Рішення

від 13.02.2020 по справі 918/873/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2020 р. м. Рівне Справа № 918/873/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г. при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження в залі суду матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК-5" до Приватного акціонерного товариства "Гощанський завод продтоварів"

про визнання припиненим права постійного користування та скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою

Представники:

від позивача: Кожемякіна В.І.;

від відповідача: Троянчук Д.М.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПМК-5" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Гощанський завод продтоварів" (далі - відповідач) про визнання припиненим права постійного користування та скасування державної реєстрації.

Ухвалою суду від 13 грудня 2019 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК-5" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13 січня 2020 року.

20 грудня 2019 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, зазначених у відзиві.

10 січня 2020 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

При розгляді вказаної заяви про збільшення позовних вимог та доданих до неї документів судом встановлено, що сума судового збору в розмірі 2 102,00 грн., сплаченого позивачем не зарахована до спеціального фонду державного бюджету.

Ухвалою суду від 13 січня 2020 року підготовче засідання відкладено на "22" січня 2020 р. на 14:15 год. Заяву про збільшення позовних вимог залишено без руху та запропоновано позивачу до дня судового засідання подати суду: докази зарахування судового збору в розмірі 2 102,00 грн. до спеціального фонду державного бюджету.

Згідно виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, яка надійшла до суду 17.01.2020 року, вбачається зарахування судового збору в розмірі 2 102,00 грн. до спеціального фонду державного бюджету.

З огляду на те, що судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. зараховано до спеціального фонду державного бюджету, відпали обставини, які були підставою для залишення заяви про збільшення позовних вимог без руху.

Ухвалою суду від 22 січня 2020 року, суд без виходу до нарадчої кімнати, вирішив відмовити у прийнятті заяви ТОВ "ПМК-5" про збільшення позовних вимог.

Також, ухвалою суду від 22 січня 2020 року розгляд справи відкладено на 27.01.2020 року.

Ухвалою суду від 27.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі № 918/873/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на "11" лютого 2020 року.

В судовому засіданні 11.02.2020 року оголошено перерву до 13.02.2020 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є власником трансформаторної підстанції, яка знаходиться за адресою: Рівненська область, Гощанський район, смт. Гоща, вул. Рівненська, буд. 19, що підтверджується свідоцтвом; про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Гощанської селищної ради 02.08.2012 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 10-11).

Вказана трансформаторна підстанція була отримана у власність в результаті приватизації майна Гощанського ОП-5 "Рівнеагроспецмонтаж".

Як зазначає Позивач в позовній заяві, у вересні 2019 року Позивач мав намір почати будівельні роботи на земельній ділянці, що знаходиться в його користуванні, для чого необхідно було збільшити ліміти споживання електроенергії. В свою чергу, для збільшення лімітів Позивачу був потрібен доступ до трансформаторної підстанції.

Як встановлено, трансформаторна підстанція знаходиться на земельній ділянці (кадастровий номер 5621255100:01:001:0597), що в жовтні 2018 року була передана у користування Відповідачу - ПрАТ "Гощанський завод продтоварів". Відповідач, мотивуючи тим, що земельна ділянка знаходиться в його користуванні, не допускає Позивача та працівників Гощанського РЕМ до трансформаторної підстанції.

В подальшому Позивачем було подано ряд запитів на які надійшла відповідь від ГУ Держгеокадастру у Рівненській області. У відповіді на запит №ПІ-124/0-144/0/63-19 від 21.11.2019 року ГУ Держгеокадастру у Рівненській області вказує, що відповідно до інформації відділу у Гощанському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області на підставі рішень Гощанської селищної ради Гощанського району Рівненської області від 09.02.2001 №177 та від 27.03.2001 №193 ВАТ "Гощанський завод продтоварів" видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для обслуговування виробничої бази господарських, виробничих та адміністративних приміщень площею 2,22 га в смт Гоща серії II-РВ №002194 від 06 грудня 2001 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №121. Згідно відомостей Державного земельного кадастру, 29.09.2016 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Управлінням Держгеокадастру у Гощанському районі було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 2,2222 га, куди увійшла частина земельної ділянки під трансформаторною підстанцією, з кадастровим номером 5621255100:01:001:0597. В подальшому, 03.10.2018, виконавчим комітетом Бабинської сільської ради Гощанського району Рівненської області здійснено державну реєстрацію права постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою за ПрАТ "Гощанський завод продтоварів" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 36-37).

З огляду на викладене, Позивач вважає, що реєстрацією права користування земельною ділянкою (кадастровий номер 5621255100:01:001:0597) було порушено його права щодо користування власною нерухомістю, а також земельною ділянкою, що знаходиться під нею.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення до суду з позовом до Відповідача про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою з огляду на неможливість вирішення даного спору у позасудовий спосіб.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступне.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір через право на користування земельною ділянкою, регулювання яких здійснюється Конституцією України, Земельним кодексом України, тощо.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтею 141 Земельного кодексу України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, якими є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Статтею 142 Земельного кодексу України передбачений порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою, а саме припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу (ч.1).

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (ч.3).

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч.4).

При цьому, стаття 143 Земельного кодексу України визначає випадки примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

З аналізу положень статті 143 ЗК України вбачається, що перелік випадків примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється саме у судовому порядку, є вичерпним, і не передбачає такої підстави як набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Із встановлених обставин справи та наведених норм права вбачається, що набуття позивачем права власності на трансформаторну підстанцію не тягне за собою примусове припинення права відповідача на користування земельною ділянкою у судовому порядку.

Таку ж саму позицію висловив Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10.06.2019 року по справі 909/462/16.

Отже, суд констатує, що за наявності підстав, передбачених п. "е" ст. 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться в загальному порядку, без застосування судової процедури.

Порядок вилучення земельної ділянки не передбачений ст.141 Земельного кодексу України, яка визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою, а передбачений ст. 149 Земельного кодексу України. Окрім того, за вимогами Земельного кодексу України передбачено вилучення земельних ділянок виключно на підставі добровільної згоди землекористувача.

Як вбачається із матеріалів справи, добровільна згода відповідача на вилучення земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні, не надавалась.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.10 ст.149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

З аналізу вказаних норм права випливає, що розпорядження земельною ділянкою, а саме надання її у користування іншій особі за наявності чинного права користування, можливо лише після припинення права такого користування останнім у встановленому порядку.

Суд зазначає, що позбавлення суб`єкта права постійного землекористування земельної ділянки після державної реєстрації цього права поза межами підстав, визначених ст. 143 Земельного кодексу України, є порушенням права останнього на користування земельною ділянкою.

Окрім того, суд критично оцінює аргументи позивача, що на спірній земельній ділянці знаходиться належна останньому трансформаторна підстанція, зареєстрована в установленому порядку як об`єкт нерухомого майна, та вважає їх такими, що не можуть бути покладені в основу прийнятого у даній справі рішенння, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч. 4 ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на зазначені вище обставини справи, суд зауважує, що у практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986р., "Щокін проти України" від 14.10.2010р., "Серков проти України" від 07.07.2011р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004р., "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014р.) визначено три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, суд констатує, що з огляду на характер спірних правовідносин, втручання у право власності відповідача не буде пропорційним.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що звернувшись в суд з даним позовом про припинення права користування земельною ділянкою, позивачем не враховано те, що на спірній земельній ділянці знаходяться інші об`єкти нерухомого майна, однак визначення подальшої долі цих об`єктів, щодо можливості знаходження їх на земельній ділянці, позивачем не розглядалось.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК-5" про припинення ПАТ "Гощанський завод продтоварів" права постійного користування земельною ділянкою не підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, то вказана вимога не може бути задоволена судом в даній справі, оскільки є похідною від попередньої позовної вимоги - про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1. заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2. заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3. подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4. подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5. наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6. наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7. заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим право набувачем;

8. після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 нього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9. заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії і нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10. заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11. заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12. заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цією статтею, заборонена.

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Оскільки підстав для відмови в державній реєстрації права постійного користування земельною ділянкою не було, тому Виконавчим комітетом Бибинської сільської ради Гощанського району Рівненської області правомірно було здійснено таку реєстрацію.

Згідно з ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем належним чином не доведено та не обгрунтовано у відповідності до ст.ст. 73, 74, 76 ГПК України належними та допустимими доказами наявність підстав для припинення ПАТ "Гощанський завод продтоварів" права постійного користування земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, а тому суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за позовом залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК-5" до Приватного акціонерного товариства "Гощанський завод продтоварів" про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 18 лютого 2020 року.

Суддя Романюк Ю.Г.