Рішення

від 11.02.2020 по справі 910/17384/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2020Справа № 910/17384/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді : Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фермерського господарства Ніка-2010

до Товариства з обмеженою відповідальністю Гіппо

про стягнення 102 281, 41 грн.,

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство Ніка-2010 (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Гіппо (далі - відповідач) про стягнення 107 957, 56 грн. основного боргу, 15 312, 31 грн. пені, 1 338, 85 грн. 3% річних, а всього 124 608, 72 грн. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921, 00 грн. та документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу, які згідно з попереднім розрахунком складають 13 000, 00 грн.

Одночасно, у позовній заяві позивачем викладено клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що між ним та відповідачем 12.12.2018 року було укладено Договір поставки № 121218-06/1Г, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар. В порушення умов означеного договору відповідач товар своєчасно не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. У зв`язку із цим позивач вирішив звернутися до суду із даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/17384/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, судове засідання призначено на 14.01.2020 року.

26.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 107 957, 56 грн., пеню в сумі 22 333, 62 грн., 3% річних в сумі 1 990, 29 грн.

11.01.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти покладення на нього витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 13 000, 00 грн., оскільки згідно з актом виконаних робіт адвокатом надано послуг позивачу на суму 7 000, 00 грн. Інших доказів, які б підтверджували розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу матеріали справи не містять. Також відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів фактичної оплати наданих адвокатом послуг. При цьому, відповідач вказує на те, що зазначена позивачем вартість послуг за надання професійної правничої допомоги є неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг та ціною позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2020 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

22.01.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано документи на виконання вимог ухвали суду від 14.01.2020 про залишення заяви про збільшення розміру позовних вимог без руху, а також заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з частковою оплатою боргу відповідачем, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 77 957, 56 грн. основного боргу, 22 333, 62 гр. пені та 1 990, 29 грн. 3% річних. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000, 00 грн.

У судовому засіданні 22.01.2020 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Крім того, у судовому засіданні 22.01.2020 року судом прийнято також заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим справа розглядається в редакції означеної заяви, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2020 року у судовому засіданні оголошено перерву до 11.02.2020 року.

06.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про розгляд справи без його участі.

11.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву, відповідно до змісту якої позивач вказує на те, що під час розгляду справи відповідач здійснив часткову оплату основного боргу в сумі 55 000 грн. і на даний час залишилися неоплаченими основний борг в сумі 24 957, 56 грн., 1 990, 29 грн. 3% річних та 22 333, 62 грн. пені. При цьому, позивач просив розглядати справу без участі його представника.

Представник відповідача у судове засідання 11.02.2020 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.12.2018 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір № 121218-06/1Г (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується передавати товар у власність Покупця у відповідності до замовлень Покупця, а Покупець зобов`язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору поставка товару здійснюється на підставі накладної (их) згідно замовлення Покупця, яка (і) є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що загальна вартість даного договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії даного договору.

Положеннями пункту 4.3. Договору визначено, що передача товару Постачальником і його приймання Покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням Покупця.

За умовами пункту 4.10 Договору обов`язок Постачальника по поставці товару Покупцю вважається своєчасно та належним чином виконаним з моменту передачі товару в повному обсязі Покупцю і надання повного пакету документів Покупцю на товар.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія Договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії Договору (п. 9.1. Договору).

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу продукцію, а саме пекінську капусту у кількості 6 716 кг. на загальну суму 159 448, 50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № Ф-0000000018 від 29.03.2019 на суму 71 250, 00 грн., № Ф-0000000019 від 05.04.2019 на суму 50 925, 00 грн., № Ф-0000000036 від 16.09.2019 на суму 13 338, 00 грн., № Ф-0000000037 від 20.09.2019 на суму 6 696, 00 грн., № Ф-0000000040 від 23.09.2019 на суму 9 450, 00 грн., № Ф-0000000041 від 01.10.2019 на суму 7 789, 50 грн.

Згідно з п. 5.4. Договору оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт, встановлений п. 5.5. даного договору здійснюється Покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника кожні 27 календарних днів з дати поставки товару.

Проте, в порушення взятих на себе зобов`язань відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 50 000, 00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення № 28275 від 09.09.2019 на суму 20 000, 00 грн., № 30606 від 26.09.2019 на суму 10 000, 00 грн., № 31835 від 03.10.2019 на суму 10 000, 00 грн., № 38446 від 15.11.2019 на суму 10 000, 00 грн.

Крім того, відповідачем було направлено позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № ГП000003229 від 21.11.2019 на суму 1 490, 94 грн.

Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 107 957, 56 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Під час розгляду справи відповідач здійснив часткову оплату заборгованості в сумі 30 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 106 від 03.01.2020 на суму 15 000, 00 грн. та № 653 від 08.01.2020 в сумі 15 000, 00 грн., у зв`язку з чим позивачем зменшив позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача залишок боргу в сумі 77 957, 56 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 159 448, 50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № Ф-0000000018 від 29.03.2019 на суму 71 250, 00 грн., № Ф-0000000019 від 05.04.2019 на суму 50 925, 00 грн., № Ф-0000000036 від 16.09.2019 на суму 13 338, 00 грн., № Ф-0000000037 від 20.09.2019 на суму 6 696, 00 грн., № Ф-0000000040 від 23.09.2019 на суму 9 450, 00 грн., № Ф-0000000041 від 01.10.2019 на суму 7 789, 50 грн.

Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено порядок оформлення документів, які можуть підтверджувати господарські операції.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, відповідно до пункту 2.4. якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідно зазначити, що накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути: договір, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, акти приймання товарів і послуг, тобто первинні документи.

Судом встановлено, що надані позивачем видаткові накладні, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, позаяк відповідають вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось судом вище, згідно з п. 5.4. Договору оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт, встановлений п. 5.5. даного договору здійснюється Покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника кожні 27 календарних днів з дати поставки товару.

Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, під час розгляду справи відповідач частково оплатив заявлену до стягнення суму боргу в сумі 55 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 4304 від 03.02.2020 на суму 10 000, 00 грн., № 4630 від 04.02.2020 на суму 10 000, 00 грн., № 5009 від 06.02.2020 на суму 15 000, 00 грн., № 5157 від 07.02.2020 на суму 10 000, 00 грн., № 5393 від 10.02.2020 на суму 10 000, 00 грн.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

У даній справі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, предметом заявленого позову є стягнення з відповідача заборгованості в сумі 77 957, 56 грн.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Судом встановлено, що відповідач після звернення позивача до суду з даною позовною заявою та зменшення розміру позовних вимог частково оплатив заявлену до стягнення боргу в сумі 55 000, 00 грн.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу в сумі 55 000, 00 грн. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Разом з тим, залишок боргу в сумі 22 957, 56 грн. (а не 24 957, 56 грн., як вказує позивач у заяві від 11.02.2020), який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 22 333, 62 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 8.2.1. Договору передбачено, що за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 5.4. даного Договору, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 22 333, 62 грн. суд вважає його таким, що не повністю відповідає вимогам діючого законодавства, враховуючи наступне.

Неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частина перша статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо прострочення виконання робіт) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Разом з тим, положеннями частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16).

Враховуючи викладене, надавши оцінку умовам Договору, судом встановлено, що вказаний договір не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв`язку з чим при нарахуванні пені та в даному випадку підлягає застосуванню строк, передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, з урахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, позивач мав право на нарахування пені протягом 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому, вказаний строк повинен розраховуватись окремо за кожною видатковою накладною.

Разом з тим, позивачем під час здійснення розрахунку пеня нарахована всупереч вищевказаних положень чинного законодавства, а саме після спливу шестимісячного строку, від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За розрахунком суду, розмір пені складає 20 661, 55 грн.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 1 990, 29 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 1 990, 29 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Оскільки судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

При цьому, відповідно до п. 5 ч. 1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, судовий збір сплачений позивачем при зверненні з даним позовом до суду, відповідно до платіжного доручення № 1508 від 04.12.2019, в частині позовних вимог, щодо яких суд дійшов висновку закрити провадження у справі (сума основного боргу 55 000, 00 грн.) підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 1 032, 98 грн.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки позивачем зменшено розмір позовних вимог, судовий збір у розмірі 63, 22 грн., сплачений на підставі платіжного доручення № 1539 від 20.01.2020 підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Що стосується понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 28/11/19 від 28.11.2019, укладений між позивачем та адвокатом Міліщук С.Л., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю РН № 315, ордер серії РН-457 № 184 від 04.12.2019, акт виконаних робіт від 04.12.2019, згідно з яким вартість виконаних адвокатом робіт складає 7 000, 00 грн., платіжне доручення № 1511 від 13.12.2019 про сплату виконаних адвокатом робіт в сумі 7 000, 00 грн.

Заперечуючи проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, відповідач у відзиві на позов зазначив, що заявлені позивачем до стягнення витрати є неспівмірними.

Натомість враховуючи складність даної справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість документів, яка підлягала дослідженню при підготовці позову, суд вважає, що встановлений позивачем та його представником розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним до складності даної справи.

Встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог частково, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 130, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фермерського господарства Ніка-2010 до Товариства з обмеженою відповідальністю Гіппо про стягнення 102 281, 41 грн. задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 55 000 (п`ятдесят п`ять тисяч) грн. 00 коп. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гіппо (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33; код ЄДРПОУ 32650231) на користь Фермерського господарства Ніка-2010 (45313, Волинська область, Іваничівський район, село Будятичі, Іваничівське шосе, будинок 3; код ЄДРПОУ 38541503) основний борг в сумі 22 957 (двадцять дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят сім тисяч) грн. 56 коп., 20 661 (двадцять тисяч шістсот шістдесят одну) грн. 55 коп. пені, 1 990 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто) грн. 29 коп. 3% річних, 856 (вісімсот п`ятдесят шість) грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору та 6 885 (шість тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) грн. 57 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Повернути Фермерському господарству Ніка-2010 (45313, Волинська область, Іваничівський район, село Будятичі, Іваничівське шосе, будинок 3; код ЄДРПОУ 38541503) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 032 (одну тисячу тридцять дві) грн. 98 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 1508 від 04.12.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

7. Повернути Фермерському господарству Ніка-2010 (45313, Волинська область, Іваничівський район, село Будятичі, Іваничівське шосе, будинок 3; код ЄДРПОУ 38541503) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 63 (шістдесят три) грн. 22 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 1539 від 20.01.2020, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

8. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

10. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 17.02.2020 року.

Суддя В.С. Ломака