Рішення

від 05.02.2020 по справі 910/14845/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2020Справа № 910/14845/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРБІЛД"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЦЕМ-ЦЕНТР"

про стягнення 281 973,94 грн.,

за участю представників:

від позивача: Філатова Т.М.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРБІЛД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЦЕМ-ЦЕНТР" про стягнення 281 973,04 грн. за поставлений товар відповідно до договору поставки №-005/2019 від 22.01.2019, з яких: 244 275,52 грн. - сума основного боргу; 34 647,33 грн. - сума пені; 3 050,19 грн. - сума трьох відсотків річних.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідач здійснив оплату за товар несвоєчасно та не в повному обсязі відповідно до договору поставки №-005/2019 від 22.01.2019, внаслідок чого виник основний борг, на які також нарахована пеня та три відсотки річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання у справі на 23.12.2019. Крім того, вказаною ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повного або часткового погашення боргу, контррозрахунку позовних вимог).

Відзиву, заяв та клопотань відповідач до суду не подав. Разом з цим, представник відповідача надав пояснення у судовому засіданні 23.12.2019.

21.12.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 розгляд справи відкладено на 15.01.2020.

Судове засідання, призначене на 15.01.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

15.01.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 судове засідання призначено на 05.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРБІЛД" про зменшення розміру позовних вимог від 15.01.2020 та додані до неї матеріали повернуто заявникові.

05.02.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду позивачем також подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРБІЛД" про зменшення розміру позовних вимог від 05.02.2020 та додані до неї матеріали повернуто заявникові.

Представник відповідача у судове засідання 05.02.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направленням на адресу місцезнаходження юридичної особи копії ухвали суду.

Разом з цим, судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, судом враховані пояснення представника відповідача, які були надані у судовому засіданні 23.12.2019.

У судовому засіданні 05.02.2020 представник позивача надав пояснення, підтвердив факти часткового погашення відповідачем суми основного боргу на суму 80 000 грн., на підтвердження чого надав відповідні докази. Підтримав заяву про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаними із наданням правової допомоги у розмірі 13 000 грн. Крім того, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх в редакції заяви про зменшення позовних вимог від 05.02.2020.

Суд зауважує, що згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

З огляду на те, що перше судове засідання у даній справі, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, відбулось 23.12.2019, а обидві заяви позивача про зменшення позовних вимог були подані 15.01.2020 та 05.02.2020 (тобто після першого судового засідання), вказані заяви визнані судом такими, що подані з порушенням процесуальних строків, не прийняті до розгляду та повернуті позивачеві відповідними ухвалами суду. У зв`язку з наведеним, суд зазначає про безпідставність доводів позивача щодо розгляду позовних вимог у редакції заяви про зменшення позовних вимог від 05.02.2020, а відтак позовні вимоги розглядаються безпосередньо у редакції первісно поданої позовної заяви, з урахуванням фактів часткового погашення суми основного боргу відповідачем.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

22.01.2019 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРБІЛД" (постачальник, позивач) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЦЕМ-ЦЕНТР" (покупець, відповідач) був укладений договір поставки № -005/2019 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець оплатити та прийняти на умовах, обумовлених у цьому Договорі товар в асортименті за групами товарів, визначених в протоколі узгодження договірних цін.

Згідно з п. 2.1. Договору, ціни на товар визначаються виходячи з ринкової ціни на момент підписання цього договору, є фіксованими і підлягають зміні в порядку, визначеному цим Договором.

Відповідно до п. 3.3 Договору сторони домовились, що виставлений продавцем рахунок-фактура, який визначає асортимент, кількість, одиниці товару та суму оплати - є погодженим замовленням покупця.

Згідно з умовами п. 4.1. Договору замовлення та поставка товару здійснюється на умовах 100% передплати. За цим Договором покупець оплачує продукцію наступним чином: протягом трьох календарних днів з дня розміщення заявки покупцем, постачальник виставляє покупцю рахунок на кожну партію (заявку) окремо. Передплата здійснюється до фактичного відвантаження продукції на адресу покупця та/або визначеним покупцем вантажоотримувачем. Сторони вправі письмово погодити у додатках до Договору, протоколах узгодження договірних цін тощо інші умови оплати.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач лише частково виконав грошові зобов`язання з повної та своєчасної оплати отриманого за Договором товару згідно видаткової накладної № 141 від 27.05.2019, внаслідок чого залишок заборгованості склав 244 275,52 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується, зокрема, господарськими договорами купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 11.8. Договору, термін дії цього Договору - з моменту підписання обома сторонами до 31.12.2019. По невиконаним зобов`язанням - до моменту їх фактичного виконання.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов укладеного Договору, позивачем у квітні - травні 2019 року було поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується наступними видатковими накладними: №77 від 08.04.2019, №79 від 08.04.2019, №97 від 22.04.2019, №88 від 15.04.2019, №99 від 22.04.2019, №100 від 22.04.2019, №109 від 23.04.2019, №121 від 06.05.2019, №122 від 06.05.2019, №131 від 13.05.2019, №133 від 20.05.2019, №137 від 27.05.2019, №140 від 27.05.2019, №141 від 27.05.2019.

Видаткові накладні (копії яких наявні в матеріалах справи) підписані повноважними представниками сторін без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості якості товару, а також строків поставки продукції. Крім того, зазначені видаткові накладні містять посилання саме на умови договору № 005/2019 від 22.01.2019, а також на реквізити відповідних замовлень покупця.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар згідно видаткових накладних. При цьому, зважаючи на положення розділу 4 Договору в частині порядку здійснення розрахунків, суд дійшов висновку про те, що обов`язок покупця з оплати отриманого ним товару по кожній окремій видатковій накладній є таким, що настав.

Разом з цим, матеріалами справи, зокрема банківськими виписками з розрахункового рахунку позивача, підтверджується та відповідачем не спростовано, що станом на момент звернення ТОВ ФОРБІЛД з даним позовом до суду, заборгованість покупця у зв`язку з неповною оплатою отриманого товару склала 244 275,52 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що сторонами було складено, підписано та скріплено печатками підприємств акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2019 - 02.08.2019, в якому відображені суми часткового погашення боргу, а також зафіксовано остаточну суму боргу відповідача перед позивачем станом на 02.08.2019 у розмірі 261 275,52 грн.

Суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.

При цьому судом враховано, що акти звірки взаємних розрахунків дійсно не є первинними документами, що підтверджують господарські операції між сторонами, в той же час вони є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами; а також свідчать про визнання відповідачем заборгованості перед позивачем за отриманий товар, враховуючи факт того, що розмір та структура такої заборгованості, в свою чергу, підтверджена належними та допустимими письмовими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією № 09-01 від 14.08.2019 на суму 261 275,52 грн., проте відповідач лише частково оплатив заборгованість на загальну суму 17 000 грн., що підтверджується інформацією з банківських виписок з розрахункового рахунку позивача від 10.09.2019 та від 10.10.2019.

З огляду на вищенаведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, судом встановлено, що станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду (23.10.2019) факт існування заборгованості відповідача за Договором № 005/2019 від 22.01.2019 на загальну суму 244 275,52 грн. є доведеним та обґрунтованим.

Разом з цим, судом встановлено, що після звернення позивача до суду з позовом у даній справі, відповідач здійснив часткову оплату спірної заборгованості на суму 80 000 грн., що підтверджується відповідними доказами. Факт часткового погашення відповідачем суми основного боргу на суму 80 000 грн. також підтверджений представником позивача у судовому засіданні.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 80 000 грн. в якості погашення спірної заборгованості після звернення позивача з позовом до суду (що підтверджується належними доказами та безпосередньо самим позивачем), суд дійшов висновку щодо закриття провадження у справі № 910/14845/19 в частині стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначеної частини основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Таким чином, на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною та реально існуючою є сума основної заборгованості у розмірі 164 275,52 грн., а відтак саме зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені за порушення відповідачем строків оплати товару, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків виконання свої зобов`язань по оплаті, покупець на вимогу постачальника, зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, простроченої до оплати суми за кожен день прострочення.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за визначений ним період, суд встановив, що він виконаний арифметично правильно, з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов укладеного сторонами договору. Контррозрахунку та заперечень з приводу нарахованих штрафних санкцій відповідачем подано не було. Отже, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно, обґрунтовано та підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, а саме 34 647,33 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що сума 3% річних у розмірі 3 050,19 грн., обчислена позивачем обґрунтовано та арифметично вірно, а тому зазначена позовна вимога підлягає задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, не подав відзив на позовну заяву, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 164 275,52 грн. - основного боргу, 34 647,33 грн. - пені, 3 050,19 грн. - 3% річних.

Провадження в частині стягнення 80 000 грн. основного боргу підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У поданих під час розгляду справи заявах позивач просив покласти на відповідача судові витрати, до яких, поряд з витратами зі сплати судового збору, стороною також віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 13 000 грн. позивач надав договір про надання правової допомоги №3007/2019-01 від 30.07.2019, укладений з Адвокатським об`єднанням "МАГНІТ", акт про надання правової допомоги від 21.10.2019, рахунки на оплату, виставлені позивачу Адвокатським об`єднанням "МАГНІТ", а також платіжне доручення №718 від 03.12.2019.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведеної норми законодавства слідує, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Як встановлено судом, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, зважаючи на задоволення позовних вимог, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, а тому суд вважає обґрунтованою суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №910/14845/19 в частині позовних вимог про стягнення з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЦЕМ-ЦЕНТР" на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРБІЛД" основного боргу в розмірі 80 000 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЦЕМ-ЦЕНТР" (02121, м. Київ, вул. Вербицького, буд. 16, офіс 1, ідентифікаційний код 37257792) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРБІЛД" (03113, м. Київ, провулок Артилерійський, буд. 5-А, офіс 11, ідентифікаційний код 41925824) 164 275,52 грн. - основного боргу, 34 647,33 грн. - пені, 3 050,19 грн. - 3% річних, витрати пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 13 000 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 229,61 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.02.2020.

Суддя І.В. Приходько