Рішення

від 18.02.2020 по справі 942/1603/19

НОВОПСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 18.02.2020

ЄУ № 942/1603/19

Провадження №2/942/84/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Проньки В.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Білолуцька селищна рада Новопсковського району Луганської області, служба у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також їх сина ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що йому на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . В будинку зареєстровані його син ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_3 та онук ОСОБА_4 , які тривалий час з січня 2017 року не проживають в ньому, їхніх речей в будинку немає, однак в добровільному порядку вони не бажають знятися з реєстрації місця проживання, чим перешкоджають йому в користуванні будинком, зокрема, скористатися пільгами для оплати житлово-комунальних послуг. Тому він змушений звернутися до суду.

Ухвалою суду від 24.10.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі, розпочато підготовче провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 27.11.2019, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

27.11.2019 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.12.2019.

26.11.2019 судове засідання відкладено до 20.01.2020 у зв`язку з неявкою відповідачів.

20.01.2020 судове засідання відкладено до 18.02.2020 у зв`язку з неявкою відповідачів.

Позивач до судового засідання не з`явився, в позовній заяві просить справу розглядати без його участі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідачі про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в судове засідання повторно не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, у встановлений судом строк відзивів на позовну заяву, заяв чи клопотань не надали.

Представник третьої особи Білолуцької селищної ради Новопсковського району Луганської області в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області в судове засідання не з`явилася, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі та пояснення.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України

Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Білолуцької селищної ради народних депутатів №105/3 від 21.09.1983 Про відвід земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , зареєстрованим в БТІ за №10/1440 04.01.1988.

З довідки про склад сім`ї, виданої 28.08.2019 виконкомом Білолуцької селищної ради Новопсковського району Луганської області за вих. № 2746, вбачається, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за вказаною адресою зареєстровані, але фактично не проживають: син ОСОБА_2 , 1984 року народження, невістка ОСОБА_3 , 1986 року народження, онук ОСОБА_4 , 2009 року народження.

Згідно акту підтвердження не проживання, складеного депутатом Білолуцької селищної ради 7 скликання по виборчому округу № 11 ОСОБА_5 в присутності громадян ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , 1984 року народження, ОСОБА_3 , 1986 року народження, ОСОБА_4 , 2009 року народження, фактично за вищевказаною адресою не проживають з 2017 року. Вказаний акт зареєстрований у Білолуцькій селищній раді Новопсковського району Луганської області 02.09.2019.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 391 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном

У відповідності до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно зі ст. ст. 379, 382 ЦК України об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло у вигляді житлового будинку, садиби, квартири.

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

В п. 34 постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав № 5 від 07.02.2014 роз`яснено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі 6-709цс16 за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Отже, вирішуючи дану справу, за встановлених фактичних обставин справи, слід дійти висновку, що до правовідносин, які виникли між сторонами необхідно застосувати положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною 4 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Частиною 1 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього кодексу, а саме дружина (чоловік), їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Аналіз зазначених положень законів дозволяє зробити висновок, що член сім`ї власника квартири втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки в судовому засіданні було встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 2017 року, тобто понад 3 роки, без поважних причин не проживають в житловому будинку, що належить на праві власності позивачу, договірні відносини між позивачем та відповідачами щодо винаймання спірного житла відсутні, а подальша реєстрація відповідачів в належному позивачу будинку створює перешкоди у реалізації позивачем права користування та розпоряджання своїм майном як власником, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

При вирішенні питання про визнання малолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Оскільки суд дійшов висновку, що батьки малолітнього ОСОБА_4 - відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , дитина залишила зареєстроване місце проживання разом з батьками, і на даний час проживає разом з батьками за іншою адресою, суд приходить до висновку про можливість позбавлення малолітнього ОСОБА_4 права користування вказаним житловим приміщенням.

Суд при цьому зазначає, що дитина за своїм віком не може залишатися за місцем проживання окремо від батьків, що в такому разі буде суперечити наведеним вище вимогам ст. 29 ЦК України. Право малолітньої особи на користування даним житловим приміщенням є також похідним від права її батьків, на яких відповідно до норм чинного сімейного законодавства покладається обов`язок щодо утримання, піклування та створення належних умов існування малолітніх дітей.

Посилання представника третьої особи в письмових поясненнях на ст. 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей суд вважає недоречними, оскільки в даних правовідносинах малолітня дитина не є сиротою та не визнана дитиною, позбавленою батьківського піклування, в той час як згідно преамбули даного закону цей Закон визначає загальні засади соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, які спрямовані на реалізацію бездомними особами і безпритульними дітьми прав і свобод, передбачених Конституцією та законодавством України, створює умови для діяльності громадських та благодійних організацій, що працюють у сфері соціального захисту населення.

За таких обставин, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (далі - Закон) зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ст. 7 Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, понесений ним при зверненні до суду, у розмірі по 384,20 грн. з кожної.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 77-81, 89, 141, 229, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Білолуцька селищна рада Новопсковського району Луганської області, служба у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області, задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 384,20 грн (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.) в рахунок відшкодування понесеного судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 384,20 грн (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.) в рахунок відшкодування понесеного судового збору.

Третя особа: Служба у справах дітей Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області, код ЄДРПОУ 34780584, місце знаходження: вул.Українська, 27, смт.Новопсков Новопсковського району Луганської області.

Третя особа: Білолуцька селищна рада Новопсковського району Луганської області, код ЄДРПОУ 04335588, місце знаходження: вул. 1 Травня, 4, смт. Білолуцьк Новопсковського району Луганської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: В.В. Пронька