Рішення

від 18.02.2020 по справі 910/17721/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2020Справа № 910/17721/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Малого приватного підприємства "АСВА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІТІШ ПЕТРОЛІУМ"

про стягнення 204565,30 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Мале приватне підприємство "АСВА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІТІШ ПЕТРОЛІУМ" заборгованості у сумі 204565,30 грн, з яких: заборгованість у сумі 180936,01 грн, пеня у сумі 19331,98 грн, 3% річних у сумі 1791,50 грн, інфляційні втрати у сумі 2505,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу товарів і послуг №А3-05072019-1 від 05.07.2019.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.12.2019 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/17721/19, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

10.01.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов. У своєму відзиві на позов відповідач зазначає, що 13.12.2019 відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості у сумі 30000,00 грн, у зв`язку із чим відповідач стверджує, що заявлені позивачем вимоги станом на 18.12.2019 у розмірі 204 565,30 яких: заборгованість у сумі 180 936,01 грн, пеня у сумі 19 331,98 грн, 3% річних у сумі 17 грн, є безпідставними та необґрунтованими. З урахуванням наведеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення: пені у сумі 19 331,98 грн, 3% річних у сумі 1791,50 грн, інфляційні втрати у сумі 2505,81 грн, а також в частині сплаченої заборгованості у розмірі 30000,00 грн.

15.01.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідки від 14.01.2019 про стан заборгованості, банківської виписки з рахунку в підтвердження здійсненої відповідачем часткової оплати боргу та акту звірки взаєморозрахунків підписаний з боку позивача. Згідно із наданою позивачем довідкою про стан заборгованості, 13.12.2019 відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості у сумі 30000,00 грн.

24.01.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позов, у якій позивачем зазначено, що 13.12.2019 відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості у сумі 30000,00 грн, однак станом на час подання 13 грудня 2019 року позову вказана сума не була зарахована на рахунок позивача. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не наведено заперечень щодо розміру інфляційних втрат та 3% річних, які також, нараховані на суму боргу у розмірі 180936,01 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.07.2019 між Малим приватним підприємством "АСВА" (підприємство, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БРІТІШ ПЕТРОЛІУМ" (відповідач, замовник) укладений договір купівлі-продажу товару і послуг № АЗ-05072019-1 (надалі - договір), відповідно до умов якого підприємство зобов`язується передати у власність замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар (автомобільні шини/диски) у кількості, асортименті та за цінами відповідно до замовлень, рахунків-фактур та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.1 договору). Також, відповідно до умов договору підприємство зобов`язується надати послуги з шиномонтажу, балансування та шиноремонту, які надаються підприємством за завданням замовника в порядку та на умовах, визначеним цим договором (п. 1.2 договору).

Згідно із п. 2.1 договору, ціни на товари та послуги визначаються відповідно до прайс-листів підприємства, що діють на момент замовлення товарів чи надання послуг і візуються у рахунках-фактурах і видаткових накладних або актах здачі-прийняття виконаних робіт.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що замовлення може бути направлено підприємству поштою, факсом, засобами телефонного чи електронного зв`язку.

За змістом пункту 3.5. договору замовник зобов`язаний прийняти товар у власність і розрахуватись за нього у спосіб, визначений п. 4.1 договору, протягом 20 календарних днів з дня поставки товару.

У відповідності до п. 3.6. договору, замовник зобов`язаний розрахуватись за послуги у спосіб, визначений п. 4.2 договору, протягом 20 календарних днів з дня надання послуг.

Згідно з п. 4.1. договору, оплата товарів здійснюється Замовником за визначеною у рахунку-фактурі ціною та у визначений п. 3.5 даного Договору строк шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підприємства.

Оплата послуг здійснюється замовником за визначеною у рахунку-фактурі ціною та у визначений п. 3.6 договору строк шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підприємства (п. 4.2 договору).

Датою поставки товарів вважається дата, зазначена у видатковій накладні на товар. Факт передання товарів замовникові підтверджується видатковою накладною, яка оформлюється відповідно до вимог чинного законодавства України і засвідчується підписами та печатками Сторін, (п.4.5, 4.8 договору).

Датою надання послуг вважається дата, зазначена в наряді-замовленні. Факт надання послуг підтверджується нарядом-замовленням або актом приймання-передання виконаних робіт, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства України і засвідченими підписами і печатками (у разі наявності) сторін (п.4.6, 4.8 договору).

Пунктом 4.9 договору передбачено, що підприємство здійснює поставку кожної партії товарів або надання послуг з наданням необхідної супровідної документації на товари або послуги (рахунок-фактура, видаткова накладна, акт приймання-передання виконаних робіт, податкова накладна, тощо).

Відповідно до п. 6.3 договору за прострочення здійснення розрахунку за товари або послуги замовник зобов`язаний на вимогу підприємства виплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення.

В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що на виконання умов договору та замовлень відповідача, які надходили відповідно до п.3.2 договору, засобами телефонного зв`язку, позивачем відвантажено відповідачу автошини 385/65 R 22.5 Michelin X Multi Т 160К Remix у кількості 15 шт. на загальну суму 176 400,00 грн, в підтвердження чого позивачем надано видаткові накладні № 6527 від 29.07.2019 та № 6383 від 22.07.2019, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №289 від 22.07.2019, №306 від 29.07.2019.

Також, позивач зазначає, що на виконання умов договору, позивач надав відповідачу послуги з шино монтажу та інших супутніх послуг (балансування та шиноремонту, тощо) на загальну суму 4536,01 грн, в підтвердження чого позивачем надано акти надання послуг №6613 від 01.08.2019, №6417 від 24.07.2019, №6008 від 08.07.2019.

Позивач стверджує, що відповідач оплату за поставлені товари та надані послуги не здійснив, у зв`язку із чим, у відповідача утворилася заборгованість за надані послуги у сумі 180 936,01 грн.

29.11.2019 позивач направив відповідачу лист-вимогу №58 про сплату заборгованості за відвантажені шини та отримані послуги у розмірі 180 936,01 грн. Відповідач відповіді на вимогу позивача не надав, заборгованості не сплатив.

Оскільки відповідачем порушено зобов`язання за договором купівлі-продажу товарів і послуг №А3-05072019-1 від 05.07.2019, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості у сумі 180936,01 грн.

Окрім того, у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання позивачем нараховані пеня у сумі 19331,98 грн, 3% річних у сумі 1791,50 грн та інфляційні втрати у сумі 2505,81 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, між сторонами укладено договір купівлі-продажу товарів і послуг №А3-05072019-1 від 05.07.2019.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договору купівлі-продажу та надання послуг.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як підтверджено наявними у матеріалах справи видатковими накладними № 6527 від 29.07.2019 та № 6383 від 22.07.2019, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №289 від 22.07.2019, №306 від 29.07.2019, позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв товар (автошини 385/65 R 22.5 Michelin X Multi Т 160К Remix у кількості 15 шт.) на загальну суму 176 400,00 грн.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивач надав відповідачу послуги з шиномонтажу та інших супутніх послуг на загальну суму 4536,01 грн, що підтверджується підписаними між сторонами актами надання послуг №6613 від 01.08.2019, №6417 від 24.07.2019, №6008 від 08.07.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору сторони погодили, що відповідач здійснює оплату прийнятого товару протягом 20 календарних днів з дня поставки товару та здійснює оплату послуг протягом 20 календарних днів з дня надання послуг.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, 13.12.2019 відповідач здійснив часткову оплату заявленої до стягнення позивачем суми заборгованості у розмірі 30000,00 грн, що підтверджується наданою відповідачем у матеріали справи копією платіжного доручення №2494 від 13.12.2019 та банківською випискою за рахунку позивача.

При цьому, позивач звернувся до суду з цим позовом 13.12.2019. Провадження у справі № 910/17721/19 було відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2019.

При цьому, суд зазначає, що відсутність предмета спору, а отже, спірного матеріального правовідношення між сторонами, до відкриття провадження у справі тягне за собою відмову в позові.

Оскільки, заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості частково, а саме: у сумі 30000,00 грн сплачена відповідачем до відкриття провадження у справі та на момент звернення позивача із відповідним позовом до суду вже не існувала, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 30000,00 грн заборгованості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на те, що відповідач умови договору не виконав, оплату вартості переданого товару та наданих послуг у повному обсязі не здійснив, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 150936,01 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання позивачем заявлені до стягнення 3% річних у сумі 1791,50 грн, інфляційні втрати у сумі 2505,81 грн та пеня у сумі 19331,98 грн.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що за прострочення здійснення розрахунку за товари або послуги відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат (п.23 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 січня 2020 року по справі №924/532/19).

З розрахунку позивача, наведеного у позовній заяві, позивач здійснює нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат з 12.08.2019 на суму боргу за видатковою накладною № 6383 від 22.07.2019; з 19.08.2019 на суму боргу за видатковою накладною № 6527 від 29.07.2019; з 29.07.2019 на суму боргу за актом надання послуг №6008 від 08.07.2019; з 14.08.2019 на суму боргу за актом надання послуг №6417 від 24.07.2019; з 22.08.2019 на суму боргу за актом надання послуг №6613 від 01.08.2019. Нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснене станом на 12.12.2019.

Однак, при визначенні початку прострочення грошового зобов`язання за видатковими накладними № 6383 від 22.07.2019, № 6527 від 29.07.2019 та актом надання послуг №6008 від 08.07.2019 позивачем не враховано приписи норми ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, відповідності до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За таких обставин, керуючись приписами ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання слід здійснювати з 13.08.2019 на суму боргу за видатковою накладною № 6383 від 22.07.2019; з 20.08.2019 на суму боргу за видатковою накладною № 6527 від 29.07.2019; з 30.07.2019 на суму боргу за актом надання послуг №6008 від 08.07.2019.

Здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір пені становить 19161,69 грн, 3% річних - 1776,74 грн та інфляційних втрат - 2391,81 грн, а тому позовні вимоги у частині стягнення пені, 35 річних та інфляційних втрат суд задовольняє частково.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вище викладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд задовольняє позовні вимоги Малого приватного підприємства "АСВА" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У позовній заяві позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 16000,00 грн витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів позовної заяви позивачем додані копії: договору №8/19/АСВА про надання правової допомоги від 10.12.2019; протоколу погодження договірної ціни (додатку №1 до договору); рахунку-фактури №23/19 від 10.12.2019; платіжного доручення №2152 від 11.12.2019; акту про надання правової допомоги від 12.12.2019; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6342/10; ордеру серії АІ №1015942 від 12.12.2019.

Оплата судових витрат позивача на правову допомогу у сумі 16000,00 грн підтверджується платіжним дорученням №2152 від 11.12.2019.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами ч. 5 ст. 126 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено понесені ним витрати на правову допомогу по справі №910/17721/19.

Оскільки у позовні вимоги у даній справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правової допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 13630,17 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІТІШ ПЕТРОЛІУМ" (02094, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВІСКОЗНА, БУДИНОК 15, ОФІС 9, ідентифікаційний код 40028849) на користь Малого приватного підприємства "АСВА" (02002, м. Київ, ВУЛИЦЯ Флоренції, будинок 12-Б, квартира 103; ідентифікаційний код 16399501) основний борг у сумі 150936,01 грн, пеню у сумі 19161,69 грн, 3% річних у сумі 1776,74 грн, інфляційні втрати у сумі 2391,81 грн, судовий збір у сумі 2614,00 грн та витрати на правову допомогу у сумі 13630,17 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 18.02.2020.

Суддя О.В. Гулевець