Рішення

від 19.02.2020 по справі 826/4790/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2020 року м. Київ № 826/4790/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Фазор" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним акт перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Фазор (далі - позивач та/або ТОВ Торговий дім Фазор ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач та/або контролюючий орган/ГУ ДФС у м. Києві) та просить суд визнати протиправним акт перевірки від 10.01.2018 року №1/26-15-12-06/41325964 та скасувати податкове повідомлення-рішення №0076091206 від 05.02.2018 року.

Позивач вказує, що санкція за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних застосована контролюючим органом не обґрунтовано, оскільки, несвоєчасна реєстрація ТОВ Торговий дім Фазор не призвела до завдання шкоди Державному бюджету України.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній просить відмовити в задоволенні адміністративного позову та зазначає про правомірність прийнятого ним рішення.

Справа вирішується на підставі наявних в ній документів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Фазор , за наслідком якої складено акт від 10.01.2018 року №1/26-15-12-06/41325964 (далі - акт перевірки),

Згідно з висновками акту перевірки в ході її проведення встановлено порушення позивачем граничних строків реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних за серпень 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначених пунктом 201.10 статті 201.10 Податкового кодексу України.

На підставі наведеного Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.02.2018 року №0076091206, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Фазор в порядку статті 120 1 Податкового кодексу України застосовано штраф у розмірі 54633,36 грн.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

Для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

В свою чергу, пунктом 120 1 .1 статті 120 1 .1 ПК України встановлено, що порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:

10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;

20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;

30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;

40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів.

Аналіз зазначеного дає суду підстави дійти висновку, що платник податків зобов`язаний на дату виникнення податкових зобов`язань скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При цьому, у разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з Податковим кодексом України.

Суд наголошує, що положення пункту 201.10 статті 201 ПК України не надає право платнику податків не здійснювати реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у строки встановлені законом та не ставить в залежність реєстрацію податкових накладних в залежність від наявності/відсутності вимоги покупця щодо надання податкових накладних.

З огляду на зазначене доводи Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Фазор в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, суд при вирішенні спору не враховує посилання позивача на рішення в адміністративній справі №826/15637/16, оскільки судом, в рамках даної адміністративної справи досліджено спірні правовідносини між іншими суб`єктами.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності факту вчинення порушення, а саме порушення граничних строків реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних за серпень 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначених пунктом 201.10 статті 201.10 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, з огляду на що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що ж стосується позовних вимог про визнання протиправним акту перевірки від 10.01.2018 року №1/26-15-12-06/41325964 суд звертає увагу на наступне.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Нормами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. До адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Слід зауважити, що нормативно-правові акти - це правові акти, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні (відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування).

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти, які стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління від інших актів, є їх виражений правозастосовний характер, а також їх конкретність, зокрема: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; зникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні акти можуть бути оскаржені іншими особами, які в них зазначені, тобто безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Разом з тим, суд наголошує, що акт від 10.01.2018 року №1/26-15-12-06/41325964, за своїм змістом не відноситься до нормативно-правових актів та до актів індивідуальної дії, оскільки лише фіксує факт відповідного правопорушення та може бути доказом у разі вирішення спору щодо оскарження кінцевого рішення, у даному випадку податкового повідомлення-рішення, за результатами встановленого порушення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 73, 77-78, 139, 143, 243-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Фазор (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, б. 8, офіс 711/2, код ЄДРПОУ 41325964) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева