Постанова
від 11.02.2020 по справі 761/17142/15-ц
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 761/17142/15-ц

провадження № 61-12309св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство Банк Національні інвестиції , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович,

за зустрічним позовом:

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олег Володимирович,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова Світлана Іванівна, ОСОБА_8 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Шевкопляс Марії Петрівни, Костюка Богдана Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є В., Лапчевської О. Ф., Рубан С. М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства Банк Національні інвестиції , ОСОБА_4 ,з урахуванням заяви про зміну предмета позову просила:

визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ;

визнати недійсним договір іпотеки від 17 березня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О. В., що зареєстрований у реєстрі за № 289;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 березня 2015 року, індексний номер: 20056088, прийняте приватним нотаріусом Бойко О. В.;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 березня 2015 року, індексний номер: 20055488, прийняте приватним нотаріусом Бойко О. В.;

виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Первісний позов з урахуванням уточнених позовних вимог обгрунтований тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2014 року у справі № 761/17021/14-ц витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яку, вона придбала 20 червня 2005 року на підставі договору-купівлі продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1765.

Цим рішенням суду, яке набрало законної сили 02 вересня 2014 року, встановлено, що квартира вибула з володіння ОСОБА_1 поза її волею на підставі підробленої ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 19 серпня 2014 року.

На підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районну м. Києва (далі - ВДВС Шевченківського району м. Києва) від 01 серпня 2014 року на квартиру накладено арешт та заборону відчуження.

На початку травня 2015 року позивачу стало відомо, що право власності на цю квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16 грудня 2014 року, укладеного між ним та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б. М.

Право власності на спірну квартиру ОСОБА_5 набула на підставі договору дарування від 16 грудня 2014 року, укладеного з ОСОБА_6 , якому ця квартира належала на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 грудня 2014 року, укладеного із ОСОБА_10 , який діяв від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності від 02 грудня 2014 року.

Як було з`ясовано під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 червня 2014 року за № 42014100100000244 за фактом незаконного заволодіння її квартирою, підпис від імені ОСОБА_7 на довіреності від 02 грудня 2014 року виконано іншою особою, а рішення від 28 листопада 2014 року, на підставі якого було скасовано арешт, накладений постановою державного виконавця від 01 серпня 2014 року, Апеляційний суд міста Києва не ухвалював.

Спірна квартира була відчужена особою, яка не мала права на їх відчуження, без відома та згоди дійсного власника майна, тобто за відсутністю волевиявлення законного власника на його відчуження.

Просила суд витребувати квартиру з чужого незаконного володіння відповідача, визнати за нею право власності на квартиру та виселити ОСОБА_2 із незаконного займаної ним квартири.

Оскільки договір іпотеки від 17 березня 2015 року укладений ОСОБА_2 усупереч статті 583 ЦК України, просила визнати цей договір недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

З метою забезпечення реального захисту своїх порушених прав позивач просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 березня 2015 року, індексний номер: 20056088, прийняте приватним нотаріусом Бойко О. В., а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 березня 2015 року, індексний номер: 20055488, прийняте приватним нотаріусом Бойко О. В.

У березні 2016 року ОСОБА_11 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення 2 505 964,31 грн витрат на поліпшення квартири, а також 6 090,00 грн судового збору.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що на момент придбання ОСОБА_2 квартири вона перебувала в аварійному та непридатному стані. За власні кошти він оплатив будівельні та оздоблювальні роботи у квартирі, зокрема в період з грудня 2014 року до березня 2015 року на загальну суму 2 505 964,31 грн відремонтовано горище та дах, встановлено нову підлогу, мережі електропостачання, водопостачання, опалення та каналізації; демонтовано старі та встановлено нові вікна і двері; проведено сантехнічні роботи.

Згідно зі звітом про незалежну оцінку квартири її вартість станом на 29 травня 2015 року становила 5 559 800,00 грн, на момент придбання квартири вона коштувала 1 577 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства Банк Національні інвестиції (далі - ПАТ Банк Національні інвестиції ) ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко О. В., про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішень, виселення задоволено.

Визнаноза ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та передано її ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір іпотеки від 17 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ Банк Національні інвестиції , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О. В., що зареєстрований у реєстрі за № 289.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 березня 2015 року, індексний номер: 20056088, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О. В.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 березня 2015 року, індексний номер: 20055488, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О. В.

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Проведено розподіл судового збору.

Відмовлено ОСОБА_2 у зустрічному позові до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко О. В., про відшкодування витрат на поліпшення квартири.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира була відчужена особою, яка не мала права на її відчуження, без відома та згоди дійсного власника майна, тобто за відсутністю волевиявлення законного власника на відчуження вказаного майна, а тому квартира підлягає витребуванню у ОСОБА_2 та передачі її ОСОБА_1 . На момент укладення договору іпотеки від 17 березня 2015 року ОСОБА_2 не був наділений необхідними повноваженнями, оскільки квартира набута з порушенням закону, то договір іпотеки підлягає визнанню недійсним. Враховуючи порушені права ОСОБА_1 як власника квартири та вимоги статті 116 ЖК Української РСР, ОСОБА_2 підлягає виселенню із квартири.

Відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилається ОСОБА_2 як на підставу для задоволення зустрічного позову не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, зокрема щодо зміни вартості квартири порівняно із вартістю квартири на час її вибуття з власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у первісному і зустрічному позовах.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надала договір купівлі-продажу квартири та рішення суду, проте після вчинення правочину та судового рішення вона не здійснила державну реєстрацію права власності. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно, Державним реєстром іпотек, Єдиним реєстром заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 387 ЦК України лише власник майна може порушувати питання про його витребування, проте у позивача відсутня державна реєстрація права власності на спірне майно.

З урахуванням установлених фактичних обставин справи та вимог закону похідні позовні вимоги про скасування державної реєстрації не підлягають задоволенню.

Є необґрунтованими висновки суду першої інстанції в частині виселення відповідача із спірної квартири на підставі статті 116 ЖК Української РСР, оскільки зазначена норма регулює виселення осіб, які самовільно вселились у квартиру, тоді як відповідач вселився в неї на підставі договору купівлі-продажу.

Зустрічні позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення через безпідставність, оскільки квартира залишається у власності ОСОБА_2 , тому витрати на поліпшення квартири не можуть бути стягнуті.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шевкопляс М. П. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У липні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, просив її змінити та доповнити мотивувальну частину, встановивши, що ОСОБА_11 є добросовісним набувачем.

Рух справи в суді касаційної інстанції

02 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 й витребувано справу.

11 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4

07 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_11 - адвоката Мосюк М. М. на касаційну скаргу позивача за первісним позовом.

15 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Шевкопляс М. П. на касаційну скаргу ОСОБА_4

04 листопада 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Шевкопляс М. П. мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2005 року, право власності зареєстровано у БТІ 12 липня 2005 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2014 року встановлено, що квартира є власністю ОСОБА_12 і вибула з її володіння поза її волею та на підставі неіснуючих документів. Рішення не оскаржувалося та набрало законної сили 02 вересня 2014 року.

Позивач вчинила дії необхідні для обслуговування квартири, надала до ВОП Михайлівська ТОВ Індустріальний будівельний холдінг , яке здійснювало обслуговування будинку АДРЕСА_2 , копію рішення суду та змінила замки у квартирі, протягом усього часу володіння нею сплачувала необхідні платежі, позивач виїхала на шість місяців за кордон.

23 квітня 2015 року представник позивача звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру. Право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_11 , квартира перебувала в іпотеці у ПАТ Банк Національні Інвестиції . Позивач кваритру не відчужувала.

ОСОБА_7 ніколи не видавала довіреностей на ім`я ОСОБА_10 , підпис на довіреності від 02 грудня 2014 року нею не ставився та при її оформленні вона не була присутня.

Арешт з квартири, накладений з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , знятий невстановленими особами на підставі підроблених документів.

На момент продажу квартири ОСОБА_6 ОСОБА_7 не була її власником, тому право власності від неї до ОСОБА_6 , а надалі до ОСОБА_11 перейти не могло.

Висновок суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 не здійснила державної реєстрації свого права власності і тому не є власником квартири, не відповідає встановленим обставинам справи та доказам у справі.

На останньому аркуші договору купівлі-продажу квартири від 20 червня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 , посвідченого приватним нотаріусом та зареєстрованому у реєстрі за № 1755, міститься реєстраційний напис на правовстановлюючому документі, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 зареєстрована у Комунальному підприємстві Київське міське Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на праві приватної власності за ОСОБА_1 12 липня 2005 року, про що зроблено реєстраційний запис № 8280.

Суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин статтю 182 ЦК України, яка не підлягає застосуванню, і не застосував статтю 334 ЦК України, яка визначає момент набуття власності на майно за договором.

Відповідно до законодавства на момент придбання ОСОБА_1 квартири право власності на нерухоме майно за договором виникало з моменту державної реєстрації договору, яка здійснювалася нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, а не з моменту державної реєстрації права власності.

ОСОБА_6 не набув права власності на квартиру, оскільки придбав її в особи, яка не була її власником, отже, не мав повноваження дарувати квартиру своїй дочці.

ОСОБА_5 , не будучи власником квартири, не мала права її відчужувати на користь ОСОБА_11

ОСОБА_1 є власником квартири, яка має беззаперечне право на її витребування з чужого незаконного володіння відповідно до статті 388 ЦК України.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не зазначив норми матеріального права, що обгрунтовують та дозволяють встановити статус ОСОБА_11 як добросовісного набувача квартири. Наявність цього обгрунтування у постанові суду апеляційної інстанції дозволить ОСОБА_4 як іпотекодержателеві безперешкодно та відповідно до законодавства реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру, якщо у цьому виникне необхідність у разі порушення боргових зобов`язань ОСОБА_11 . Однак відсутність у постанові чітких посилань на відповідні норми матеріального права може ускладнити процес звернення стягнення на предмет іпотеки.

Мотивувальна частина постанови не містить посилання на норми матеріального права, що регулюють питання щодо добросовісного набувача, оскільки майно у добросовісного набувача не може бути витребуване.

Доводи інших учасників справи

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 представник ОСОБА_11 - адвокат Масюк М. М. зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обгрунтованою, просить залишити її без змін.

ОСОБА_1 не довела свого права власності на майно, що знаходиться у володінні ОСОБА_11

ОСОБА_1 вчиняються дії, направлені на позбавлення ОСОБА_11 та його неповнолітньої дочки квартири.

ОСОБА_11 є добросовісним набувачем прав на квартиру, оскільки вона вибула від ОСОБА_1 з її волі та внаслідок її бездіяльності щодо утримання квартири. Квартира АДРЕСА_3 у тому вигляді та площі, яка існувала станом на момент придбання квартири позивачем ОСОБА_1 , у натурі вже не існує.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 представник ОСОБА_1 - адвокат Шевкопляс М. П. просить залишити її без задоволення, важає касаційну скаргу надуманою та необгрунтованою.

Зазначає, що касаційна скарга обгрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин статті 387, 388 ЦК України. Проте у касаційній скарзі не зазначено, чому, на думку ОСОБА_4 , встановлення такого статусу є обов`язковим під час вирішення цієї справи, а відсутність подібного висновку є свідченням не застосування цих норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.

Посилання в касаційній скарзі на відсутність висновку про добросовісність ОСОБА_11 , що у майбутньому може ускладнити процес звернення стягнення на квартиру для іпотекодержателя, є введенням суду в оману, оскільки для реалізації іпотекодержателем своїх прав за договором іпотеки необхідною є лише чинність такого договору та наявність у іпотекодавця предмета іпотеки. Підстави і порядок набуття цього майна у власність іпотекодавця значення у цьому випадку не мають.

Сума заборгованості ОСОБА_11 перед ОСОБА_4 становить 200 000,00 грн, забезпеченням виплати якої слугує квартира, вартість якої приблисно 200 000 ,00 дол. США.

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України (тут і далі - ЦПК України в редакції на час подання каксаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, заперечень на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг представника ОСОБА_1 - адвоката Шевкопляс М. П. та ОСОБА_4 з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22 серпня 2014 року, ухваленим у справі № 761/17021/14-ц, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яку вона придбала 20червня 2005 року на підставі договору-купівлі продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1765.

Цим рішенням суду, яке набрало законної сили 02 вересня 2014 року, встановлено, що квартира вибула з володіння позивача поза її волею та підставі підробленої ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 19 серпня 2014 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т. 1, а. с. 42), на сьогодні право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 16 рудня 2014 року між ним та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б. М.

Право власності на спірну квартиру ОСОБА_5 набула на підставі договору дарування від 16 грудня 2014 року, укладеного з ОСОБА_6 , якому ця квартира належала на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 грудня 2014 року, укладеного із ОСОБА_10 , який діяв від імені ОСОБА_7 , на підставі довіреності від 02 грудня 2014 року.

Суд встановив, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 червня 2014 року за №42014100100000244 за фактом незаконного заволодіння спірною квартирою, з`ясовано, що підпис від імені ОСОБА_7 на довіреності від 02 грудня 2014 року виконано іншою особою, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2014 року, на підставі якого скасовано арешт квартири, накладений постановою державного виконавця від 01 серпня 2014 року відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року, Апеляційним судом міста Києва не ухвалювалось.

17 березня 2015 року ОСОБА_11 уклав з ПАТ Національні інвестиції договір іпотеки спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О. В., реєстраційний номер 289.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з висновком експерта КНІСЕ за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 07грудня 2017 року за №21887/16-43, ринкова вартість квартири станом на 16грудня 2014 року, з врахуванням її технічного стану становила 270 793,00 доларів США, що було еквівалентно 4 270 406,00 грн ,а ринкова вартість квартири станом на 10 листопада 2017 року, тобто на момент проведення оцінки, з врахуванням її технічного стану становить 196 482,00 доларів США, що еквівалентно 5 210 703,00 грн.Фактична вартість квартири з моменту її набуття у власність ОСОБА_2 є значно вищою від вартості квартири станом на момент проведення оцінки, навіть з урахуванням ремонтно-будівельних робіт.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частинапершастатті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України, частини першої статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

щодо первісного позову

щодо права власності позивача

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22 серпня 2014 року у справі №761/17021/14-ц витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_1 придбала 20 червня 2005 року на підставі договору-купівлі продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І. А. та зареєстрованого в реєстрі за №1765. Квартира вибула з володіння позивачки поза її волею та підставі підробленої ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 19 серпня 2014 року.

Отже, цим рішенням суду підтверджено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , квартира повернута у її володіння.

Як на підставу позову ОСОБА_1 посилалася на вибуття квартири поза її волею після повернення квартири у її володіння на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2014 року у справі №761/17021/14-ц, яке набрало законної сили.

Відмовляючи у первісному позові, суд апеляційної інстанції застосував до правовідносин сторін пункт 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , частину першу статті 182 ЦК України та дійшов висновку, що після вчинення укладеного правочину та набрання рішенням суду законної сили ОСОБА_1 не здійснила державну реєстрацію права власності. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що лише власник майна може порушувати питання про його витребування на підставі статті 387 ЦК України, а у позивача відсутня державна реєстрація права власності на спірне майно, тому у первісному позові відмовив.

Рішення суду апеляційної інстанції не грунтується на засадах верховенства права, не є законним та обгрунтованим (стаття 263 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України (у редакції на час повернення квартири позивачу на підставі рішення суду) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Верховний Суд зауважує, що не вчинення власником нерухомого майна дії щодо його реєстрації не є підставою для припинення права власності на таке майно відповідно до статті 346 ЦК України. Закон не визначає строки реєстрації права власності на нерухоме майно.

Дійшовши висновку, що позивач не зареєструвала право власності, тому не має підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння, суд апеляційної інстанції фактично не перевірив доводи та заперечення сторін.

щодо витребування майна з чужого незаконного володіння

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесеннні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Відповідповідний правовий висновок викледений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, справа № 183/1617/16.

Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, чи є відповідач ОСОБА_2 добросовісним набувачем спірної квартири, проте це питання має значення для вирішення первісного і зустрічного позовів, зокрема при проведенні розрахунків при витребуванні майна з чужого незаконного володіння.

Верховний Суд зазначає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції вказав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2014 року у справі №761/17021/14-ц встановлено, що квартира вибула з володіння позивача поза її волею та підставі підробленої ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 19 серпня 2014 року. Тому відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини щодо відчуження спірної квартири особою, яка не мала права на її відчуження, та поза волею власника, не потребують доказуванню у ційсправі.

Такий висновок суду першої інстанції є безпідставним з огляду на підстави позову, а саме вибуття квартири з володіння ОСОБА_1 поза її волею після повернення їй квартири на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2014 року у справі №761/17021/14-ц.

Тому заслуговують на увагу посилання представника ОСОБА_2 - адвоката Монсюк М. М. у запереченнях на касаційну скаргу, що обставини щодо вибуття квартири АДРЕСА_3 з володіння ОСОБА_1 не з її волі не є преюдиційними, ОСОБА_2 їх оспорює новими доказами, а у справі № 761/17021/14-ц він участі не брав.

Верховний Суд звертає увагу, що встановлені у справі № 761/17021/14-ц обставини не є підставою позову.

ОСОБА_2 посилався на те, що квартира АДРЕСА_1 , яку просить витребувати позивач, у натурі відсутня.

Із матеріалів справи випливає, що площа квартири АДРЕСА_1 , яку просить витребувати ОСОБА_1 , внаслідок перепланування, проведеного ОСОБА_2 , збільшилася з 114,50 кв.м. до 140,00 кв. м.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 387 ЦК України за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначення такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Ухваливши рішення про витребування квартири АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та передачу її ОСОБА_1 , суд першої інстанції не з`ясував, чи існує квартира у тому розмірі, яку набула ОСОБА_1 , якщо ні, то в якому розмірі (кв. м.) необхідно витребувати квартиру.

Оскільки витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника, то суду необхідно з`ясувати та надати оцінку діям ОСОБА_1 щодо володіння квартирою АДРЕСА_3 , інтересу до неї, вибуття її з фактичного володіння позивача, оскільки у запереченнях на позов ОСОБА_2 посилався на те, що квартира вибула з володіння ОСОБА_1 через її бездіяльність.

Верховний Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17).

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності з одночасним застосуванням приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними ( недоцільним).

Отже, вирішуючи спір, суд мав з`ясувати, який спосіб захисту є ефективним для захисту порушених прав особи, яка звернулася до суду з позовом.

щодо виселення

Згідно із заявою про зміну предмета позову ОСОБА_1 просила виселити ОСОБА_2 з квартир АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження ій стало відомо, що ОСОБА_2 у травні 2015 року зареєстрував своє місце проживання у квартирі, зайняття ним квартири є самоуправством, тому відповідно до статті 116 ЖК Української РСР він підлягає виселенню з квартири.

Виселення відповідача з квартири є додатковим способом захисту позивачем свого права власності на квартиру, його застосування є необхідним для забезпечення реального захисту її порушених прав, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача без його виселення у примусовому порядку не забезпечить повного захисту права власності позивача.

Вирішуючи спір у цій частині, суд першої інстанції обмежився лише посиланням, що відповідно до пункту 4 частини другох статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, а відповідно до частини третьої статті 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання без надання їм іншого жилого приміщення.

Водночас суд не встановив обставини: хто проживає у квартирі АДРЕСА_1 та користується нею, які особи створюють перешкоди у користуванні квартирою позивачу, оскільки відповідачем є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, не з`ясував, чи витребування майна з чужового незаконного володіння відновлює фактичне володіння ОСОБА_1 квартирою, чи відновлює виселення як спосіб захисту прушене право позивача.

Верховний Суд зазначає, що суд першої інстанції безпідставно до спірних правовідносин застосував статтю 116 ЖК Української РСР, не взяв до уваги, що суд розглядає справу в межах заявлених вимог, під час ухвалення рішення саме суд застосовує правову норму, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Суд не з`ясував, яка норма матеріального права підлягає застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням підстав позову, а не з урахуванням посилання позивача на норму матеріального права у позовній заяві.

щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Отже, рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем .

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивач заявила вимоги про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , суд не з`ясував, чи є необхідним та ефективним відновлення порушеного права скасування запису про проведену державну реєстрацію права права власності на це майно за незаконним володільцем.

щодо визнання іпотеки недійсною

Позивач просила визнати недійсним договір іпотеки від 17 березня 2015 року, укладений ОСОБА_2 усупереч вимогам статті 583 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно статті 1 Закону України Про іпотеку (далі - Закон) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи встановлені обставини, зокрема, що станом на момент укладення вищенаведеного договору ОСОБА_2 не був наділений необхідними повноваженнями, оскільки спірне нерухоме майно набуте ним з порушенням вимог закону, то договір іпотеки, укладений 13 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ Національні ініціативи , є недійсним, оскільки його укладення між відповідачами суперечить вимогам закону.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц, витребування майна від добросовісного набувача припиняє основне зобов`язання та є самостійною підставою для припинення іпотеки. Об`єднана палата зазначила, що за результатом аналізу положень Закону України Про іпотеку у взаємозв`язку зі статтями 204, 215, 509, 598 ЦК України свідчить, що витребування майна від добросовісного набувача не припиняє основного зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки, якщо інше не передбачене договором. Закон не встановлює недійсність такого правочину (його нікчемність). Об`єднана палата відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 202/1148/17 (провадження № 61-38257св18) згідно з яким, витребування майна від добросовісного набувача припиняє основне зобов`язання та є самостійною підставою для припинення іпотеки .

Вирішуючи спір, суду при виборі і застосуванні норми права необхідно врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

щодо зустрічного позову

Верховний Суд зазначає, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, (частини перша та друга статті 3 ЦПК України 2004 року), тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Тлумачення частини третьої статті 390 ЦК Українидає підстави дійти висновку, що витрати, про які вказується у цій частині по-перше, стосуються утримання або збереження майна; по-друге, вони мають бути необхідними, а не зайвими або навіть корисними; по-третє, мають бути здійсненими добросовісним або недобросовісним набувачем (володільцем).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2018 року у справі № 910/15521/17 зроблено висновок, що під поняттям необхідні витрати розуміються тільки ті витрати, які необхідні для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності. Отже, інші витрати, тобто не необхідні , відшкодуванню не підлягають .

Застосування положень частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України , за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 444/1725/16-ц, провадження № 61-31110св18.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду в цій частині, та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, виходив з того, що зустрічні позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення через безпідставність, оскільки квартира залишається у власності ОСОБА_2 , тому витрати на поліпшення квартири не можуть бути стягнуті. Отже, суд апеляційної інстанції не встановив обставини згідно з підставами зустрічного позову.

Відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції також не встановив обставини , на які посилався ОСОБА_2 як на підставу для задоволення зустрічного позову, обмежився посиланням, що відповідні обставини не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, зокрема щодо зміни вартості квартири порівняно із вартістю квартири на час її вибуття з власності ОСОБА_1 , фактична вартість квартири з моменту її набуття у власність ОСОБА_2 є значно вищою від вартості квартири станом на момент проведення оцінки, навіть з урахуванням ремонтно-будівельних робіт.

ОСОБА_2 на обгрунтування зустрічних позовних вимог надав суду висновок експертизи, згідно з яким вартість поліпшень становить 1 710 205,66 грн, звіт про незалежну оцінку квартири АДРЕСА_3 , згідно з яким станом на 29 травня 2015 року вартість квартири становить 5 559 800,00 грн, а на момент її придбання - 1 577 000, 00 грн.

Верховний Суд зазначає, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування квартири з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції має з`ясувати, чи зроблені ОСОБА_2 поліпшення квартири можуть бути відокремлені без пошкодження речі, у якому розмірі підлягає відшкодуванню вартість, здійсненого ОСОБА_2 поліпшення квартири, не надав оцінки доказам у справіна які позивач посилалася на підтвердження понесення таких витрат.

Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи спір, суд має зазначити висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково щодо кожного відповідача у справі, конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статі 411 ЦПК України у редакціцї на час подання касаційної скарги підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене, суди не встановили всіх обставин справи з урахуванням підстав позову та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з червня 2015 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним судові рішення рішення суду першої та апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі справа передається на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411 , 416, 419 ЦПК України у редакції на час подання касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Шевкопляс Марії Петрівни, Костюка Богдана Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко

Дата ухвалення рішення11.02.2020
Оприлюднено19.02.2020

Судовий реєстр по справі —761/17142/15-ц

Ухвала від 16.01.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Слюсар Тетяна Андріївна

Рішення від 12.12.2023

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Фролова І. В.

Ухвала від 10.07.2023

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Фролова І. В.

Ухвала від 24.05.2023

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Фролова І. В.

Ухвала від 21.09.2022

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Фролова І. В.

Ухвала від 23.12.2021

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Фролова І. В.

Ухвала від 12.10.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Фролова І. В.

Ухвала від 05.03.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Фролова І. В.

Постанова від 11.02.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

Ухвала від 28.01.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Олійник Алла Сергіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні