Рішення

від 17.02.2020 по справі 340/3220/19

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3220/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом : ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Головного управління ДФС у Кіровоградській області, вул. В. Перспективна,55, м. Кропивницький,25009

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.10.2019 року за №204504-5207-1128, прийняте ГУ ДФС у Кіровоградській області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач, серед іншого зазначає, про те, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення винесено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки за нею не зареєстровано об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки.

Ухвалою суду від 17.12.2019 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.1-2).

Відповідач проти позову заперечив з підстав, що викладені в письмовому відзиві, який долучений до матеріалів справи (а.с.41-43.

Від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.24).

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 20.04.2010 р. між позивачем та Кіровоградською міською радою укладено договір оренди №58. Предмет укладеного договору: Кіровоградська міська рада, на підставі рішення №2481 від 03.09.2009р. "Про передачу ФОП ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_2 " надає, а ФОП ОСОБА_1 приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення аптеки, яка знаходиться по АДРЕСА_3 (а.с.19-22).

Однак, до укладення вказаного вище договору, 29.12.2009 року позивачем відчужено нежитлове приміщення під АДРЕСА_3 , площею 94,5 кв.м на користь ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі - продажу №1392, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Малогон В.О. (а.с.30-34).

Крім того, 06.07.2012 року між Кіровоградською міською радою (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди землі №454. Предметом укладеного договору є передача ФОП ОСОБА_2 в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення аптеки, яка знаходиться по АДРЕСА_3 . Об`єкт оренди - земельна ділянка загальною площею - 0,0141 га земель, які використовуються в комерційних цілях (а.с.9-18).

Однак, як встановлено з пояснень представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, договір оренди від 10.04.2010 року №58 набув чинності з моменту реєстрації - 17.06.2010р. та є чинним. Жодних реєстраційних дій орендарем - ФОП ОСОБА_1 щодо його припинення не вжито, а тому договір №58 не є припиненим.

Рішенням міської ради м. Кропивницького від 12.07.2018 року №1750 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кропивницького Кіровоградської області" затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста.

Згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером - 3510100000:37:316:0083 становить 251260, 20 грн.

Розрахунок орендної плати на 2019 рік:

нормативна грошова оцінка 251260,20 грн. х 3% = 7537,81 грн.

На підставі викладеного вище, відповідачем сформовано податкове повідомлення - рішення №204504-5207-1128 від 28.10.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання орендна плата в розмірі 7537,81 грн. (а.с.35).

В подальшому на підставі вказаного податкового повідомлення - рішення, контролюючим органом прийнято податкову вимогу №196714-52 від 11.09.2019 на загальну суму 13900,60 грн. за платежем орендна плата з фізичних осіб (а.с.36).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з частиною другою статті 16 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Положеннями статті 18 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Частинами першою, другою статті 21 цього Закону встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За приписами ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до статті 270 ПК України об`єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пунктів 288.1 - 288.3 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно п. 287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підпунктами 271.1.1 та 277.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України встановлено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з пунктом 271.2 цієї статті рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України).

За пунктом 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім того, у відповідності до п. е ч.1 ст.141 Земельного кодексу України (в редакції на момент відчуження майна) підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Аналіз вищезазначених норм дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 року по справі №826/8009/16, від 13.03.2019 по справі №808/8734/15, від 25.03.2019 по справі №П/811/1004/17.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 була власником нежитлового приміщення під номером АДРЕСА_3 , за земельну ділянку під яким, податковим органом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нараховано позивачу земельний податок.

При цьому, судом встановлено, що 14.01.2010 року право власності на вказане нежитлове приміщення зареєстровано за ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлі - продажу №1392 від 29.12.2009р. (а.с.34).

При цьому, згідно вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

За таких обставин, незважаючи на те, що ОСОБА_2 не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у останньої з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме - з 14.01.2010 року.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність у позивача обов`язку щодо сплати орендної плати за 2019 рік, оскільки позивач в даному випадку не є користувачем земельної ділянки, а отже не є суб`єктом плати за землю.

Як вказав Верховний Суду у постановах від 10.04.2018 року (справа №915/672/17), від 05.06.2018 року (справа №920/717/17), у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розташоване у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розташоване це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України.

Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір оренди не підлягає розірванню. Відчуження об`єкта нерухомості, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, не є підставою для розірвання договору оренди з попереднім власником, оскільки такий договір припиняється щодо останнього, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

За таких обставин, під час розгляду справи судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (п.3, п.4 ст. 90 КАС України).

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявність у позивача обов`язку щодо сплати орендної плати, а відтак, винесене податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає задоволенню, то судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243, 245, 248, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.10.2019 року за №204504-5207-1128, прийняте ГУ ДПС у Кіровоградській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України у Кіровоградській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано 19.02.2020 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко