляє як безпідставне.

Одночасно, суд звертає увагу, що єдиною підставою для попередньої відмови позивачу у наданні їй відповідного статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вих. № 1264/05-17/19 від 19.0.32019 р. слугувало те, що відсутній документ про причинний зв`язок захворювання, яке призвело до смерті її чоловіка ОСОБА_1 . Рекомендовано звернутися в військово-лікарську комісію для встановлення такого причинного зв`язку. Даний факт встановлено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 у справі №857/10077/19 (а.с.50-51)

Відповідно до пп.3 пункту 3 Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2019 № 285, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.2017 за № 559/30427 (далі Положення) визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв, що спричинили смерть поліцейських, військовослужбовців, колишніх поліцейських, колишніх військовослужбовців, колишніх осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, є одним із основних завдань медичних (військово-лікарських) комісій МВС (далі, - ВЛК).

Пунктом 1 розділу VIII Положення встановлено, що за результатами лікарської та військово-лікарської експертизи ВЛК приймають постанови, які включають діагноз, встановлений особі за результатами проведеного обстеження, рішення щодо ступеня придатності чи про непридатність до служби та висновок про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва).

Згідно з пунктом 10 розділу VIII Положення постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва), яке призвело поліцейського до смерті, приймається в редакції одного з формулювань, що вказані у підпунктах 1-10 пункту 9 цього розділу. Встановлення зазначеного причинного зв`язку проводиться штатними ВЛК за направленням підрозділів кадрового забезпечення.

Підпунктом 6 пункту 9 розділу VIII Положення визначено, що постанови ВЛК про причинний зв`язок поранень (контузій, травм, каліцтв) та захворювань поліцейських, колишніх осіб рядового і начальницького складу приймаються з такими формулюваннями: "Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в поліції" - якщо воно діагностовано в період проходження служби в поліції та/або органах внутрішніх справ (міліції) або коли захворювання було діагностовано до служби, а в період служби досягло такого розвитку, що призводить до прийняття рішення про непридатність.

Згідно з п.19 розділу VIII Положення установлення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм, каліцтв), що призвели до смерті поліцейських, колишніх поліцейських, військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, колишніх осіб рядового чи начальницького складу, проводиться штатними ВЛК з урахуванням раніше прийнятої постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень (за її наявності), висновку патолого-анатомічного дослідження (судово-медичної експертизи) про причину їх смерті. Лікарська довідка про причину смерті (без проведення патолого-анатомічного дослідження) може бути врахована ВЛК, як виняток, у разі підтвердження діагнозу медичною документацією, складеною за життя цієї особи.

Отже, підставою для отримання відповідного статусу члена сім`ї загиблого є постанова ВЛК про причинний зв`язок смерті з пораненням, контузією, каліцтвом чи захворюванням, одержаним під час проходження служби в органах внутрішніх справ чи виконання службових обов`язків.

Як свідчать матеріали справи, до повторної заяви від 08.11.2019 про надання відповідного статусу позивач долучила такий документ, а саме: постанову ВЛК №11 від 08.10.2019 про причинний зв`язок захворювання, в результаті якого наступила смерть її чоловіка ОСОБА_1 , яке пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Жодних інших зауважень, застережень до заяви позивача чи пакету долучених до неї документів, відповідач у відмові позивачу від 13.11.2019 року не висловив.

Таким чином, враховуючи встановлені в ході розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що відмова Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації в наданні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюються чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", викладена у листі №5871/05-17/19 від 13.11.2019 р., не відповідає встановленим ст. 2 КАС України критеріям правомірності, оскільки прийнята не на підставі закону, без урахування усіх обставин, що мають значення при її прийнятті, тобто є необґрунтованою, безпідставною, а отже підлягає скасуванню.

Суд відхиляє як безпідставні покликання відповідача на постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", згідно з якою суди не можуть розглядати заяви про встановлення фактів належності до ветеранів чи інвалідів війни, позаяк у даній справі судом вирішується питання щодо правомірності відмови відповідача у наданні статусу позивачу особи, на яку поширюється чинність №3551-XІІ та зобов`язання відповідача надати відповідний статус, а не встановлює належність позивача до ветерана чи інвалідів війни.

Відповідно до вимог ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем не доведено правомірності прийнятої ним відмови, викладеної у листі №5871/05-17/19 від 13.11.2019 р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, підтвердженими належними, допустимими та достатніми доказами, а тому підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд виходить з такого.

Згідно з ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту був "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та до забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття та зазначеній нормі міжнародного права. Відсутність «бажаного» результату виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки «бажаний результат» встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах. Ефективний засіб захисту має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, позаяк саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Відповідно до абз.1 ч. 4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Виходячи із наданих частиною 4 статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправною відмови Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації в наданні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюються чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

Таким чином, за сукупністю встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

За подання цього позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, судовий збір у розмірі 840,80 грн. слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації. Оригінали квитанцій про сплату судового збору знаходяться в матеріалах справи (а.с.5, 26).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації в наданні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту", викладену в листі від 13.11.2019 №5871/05-17/19.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації ( 35705, вул. В. Жука, 1,м. Здолбунів, Рівненська область, код ЄДРПОУ 03195458) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 14 лютого 2020 року.

Суддя Гудима Н.С.