Рішення

від 12.02.2020 по справі 910/17024/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2020Справа № 910/17024/19

за позовом Комунального підприємства Київський метрополітен

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелектуальні фінансові технології

про стягнення попередньої оплати у сумі 139 800 грн. та штрафних санкцій у сумі 59 648 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Смігунова В.В.

Представники сторін

від позивача: Костильов В.А.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Київський метрополітен звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелектуальні фінансові технології про стягнення попередньої оплати у сумі 139 800 грн. та штрафних санкцій у сумі 59 648 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору №543-ІТЗ-18 від 09.08.2018р. ним було здійснено передоплату у розмірі 139 800 грн., однак відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань поставку товару не здійснив, в зв`язку з чим позивачем 11.05.2019р. направлено відповідачу лист-вимогу № 12/04-222 від 10.05.2019 про повернення попередньої оплати у розмірі 139 800 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Ухвалою від 09.12.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 15.01.2020р.

15.01.2020р. відкладено підготовче провадження на 29.01.2020р.

29.01.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2020р.

Представником позивача у судовому засіданні 12.02.2020р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

Відповідач відзиву на позов не подав, у судове засідання 12.02.2020р., як і попередні засідання суду, не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 12.02.2020р.

В судовому засіданні 12.02.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

09.08.2018р. між Комунальним підприємством Київський метрополітен (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інтелектуальні фінансові технології (постачальник) було укладено договір №543-ІТ3-18, за умовами п.1.1 постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця у встановлений термін Пакети програмного забезпечення для фінансового аналізу та бухгалтерського обліку код 48440000-4 за ДК 021:2015 (програмне забезпечення автоматів продажу та поповнення засобів оплати проїзду для впровадження нових видів проїзних квитків), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість.

За умовами п.3.1 договору №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. ціни на товар встановлюються в національній валюті України - гривні.

Згідно п.3.3 договору №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. сума цього договору становить 466 000 грн. без податку на додану вартість.

Розрахунок здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює попередню оплату у розмірі 30% від суми договору згідно з виставленим рахунком-фактурою, який надається постачальником після отримання письмового замовлення від покупця (п.п.4.1, 4.2 договору №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р.).

Відповідно до п.5.1 договору №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. товар повинен бути поставлений постачальником покупцю протягом 100 робочих днів з дати підписання договору.

Поставка товару здійснюється на умовах DDP (відповідно до вимог Міжнародних правил Інкотермс-2010 ) склад покупця за адресою: м.Київ, вул.Велика Васильківська, буд.22, інженерний корпус. Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін на підставі видаткової накладної (п.п.5.2, 5.3 договору №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р.).

Пунктами п.п.5.4, 5.5 договору №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. визначено, що зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними з моменту передачі товару у власність покупця у місці поставки на підставі видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими особами обох сторін видаткової накладної.

У п.7.2 договору №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. вказано, що у разі порушення строків виконання зобов`язань з поставки товару, постачальник сплачує штраф в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день затримки, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 28.02.2019р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

У додатку №1 сторонами погоджено технічну специфікацію.

Як свідчать матеріли справи, 27.09.2018р. у відповідності до п.4.2 договору №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. Комунальним підприємством Київський метрополітен було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелектуальні фінансові технології попередню оплату на суму 139800 грн. Вказані обставини підтверджуються платіжним дорученням №6033 від 27.09.2018р.

15.01.2019р. Комунальним підприємством Київський метрополітен було направлено на адресу відповідача лист №8/10-80 від 15.01.2019р., в якому висловлено вимогу здійснити поставку товару.

Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю Інтелектуальні фінансові технології позивачу товар за договором №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. поставлено не було.

11.05.2019р. позивачем направлено відповідачу лист №12/04-222 від 10.05.2019р. про відмову від отримання товару та повернення попередньої оплати.

Однак, за поясненнями позивача, відповідачем вимоги Комунального підприємства Київський метрополітен щодо повернення попередньої оплати в сумі 139800 грн. виконано не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.

У цьому зв`язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред`явлення вимоги.

До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991, Федоренко проти України від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Судом було встановлено обставини внесення попередньої оплати в сумі 139 800 грн.

Як вказувалось судом вище, відповідно до п.5.1 договору №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. товар повинен бути поставлений постачальником покупцю протягом 100 робочих днів з дати підписання договору.

Отже, виходячи з умов правочину, строк поставки товару за договором №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. настав.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю Інтелектуальні фінансові технології свої зобов`язання за договором №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. виконано не було, товар Комунальному підприємству Київський метрополітен не поставлено. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії (п.74), Пономарьов проти України (п. 43), Агрокомплекс проти України (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано у строки визначений договором №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. товар покупцю, а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України та направлено вимогу про повернення суми попередньої оплати, суд дійшов висновку, позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати в сумі 139800 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків поставки При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов`язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

У п.7.2 договору №543-ІТ3-18 від 09.08.2018р. вказано, що у разі порушення строків виконання зобов`язань з поставки товару, постачальник сплачує штраф в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день затримки, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Наразі, з огляду на невиконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, позивачем було нараховано неустойку у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день затримки поставки (58 днів прострочення) на загальну суму 27028 грн., а також штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару в сумі 32620 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом враховано, що суму неустойки 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день затримки поставки заявником визначено до моменту направлення на адресу відповідача листа про відмову від прийняття товару.

За таких обставин, виходячи з всього викладеного вище, суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог Комунального підприємства Київський метрополітен до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелектуальні фінансові технології про стягнення попередньої оплати у сумі 139 800 грн. та штрафних санкцій у сумі 59 648 грн.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтелектуальні фінансові технології (03148, м.Київ, Святошинський район, вул.Петра Курінного, будинок 2-А, ЄДРПОУ 41102006) на користь Комунального підприємства Київський метрополітен (03056, м.Київ, проспект Перемоги, будинок 35, ЄДРПОУ 03328913) попередню оплату в сумі 139 800 грн., пеню в розмірі 27028 грн., штраф в сумі 32620 грн. та судовий збір в розмірі 2991,72 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 18.02.2020р.

Суддя Спичак О.М.