Рішення

від 17.02.2020 по справі 904/6067/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2020м. ДніпроСправа № 904/6067/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання (помічник судді) Булана Ю.М., розглянувши справу

за позовом Дочірнього підприємства "Васильківкатеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради", смт. Васильківка

до Відділу освіти, молоді та спорту Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, с. Миколаївка

про стягнення заборгованості, пені, річних відсотків та втрат від інфляції в розмірі 42 085,43 грн. за надані послуги з постачання теплової енергії

Представники:

Від позивача Вовчук О.Ю. - представник

Від відповідача Котченко О.М. - представник

СУТЬ СПОРУ:

Дочірнє підприємство "Васильківкатеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відділу освіти, молоді та спорту Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про стягнення заборгованості, пені, річних відсотків та втрат від інфляції в розмірі 42 085,43 грн. за надані послуги з постачання теплової енергії

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору постачання природного газу № К-6 від 13.08.2018, в частині повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Ухвалою від 20.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

09.01.2020 відповідач надав до суду відзив на позов в якому просить суд відмовити в задоволенні позову, та зазначає, що на виконання умов договору, згідно Акту виконаних робіт № 243 від 05.12.2018, відділом освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області за використану теплову енергію сплачено 260 7139,93 грн., згідно Акту виконаних робіт № 376 від 22.12.2018, Відділом освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області за використану теплову енергію було сплачено 309 104,06 грн., всього за надану теплову енергію за 2018 рік сплачено: 569 817,99 грн., що підтверджує факт виконання умов Договору сторонами.

Також відповідач вказує на те, що згідно п. 4.11 договору за наявності заборгованості за цим договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від замовника, як погашення заборгованості за теплову енергію за попередні періоди, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначенні платежу. Отже позивач повинен був зробити відповідні дії щодо зарахування коштів за виниклу заборгованість за рахунок коштів сплачених у 2019 році.

Ухвалою суду від 14.01.2020 призначене судове засідання на 27.01.2020 з викликом сторін для з`ясування обставин справи.

В судовому засіданні 27.01.2020 представник Відповідача підтримав раніше наданий відзив.

Представник Позивача в призначене судове засідання не з`явився, витребувані судом документи не надав.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2020 відкладено розгляд справи на 10.02.2020.

06.02.2020 відповідач подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що на виконання умов договору, згідно акту виконаних робіт №243 від 05.12.2018, відповідачем за використану теплову енергію було сплачено 260 713,93 грн., згідно акту виконаних робіт №376 від 22.12.2018, відповідачем було сплачено 309 104,06 грн., всього за надану теплову енергію за 2018 рік було сплачено 569 817,99 грн., що підтверджує факт виконання умов договору сторонами.

10.02.2020 позивач подав до суду пояснення, в яких позивач пояснив, що рахунок-фактура № 243 від 05.12.2018 р. на суму 260 713,93 грн. був оформлений на оплату послуг з теплопостачання, спожитих відповідачем у листопаді 2018 року відповідно до умов п. 10.1. Договору про закупівлю теплової енергії для потреб опалення за державні кошти № 154 від 21.11.2018 року. Рахунок-фактура № 376 від 22.12.2018 на суму 309 104,06 грн. був оформлений на оплату послуг з теплопостачання, спожитих відповідачем у грудні 2018 року відповідно до умов п. 10.1. Договору про закупівлю теплової енергії для потреб опалення за державні кошти № 154 від 21.11.2018 року. Цей документ був оформлений на прохання Відповідача те до закінчення опалювального місяця - грудня 2018, так як залишок цільових коштів на рахунку Відповідача складав саме таку суму. Тобто фактично це був авансовий розрахунок.

Позивач зазначив, що після закінчення повного опалювального місяця - грудня 2018 було проведено коригування фактично спожитої теплової енергії у грудні 2018 року і з`ясувалось, що фактично було спожито Відповідачем не 83,5141034 Гкал. (як вказано у рахунку №376 від 22.12.2018), а 91,74 Гкал. Саме тому 04.01.2019 було складено та підписано Позивачем та Відповідачем без зауважень Акт виконаних робіт (наданих послуг) № 6 і виписаний рахунок-фактура № 6 від 04.01.2019 з уточненою сумою платежу - 339 549,92 грн.

Також позивач зазначив, що можливість збільшення обсягу наданих та спожитих послуг з теплопостачання і їх вартості встановлено у п.1.8. Договору про закупівлю теплової енергії для потреб опалення за державні кошти № 154 від 21.11.2018 року, згідно з яким обсяги закупівля теплової енергії можуть бути збільшені залежно від фактичного споживання теплової енергії.

В судовому засіданні 10.02.2020 оголошено перерву до 17.02.2020.

17.02.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити, оскільки поставка тепла за спірним Актом відбулася поза межами Договору.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 17.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є: встановлення факту споживання відповідачем теплової енергії, встановлення факту оплати відповідачем спожитого обсягу теплової енергії в заявлений позивачем період та обґрунтованість нарахування штрафних санкцій.

Згідно зі Статутом та Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності ДП Васильківкатеплоенерго КП Дніпротеплоенерго ДОР є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (КВЄД 35.30).

Відповідно до п. 6 рішення Дніпропетровської обласної ради № 144-7/VП від 02.12.2016 ДП Васильківкатеплоенерго КП Дніпротеплоенерго ДОР визначено з технічних причин єдиним виконавцем послуг з централізованого опалення й гарячого водопостачання для бюджетних закладів, до яких відноситься Відповідач.

Згідно з п. 22 рішення Дніпропетровської обласної ради № 389-14/VІІ від 19.10.2018 для ДП Васильківкатеплоенерго КП Дніпротеплоенерго ДОР і додатком 18 до цього рішення до 01.03.2019 установлена вартість гігакалорії теплової енергії для надання послуг бюджетним закладам в розмірі 3 084.35 грн., з яких: 2 966,70 грн. - виробництво теплової енергії; 90,45 грн. - транспортування теплоенергії; 27,20- постачання теплоенергії.

Відповідно до п. 16 рішення Дніпропетровської обласної ради № 461-16/VІІ від 22.02.2019 для ДП Васильківкатеплоенерго КП Дніпротеплоенерго ДОР і додатком 18 до цього рішення з 01.03.2019 установлена вартість гігакалорії теплової енергії для надання послуг бюджетним закладам в розмірі 3 084.35 грн., з яких: 2 886,21 грн. - виробництво теплової енергії; 92,01 грн. - транспортування теплоенергії; 20,70 - постачання теплоенергії.

Відповідач є державною установою, фінансування діяльності якої здійснюється з державного бюджету та є балансоутримувачем адміністративної будівлі, розташованої за адресою: вул. Центральна, 4, с. Миколаївка, Васильківський район Дніпропетровської області, і споживачем послуг з постачання теплової енергії за вказаною адресою, які надаються йому позивачем.

21.11.2018 між Дочірнім підприємством "Васильківкатеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" (постачальник - позивач) та Відділом освіти, молоді та спорту Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області (споживач - відповідач) укладено договір про закупівлю теплової енергії для потреб опалення за державні кошти №154.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник здійснює послуги з постачання пари та гарячої води по об`єктах споживача в 2018 році, а споживач приймає та зобов`язується оплатити послуги на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.2. договору, теплова енергія постачається споживачу в обсязі до 153,95 Гкал з моменту підписання договору.

Теплова енергія постачається споживачу на такі потреби:

- опалення - в період опалювального періоду (п.1.3. договору).

Відповідно до п. 1.8. договору, обсяги закупівлі теплової енергії можуть бути збільшені залежно від фактичного споживання теплової енергії, про що складається додаткова угода, що є невід`ємною частиною договору.

Ціна цього договору становить 569 818,00 грн. з урахуванням ПДВ (п.3.1. договору).

Відповідно до п. 4.5. договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно з п. 4.6. договору, постачальник до 5-го числа поточного місця виставляє споживачу передплату місячної суми планових платежів, передбачених п. 1.2. договору.

Постачальник на протязі 5-ти днів виставляє споживачу рахунки на сплату та акти надання послуг з коригуванням фактично спожитої теплової енергії. Зазначені рахунки повинні бути сплачені споживачем не пізніше 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим (п.4.7. договору).

Відповідно до п. 4.9. договору, у разі не отримання споживачем рахунку на 100% передплату, він самостійно розраховує та здійснює оплату планових платежів, передбачених у п. 1.2 договору.

За наявності заборгованості за цим договорів договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від замовника, як погашення заборгованості за теплову енергію за попередні періоди незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначенні платежу (п. 4.11 договору).

Відповідно до п. 5.1. договору, строк поставки теплової енергії здійснюється щомісячно в обсягах, що передбачені п. 1.2. договору, з 07.11.2018 по 31.12.2018 протягом опалювального періоду.

Споживач зобов`язаний:

- своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість теплової енергії;

- приймати та сплачувати поставлену теплову енергію на підставі актів надання послуг (п.6.1.1., 6.1.2. договору).

За несвоєчасну сплату спожитої теплової енергії, передбачену п. 4.7. договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.7.3.7. Договору).

Згідно з п. 10.1. договору, відповідно до ст. 631 ЦК України та ст. 180 ГК України цей договір набирає чинності з 07.11.2018 і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків за спожиту теплову енергію - до їх повного виконання.

Позивач зазначає, що в період з 01.12.2018 по 31.12.2018 позивач здійснив постачання, а відповідач спожив теплову енергію на загальну суму 339 549,92 грн.

За твердженням позивача, рахунок-фактура № 376 від 22.12.2018 на суму 309 104,06 грн. був оформлений на оплату послуг з теплопостачання, спожитих відповідачем у грудні 2018 року відповідно до умов п. 10.1. Договору про закупівлю теплової енергії для потреб опалення за державні кошти № 154 від 21.11.2018 року. Цей документ був оформлений на прохання відповідача та до закінчення опалювального місяця - грудня 2018, так як залишок цільових коштів на рахунку відповідача складав саме таку суму.

Відповідач здійснив оплату рахунку-фактури № 376 від 22.12.2018 на суму 309 104,06 грн. у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №201 від 22.12.2018 на суму 309 104,06 грн.

Позивач зазначив, що після закінчення повного опалювального місяця - грудня 2018 було проведено коригування фактично спожитої теплової енергії у грудні 2018 року і з`ясувалось, що фактично було спожито відповідачем не 83,5141034 Гкал. (як вказано у рахунку №376 від 22.12.2018), а 91,74 Гкал.

04.01.2019 було складено Акт виконаних робіт (наданих послуг) № 6 і виставлений рахунок-фактура № 6 від 04.01.2019 з уточненою сумою платежу - 339 549,92 грн.

Зазначений акт № 6 від 04.01.2019 підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача та відповідача без будь-яких зауважень та застережень.

На оплату спожитої теплової енергії у грудні 2018 позивач виставив відповідачу рахунок - фактуру №6 від 04.01.2019 на суму 339 549,92 грн.

Відповідач вказаний рахунок не оплатив, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 30 444,96 грн. (339 549,92 грн. - 309 104,06 грн.), яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії, позивач окрім суми основного боргу нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 9 516,87 грн., 3% річних у розмірі 826,00 грн. та втрати від інфляції у розмірі 1 297,60 грн.

Відповідач позов не визнає посилаючись на повну оплату погоджених у п. 1.2 договору обсягів споживання у 2018 році на суму 569 818,00 грн. Відповідач не заперечує проти факту споживання теплової енергії у обсязі 8,23 Гкал (скоригований обсяг згідно з актом №6 від 04.01.2019). При цьому, відповідач зазначає, що у передбаченому п. 4.11 договору порядку позивач повинен був зарахувати кошти за виниклу заборгованість за рахунок коштів сплачених у 2019 році.

На час розгляду справи доказів оплати відповідачем заборгованості сторонами до матеріалів справи не надано.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 193 вказаного Кодексу, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виходячи з положень статей 177, 179 ЦК України, статті 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія є матеріальним благом (товарною продукцією), яке отримує споживач від надавача послуг і важливою ознакою якого (завдяки якій таке благо є об`єктом цивільних прав) є здатність задовольняти ті чи інші потреби людей. Враховуючи положення статті 1 Закону України "Про теплопостачання", послугою є не теплова енергія, а постачання теплової енергії.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію на підставі договору №154 від 21.11.2018, з посиланням на положення цього договору та норми Цивільного кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Судом встановлено, що згідно з п.п. 1.2., 3.1., 5.1. договору сторонами було погоджено постачання теплової енергії у період з листопада по грудень 2018 року у обсязі 153,95 Гкал на суму 569 818,00 грн.

Позивач зазначає, що фактично у період дії договору №154 від 21.11.2018, а саме з листопада по грудень 2018 року, відповідачем було спожито 162,18 Гкал, а не узгоджений сторонами обсяг теплової енергії у договорі - 153,95 Гкал. Вказаний факт не заперечується відповідачем.

При цьому, згідно з п. 1.8. договору обсяги закупівлі теплової енергії можуть бути збільшені залежно від фактичного споживання теплової енергії, про що складається додаткова угода, що є невід`ємною частиною договору.

Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами додаткової угоди, якою б сторонами було узгоджено збільшення обсягів закупівлі теплової енергії на 8,23 Гкал.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що сторонами не було погоджено збільшення об`ємів споживання теплової енергії у грудні 2018 за договором №154 від 21.11.2018 на 8,23 Гкал вартістю 30 444,96 грн., а тому споживання вказаного об`єму слід вважати таким, що відбулось поза межами договору.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.

При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі 917/1739/17 та від 25.06.2019 у справі 924/1473/15.

Оскільки позивач у позовній заяві посилається на порушення відповідачем умов договору №154 від 21.11.2018 щодо несвоєчасної оплати спожитої теплової енергії, а судом під час розгляду справи встановлено відсутність укладеного між сторонами договору щодо спожитого відповідачем обсягу теплової енергії у розмірі 8,23 Гкал у грудні 2018 року, суд вбачає підстави самостійно здійснити правову кваліфікацію правовідносин, що склались між сторонами у даному випадку та застосувати у прийнятті рішення норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Так, в розумінні Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, які регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги) централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Суд звертає увагу, що укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком.

Відтак, сам факт неукладення додаткової угоди до договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період.

У пункті 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" закріплено право споживача на одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, тоді як пунктом 5 частини 2 наведеної норми передбачено обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов`язання відповідача оплатити спірні послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Також, відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

У пункті 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Верховний Суд України в постанові від 30.10.2013 у справі №6-59цс13 також дійшов висновку, що відсутність договору сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХIV (із змінами і доповненнями) встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт виконаних робіт (наданих послуг) №6 від 04.01.2019 за грудень 2018 відповідає вищенаведеним приписам, у зв`язку із чим господарський суд доходить висновку, що в цьому випадку акт виконаних робіт (наданих послуг) є первинним документом, що фіксує господарську операцію, яка відбулась між сторонами, а тому може підтверджувати факт набуття відповідачем у позивача означеного в цьому акті обсягу теплової енергії на платній основі.

За умовами частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідачем не спростовано факту постачання житлово-комунальних послуг позивачем, не надано доказів неотримання житлово-комунальних послуг чи оформлення у встановленому порядку відмови від їх отримання у спірний період, натомість у матеріалах справи наявний підписаний відповідачем акт виконаних робіт (наданих послуг) за грудень 2018 із зазначенням послуги теплова енергія , кількості наданих гігакалорій, вартість послуг у звітному місяці.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до положень ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже, судом встановлено, а сторонами не спростовано, що послуги з теплопостачання в грудні 2018 року надавались позивачем відповідачу поза межами договірних відносин.

Слід зазначити, що вказані послуги теплопостачання споживаються в момент їх отримання, а тому не можуть бути повернуті.

Згідно розрахунку позивача, загальна сума основного боргу відповідача за надані позивачем житлово-комунальні послуги з теплопостачання, складає 30 444,96грн.

Докази оплати відповідачем суми 30 444,96 грн. основного боргу - вартості спожитої теплової енергії за актом виконаних робіт (наданих послуг) №6 від 04.01.2019 за грудень 2018, суду не надано.

Таким чином судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку зі сплати фактично спожитої теплової енергії не виконав, заявлена сума боргу підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи та підлягає до стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 1213 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.05.2019 у справі № 906/567/18.

Дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних на суму 826,00 грн. за період з 15.01.2019 по 11.12.2019 та втрати від інфляції в розмірі 1297,60 грн. за період з січня 2019 по жовтень 2019.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних та вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а вимоги про стягнення з відповідача 3% річних на суму 826,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, які підлягають стягненню з відповідача становлять 1297,60 грн.

Щодо стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені, господарський суд зазначає наступне.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (надалі - Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Отже, Законом передбачено обов`язкове встановлення у договорі розміру штрафних санкцій за невиконання зобов`язань.

відсутність укладеного між сторонами договору щодо спожитого відповідачем обсягу теплової енергії у розмірі 8,23 Гкал у грудні 2018 року,

Зважаючи на те, що фактичні правовідносини виникли між сторонами без укладання між сторонами відповідного договору щодо спожитого відповідачем обсягу теплової енергії у розмірі 8,23 Гкал у грудні 2018 року, розмір санкцій, зокрема пені, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобов`язання, сторонами не визначено.

За викладених обставин, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 9 516,87 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Дочірнього підприємства "Васильківкатеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" до Відділу освіти, молоді та спорту Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про стягнення заборгованості, пені, річних відсотків та втрат від інфляції в розмірі 42 085,43 грн. за надані послуги з постачання теплової енергії - задовольнити частково.

Стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області (52622, Дніпропетровська область, Васильківський район, с. Миколаївка, вул. Центральна, 4, код ЄДРПОУ 42161261) на користь Дочірнього підприємства "Васильківкатеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" (52600, Дніпропетровська область, Васильківський район, смт. Васильківка, вул. Абрикосова, 117 "а", код ЄДРПОУ 20242337) суму основного боргу у розмірі 30 444, 96 грн., 3% річних у розмірі 826,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1297,60 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1486,60 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача пені у розмірі 9 516,87 грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.02.2020

Суддя Н.Г. Назаренко