Постанова

від 17.02.2020 по справі 507/45/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.02.20

22-ц/812/456/20

Єдиний унікальний номер справи 507/45/19 Доповідач в апеляційній інстанції:Лисенко П.П.

Провадження № 22-ц/812/456/20

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 лютого 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

переглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області, ухвалене 21 грудня 2019 року у приміщенні названого суду, під головуванням судді Репушевської О.В., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним зобов`язанням,

в с т а н о в и л а:

16 січня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк (далі - Банк, кредитодавець або позивач) пред`явило до ОСОБА_1 (далі позичальник, відповідач) вищезазначений позов, який обґрунтовувало наступним.

Відповідно до умов кредитного договору від 11 листопада 2013 року, укладеному між сторонами, Банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 грошові кошти (далі кредит), у розмірі 2 000 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, а позичальник, у свою чергу, повернути його у строк, що відповідає строку дії картки, та сплатити проценти за користування позиченими грошима, за ставкою, зазначеною в Тарифах Банку.

Взяте на себе за договором зобов`язання, Банк виконав у повному обсязі, в той час, як позичальник взятих на себе обов`язків належним чином не виконував, не вчасно, та, не у повному обсязі сплачував встановлені договором щомісячні платежі, у зв`язку з чим станом на 30 вересня 2018 року заборгував Банку 44 391 гривню 10 копійок, з яких:

- 2 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту;

- 39 001 гривня 05 копійок - заборгованість за відсотками;

- 800 гривень - заборгованість за пенею та комісією;

-500 гривень - штрафу (фіксована частина) та 2 090 гривень 05 копійок - штрафу (процентна складова).

Посилаючись на виписані вище обставини, Банк просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, у вказаному вище розмірі та понесені ним судові витрати у розмірі 1 921 гривня.

Рішенням Кривоозерський районного суду Миколаївської області від 21 грудня 2019 року в задоволенні позову Банку відмовлено за спливом позовної давності за кредитним зобов`язанням.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду 1 інстанції, Банк подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення міськрайонним судом норм процесуального права і неправильне застосування положень чинного цивільного законодавства, просив скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду І інстанції, в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та щодо розподілу судових витрат - скасувати, та прийняти постанову, якою позовні вимоги, в названій частині, задовольнити частково та провести розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, районний суд виходив з того, що борг відповідача перед позивачем має місце, проте, у зв`язку зі спливом позовної давності за даним кредитним зобов`язанням та заявою позичальника про застосування позовної давності до спірним правовідносин,він не може бути стягнутий у судовому порядку і у позові слід відмовити.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, не погоджується з встановленими судом І інстанції обставинами, правовідносинами та висновками, що стосуються боргу за тілом кредиту, вважає, їх в цій частині помилковими, не обґрунтованими й не законними, та такими, що підлягають виправленню постановою суду апеляційної інстанції.

Так, за Конституцією України, ст. 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Зокрема, цивільні права та обов`язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч. ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі.

Правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно дост.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом 1 інстанції встановлено, і це підтверджується доказами, які є у справі, що 11 листопада 2013 року сторони, у простій письмовій формі, уклали кредитний договір (далі - Договір) № б\н, який за своєю сутністю є договором приєднання, оформивши це Анкетою-заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. На підтвердження того, що сторони встановили саме певні обов`язки, щодо суми кредиту, плати за користування ним та відповідальності за порушення умов договору, позичальник, з одного боку, підписав Анкету-заяву, а представнику Банку, який перевірив правильність й достовірність відомостей, внесених до заяви, та ідентифікував особу клієнта, вчинив підпис з іншої сторони (а.с. - 7).

При цьому, Анкета-заява, що міститься в даній справі, не містить будь-якої інформації, щодо бажаного розміру кредиту, розміру плати за користування кредитними коштами, ні щодо обсягу відповідальності за неналежне виконання договору, та відсилає до Умови та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, Правил користування платіжною карткою та Тарифів Банку, викладені на банківському сайті http//privatbank.ua/terms/pages/70/.

Доказів тому, що саме вказані тарифи були узгоджені сторонами і, відповідача ознайомили з ними, у справі немає.

Крім наведеного, умовами договору сторони передбачили, що видачою нової картки, строк дії договору, міг бути автоматично пролонгований на тих же умовах, та на той же строк, якщо сторони не заявили про відмову від нього, і, позичальник отримав нову кредитну картку.

Разом з цим, відповідно до Умов та Правил, кредитодавець в односторонньому порядку на власний розсуд міг змінити ліміт картки, збільшивши чи зменшивши його, в залежності від договірної поведінки позичальника, а також змінити відсоткову ставку кредитування, повідомивши про це позичальника (а.с. - 9-32).

За вказаним договором, Банк зобов`язувався надати позичальнику і надав, грошові кошти (далі кредит) у розмірі 2 000 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, а той, у свою чергу, повернути кредит, з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки, та сплачувати проценти на суму залишку заборгованості за кредитом, за ставками, які зазначені в Тарифах Банку і узгоджені з позичальником.

Банк повністю виконав умови договору, надавши ОСОБА_1 кредит, в обумовленому сторонами розмірі, і чекав належної договірної поведінки від останнього.

Проте той, взятого слова не дотримався. Знявши з картки 4 340 гривень, він повернув лише 2 823 гривні, залишаючись винним в решті.

У зв`язку з цим, вимоги Банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягали задоволенню.

Так, відповідно довідки АТ КБ ПриватБанк (а.с. - 110) строк кредитування за кредитним договором закінчувався 07.2018 року.

16.01.2019 року Банк, в межах позовної давності, пред`явив до відповідача зазначений позов.

Відповідно до виписки з особового рахунку (а.с. 83-89), відповідач залишився винним Банку за тілом кредиту - 2 000 гривень, які і слід було стягнути за судовим рішенням.

Оскільки суд 1 інстанції цього не вчинив, то з огляду на викладене, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ Приватбанк підлягає стягненню заборгованість лише за тілом кредиту у розмірі 2 000 гривень, яку слід провести рішенням суду апеляційної інстанції.

Що ж до інших вимог Банку, то колегія виходить з наступного.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У анкеті-заяві позичальника від 11 листопада 2013 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за пенею за несвоєчасну сплату кредиту за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11 листопада 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Контраст , Універсальна GOLD та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Контраст , Універсальна GOLD та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, порядок та строк їх повернення, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови (а.с. - 8).

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці - Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

А тому, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення пені та штрафів, розмір яких не обумовлено в Анкеті-заяві, а передбачені лише Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку, які позичальником не були підписані, а, відповідно, не є беззастережно доведеними.

У зв`язку з наведеним, в названій частині рішення суду 1 інстанції слід залишити без змін.

Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано, то відповідно до ч.5 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь Банку підлягає стягненню 216 гривень 10 копійок (вимоги Банку задоволені на 4,5 %) судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції.

Отже, суд першої інстанції при розгляді справи не з`ясував строки дії виданої за заявою картки, чи продовжувалися ці строки, які картки отримував відповідач та строк їх дії, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк задовольнити частково.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 21 грудня 2019 року, в частині вирішення вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту та розподілі судових витрат, скасувати та прийняти, в цій частині, постанову, якою позов Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк щодо зазначеної вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 11 листопада 2013 року, яка утворилася станом на 30 вересня 2018 року, у розмірі 2 000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк 216 гривень 10 копійок судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 18 лютого 2020 року.