Ухвала

від 12.02.2020 по справі 910/16044/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА

про відмову в задоволенні скарги

12.02.2020Справа № 910/16044/16 Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Грузького Ю.О., розглянувши у судовому засіданні скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В.

у справі № 910/16044/16

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Державної акціонерної компанії "Хліб України"

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних

Представники учасників справи: відповідно до протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшли позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Держаної акціонерної компанії "Хліб України" (далі - відповідач) про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 у справі № 910/16044/16 позов задоволено повністю, стягнуто з Державної акціонерної компанії "Хліб України" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 3 % річних в розмірі 4 566 353 грн 47 коп., інфляційні втрати в розмірі 49 261 381 грн 87 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 206 700 грн 00 коп.

07.02.2017 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

27.01.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла скарга Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В. у справі № 910/16044/16, відповідно до якої стягувач просить суд визнати дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В. щодо винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій від 28.12.2019 ВП № 60942124 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва 07.02.2017 у справі № 910/16044/16 неправомірними, а також визнати неправомірною постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 28.12.2019 ВП № 60942124 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва 07.02.2017 у справі № 910/16044/16.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.01.2020 скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2020 у справі № 910/16044/16 розгляд скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В. призначено на 12.02.2020.

У судове засідання 12.02.2020 представники відповідача (боржника) та органу державної виконавчої служби не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи і їх неявка, відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає розгляду скарги.

Представник позивача (стягувача) у судове засідання 12.02.2020 з`явився, надав пояснення по суті скарги, просив суд її задовольнити.

Розглянувши у судовому засіданні 12.02.2020 скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В. та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, згідно з положеннями Закону України "Про виконавче провадження" юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду, є, зокрема, постанова державного (приватного) виконавця.

З матеріалів справи вбачається, що старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановським Ю.В., на підставі п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", було винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 28.12.2019 ВП № 60942124 з примусового виконання наказу суду від 07.02.2017 у даній справі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Постанова державного виконавця від 28.12.2019 ВП № 60942124 мотивована тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2010 у справі № 46/528-б було порушено провадження у справі про банкрутство Державної акціонерної компанії "Хліб України" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

За змістом абзацу четвертого частини восьмої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на дату ухвалення рішення у цій справі) поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, можуть пред`явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Тобто, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів) суттєве значення має й принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута. Перш за все, наведений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.

Таким чином, призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/10829/17 та від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18.

У поданій до суду скарзі стягувач вказує на те, що при винесенні оскаржуваної постанови державним виконавцем не було враховано, що судовим рішенням у справі присуджено до стягнення з боржника заборгованість, яка відноситься до поточних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на дату ухвалення рішення цій у справі) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження.

За приписами ч. 5 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на дату ухвалення рішення у справі) дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 задоволено клопотання голови комітету кредиторів від 21.06.2019 та розпорядника майна боржника від 24.06.2019; припинено процедуру розпорядження майном Державної акціонерної компанії "Хліб України" (ідентифікаційний номер 20047943); припинено повноваження розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Лахненка Є.М. (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 13 від 30.01.2013); введено процедуру санації у справі № 46/528-б; призначено керуючим санацією боржника арбітражного керуючого Лахненка Є.М.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 у справі №46/528-б провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві закрито, апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 у справі № 46/528-б скасовано, справу направлено на стадію розпорядження майном.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 46/528-б касаційну скаргу арбітражного керуючого Лахненка Є.М. залишено без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 - без змін.

З огляду на викладене, наразі триває судове провадження у справі № 46/528-б про банкрутство Державної акціонерної компанії "Хліб України" (ідентифікаційний номер 20047943) на стадії розпорядження майном.

21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, який набрав чинності 21.04.2019.

Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, оскільки оскаржувану постанову винесено державним виконавцем 28.12.2019, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу України з процедур банкрутства.

За приписами частини 13 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства процедура розпорядження майном вводиться господарським судом на строк, визначений частиною другою статті 44 цього Кодексу, одночасно з постановленням ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації).

Відповідно до частин 1 - 3, 5, 6 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий.

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

Під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п`ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Отже, законодавцем розмежовано процедуру розгляду поточних кредиторських вимог, яка проводиться із застосуванням процесуальних правил, визначених Господарським процесуальним кодексом України, для позовного провадження, до визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а після визнання банкрутом - здійснюється процедура пред`явлення таких вимог.

За приписами п. 3 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо боржника визнано банкрутом.

При цьому, Закон України "Про виконавче провадження" пов`язує підстави для повернення виконавчого документу стягувачу не з характером вимог до боржника, а з самим юридичним фактом визнання боржника банкрутом.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 у справі № 916/1674/15.

З огляду на викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для повернення виконавчого документу стягувачу, а відтак виконавчий документ у цій справі підлягає примусовому виконанню в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, з огляду на встановлену Кодексом України з процедур банкрутства стадійність судового провадження у справі про банкрутство та оскільки у справі № 46/528-б про банкрутство Державної акціонерної компанії "Хліб України" (ідентифікаційний номер 20047943) триває стадія розпорядження майном, усі дії майнового характеру щодо такого боржника мають бути вчинені лише у справі про банкрутство.

Це пов`язано із тим, що Кодекс України з процедур банкрутства містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

При цьому, з вищевказаних положень Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що під час процедури розпорядження майном стягнення грошових коштів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, вчиняються у межах справи про банкрутство боржника під контролем арбітражного керуючого.

У ч. 14 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися у випадку та порядку, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.

Згідно з частинами 1, 6 ст. 49 Кодексу України з процедур банкрутства у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі. З дня визнання господарським судом боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або введення процедури санації процедура розпорядження майном та повноваження розпорядника майна припиняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Кодексу України з процедур банкрутства у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Таким чином, до завершення в установленому законом порядку процедури розпорядження майном у справі № 46/528-б про банкрутство Державної акціонерної компанії "Хліб України" (ідентифікаційний номер 20047943) та переходу на наступну стадію судового провадження, вчинення державним виконавцем виконавчих дії з примусового виконання наказу суду від 07.02.2017 у даній справі матиме наслідком порушення визначеної ч. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства процедури стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, під котролем арбітражного керуючого, а відтак дії державного виконавця узгоджуються з положеннями статей 34, 35 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому, Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено, яким чином боржник (або інші учасники виконавчого провадження) зобов`язані повідомляти державного виконавця про обставини, які мають наслідком зупинення виконавчих дій за відповідним виконавчим документом, так само це не передбачено Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства України від 02 квітня 2012 № 512/5.

Оскільки інші учасники справи, в тому числі й державний виконавець у встановлений судом строк своїм правом на подання пояснень щодо скарги з наданням відповідних доказів, зокрема, матеріалів виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду від 07.02.2017 не скористались, суд не може встановити на підставі яких фактичних даних державним виконавцем було винесено оскаржувану постанову.

Суд також враховує, що стягувачу при зверненні до органу державної виконавчої служби із заявою № 31/13-2691 від 19.12.2019 були відомі обставини скасування судом апеляційної інстанції ухвали Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 у справі №46/528-б та направлення вказаної справи на стадію розпорядження майном, оскільки, як встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2019 у справі №46/528-б ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" визнано кредитором ДАК "Хліб України" на суму 102 360 957,57 грн і представник стягувача брав участь у судових засіданнях при розгляді вказаної справи.

Порушення провадження у справі про банкрутство Державної акціонерної компанії "Хліб України" відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 26.11.2010 у справі № 46/528-б підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які відповідно до ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", є достовірними.

Підсумовуючи викладене, суд не вбачає в діях державного виконавця порушення положень Закону України "Про виконавче провадження" при вчиненні виконавчих дій щодо примусового виконання судового рішення у даній справі та порушення прав стягувача у виконавчому провадженні, оскільки законом передбачено право стягувача задовольнити свої вимоги у межах справи про банкрутство боржника під контролем арбітражного керуючого.

З огляду на те, що постановою державного виконавця зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання судового рішення у справі на встановлений законом строк, суд не вбачає порушення права стягувача на суд (виконання судового рішення), в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, на яку послався стягувач в обґрунтування поданої до суду скарги.

Відповідно до частин 1, 3 статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З огляду на вищевикладене, оскільки судом встановлено правомірність дій державного виконавця при здійсненні ним виконавчих дій з примусового виконання судового рішення у даній справі, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В.

Керуючись статтями 234, 235, 339 - 343 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В. відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 17.02.2020.

Суддя О.В. Нечай