Рішення

від 12.02.2020 по справі 906/1342/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1342/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Сичов Д.В. - ордер №1000388 від 11.12.2019;

від відповідача:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного багатопрофільного виробничого підприємства "Магніт"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сокіл 3"

про стягнення 9462,85 грн.

Приватне багатопрофільне виробниче підприємство "Магніт" звернулося до суду з позовом про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сокіл 3" 9462,85 грн, з яких 7073,00грн основного боргу, 170,00грн 3% річних, 1955,07грн пені та 264,78грн інфляційних.

Ухвалою суду від 21.12.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду та порушив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

08.01.2020 через загальний відділ суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач визнає позовні вимоги в частині 5304,75грн основного боргу, 22,00грн 3% річних та 86,81грн інфляційних. Також просить зменшити розмір правничої допомоги до 200,00грн.

Згідно зі ст.191 ГПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Судом встановлено, що представник відповідача не обмежений на вчинення вказаної процесуальної дії, його дії не суперечать інтересам особи, яку він представляє. Часткове визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

20.01.2020 до початку судового засідання через загальний відділ суду від представника позивача надійшло клопотання від 20.01.2020 про долучення до матеріалів справи доказів понесення позивачем по справі витрат на професійну правничу допомогу. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 20.01.2020 розгляд справи відкладено на 12.02.2020.

12.02.2020 через загальний відділ суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Представник позивача в судовому засіданні 12.02.2020 позов підтримав у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, що вбачається з поштового повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 52).

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що явка представника відповідача в судове засідання обов`язковою не визнавалася, суд вважає, що неявка представника відповідача, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2019 між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Сокіл 3" (замовник, відповідач) та Приватним багатопрофільним виробничим підприємством "Магніт" (підрядник, позивач) укладено Договір №56/9 на виконання робіт з технічного обслуговування ліфтів (надалі Договір (а.с. 15-18)), згідно з п.п. 1.1. якого, замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов`язання виконувати роботи з технічного обслуговування ліфтів на об`єктах замовника відповідно до Додатку №1, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п.2.1.Договору, щомісячна оплата вартості робіт з технічного обслуговування ліфтів розрахована на кожен ліфт окремо згідно наказу міністерства будівництва, архітектури та ЖКГ України від 09.11.2006 №369 "Про затвердження Порядку встановлення вартості технічного обслуговування ліфтів та системи диспетчеризації" і на день укладання Договору наведена в Додатку №1 та надається замовнику для укладання Договору.

Матеріали справи містять підписаний сторонами Додаток №1 до Договору №56/19, яким сторони погодили перелік адрес, за якими здійснюється технічне обслуговування ліфтів житлових будинків та їх вартість (а.с. 19).

Позивач вказує, що належним чином виконав свої зобов`язання по технічному обслуговуванню ліфтів на об`єктах замовника. Однак, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, станом на день пред`явлення позову заборгованість відповідача перед позивачем за квітень-листопад 2019 року склала 7073,00грн.

Не проведення відповідачем у повному обсязі розрахунків за виконані роботи стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 170,00грн 3% річних та 1955,07грн пені, 264,78грн інфляційних.

Відповідач, згідно відзиву на позовну заяву (а.с. 34-35). позовні вимоги визнає частково, при цьому, зазначає, що: - послуги позивачем фактично не надавалися; всупереч умовам Договору, - позивач надав акти виконаних робіт для оплати лише в грудні 2019 та змінив без повідомлення відповідача власні банківські реквізити, тому відповідач не мав можливості вчасно сплатити послуги; у копіях актів приймання виконаних робіт за вересень-листопад 2019 відсутня дата підписання, що додатково підтверджує позицію відповідача про неможливість вчасної оплати; строк оплати по акту виконаних робіт за листопад 2019, на час звернення позивача до суду, не настав. За вказаного, сума заборгованості, за даними відповідача, склала 5304,75грн.

Також відповідач заперечує щодо нарахування пені, оскільки умови Договору не передбачають відповідальність у вигляді пені. За розрахунком відповідача, сума 3% річних складає 22,00грн, сума інфляційних - 86,81грн.

Крім того, відповідач заперечує щодо стягнення з нього витрат на забезпечення професійної правничої допомоги у розмірі 3000,00грн та просить зменшити останню до 200,00грн.

У відповіді на відзив (а.с. 54) позивач зазначив, що позовні вимоги заявлені в межах заборгованості, що виникла по договору на виконання робіт з технічного обслуговування ліфтів №56/19 від 01.04.2019 та підтверджуються первинними бухгалтерськими документами. Також позивач критично ставиться до думки відповідача, що заборгованість за листопад 2019 на суму 1768,25грн заявлена передчасно, оскільки станом на день звернення до суду даний борг погашений не був. Додатково акцентує увагу, що станом на 06.02.2020 ця заборгованість також існує. Щодо витрат на професійну правничу допомогу вказав, що матеріали справи містять документи, які підтверджують дійсність понесення стороною позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00грн.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, відносини між сторонами виникли на підставі Договору №56/19 на виконання робіт з технічного обслуговування ліфтів від 01.04.2019 з Додатком №1 до нього (а.с. 11-19), який за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За п. 3.2.9. Договору, замовник зобов`язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати за виконані роботи по Договору, згідно наданих актів виконаних робіт.

Згідно п. 5.1 Договору, в кінці поточного місяця підрядних надає замовнику акти виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів з зазначенням їх вартості та обсягу.

Відповідно до п. 5.2, 5.3 Договору, Замовник у 5-и денний термін повертає підписаний один екземпляр акту виконаних робіт підряднику. На підставі підписаного акту виконаних робіт замовник сплачує виконані роботи підряднику не пізніше 20 числа наступного місяця.

Матеріали справи містять підписані стонами Акти здачі-приймання робіт на загальну суму 14146,00грн, а саме:

- №4/ТО-56/19 від 30.04.2019 на суму 1768,25грн (а.с. 20);

- №5/ТО-56/19 від 31.05.2019 на суму 1768,25грн (а.с. 21);

- №6/ТО-56/19 від 27.06.2019 на суму 1768,25грн (а.с. 21 (зворотній бік));

- №7/ТО-56/19 від 31.07.2019 на суму 1768,25грн (а.с. 22 );

- №8/ТО-56/19 від 30.08.2019 на суму 1768,25грн (а.с. 22 (зворотній бік));

- Акт приймання виконаних робіт за вересень 2019 на суму 1768,25грн (а.с. 23);

- Акт приймання виконаних робіт за жовтень 2019 на суму 1768,25грн (а.с. 23 (зворотній бік);

- Акт приймання виконаних робіт за листопад 2019 на суму 1768,25грн (а.с. 25).

Тобто, твердження відповідача про те, що послуги позивачем фактично не надавалися, спростовуються вищевказаними Актами здачі-приймання робіт.

Також не підтверджено жодними доказами те, що позивач надав акти виконаних робіт для оплати лише в грудні 2019. При цьому суд враховує, що умовами Договору не покладено на позивача обов`язок надсилати акти виконаних робіт відповідачу, а лише у п. 5.1 Договору зазначено, що в кінці поточного місяця підрядних надає замовнику такі акти, а у п. 5.2, 5.3 Договору погоджено 5-и денний термін для повернення підписаного екземпляра акта виконаних робіт підряднику та граничний термін оплати - не пізніше 20 числа наступного місяця.

Тобто, зважаючи на погоджені сторонами умови Договору, відповідач не був позбавлений права та можливості отримувати від позивача зазначені документи у терміни, необхідні для належного виконання покладених на нього обов`язків щодо своєчасного повернення підписаних актів та своєчасного проведення оплат. Натомість, жодних заперечень позивача стосовно надання цих актів на звернення відповідача, матеріали справи не містять. Не містять також матеріали справи доказів того, що зміна банківських реквізитів позивача якимось чином вплинула на своєчасне проведення розрахунків відповідачем. При цьому суд враховує, що інформація про реквізити позивача міститься у підписаних сторонами актах приймання виконаних робіт.

За вищевказаного та з урахуванням змісту п. 5.2, 5.3 Договору, відсутність у копіях актів приймання виконаних робіт дати їх підписання не впливає на відносини сторін щодо строків проведення розрахунків, до того ж у п. 5.1 Договору сторони погодили, що такі акти надаються в кінці поточного місяця, тому слід вважати їх підписаними на кінець місяця.

Згідно Акту звірки взаємних розрахунків, складеного та підписаного позивачем (а.с. 24), 13.06.2019 відповідач перерахував позивачу 3536,50грн та 16.09.2019 - 3536,50грн, всього 7073,00грн. Вказані суми проплат також вказані відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с. 34 (зворотній бік)).

Отже, позивач довів достатніми доказами наявність у відповідача грошового зобов`язання у розмірі 7073,00грн за виконані роботи по технічному обслуговуванню ліфтів за квітень-листопад 2019 року (14146,00грн - 7073,00грн). Разом з тим, зважаючи, що строк оплати по акту виконаних робіт за листопад 2019 на суму 1768,25грн - до 20.12.2019, а позивач звернувся з даним позовом до суду 18.12.2019, позовні вимоги в цій частині є безпідставними, про що також наголошував відповідач у своєму відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки на дату судового засідання доказів додаткових оплат не надано, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за виконані роботи за період квітень-жовтень 2019 року у розмірі 5304,75грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У стягненні 1768,25грн за виконані роботи за листопад 2019 року слід відмовити.

Що стосується заявлених позивачем 170,00грн 3% річних, 1955,07грн пені та 264,78грн інфляційних, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Водночас ст. 547 ЦК України в імперативному порядку визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Натомість, в укладеному сторонами Договорі нарахування пені взагалі не обумовлено.

З урахуванням викладеного, суд вважає нарахування пені необґрунтованим, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

За ч. 2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с. 26), 3% річних у розмірі 170,00грн останнім нараховано за період з 31.01.2019 по 20.11.2019 на суму боргу 7073,00грн.

Однак, судом було встановлено, що при здійснені розрахунку позивач не врахував здійснені відповідачем 13.06.2019 та 16.09.2019 проплати, до суми основного боргу безпідставно включив вартість робіт по Акту виконаних робіт за листопад 2019 у розмірі 1768,25грн та помилково здійснював нарахування 3% річних, починаючи з 31.01.2019, тоді як заборгованість виникла з 21.05.2019, щомісячно збільшувалась та частково погашалась.

За вказаного, здійснивши перерахунок 3% річних суд встановив, що їх нарахування є обґрунтованим за період з 21.05.2019 по 18.12.2019 (дата звернення з позовом до суду), з урахуванням щомісячного збільшення заборгованості та здійснених відповідачем проплат, за виключенням суми боргу по Акту виконаних робіт за листопад 2019 у розмірі 1768,25грн. За розрахунком суду, обґрунтовано заявлена до стягнення сума 3% річних складає 40,45грн. У стягненні 129,46грн річних слід відмовити.

Що стосується інфляційних у розмірі 264,78грн, нарахованих за період з січня 2019 по листопад 2019 на суму боргу 7337,78грн (а.с. 37), то суд враховує, що згідно абз. 2, 3 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", слід враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Однак, при здійсненні розрахунку інфляційних позивач не взяв до уваги вищенаведене та не вірно визначив період їх нарахування, що вплинуло на обґрунтованість вимоги в цій частині. Крім того, позивач не врахував здійснені відповідачем 13.06.2019 та 16.09.2019 проплати, до суми основного боргу безпідставно включив заборгованість по Акту виконаних робіт за листопад 2019 у розмірі 1768,25грн.

За розрахунком суду, інфляційні слід нараховувати за період з червня 2019 по грудень 2019, з урахуванням щомісячного збільшення заборгованості та здійснених відповідачем проплат по кожному наступному акту , за виключенням суми боргу по Акту виконаних робіт за листопад 2019 у розмірі 1768,25грн. За вказаного, сума правомірно заявлених до стягнення інфляційних складає 26,51грн. У стягненні 238,27 грн інфляційних слід відмовити.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню на суму 5371,80грн, з яких: 5304,75 грн основного боргу, 40,54 грн 3% річних, 26,51 грн інфляційних. У стягненні 1768,25грн основного боргу, 1955,07 грн пені, 129,46 грн 3% річних, 238,27 грн інфляційних суд відмовляє.

Оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду справи, то відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову пропорційно розміру визнаних позовних вимог (543,37 грн.). Решта 50% судового збору від визнаних позовних вимог (543,37 грн.) покладається на відповідача. Також на відповідача покладається судовий збір, визначений в частині різниці між визнаними та задоволеними позовними вимогами (3,76 грн), в порядку ст. 129 ГПК України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3000,00грн витрат на професійну правничу допомогу суд, враховує таке.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно приписів ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

У відзиві на позовну заяву (а.с. 34-35) відповідач заявляв про зменшення заявленої позивачем суми правничої допомоги до 200,00грн, оскільки предметом позову є стягнення з відповідача боргу за надані послуги, які відповідач визнав до початку розгляду справи та підписав акти здачі - приймання послуг.

Так, для визначення розміру витрат на надання професійної правничої допомоги, які підлягають стягненню з відповідача, суд враховує їх пов`язаність з розглядом справи, необхідність та співмірність . При цьому суд керується приписами ч.3 цієї статті.

Так, надання адвокатом Сичовим Д.В. відповідачу адвокатських послуг при розгляді справи № 906/1342/19 підтверджується, договором-дорученням №191022 від 23.10.2019 про надання правничої допомоги (а.с. 11-13), копією платіжного доручення про перерахунок ПБВП "Магніт" ФОП Сичову Д.В. 3000,00грн за послуги, згідно рахунку №2 від 16.01.2020, договору-доручення 191022 (а.с. 41).

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п. 269).

Згідно орієнтовного розрахунку судових витрат, у справі про стягнення з ОСББ "Сокіл3" на користь ПБВП "Магніт" заборгованості за договором у розмірі 9462,85грн (а.с. 29):

- попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин коштує 500,00грн;

- вивчення та правовий аналіз документів - 500,00грн;

- складання позовної заяви - 1000,00грн;

- представництво інтересів в судовому засіданні - 500,00грн *одне засідання.

Однак, надані документи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги в частині попередньої консультації. Зазначене унеможливлює здійснення судом детального аналізу таких послуг, їх пов`язаності з розглядом справи та необхідності, а відповідно і відшкодування за рахунок відповідача.

Крім того, до розрахунку правничої допомоги адвокатом Сичовим Д.В. включено два судових засідання (500,00грнХ2=1000,00грн), однак останній був присутній лише в судовому засіданні 12.02.2020.

Отже, оцінивши заявлені до стягнення витрати, з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, суд встановив, що справа не потребувала значних затрат часу, підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної роботи, а також взявши до уваги суму позову та суму задоволених позовних вимог, суд вважає що обґрунтовано заявленими є витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00грн (500,00грн вивчення та правовий аналіз документів + 1000,00грн складання позовної заяви + 500,00грн участь адвоката у одному судовому засіданні).

У ст. 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Оскільки позов задоволено частково, витрати позивача, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог - у розмірі 1135,35грн .

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного багатопрофільного виробничого підприємства "Магніт" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сокіл 3" задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сокіл 3" (10031, м. Житомир, вул. Отаманів Соколовських, буд. 3, ід. код 42851544)

на користь Приватного багатопрофільного виробничого підприємства "Магніт" (10007, м.Житомир, пров.3-й Транзитний, буд. 54, ід. код 30620556):

- 5304,75 грн основного боргу;

- 40,54 грн 3% річних;

- 26,51 грн інфляційних;

- 547,13 грн судового збору;

- 1135,35 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. У стягненні 1768,25 грн основного боргу, 1955,07 грн пені, 129,46 грн 3% річних, 238,27 грн інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 17.02.20

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2 - позивачу (10007, м. Житомир, пров. 3-й Транзитний, 54) - рек.;

3 - відповідачу (10031, Житомирська обл., місто Житомир, ВУЛИЦЯ ОТАМАНІВ СОКОЛОВСЬКИХ, будинок 3) - рек.