Рішення

від 27.01.2020 по справі 160/8944/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року Справа № 160/8944/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№21) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування Вимоги про сплату боргу № Ю-0014201306 від 25.04.2019 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0014211306 від 25.04.2019 року, та податкових повідомлень-рішень від 25.04.2019 року, -

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№21) (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просило:

- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу № Ю-0014201306 від 25.04.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0014211306 від 25.04.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0014221306 від 25.04.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0014271306 від 25.04.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0014241306 від 25.04.2019 року.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідачем протиправно та не обґрунтовано прийнято оскаржувані рішення, оскільки позивач не є роботодавцем по відношенню до засуджених, а отже на нього не розповсюджуються вимоги трудового законодавства щодо забезпечення нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, сплати ПДФО, військового збору та нарахованих штрафних санкцій. Залучення засуджених до суспільно корисної оплачуваної праці здійснюється за строковими трудовими договорами, укладеними між засудженими та Державною установою Солонянська виправна колонія (№21) , а та в свою чергу, згідно укладеного договору надає робочу силу ДП Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№21) на платній основі згідно щорічно укладених Договорів про використання праці осіб, засуджених до позбавлення та обмеження волі (спецконтингенту) для виконання робіт на господарсько-промислових об`єктах. Враховуючи всі вищевказані обставини, вбачається, що ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№21) фактично не здійснювало виплату заробітної плати засудженим у зв`язку з відсутністю правових підстав. Таким чином, оскаржувані рішення, винесені контролюючим органом, є протиправними і підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 17.09.2019 року були відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами загального позовного провадження.

02.10.2019 року представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що перевіркою встановлено порушення податкового законодавства, оскільки в ході перевірки встановлено, що засудженні які відбувають покарання у Державною установою Солонянська виправна колонія (№21) виконують роботи на ДП Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№21) на підставі укладених договорів. Згідно наданих документів було встановлено, що ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№21) залучає до робіт засуджених. Враховуючи вищезазначене, ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№21) є роботодавцем який згідно пункту 1 статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2013р. №1129-IV зі змінами та доповненнями, забезпечує роботою засуджених. Відтак, відповідач зазначає, що оскільки позивач є роботодавцем, тому останній не дотримався вимог податкового законодавства та не перерахував до бюджету податок на доходи з фізичних осіб, військовий збір та єдиний внесок, чим і було порушено діюче законодавство, а тому оскаржувані позивачем рішення, відповідач вважає такими, що винесені відповідно до норм чинного законодавства.

22.10.2019 року на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких було підтримано позицію`викладену в позовній заяві/та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необгрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.

Ухвалою суду від 19.11.2019 року підготовче засідання у справі було продовжено на ЗО днів.

Ухвалою суду від 17.12.2019 року підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

15.01.2020 року представником позивача до суду було подано клопотання про розгляд даної адміністративної справи за відсутності уповноваженого представника.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. х

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного (судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№21) знаходиться на податковому обліку у Солонянській Д111 Лівобережного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області з 22.03.2000 року.

На підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 29.10.2018 року №6193-п та направлення від 29.10.2018 року №12300 посадовими особами контролюючого органу було проведено документальну планову виїзну перевірку ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№21) (код ЄДРПОУ 08679698) з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 30.09.2018 року.

20.03.2019 року за результатами перевірки складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки № 14170/04-36-13-06/08679698.

Перевіркою встановленні такі порушення ДП Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№21) :

- п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171, абз. а п. 176.2 ст. 176, Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.10р. із змінами та доповненнями в частині не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 388064,32 грн. (у тому числі за перевіряємий період у сумі 134550,71 грн. разом з перерахуванням особистих коштів засуджених, нарахованого на заробітну плату залучених до праці засуджених та на винагороди засудженим за цивільно-правовими договорами.

- п.п. 168.1.2 п.168.1 ст.168, абз. а п.171.2 ст.171, абз. а п.176.2 ст.176, п.161 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.10р. із змінами та доповненнями в частині не перерахування до бюджету військового збору у загальній сумі 41669,59 грн. (у тому числі за перевіряємий період у сумі 33963,69 грн.).

- п.1 ч.2 ст.6, ч.5 ст.8, ч.2 ст.9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині заниження суми нарахованого єдиного внеску на суму 2460710,07 грн. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених.

- абз. б п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, р. III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого(сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року за № 4, в частині подання Податкових розрахунків за ф. №1- ДФ про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку, за період IV кв. 2015 р.-III кв. 2018р. без відображення нарахованих та виплачених доходів від працевлаштування засуджених, нарахованого та перерахованого податку з доходів фізичних осіб.

На підставі акта від 20.03.2019 року № 14170/04-36-13-06/08679698 контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення, а саме:

- вимога про сплату боргу №10-0014201306 від 25.04.2019 року;

- податкове повідомлення-рішення №0014221306 від 25.04.2019 року;

- податкове повідомлення-рішення №0014271306 від 25.04.2019 року;

- податкове повідомлення-рішення №001424130 від 25.04.2019 року;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0014211306 від 25.04.2019 року.

Так, позивачем було складено та направлено скаргу на оскаржувану вимогу, рішення та податкові повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 11.07.2019 року за №32230/6/99- 99-11-05-02-25 скаргу ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№21) залишено без розгляду.

Так, правомірність оскаржуваної вимоги, рішення та податкових повідомлень-рішень, винесених ГУ ДФС у Дніпропетровській області, є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, у висновку контролюючого органу в акті перевірки безпосередньо зазначено про те, що відносини між позивачем та засудженими носять характер трудових.

Відповідач стверджує, що відповідно до чинного законодавства позивач у таких відносинах є роботодавцем та податковим агентом.

З огляду на зазначене, суд зазначає про таке.

Платники та порядок нарахування єдиного соціального внеску визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 4 якого встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Положенням пункту 1 частини першої ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Положеннями частини четвертої ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Таким чином, діючим законодавством передбачено загальний обов`язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, однак у правовідносинах, пов`язаних з наймом працівників такий обов`язок покладено лише на роботодавця, як податкового агента.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії.

Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колонії, а також на держаних або інших формах власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Під час розгляду справи було встановлено, що між позивачем та Державною установою Солонянська виправна колонія (№21) було укладено договір про надання послуг з використанням спецконтингенту для виконання робіт та послуг.

Також з матеріалів справи встановлено, що позивач не має доступу до особових рахунків засуджених і не здійснював перерахування коштів безпосередньо засудженим у вигляді заробітної плати чи інших виплат. Позивач має стосунки лише з Державною установою Солонянська виправна колонія (№21) на підставі умов Договору.

Тобто, позивач не здійснював оплату роботи засуджених осіб безпосередньо, натомість відповідні кошти, в силу вимог договору, перераховувались на рахунки установи виконання покарань у відповідності до умов договорів про залучення засуджених осіб.

Відповідно до ч. 37 ст. 1 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених від 07.09.2016 року №1492-VIII абзаци перший і третій частини першої ст. 118 КВК України викладено в такій редакції:

Засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колони, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції";

"Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Тобто, з 08.10.2016 року виникли юридичні підстави для укладання строкових трудових договорів із засудженими.

Стаття 118 Кримінально-виконавчого кодексу України в редакції, що діяла з 08.10.2016 року по 28.08.2018 передбачала можливість укладати строкові трудові договори виключно із виправною колонією.

Тобто, залучення засуджених на підприємствах колоній або інших форм власності могло відбуватися (за умов укладання) на підставі строкових трудових договорів, які могли укладатися виключно із засудженими і виправною колонією. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на не утримання", який набрав чинності з 28.08.2018 року, було внесено зміни достати 118 КВК України, зокрема частину першу викладено в такій редакції:

"1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно- правового характеру та трудовими договорами".

Тобто лише з 28.08.2018 року виникли юридичні підстави для укладання трудових договорів між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг (і відповідні трудові договори в обов`язковому порядку мали бути погоджені з установою виконання покарань).

Відповідно до чинної редакції статті 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Таким чином, законодавець хоча й відніс правовідносини з приводу виконання праці засуджених до трудових, але поряд з цим зазначив, що регулювання таких правовідносин здійснюється відповідно до законодавства про працю але з особливостями, визначеними Кримінально-виконавчим кодексом України.

З огляду на ту обставину, що вказаний Кодекс не передбачає можливості укладення трудових договорів замовником із засудженими, то в даному випадку позивач, який виступив Замовником перед установою виконання покарань, не є роботодавцем, а тому відповідно не має статусу податкового агента у правовідносинах, пов`язаних із використанням праці засуджених.

В силу положень статті 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподаткування доходів з джерела їх походження в Україні.

Чинним законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

Відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового засідання, в даному випадку ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№21) не є роботодавцем, то відповідно і обов`язок дотримання вимог діючого трудового законодавства, на нього не покладено.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржувана вимога про сплату боргу № Ю-0014201306 від 25.04.2019 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0014211306 від 25.04.2019 року та податкові повідомлення рішення № 0014221306 від 25.04.2019 року, № 0014271306 від 25.04.2019 року, № 0014241306 від 25.04.2019 року є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 241-246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позовну заяву Державного підприємства Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№21) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування Вимоги про сплату боргу № Ю- 0014201306 від 25.04.2019 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0014211306 від 25.04.2019 року, та податкових повідомлень- рішень від 25.04.2019 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу № Ю-0014201306 від 25.04.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0014211306 від 25.04.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0014221306 від 25.04.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0014271306 від 25.04.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0014241306 від 25.04.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№21) судовий збір у розмірі 19 210,00 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя (підпис) В.В. Горбалінський