Справа № 372/1661/19
Провадження № 2-160/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 лютого 2020 року м.Обухів
Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Зінченко О.М.
при секретарях Євдокімова В.С., Тищенко І.Д.
прокурора Тарасенко А.С.,
представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритомсу судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації права власності,
В С Т А Н О В И В:
Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовною заявою до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації права власності, обґрунтовуючи який вказав, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації
№ 1674 від 29.10.2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,8043 га на території Української міської ради Обухівського району Київської області. Цим же розпорядженням передано земельну ділянку у приватну власність
ОСОБА_3 , надано ТОВ Кадастр ГЕО дозвіл на встановлення межі земельної ділянки та зони обмежень в натурі та виготовити державний акт на право власності на земельні ділянки. Водночас, вказані дії вчинені не були, а надалі 18.04.2018 року земельна ділянка площею 0,8043 га була зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі розробленої Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:056:0050. Водночас, відповідно до листа Відділу в Обухівському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-12124/0/1-18 від 22.11.2018 року в архіві Відділу відсутня, не обліковується та на зберігання не надходила документація із землеустрою та документи що посвідчують право власності на вищевказану земельну ділянку. Встановлено, що земельна ділянка відведена у приватну власність ОСОБА_3 в порушення вимог земельного законодавства тому в судовому порядку прокурор просить суд визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 1674 від 29.10.2008 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території Української міської ради Обухівського району , скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0050 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1585961232231). Стягнути з відповідача на користь прокуратури Київської області сплачений при зверненні до суду судовий збір.
10 червня 2019 року було відкрито підготовче провадження по справі за загальними правилами позовного провадження.
Ухвалою суду від 18.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні прокурор позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на викладені обставини в позовній заяві, просила позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив та повідомив, що обставини викладені в позовній заяві є безпідставними та не обґрунтованими вказана земельна ділянка перебуває у власності відповідача на законних підставах просив застосувати строки позовної давності.
Представник Обухівської районної державної адміністрації Київської обалсті в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність.
Вислухавши прокурора, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України , під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 1674 від 29.10.2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,8043 га на території Української міської ради Обухівського району Київської області. Цим же розпорядженням передано земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 , надано ТОВ Кадастр ГЕО дозвіл на встановлення межі земельної ділянки та зони обмежень в натурі та виготовити державний акт на право власності на земельні ділянки.
18.04.2018 року земельна ділянка площею 0,8043 га була зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі розробленої Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:056:0050.
Водночас, відповідно до листа Відділу в Обухівському районі
ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-12124/0/1-18 від 22.11.2018 року в архіві Відділу відсутня, не обліковується та на зберігання не надходила документація із землеустрою та документи що посвідчують право власності на вищевказану земельну ділянку.
Так, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 1035 від 14.11.2006 року передано безкоштовно у приватну власність громадян земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва в межах СТ Луговий .
Зокрема, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , отримали у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:055:0031, 3223151000:04:055:0028, 3223151000:04:055:0030, 3223151000:04:055:0029, площею 0,12 га кожна. У подальшому, вказані земельні ділянки були відчужені за договорами купівлі-продажу №№ 418, 423, 433 від 02.02.2007, №3254 від 01.03.2007, та об`єднані з присвоєнням кадастрового номера: 3223151000:04:055:0056.
Згідно опису меж земельної ділянки встановлено, що від А до Б ; від В до Г та від Г до Д остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596802 від 18.05.2007 року.
Також, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 отримали у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:055:0032, 3223151000:04:055:0033, 3223151000:04:055:0003, 3223151000:04:055:0004, площею по 0,12 га кожна, які у подальшому відчужені на підставі договорів купівлі-продажу №№ 7352, 7332, 7337, 7347 від 30.12.2006 та об`єднані з присвоєнням нового кадастрового номера 3223151000:04:056:0006.
Згідно опису меж земельної ділянки встановлено, що від А до Б та від В до Г остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 576840 від 03.05.2007 року.
Також, ОСОБА_12 отримала у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0005 площею 0,12 га, яку надалі відчужила на підставі договору купівлі-продажу № 1866 від 03.10.2014 року.
Згідно опису меж земельної ділянки встановлено, що від Б до В та від Г до А остання межує із землями загального користування (проїзд).
ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , отримали у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:056:0006, 3223151000:04:056:0007, 3223151000:04:056:0008, площею по 0,12 га кожна, які у подальшому відчужені на підставі договорів купівлі-продажу №№ 443, 413 від 02.02.2007, № 7141 від 30.12.2006 та об`єднані з присвоєнням нового кадастрового номера 3223151000:04:056:0036.
Згідно опису меж земельної ділянки встановлено, що від А до Б та від В до Г остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 576841 від 03.05.2007 року.
ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ОСОБА_20 , ОСОБА_21 отримали у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:056:0032, 3223151000:04:055:0034, 3223151000:04:055:0038, 3223151000:04:055:0037, 3223151000:04:055:0036, 3223151000:04:055:0035, площею по 0,12 га кожна, які у подальшому відчужені на підставі договорів купівлі-продажу №№ 438, 453 від 02.02.2007, №№ 7405, 7305, 7390, 7322, 7194 від 30.12.2006 та об`єднані з присвоєнням нового кадастрового номера 3223151000:04:055:0055.
Згідно опису меж земельної ділянки встановлено, що від В до Г остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 576849 від 03.05.2007 року.
ОСОБА_22 отримав у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0031, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від Г до А остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 697081 від 25.12.2006 року.
ОСОБА_23 отримала у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0030, яку у подальшому відчужила за договором № 7395 від 30.12.2006 року.
Згідно опису меж земельної якої встановлено, що від Г до А остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 596799 від 18.05.2007 року.
ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,
ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 отримали земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:035:0028, 3223151000:04:056:0029, 3223151000:04:056:0026, 3223151000:04:056:0024, 3223151000:04:056:0023, 3223151000:04:056:0027 площею по 0,12 га кожна для ведення садівництва, які у подальшому відчужені на підставі договорів купівлі-продажу
№№ 7156, 7357, 7367, 7177, 7404, 7327, 7372 від 30.12.2006 та об`єднані з присвоєнням нового кадастрового номера 3223151000:04:056:0007.
Згідно опису меж земельної якої встановлено, що від В до Г остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 576848 від 03.05.2007 року.
ОСОБА_31 отримала у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0011, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від А до Б та від В до Г остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 658792 від 25.12.2006 року (вказану ділянку у подальшому поділено на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:056:0047, 3223151000:04:056:0046).
ОСОБА_32 отримав у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0012, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від А до Б та від В до Г остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 576846 від 03.05.2007 року.
ОСОБА_33 отримала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0013, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від А до Б та від В до Г остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596803 від 18.05.2007 року.
ОСОБА_34 отримала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0014, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від А до Б та від Г до А остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 576845 від 03.05.2007 року.
ОСОБА_35 отримав земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0022, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від А до Б остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 596801 від 18.05.2007 року
ОСОБА_36 отримав земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0021, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від А до Б остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 576842 від 03.05.2007 року.
ОСОБА_37 отримав земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0020, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від Б до В остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 697070 від 25.12.2006 року.
ОСОБА_38 отримав земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0019, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від А до Б остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 697069 від 25.12.2006 року.
ОСОБА_39 отримала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0018, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від В до Г остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 664651 від 07.08.2008 року.
ОСОБА_40 отримала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:056:0017, згідно опису меж земельної якої встановлено, що від Б до В остання межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 576843 від 03.05.2007 року.
Аналізом стану відведення земельних ділянок на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 1035 від 14.11.2006 року вбачається, що між вказаними земельними ділянками пролягають землі загального користування (проїзд), що підтверджується описами меж земельних ділянок.
Водночас, Обухівською районною державною адміністрацією, незважаючи на вказану обставину, розпорядженням № 1674 від 29.10.2008 року відведено у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку 0,8043 га за рахунок вказаних земель загального користування (проїзду) для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ст. 20 Земельного кодексу України).
Згідно ч. 4 ст. 35 Земельного кодексу України до земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об`єктами загального користування.
Отже, в порушення вимог ст. 20, ст. 35 Земельного кодексу України, Обухівською районною державною адміністрацією у приватну власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку із земель загального користування садівницького товариства Луговий (проїзд) для ведення особистого селянського господарства.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам (ст. 21 Земельного кодексу України).
Статтями 13 та 14 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право безпосередньо або через органи державної влади.
Згідно ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
При цьому ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Український народ, як власник спірного об`єкта нерухомості делегує органам державної влади повноваження щодо здійснення права власності на землі державної власності від його імені, в його інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто воля Українського народу, як власника, може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Таким чином, здійснення Обухівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі Українського народу.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно із ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Встановлено, що ОСОБА_3 здійснив державну реєстрацію права власності на земельну ділянку лише 21.06.2018 року, тобто саме з цього часу земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:056:0050 перебуває у приватній власності відповідача, а тому, прокурор звертається з позовною вимогою про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Поряд з викладеним, ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Частиною 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 року, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Одночасно у відповідності до вищевказаного рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 в основі поняття інтереси держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств, з часткою державної власності в статутному фонді. Проте, держава, може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Виключність випадку звернення прокурора з даною позовною заявою зумовлена потребою захистити інтереси держави, оскільки внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією спірного розпорядження та реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, порушено конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказане вище відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру є виключною підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову в інтересах держави.
Крім того, відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 із змінами і доповненнями внесеними Постановами КМУ № 482 від 22.07.2016 та № 917 від 23.11.2016 Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.
Відповідно до п. 5-1 зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Тобто, Держгеокадастр та його територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнаннями недійсними наказів щодо розпорядження землями, договорів оренди землі, скасування записів про державну реєстрацію права на земельну ділянку та витребування з незаконного володіння земельних ділянок.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з відповідним цивільним позовом, прокурор пред`являє цей позов у інтересах держави як позивач.
Крім того, позовна заява про витребування земель водного фонду із приватної власності, безумовно становить суспільний інтерес.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно - правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Прийняття рішення про передачу земель в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області до суду є відновленням правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибули з такої власності.
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна, мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
ОСОБА_3 під час отримання земельної ділянки у приватну власність в силу вільного доступу до Публічної кадастрової карти та об`єктивних, явних і видимих, характерних ознака земель проїзду, у тому числі, з урахуванням непритаманної для особистого селянського господарства конфігурації земельної ділянки, знав або міг знати, що земельна ділянка, передана у приватну власність за рахунок земель загального користування.
Натомість останній набув таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом державної влади відповідного рішення.
За таких обставин даний позов прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
За змістом вказаної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зважаючи на викладене, суд під час вирішення питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду має, по - перше, установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, по - друге, установити дату, коли особа звернулася до суду, і по - третє, з`ясувати, чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.
Верховний Суд України у постановах від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15 та від 12.07.2017 у справі № 6-2458цс16, зазначив, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Можливість особи отримати захист свого порушеного або оспорюваного права юрисдикційним органом державної влади, підкріплена силою державного примусу, у тому числі право на звернення до суду у його матеріальному розумінні, нерозривно пов`язана з особою, що є носієм такого права.
При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа - носій порушеного права, довідалась або могла довідатись про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, в силу положень ст. 261 Цивільного кодексу України, строк позовної давності обчислюється з моменту, коли саме позивач, як носій порушеного речового права, довідався, або міг довідатись про порушення.
Крім того, Верховним судом у справі № 367/3877/15-ц наголошено на тому, що з`ясуванню підлягає саме момент обізнаності органу державної влади права якого порушені, а не обізнаність про порушення земельного законодавства підконтрольними чи підзвітними йому органів.
Водночас, про необхідність захисту порушених державних інтересів прокуратурі стало відомо самостійно за результатами моніторингу відомостей Публічної кадастрової карти.
Спірна земельна ділянка фактично була набута відповідачем у приватну власність 21.06.2018 року, з часу держаної реєстрації права власності на неї. До цього часу, починаючи з 2008 року земельна ділянка не була сформована, межі земельної ділянки до цього часу не були встановленні в натурі (на місцевості), а кадастровий номер земельної ділянки не сформований.
Враховуючи викладені вище обставини, виявлені судом грубі порушення законодавства при вибутті спірних земельних ділянок із державної власності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що порушене право держави підлягає судовому захисту, позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві та узгоджуються з матеріалами справи, тому позов слід задовольнити повністю.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, в силу ст. 141 ЦПК України з відповідача слід, на користь Прокуратури Київської області, стягнути судовий збір в сумі 3842 грн. 00 коп..
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81, 141, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 17, 20, 21, 36, 152, 153 Земельного кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області задовольнити.
Визнати недійсним розпорядження Обухівської РДА № 1674 від 29.10.2008 року Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території Української міської ради Обухівського району
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексовий номер 41801888 від 26.06.2018 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,8043 га з кадастровим номером 3223151000:04:056:0050,що розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 3842 грн. 00 коп..
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Зінченко
Суд | Обухівський районний суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 13.02.2020 |
Оприлюднено | 19.02.2020 |
Номер документу | 87645689 |
Судочинство | Цивільне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні