Ухвала

від 13.02.2020 по справі 206/630/20

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/630/20

Провадження № 1-кс/206/61/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2020 слідчий суддя Самарського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро клопотання слідчого СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 в Дніпропетровській області ОСОБА_4 , про арешт майна по кримінальному провадженню № 12020040700000061, внесеному до ЄРДР 20.01.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ

12.02.2020 до канцелярії суду надійшло клопотання слідчого СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області ОСОБА_4 про арешт майна (далі - клопотання).

Клопотання мотивовано тим, що в провадженні СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, перебувають матеріали кримінального провадження, зареєстрованого у ЄРДР за № 12020040700000061 від 20.01.2020, за ознаками складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. В ході проведення досудового розслідування встановлено, що 20.01.2020 року до ЧЧ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровської області надійшло повідомлення про те, що ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» шахрайським шляхом заволоділа майном, яке належить ТОВ «НВП «АНРІС», тим самим спричинило матеріальну шкоду розмір, якої встановлюється. Встановлено, що 02.12.2019 між ТОВ «НВП «АНРІС» та ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» було укладено договір поставки м`яса та субпродуктів яловичини № 021219. Після того ТОВ «НВП «АНРІС» відвантажило на адресу ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» продукцію згідно договору, та видало видаткову накладну № 147 від 06.12.2019, 148 від 09.12.2019. 20.01.2020 в ході допиту представник потерпілого ОСОБА_5 - директор ТОВ «НВП «АНРІС» зазначив, що товар поставлений на адресу ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» згідно товаро-транспортної накладної та повідомив, що на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , який зазначено у договорі поставки № 021219 від 02.12.2019 грошові кошти від ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» не надходили, на будь-які інші розрахункові рахунки ТОВ «НВП «АНРІС» грошові кошти не надходили. Також представник потерпілого повідомив, що ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» завантажило субпродукти яловичини заморожені 44100 кг., згідно видаткової накладної № 147 від 06.12.2019 та субпродукти 1 категорії 4995 кг., згідно видаткової накладної № 148 від 09.12.2019 до двох металевих контейнерів CBHU2828110 та CBHU2806403 з метою подальшого транспортування за межі державного кордону України та реалізації, і на даний час знаходиться на Одеському морському торгівельному порту Одеської митниці ДФС України. Таким чином, ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» вчиняє всі необхідні дії, які направлені на незаконне заволодіння несплаченим вантажем, який належить ТОВ «НВП «АНРІС». Накладення на майно арешту є необхідним тому, що є реальна загроза приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження субпродуктів І категорії та субпродуктів яловичини, і тому слідчий вважає, що даний вид заходу забезпечення кримінального провадження є доцільним та необхідним для даного кримінального провадження та проведення відповідних судових експертиз. В зв`язку із вищевикладеним, слідчий просив накласти арешт на майно, яке належить ТОВ «НВП «АНРІС» (ЕДРПОУ 40234217), а саме: субпродукти яловичини заморожені 44100 кг., згідно видаткової накладної № 147 від 06.12.2019 та субпродукти 1 категорії 4995 кг., згідно видаткової накладної № 148 від 09.12.2019, які перебувають у двох металевих контейнерах CBHU2828110 та CBHU2806403. Майно передати на зберігання ТОВ «НВП «АНРІС» для зберігання за адресою: м. Дніпро, вул. Журналістів, 13.

Слідчий ОСОБА_3 у судовому засіданні клопотання підтримав, просив задовольнити. Слідчий також зазначив, що не оглядав контейнери, а визнав субпродукти речовими доказами на підставі заяв та документів.

Вислухавши доводи слідчого, дослідивши подані матеріали в їх сукупності, вважаю, що клопотання слідчого про арешт майна не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, що відповідає п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України.

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтованапідозра щодовчинення кримінальногоправопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до абзацу 2 п. 4 ч. 2 ст. 171 КПК України до клопотання про арешт майна також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Також ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.170 КПК України, метою арешту майна є, в тому числі, забезпечення збереження речових доказів.

Частиною 3 даної норми встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до п. 2, 5, 7, 11 «Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду» затвердженої Наказом Генеральною прокуратурою України, Верховним Судом України, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки та Державною податковою адміністрацією України від 27.08.2010, у ході дізнання, досудового слідства і судового розгляду у кримінальних справах слідчий, працівник органу дізнання, прокурор на підставі відповідногопроцесуального рішення,у томучислі постанови або ухвали суду, зобов`язані вилучати: а) речові докази; б) предмети і документи, обіг яких заборонено (якщо у власника немає дозволу на їх придбання і зберігання); в) документи, які засвідчують особу заарештованих підозрюваних, обвинувачених (підсудних); г) інші документи, що мають значення у справі; д) гроші та інші цінності, виявлені під час накладення арешту на майно підозрюваних, обвинувачених, підсудних або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії, на які може бути звернено стягнення з метою відшкодування заподіяної матеріальної шкоди або забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна. Факт вилучення речових доказів, документів, цінностей та іншого майна (у тому числі предметів і документів, вилучених з обігу) відображається у протоколі слідчої дії. У протоколі перераховуються всі предмети, які вилучаються, та щодо кожного такого предмета повинні бути вказані точне найменування, кількість, міра, вага, серія і номер, інші відмінні індивідуалізуючі ознаки, а також місце, де відповідний об`єкт був виявлений. Після огляду речові докази приєднуються до справи постановою працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвалою суду або постановою судді.

Так, 20.01.2020 слідчим СВ Самарським ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 винесено постанову, якою визнано речовим доказом по кримінальному провадженню за № 12020040700000061, майно, яке належить ТОВ «НВП» АНРІС», а саме: субпродукти яловичини заморожені 44100 кг., згідно видаткової накладної № 147 від 06.12.2019; субпродукти 1 категорії 4995 кг., згідно видаткової накладної № 148 від 09.12.2019 без огляду цього майна, а отже підстав вважати, що це майно відповідає вимогам ст. 98 КПК України та що саме це майно знаходиться в контейнерах у слідчого судді не має та дана постанова винесена незаконно та всупереч вищезазначеним вимогам.

Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Проте слідчому судді не наведено достатніх даних на підтвердження того, що вказане майно має доказове значення у даному кримінальному провадженні, яке здійснюється за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Ч. 1 ст. 190 КК України передбачена кримінальна відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

Об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов`язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

Так, 02.12.2019 між ТОВ «НВП «АНРІС» та ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» було укладено договір поставки № 021219, за яким постачальник зобов`язується поставляти м`ясо та субпродукти яловичини, а покупець прийняти їх і сплатити на умовах, обумовлених в цьому договорові. Згідно п. 1.2 Договору право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця у момент підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка підтверджує факт передачі товару. Відповідно до п. 6.4, 6.5 Договору у разі порушення Покупцем термінів оплати згідно з п. 5.6, Постачальник маєправо водносторонньому порядкуприпинити відвантаженнятовару до повного погашення заборгованості, що виникла. У разі порушення Покупцем термінів оплати згідно з п. 5.6 або інших умов Договору, Постачальник має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір достроково без письмового попередження Покупця. Згідно п. 8.2 Договору, усі спори (розбіжності), неврегульовані добровільним шляхом впродовж 30 днів з моменту їх виникнення, Сторони передають на розгляд до відповідного суду.

Згідно видаткових накладних № 147 від 06.12.2019 та № 148 від 09.12.2019, субпродукти яловичі заморожені 44100 кг. та субпродукти 1 кат. отримав представник ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП».

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Так, в даному випадку слідчий суддя не вбачає підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на майно, оскільки з клопотання та доданих до нього документів не можна дійти однозначного висновку, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, оскільки в даному випадку договором поставки передбачено умови, за якими у разі не сплати коштів за цим договором, постачальник має право розірвати договір та повернути майно, а тому дані правовідносини щодо невиконання умов договору поставки № 021219 мають господарсько-правовий характер, а всі спори з цього приводу мають вирішуватися в господарському суді та у разі необхідності позов може бути забезпечений, в тому числі і шляхом накладення арешту на відповідне майно.

Також всупереч вимогам ч. 2 ст.171 КПК України, якою визначені чіткі вимоги до клопотання слідчого, прокурора про арешт майна, в клопотанні не доведено, що зазначене майно в певній якості, кількості належить саме ТОВ «НВП «АНРІС», а відомості в митних деклараціях щодо характеристик майна, власника не підтверджують такі обставини, не збігаються з даними, вказаними в клопотанні.

До того ж, слідчим до свого клопотання не долучено жодного доказу, який підтвердив би, що у контейнерах CBHU2828110 та CBHU2806403 знаходяться субпродукти яловичини, які були придбані ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» саме у ТОВ «НВП «АНРІС» за договором поставки № 021219, а не в іншого контрагента.

До того ж, згідно додатків до договору поставки № 021219 від 02.12.2019 та видаткових накладних, ТОВ «НВП «АНРІС» здійснило поставку ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» субпродуктів яловичі замороженою у кількості 44100 кг. та субпродуктів 1 категорії у кількості 4995 кг., а слідчим надано документи, згідно яких ТОВ «ВЕСТ ФУД ГРУП» готує відправку субпродуктів яловичі заморожених у кількості 26764 кг., що суперечить умовам договору поставки № 0212019 від 02.12.2019.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Також, слід зазначити, що слідчий в своєму клопотанні взагалі не зазначає в чому саме полягає арешт майна та які саме дії необхідно заборонити вчиняти відносно цього майна (користування, розпорядження, відчуження).

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів в право власності особи на певне майно.

Втручання має бути законним, тобто здійснене на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (foreseeable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цьогозаконув суспільстві та в окремих осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

З огляду на це слід зазначити, що арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав може порушити право власника на вільне використання належного йому майна, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободта прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

При цьому у рішеннях у справах «Фокм, Кемпбел і Гарлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук і Йонкало проти України» судом вказано про те, що доцільність та вмотивованість застосування заходів забезпечення кримінального провадження передбачає існування фактів або інформації, які повинні задовольнити об`єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин; такі факти не можуть спиратися на голе припущення, і повинні бути чимось більшим, ніж нечітка здогадка або непідтверджена підозра.

Слід також звернути увагу, що ухвалою слідчого судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_6 від 12.02.2020 в задоволенні аналогічного за змістом клопотання вже було відмовлено та слідчим не було змінено мету та підстави арешту та не наведено нових обставин та доказів. В той же час, сторона обвинувачення правом на апеляційне оскарження не скористалися. Таким чином безпідставне повторне звернення слідчого з даним клопотанням розцінюється слідчим суддею як зловживання правом на звернення до суду.

Відповідно до положень ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Положення ст. 26 КПК України наголошують на тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб та умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до обґрунтованого висновку, що слідчим не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт, та за таких обставин підстави для задоволення клопотання слідчого відсутні, тому в задоволенні клопотання має бути відмовлено повністю, а в діяннях прокурора, який повинен здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, слідчий суддя вбачає невиконання своїх обов`язків відповідно до ст. 36 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 9, 22, 26, 132, 170-173, 309, 372 КПК України,

ПОСТАНОВИВ

В задоволені клопотання слідчого СВ Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 в Дніпропетровській області ОСОБА_4 , про арешт майна по кримінальному провадженню № 12020040700000061, внесеному до ЄРДР 20.01.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України відмовити повністю.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня оголошення ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1