Постанова

від 10.02.2020 по справі 908/1115/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2020 Справа № 908/1115/19

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65, зал №511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач)

суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Шумейко І.П., посвідчення №ЗП002116 від 09.04.2019, адвокат

від третьої особи: Писаренко С.Ю., ордер серії АР №1008233 від 12.01.2020, адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс" та Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019 у справі №908/1115/19 (суддя Боєва О.С.; рішення ухвалене о 16:28 год. у місті Запоріжжя, повний текст рішення складено та підписано 13.09.2019)

за позовом Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області, смт.Приазовське, Запорізька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс", с.Степанівка Перша, Приазовський район, Запорізька область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Степанівська Перша сільська рада Приазовського району Запорізької області, с.Степанівка, Приазовський район, Запорізька область

про визнання недійсним договору оренди землі

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Приазовська районна державна адміністрація Запорізької області звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс" про визнання недійсним договору оренди земельної частки (паю) від 27.02.2009, укладеного між Приазовською районною державною адміністрацією та ТОВ "Агротіс".

Позовні вимоги обґрунтовані обставинами скасування розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації №85 від 18.02.2009, яке було підставою для укладання між Приазовською РДА і ТОВ "Агротіс" договору від 27.02.2009, що свідчить про невідповідність оспорюваного договору вимогам законодавства, а також з підстав недодержання вимог законодавства в момент укладення договору.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019 у справі №908/1115/19 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс" суму 9100 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Означене рішення вмотивовано тим, що проект відведення земельної ділянки не повинен був розроблятися, оскільки зміна цільового призначення земель при передачі їх в оренду ТОВ "Агротіс" не проводилася; місце розташування земельної ділянки було визначено згідно з технічною документацією по складанню схеми поділу КСП; договір був зареєстрований належним чином; в договорі оренди наявні всі істотні умови. Права Приазовської РДА оспорюваним Договором оренди порушені не були.

Не погодившись з означеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Агротіс" (відповідач) звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019 у справі №908/1115/19 в частині розподілу судових витрат змінити шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини рішення в такій редакції: "Стягнути з Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області, код ЄДРПОУ 02126366 (72401, Запорізька область, смт. Приазовське, вул. Покровська, буд. 31) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс", код ЄДРПОУ 31692092 (72454, Запорізька область, Приазовський район, село Степанівка Перша, вул. Мартинова, буд. 1-А) суму 13000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу". В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019 у справі №908/1115/19 залишити без змін. Стягнути з Приазовської районної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс" всі судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Скаржник вказує, що при зменшенні розміру судових витрат, судом було допущено порушення норм процесуального права - частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. В порушення вказаних норм суд за власною ініціативою, за відсутності клопотання сторони зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач вважає помилковим висновок суду про неспівмірність розміру судових витрат із рівнем складності справи. Рівень складності даної справи не є низьким і не може бути підставою для зменшення розміру судових витрат.

Відповідач звертає увагу на обсяг виконаних робіт (наданих послуг) наведених в акті здачі-прийняття наданих послуг №247 від 01.07.2019, в якому зазначено кожну окрему послугу і час, що витрачений на надання послуги.

В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається також на практику Верховного Суду.

Приазовська районна державна адміністрація Запорізької області (позивач) відзив на апеляційну скаргу не надала.

Степанівська Перша сільська рада (третя особа) у відзиві на апеляційну скаргу просить задовольнити апеляційну скаргу відповідача. Третя особа вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні шляхом збільшення суми відшкодування судових витрат з 9100,00 грн. до 13000,00 грн. В іншій частині, рішення підлягає залишенню без змін.

Третя особа вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права - частин 4-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. В порушення вказаних норм суд зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу за власною ініціативою, без відповідного клопотання позивача і його доказів в обґрунтування неспівмірності понесених відповідачем витрат.

16.12.2019 відповідачем до суду апеляційної інстанції подані додаткові пояснення стосовно відсутності повноважень зменшувати розмір судових витрат на професійну правничу допомогу за ініціативою суду без обґрунтованого клопотання сторони, які підтверджуються правовою позицією об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, що викладена у постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 і від 28.11.2019 по справі №908/374/19.

Зі своєї сторони Приазовська районна державна адміністрація Запорізької області (позивач) також звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019 у справі №908/1115/19 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротіс", стягнувши на користь Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області у розмірі 2881,50грн.

Скаржник вважає, що відмова в задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Позивач вказує, що оскільки встановлено, що правовий акт органу державної влади, який є обов`язковим для сторін оспорюваного договору та на підставі, якого було укладено договір, не відповідає вимогам закону (є незаконним), в зв`язку з чим його було скасовано, то і договір який укладено між сторонами на підставі такого правового акту є таким, що не відповідає вимогам закону, що надало право Приазовській РДА звернутися до суду з цим позовом.

Скаржник звертає увагу на те, що на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначається в умовних кадастрових гектарах. Договір оренди земельної частки (паю) і договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом.

З огляду на ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", якою встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди і для визнання договору недійсним відповідно до закону, висновок суду про відсутність у договорі оренди певних істотних умов не є підставою для визнання його недійсним в цілому, є помилковим.

За твердженням позивача спірний договір не містить таких істотних умов, як об`єкт оренди із місцем розташування і розміром земельної ділянки; орендна плата із її розміром, індексації, форм платежу, строків порядку її внесення, відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю.

Крім того, позивач не погоджується із задоволенням заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу і вважає, що їх стягнення повинно відбуватися з прийняттям додаткового рішення.

ТОВ "Агротіс" (відповідач) у відзиві на апеляційну скаргу вказало на безпідставність посилання позивача на порушення ст. 648 ЦК України, оскільки на момент укладання договір оренди повністю відповідав правовому акту органу державної влади, на підставі якого був укладений. Розпорядження Запорізької ОДА від 23.11.2018 №617, яким скасовано розпорядження Приазовської РДА №85 від 18.02.2009, було винесено після укладення договору. Законом не передбачено зворотної дії розпоряджень голів місцевих державних адміністрацій.

Відповідач, з огляду на ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", за змістом якої випливає тимчасовий характер правового статусу нерозподіленої земельної ділянки, погоджується з висновком суду першої інстанції, що при передачі в оренду нерозподіленої земельної ділянки, без зміни її цільового призначення, не складається окремий проект землеустрою. Визначення меж нерозподілених земельних ділянок відбувалося на підставі технічної документації по складанню схеми поділу земель КСП "Дума Леніна".

Відповідач доводить, що договір оренди містить усі істотні умови, та вважає, що позивачем не наведено доводів про порушення своїх прав внаслідок відсутності певних істотних умов у договорі.

До того ж відповідач вважає, що позивачем був пропущений 3-річний строк позовної давності та водночас погоджується з Господарським судом Запорізької області з відмовою у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю.

Степанівська Перша сільська рада (третя особа) у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, оскільки вважає, що наявність розпорядження №617 від 23.11.2018 не впливає на дійсність договору оренди, так як розпорядження про передачу земельної ділянки в оренду є актом одноразової дії і вичерпується моментом його виконання.

Заперечення третьої особи аналогічні запереченням відповідача у відзиві на апеляційну скаргу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Подобєда І.М. (доповідач), суддів: Широбокової Л.П., Орєшкіної Е.В. від 21.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс" на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019 у справі №908/1115/19 ; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 25.11.2019 о 11:30 год.

Окремою ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019 у справі №908/1115/19 ; об`єднано дану апеляційну скаргу в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою ТОВ "Агротіс"; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 25.11.2019 о 11:30 год.

В судовому засіданні 25.11.2019 судом апеляційної інстанції було оголошено перерву до 16.12.2019 о 12:00 год., про що постановлено ухвалу.

За розпорядженням керівника апарату суду від 16.12.2019, у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Орєшкіної Е.В. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - ПодобєдІ.М. (доповідач), судді - Кощеєв І.М., Широбокова Л.П.

Ухвалою суду від 16.12.2019 визначеною колегією суддів апеляційні скарги прийняті до свого провадження.

16.12.2019 ухвалою Центрального апеляційного господарського суду, у зв`язку з неявкою представника позивача відкладено на 13.01.2020 о 16:00 год.

В призначений час судове засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Кощеєва І.М. у відпустці.

Вказана обставина слугувала підставою за розпорядженням керівника апарату суду від 17.01.2020 для проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Подобєд І.М. (доповідач), судді: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою суду від 17.01.2020 визначеною колегією суддів апеляційні скарги прийняті до свого провадження; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 10.02.2020 о 16:00 год.

За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 10.02.2020 прийнято постанову, з проголошенням вступної та резолютивної частини .

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Приазовської районної державної адміністрації не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини.

Відповідно до розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс" від 18.02.2009 №85, визнано переможцем конкурсу з продажу права на оренду на земельну ділянку 78,7 га, розташованої на території Новокостянтинівської сільської ради ТОВ "Агротіс"…(пункт1); надано в оренду ТОВ "Агротіс" земельну ділянку площею 78,7 га (пасовища) (не витребувані земельні частки (паї)), розташовану на території Новокостянтинівської сільської ради для товарного сільськогосподарського виробництва (пункт 2); встановлено оренду плату на земельну ділянку площею 78,7 га (пасовища) у грошовій формі у розмірі за один календарний рік 31480,00 грн., за місяць - 2623,00 грн. на загальну площу (пункт 3) ; затверджено умови договору оренди (пункт 4); зобов`язано ТОВ "Агротіс" вчинити дії, зокрема, в місячний термін після прийняття даного розпорядження укласти договір оренди земельних часток (паїв) (пункт 5.1) (а.с.19-21 т.1).

27.02.2009 між Приазовською районною державною адміністрацією (Орендодавець) і ТОВ "Агротіс" (Орендар) укладено договір оренди земельної частки (паю) (далі - договір, а.с.22-25 т.1), за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду не витребувані земельні частки паї розміром - 78,7 га (пасовища), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, згідно планів-схем, які є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.2. договору сторонами було погоджено, що за користування вказаними в договорі невитребуваними земельними частками Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату у грошовій формі у розмірі за один календарний рік 31480,00 грн., за місяць - 2623,00 грн. на загальну площу. Розмір орендної плати визначається за домовленістю між сторонами, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством.

Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору у термін до 20 числа кожного місяця, наступного за звітним на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 місцевий бюджет Новокостянтинівської сільської ради УДК у Запорізькій області МФО 813015 ЕДРПОУ 04352397.

Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до рівня інфляції національної валюти України.

Орендна плата має переглядатися кожні 3 роки від моменту державної реєстрації договору.

За пунктом 2.3. договір оренди на невитребувані земельні частки (паї) укладено до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, але в будь-якому випадку не більш ніж на 49 років.

В розділі 5 встановлено, що договір набуває чинності з моменту його реєстрації в Новокостянтинівській сільській раді.

Вказаний договір зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Новокостянтинівської сільської ради 27.02.2009 за №4 (а.с.22-25 т.1).

03.07.2018 Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області проведено перевірку додержання вимог земельного законодавства за результатами якої винесено припис №311/0/92-18-ДК/0052Пр/03/01-18, яким приписано: у 30-денний термін усунути виявлене правопорушення земельного законодавства, шляхом припинення дії розпорядження Приазовської РДА при передачі в оренду ТОВ "Агротіс" земельних часток (паїв), в тому числі за договором оренди на невитребувані земельні частки (паї) 78,7 га (пасовища) для ведення сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів Новокостянтинівської сільської ради за №4 від 27.02.2009. В цьому приписі встановлено в діях Приазовської райдержадміністрації, при прийнятті розпоряджень, порушення вимог ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), оскільки в оренду можуть передаватися вже саме земельні ділянки, а не земельні частки (паї)" та встановлено, що в договорі оренди в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 №2073 відсутній запис про здійснення державної реєстрації у відповідному управлінні (відділі) земельних ресурсів, у зв`язку з чим договір є нечинним.

Розпорядженням в.о. голови Приазовської районної державної адміністрації від 10.07.2018 №260 "Про усунення порушень вимог Земельного кодексу України та закону України "Про оренду землі" з метою усунення виявлених під час перевірки порушень щодо додержання (виконання) вимог земельного законодавства підпунктом 5 пункту 1 договір оренди земельної частки (паю) від 27.02.2009 року укладеного між Приазовською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Агротіс" (Орендар) про передання Орендарю в оренду не витребувані земельні частки (паї) розміром - 78,7 га (пасовища), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, згідно планів - схем, визнано не чинним.

Відповідно до пункту 2 Розпорядження визнано таким, що втратило чинність, зокрема розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації від 18.02.2009 за №85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс" (а.с.29 т.1).

23.11.2018 Розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації №617 зобов`язано скасувати, зокрема, розпорядження голови Приазовської обласної державної адміністрації, в тому числі і розпорядження від 10.07.2018 №260 "Про усунення порушень вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" та від 18.02.2009 №85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс" (а.с. 30, 31 т.1).

10.04.2019 у справі №910/1674/19 Господарським судом м. Києва прийнято рішення про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 23.11.2018 №617 в частині скасування розпоряджень голови Приазовської районної державної адміністрації від 02.09.2008 №566 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 23.02.2009 №90 "Про надання в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) ТОВ "Агротіс"; від 11.08.2008 №524 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ "Агротіс"; від 18.02.2009 №85 "Про визнання переможця конкурсу з питань продажу права на оренду та надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Агротіс" (а.с.84-92 т.1).

Вказане рішення на даний час не набрало законної сили, у зв`язку з оскарження в апеляційному порядку.

Приазовська районна державна адміністрація зважаючи на скасування через незаконність розпорядження Приазовської райдержадміністрації №85 від 18.02.2009, на підставі якого було укладено договір, посилаючись на недотримання в момент укладання договору оренди земельної частки (паю) від 27.02.2009 вимог чинного законодавства, подала до господарського суду позов про визнання оспорюваного договору оренди земельної частки (паю) недійсним.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені у частині третій статті 152 Земельного кодексу України.

За змістом вказаної норми захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною (пункт "в" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, та настання відповідних наслідків.

За приписами статті 2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 14.10.2008 станом на день укладення спірного договору) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частини третьої статті 2 Земельного кодексу України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

За визначенням, наведеним у статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначені Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Спірний договір оренди земельної частки (паю) від 27.02.2009 був укладений відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (в редакції від 05.06.2003).

За змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Право розпорядження невитребуваними земельними ділянками, яке встановлено для сільських, селищних, міських рад та райдержадміністрацій, обумовлено тим, що до моменту набуття права власності на такі земельні ділянки громадянами, які мають відповідне право, ці земельні ділянки ще перебувають в комунальній та державній власності, на відміну від земельних часток (паїв), суб`єктами права власності на які є громадяни, що виключає можливість розпорядження зазначеними у статті 13 вказаного Закону органами земельними частками (паями) на підставі цієї норми Закону.

Чинне законодавство, зокрема, Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", не передбачає повноважень державних органів чи органів місцевого самоврядування передавати в оренду земельні частки (паї), які належать громадянам, до їх формування у земельні ділянки (ст. 13 названого Закону).

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №902/569/17.

Статтею 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно зі статтею 79 1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

За змістом статті 2 Земельного кодексу України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Таким чином, можливим є надання в оренду за рішенням районної державної адміністрації чи відповідного органу місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень нерозподілених (невитребуваних) саме земельних ділянок, а не земельних часток (паїв), відповідно до вимог земельного законодавства, в тому числі статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та пункту 12 названого Порядку.

Названим Законом передбачено право відповідної ради чи районної державної адміністрації передавати в оренду виключно нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, виділені власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), але їх власники не отримали державні акти на право власності на земельну ділянку. На час передачі в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в орендодавця щодо таких ділянок має бути наявна документація, зазначена в статті 8 названого Закону.

Чинне законодавство, зокрема, Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", не передбачає повноважень державних органів чи органів місцевого самоврядування передавати в оренду земельні частки (паї), які належать громадянам, до їх формування у земельні ділянки (стаття 13 названого Закону).

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №902/569/17.

Стаття 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції, що діяла станом на момент укладення оспорюваного договору) встановлює, що:

підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації;

особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості);

земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища);

у разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Стаття 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції, що діяла станом на момент укладення оспорюваного договору) встановлює, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):

розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;

приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);

уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);

укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;

сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;

надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом;

оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку;

приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

За приписами статті 7 вказаного Закону проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляється державними та іншими землевпорядними організаціями, які отримали в установленому законом порядку ліцензії на проведення землевпорядних робіт, погоджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і затверджується на зборах більшістю власників земельних часток (паїв) у межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, та оформляється відповідним протоколом.

У проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), їх цільове призначення, дії обмежень (обтяжень) у використанні земельних ділянок, у тому числі земельних сервітутів.

У разі необхідності в проектах землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) здійснюється перерахунок розміру в умовних кадастрових гектарах та вартості земельної частки (паю).

Із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу, виключаються:

деградовані, малопродуктивні, а також техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації;

заболочені землі;

інші землі, які недоцільно використовувати для сільськогосподарських потреб.

Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) зберігається у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції, що діяла станом на момент укладення оспорюваного договору) документація із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) включає:

проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

Державній землевпорядній експертизі підлягає вибірково до 20 відсотків документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Державна землевпорядна експертиза документації із землеустрою здійснюється до моменту розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у строк, що не перевищує 20 днів.

Отже, спірна нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка має тимчасовий правовий статус, оскільки в будь-який момент власники паїв можуть виділити в натурі належні їм земельні ділянки. При виділенні ділянки в натурі власнику паю - складається проект землеустрою. Тобто проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) є необхідним лише в разі виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) за заявами останніх. При наданні в оренду нерозподіленої земельної ділянки проект землеустрою не складається.

За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) є необхідним лише в разі виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) за заявами останніх.

Разом із цим, як правильно встановлено місцевим господарським судом, в матеріалах справи наявна копія технічної документації по складанню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) колишнього КСП "Дума Леніна" Приазовського району Запорізької області, яка включає, зокрема, висновок Новокостянтинівської сільської ради від 06.06.2001 Про погодження технічної документації по складанню схеми поділу земель КСП та розпорядження Приазовської районної ради Запорізької області від 17.07.2001 "Про затвердження схеми поділу на земельні частки (паї)" (а.с.151 т.1).

Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що місце розташування нерозподіленої (невитребуваної) земельної ділянки визначено на підставі викопіювань із карти-схеми поділу земель колишнього КСП "Дума Леніна". Довжину меж земельної ділянки, її площу, поворотні точки, відносне розташування меж, та суміжних землевласників - відображено на кадастровому плані. Викопіювання та кадастровий план, що є невід`ємними частинами договору оренди, погоджено та підписано в.о. начальника районного відділу земельних ресурсів у Приазовському районі Запорізької області, землевпорядником та головою Новокостянтинівської сільської ради.

Таким чином, визначення меж нерозподілених земельних ділянок відбувалося на підставі технічної документації по складанню схеми поділу земель КСП.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій" порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 124 Земельного кодексу України встановлено, що за проектами відведення здійснюється передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам тільки у разі зміни цільового призначенні землі.

За пунктом 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №677, проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно у власність без зміни її цільового призначення.

Оскільки зміна цільового призначення земель у зв`язку з передачею їх ТОВ "Агротіс" на підставі розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області №85 від 18.02.2009 не проводилась, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що проект відведення вказаної земельної ділянки (на час прийняття розпорядження і укладення договору оренди земельної частки (паю) не повинен був розроблятися та відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що проект землеустрою такої земельної ділянки не потрібний.

Щодо тверджень позивача про відсутність у спірному договорі всіх істотних умов, а саме об`єкту оренди (місце розташування і розмір земельної ділянки) - предметом оренди є земельні частки (паї) без кадастрового номеру, в умовних кадастрових гектарах; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю.

Положеннями частини першої статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Указом Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" запроваджено, зокрема, обов`язкове укладання підприємствами, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, а також спрощений порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування.

На виконання Указу Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" наказом Держкомзему України від 17.01.2000 №5 було затверджено Типовий договір оренди земельної частки (паю), сторонами якого є виключно власник (-ки) земельної (-их) частки (-ок) (паю) (-їв) як орендодавці та юридичні особи, які використовують землю для сільськогосподарських потреб як орендарі.

Спірний договір оренди земельної частки (паю) відповідає типовій формі для цього виду договору.

В договорі оренди земельної частки (паю) від 27.02.2009 сторони погодили всі істотні умови, які позивач вважає відсутніми.

Так, у розділі 1 договору вказано площу земельної ділянки в гектарах, а в додатках до договору вказано розташування земельної ділянки - на території Новокостянтинівської сільської ради (а.с.27 т.1). При цьому, доводи позивача про те, що предметом оренди є земельні частки (паї) без кадастрового номеру, в умовних кадастрових гектарах є необґрунтованими, оскільки про передачу в оренду саме земельної ділянки, а не паю свідчить розпорядження про її передачу, кадастровий план до договору. Про вказаний факт свідчить і площа об`єкту оренди в гектарах, а не в умовних кадастрових гектарах. За вказаних обставин термін вжитий в договорі "земельна частка (пай)" свідчить лише про те, що земельна ділянка була сформована з невитребуваних паїв.

В пункті 2.1. договору визначені цільове призначення земельної ділянки і умови використання земельної ділянки - для товарного сільськогосподарського виробництва.

Пункт 2.2. договору містить розмір орендної плати, форму платежу, строк і порядок внесення, індексацію. Відповідальність за несплату орендної плати наведена в розділі 3 договору.

Умови і строки передачі земельної ділянки орендарю встановлені розділом 1 договору, в якому зафіксовано факт передачі орендодавцем предмету договору і факт його прийняття орендарем. Тобто, в самому договорі закріплено факт приймання-передачі земельної ділянки, а не зобов`язання сторін здійснити її передачу-прийняття.

Слід також зазначити, що позивач не навів жодних доводів про порушення його прав внаслідок відсутності будь-якої з істотних умов у договорі.

Суд апеляційної інстанції погоджується також з відхиленням судом першої інстанції доводів позивача про відсутність державної реєстрації спірного договору.

Право на оренду земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

За змістом статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

За приписами підпункту 2 пункту "б" частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції від 16.01.2009, що була чинною на час укладення спірного договору) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належало таке повноваження, як реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі.

Указом Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності Кабінету Міністрів України доручено здійснити організаційні заходи щодо запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування та виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 №119 затверджено Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю).

Пунктами 2, 4, 5 вказаного Порядку передбачено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю). Договір оренди реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком. Датою реєстрації договору оренди є дата внесення відповідного запису до цієї Книги. На обох примірниках договору оренди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір.

Як встановлено вище спірний договір оренди земельної частки (паю) зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Новокостянтинівської сільської ради 27.02.2009 року за №4, що відповідає вищенаведеним правовим нормам.

Як на додаткову підставу для відмови в задоволенні позову суд першої інстанції вказав сплив строку позовної давності, заявлений в клопотанні відповідача. Позивач з вказаним висновком не погоджується та вказує, що про порушення свого права довідався з моменту винесення припису Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Управління з контролю за використанням та охороною земель від 03.07.2018.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За вимогами частин 2-4 статті 267 Цивільного кодексу України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Твердження позивача про те, що про своє порушене право він довідався з припису Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області не відповідають дійсності, оскільки позивачем оспорюється договір, укладений ним самим у 2009 році. Отже, саме з цього моменту Приазовська районна державна адміністрація мала об`єктивну можливість звернутись з даним позовом до господарського суду.

В постановах від 19.08.2014 у справі №3-59гс14, від 13.01.2016 у справі №3-1157гс15 Верховний Суд України вказав, що для юридичної особи, як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору).

Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Оскільки судом першої інстанції не встановлено порушення прав позивача і підстав для визнання договору недійсним, суд відмовив у позові з підстав його необґрунтованості, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про безпідставність розгляду питання застосування строків позовної давності.

В обґрунтування своїх доводів позивач посилався також на те, що оскільки правовий акт органу державної влади, який є обов`язковим для сторін оспорюваного договору, на підставі якого укладений договір, не відповідає вимогам закону (є незаконним), що і стало підставою для його скасування, договір укладений на підставі такого правового акту також є таким, що не відповідає вимогам закону.

Однак суд апеляційної інстанції не погоджується із такими доводами апелянта, оскільки наявність розпорядження №617 від 23.11.2018 не впливає на дійсність договору оренди, так як розпорядження про передачу земельної ділянки в оренду №85 від 18.02.2009 є актом одноразової дії, його дія вичерпується моментом його виконання, тобто з моменту укладення договору оренди.

До того ж, Запорізька обласна державна адміністрація в своєму листі від 19.03.2019 №02789/08-49 вказує, що розпорядження №617 було прийнято не з метою зміни або припинення прав та обов`язків ТОВ "Агротіс" в договірних відносинах з Приазовською райдержадміністрацією".

Отже, наявність вказаного розпорядження не є підставою визнавати договір оренди недійсним.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо дотримання правових норм під час укладення спірного договору, що спростовує доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі.

Стосовно доводів сторін щодо розподілу судом першої інстанції понесених судових витрат, колегія суддів встановила наступні обставини.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При ухваленні рішення Господарський суд Запорізької області, розглянувши заяву відповідача про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн., задовольнив її частково у сумі 9100,00 грн. Суд виходив з критеріїв співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, що наведені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України, складності і обставин справи та обсягу виконаних робіт (наданих послуг).

Оцінивши надані відповідачем докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, висновки суду першої інстанції з розгляду цього питання, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу ТОВ "Агротіс" такою, що підлягає задоволенню в силу наступного.

Відповідно до положень статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення відноситься відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України до основних засад (принципів) господарського судочинства.

За частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

За змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Вказані висновки узгоджуються і з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19, постановах від 18.11.2019 і від 28.11.2019 по справі №908/374/19.

В матеріалах справи відсутнє клопотання Приазовської районної державної адміністрації про зменшення судових витрат, проте суд першої інстанції в порушення наведених норм зменшив їх за власною ініціативою.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

З матеріалів справи вбачається, що правова допомога ТОВ "Агротіс" була надана Адвокатським об`єднанням "Гладкий, Яценко та Партнери" на підставі договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 14.02.2018.

В пунктах 4.1.-4.3. договору сторонами погоджено, що розмір гонорару становить 1000 гривень за 1 годину наданої правової допомоги. Гонорар сплачується клієнтом у готівковій або безготівковій формі на підставі підписаних сторонами актів здачі-прийняття наданих послуг, в яких сторони визначають перелік наданих послуг, суму витрачених Адвокатським об`єднанням годин (станом на день підписання акта) і загальний розмір гонорару. Правову допомогу, що надається Адвокатським об`єднанням, клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу суми, яка зазначається в рахунку та акті здачі-прийняття наданих послуг в гривні без ПДВ.

Додатковою угодою №1 до договору від 01.07.2019 сторони виклали пункт 7.1. договору в новій редакції, якою встановили, що даний договір укладений на строк до 31.12.2019 та набирає чинності з моменту його підписання.

01.07.2019 Адвокатським об`єднанням і ТОВ "Агротіс" був підписаний акт здачі-прийняття наданих послуг, в якому зазначено, що на виконання умов договору про надання правової (професійної правничої) допомоги, укладеного між сторонами 14.02.2018 Адвокатське об`єднання належним чином надало, а клієнт прийняв без зауважень правову (професійну правничу допомогу у господарських справах №№908/1241/19, 908/1151/19, 908/1591/19, 908/1115/19.

Акт містить номери господарських справ, в яких надана правова допомога, перелік наданих послуг, витрачені години на надані послуги, розмір гонорару у гривнях.

Зокрема, у справі №908/1115/19 були надані наступні послуги:

- вивчення позовної заяви з доданими до неї документами та надання консультації щодо способу захисту прав клієнта;

- складання відзиву на позовну заяву;

- складання заяви про застосування позовної давності в господарській справі;

- складання заяви про залучення третьої особи в господарській справі;

- підготовка до участі та участь в підготовчому засіданні у господарській справі, яке відбулося 01.07.2019.

Загальна сума, що підлягала сплаті відповідно до договору складає 38850,00 грн., з яких 13000,00 грн. сума за надані послуги у даній справі.

Факт оплати відповідачем наданих послуг у сумі 38850,00 грн. підтверджується копією платіжного доручення №1098 від 02.07.2019.

Проаналізувавши вказаний акт та детальний опис робіт (наданих послуг), а також платіжне доручення, колегія суддів вважає, що відображена у них інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи.

Отже, висновок суду першої інстанції про неспівмірність витрат відповідача, колегія суддів вважає помилковим, оскільки про співмірність понесених витрат із рівнем складності справи свідчать наступні обставини:

- справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, а не спрощеного;

- строк підготовчого провадження продовжувався, що у відповідності до вимог частини третьої статті 177 Господарського процесуального кодексу України допускається лише у виняткових випадках;

- повний текст рішення складено протягом 10 днів, що за приписами частини шостої статті 233 Господарського процесуального кодексу України допускається у виняткових випадках;

- у справі було проведено 2 підготовчих і 2 судових засідання;

- справа містить значну кількість питань необхідних для вирішення спору.

За наведених обставин і наявних у справі доказів, заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у сумі 13000,00 грн. у суді першої інстанції є співмірними із обсягом виконаних робіт.

Доводи позивача про необхідність стягнення судових витрат виключно за процедурою ухвалення додаткового рішення, не приймаються колегією суддів оскільки додаткове рішення ухвалюється у тому випадку, якщо докази судових витрат не були подані до закінчення судових дебатів. Оскільки докази судових витрат були подані відповідачем до закінчення судових дебатів, суд першої інстанції на вимогу пункту 2 частини п`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України вказав про їх розподіл в резолютивній частині рішення.

Відповідно до частини першої статі 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною другою статті 277 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З урахуванням встановлених вище обставин колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи не підтверджено доводи апеляційної скарги позивача, тому в її задоволенні слід відмовити.

Натомість доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невідповідність висновків суду встановленим обставинам у питанні розподілу судових витрат на правничу допомогу знайшли своєї підтвердження, у зв`язку із чим апеляційна скарга відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а оскаржене судове рішення слід змінити в частині розподілу судових витрат, а саме стягнути з позивача на користь відповідача суму 13000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас колегія суддів розглянула питання відшкодування відповідачу судових витрат на правову допомогу у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

08.11.2019 представник відповідача звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 14500,00 грн.

Як було встановлено вище між ТОВ "Агротіс" і Адвокатським об`єднанням "Гладкий, Яценко та Партнери" 14.02.2018 був укладений договір про надання правової (професійної правничої) допомоги, строк якого Додатковою угодою №1 від 01.07.2019 було продовжено до 31.12.2019.

Відповідно до підписаного Адвокатським об`єднанням і клієнтом 04.11.2019 Акту здачі-прийняття наданих послуг №366 до вказаного договору у справі №908/1115/19 в суді апеляційної інстанції Адвокатським об`єднанням були надані наступні послуги:

- вивчення апеляційної скарги Приазовської районної державної адміністрації, надання консультації клієнту, узгодження правової позиції у справі на стадії апеляційного провадження;

- складання відзиву на апеляційну скаргу Приазовської районної державної адміністрації;

- складання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019.

Акт містить також кількість витрачених годин за кожну послугу і розмір гонорару у гривнях окремо за кожну послугу.

Враховуючи зазначення в Акті правової допомоги і в інших справах (з їх розмежуванням) загальна сума, що підлягала оплаті складала 42000,00 грн.

Сума гонорар в даній справі в суді апеляційної інстанції розрахована наступним чином: кількість годин помножена на гонорар за 1 годину (1 + 4,5 + 3 + 6) х 1000 = 14500,00 грн.

Оплата відповідачем наданих Адвокатським об`єднанням юридичних послуг підтверджується копією платіжного доручення №1210 від 05.11.2019 (а.с.28 т.2).

Позивачем 25.11.2019 було подано заперечення на заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позивач вважає понесені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатських послуг і просить відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Агротіс".

20.01.2020 представником відповідача у зв`язку зі збільшенням розміру судових витрат подано уточнену заяву про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Представник відповідача просить стягнути з Приазовської районної державної адміністрації витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у сумі 26500,00 грн.

На підтвердження продовження договірних відносин з надання правової (професійної правничої) допомоги ТОВ "Агротіс" представником відповідача додано копію підписаної 05.12.2019 Додаткової угоди №2 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 14.02.2018. В Додатковій угоді пункт 7.1. договору сторони виклали в наступній редакції: "7.1. Даний договір укладений на строк до 31.12.2020 та набирає чинності з моменту його підписання".

В обґрунтування збільшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, представник посилається на продовження розгляду справи в суді апеляційної інстанції після підписання Акту здачі-прийняття наданих послуг №366 від 04.11.2019, що зумовило надання нової правової допомоги.

08.01.2020 Адвокатським об`єднанням і ТОВ "Агротіс" був підписаний Акт здачі-прийняття наданих послуг №401, в якому наведений перелік наданих послуг, витрачений (запланований) час на кожну послугу і розмір гонорару (в т.ч. на умовах передоплати) за кожну послугу.

У даній справі Адвокатським об`єднанням було надано правову допомогу відповідачу у вигляді підготовки до участі та участі представника відповідача в судовому засіданні 16.12.2019 в Центральному апеляційному господарському суді та визначено оплату за надання правової допомоги у вигляді підготовки до участі і участі представника відповідача в судовому засіданні, яке відбудеться у 2020 році. Загальна вартість за дві послуги склала 12000,00 грн.

Оплата відповідачем вказаних послуг підтверджується копією платіжного доручення №6 від 14.01.2020 (сума 28575,00 грн. в платіжному дорученні є загальною сумою наданих послуг за Актом, включаючи надання правової допомоги і в інших справах).

Судом апеляційної інстанції відхиляються заперечення позивача щодо неспівмірності понесених витрат зі складністю справи та обсягом наданих адвокатських послуг.

Враховуючи, що у справі було подано дві апеляційні скарги, справа розглядалась з повідомленням сторін, судові засіданні неодноразово відкладалися, даній справі була досліджена значна кількість матеріалів, колегія суддів приходить до висновку про співмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, витраченим адвокатом часом і обсягом наданих послуг.

Крім того, позивачем в запереченнях не обґрунтовано неспівмірність понесених витрат зі складністю справи та обсягом наданих адвокатських послуг і не зазначено розміру зменшення витрат, які підлягають розподілу.

На підставі положень пункту 2 частини четвертої статті 129, підпункту "в", пункту 4 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України підлягають задоволенню документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 26500,00 грн.

Щодо понесених сторонами судових витрат на сплату судового збору у зв`язку з переглядом цієї справи, то зважаючи на результат розгляду судом апеляційних скарг, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції покладає на позивача витрати цієї особи в сумі 2882,50 грн. на сплату судового збору за власною скаргою та судові витрати відповідача в сумі 2881,00 грн. на сплату судового збору за апеляційною скаргою останнього.

Таким чином, з позивача на користь відповідача за результатами перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції підлягає підлягають до стягнення судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 26500,00 грн. на професійну правничу допомогу та 2881,50 грн. на судовий збір.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п.2 ч.1 ст.275, п.п. 3 і 4 ч.1 та ч.2 ст.277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс" - задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019 у справі №908/1115/19 змінити - в частині розподілу судових витрат, шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини рішення в такій редакції:

"Стягнути з Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області, код ЄДРПОУ 02126366 (72401, Запорізька область, смт. Приазовське, вул. Покровська, буд. 31) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс", код ЄДРПОУ 31692092 (72454, Запорізька область, Приазовський район, село Степанівка Перша, вул. Мартинова, буд. 1-А) суму 13000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу".

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 03.09.2019 у справі №908/1115/19 залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Приазовську районну державну адміністрацію Запорізької області.

Стягнути з Приазовської районної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс" судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 26500 (двадцять шість тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок на професійну правничу допомогу та 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) гривню 50 копійок на судовий збір.

Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена 18.02.2020.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна