Рішення

від 19.02.2020 по справі 640/13394/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2020 року м. Київ № 640/13394/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю ОРГА про стягнення адміністративно-господарських санкцій ,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ОРГА (далі по тексту - відповідач, ТОВ ОРГА ) в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 43 433,33 грн. та пеню у розмірі 2 371,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, протягом 2018 року звіти №3ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) до центрів зайнятості міста Києва не подавав та не вживав заходів для працевлаштування інвалідів, отже в силу норм статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції за 2018 рік, проте зазначений обов`язок не виконав.

Ухвалою суду від 30.07.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. ч. 5,6 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ ОРГА увалу про відкриття провадження по даній справі від 30.07.2019 року отримано 05.08.2019 року , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправленням, яке міститься в матеріалах справи, проте відзиву, у визначений судом строк, та доказів на спростування доводів позивача не подано.

Отже, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та не подав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини встановлені судом і норми права, які застосував суд.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що ТОВ ОРГА є юридичною особою, роботодавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ зобов`язане створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч. 3 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ).

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (ч. 5 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ).

Відповідно до п. 4 ч. 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані, зокрема, подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Форма звіту передбачена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42 Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів .

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) і Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Згідно пункту 5 розділу 1 зазначеного Порядку, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Тобто, подання звітів про наявність вакансій за формою №3-ПН і звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ є доказами вчинення відповідачем всіх необхідних дій для виконання передбачених законодавством зобов`язань зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, а також з пошуку осіб з інвалідністю з метою забезпечення їх працевлаштування.

Статтею 20 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в рішенні від 20 червня 2011 року №21-60а11, щодо застосування положень статей 18-20 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року (справа № 807/545/17) та від 06 лютого 2018 року (справа № 815/4252/17).

Також, Верховний Суд у справі №825/1276/16 (провадження №К/9901/12232/18) дійшов висновку, щодо до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми №3-ПН) за всі місяці відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх необхідних дій для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону та висновки Верховного Суду, які в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковими для суду в ході розгляду даної справи, суд приходить до висновку, що за змістом норм Закону №875-ХІІ працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов`язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них. Разом з тим, обов`язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов`язком їх працевлаштовувати.

Крім того, суд бере до уваги наведену в тексті постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №812/1136/18 правову позицію щодо того, що відповідно до частини 1 статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Як вже зазначалося судом, про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів № 42 від 10.02.2007 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду.

Згідно із частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, в позовній заяві Київським міським центром зайнятості зазначено, що відповідач звітність за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) не подавав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав обов`язок щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, визначений Законом України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ.

Оскільки, матеріали справи свідчать, що відповідачем не було подано звітність №3-ПН упродовж 2018 року до Державної служби зайнятості, що не спростовано останнім під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзив на позовну заяву не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2019 року в справі № 826/11977/18.

Відповідно до звіту відповідача за формою 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, який міститься в матеріалах справи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ, становить 1 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника 43 435,26 грн.

З огляду на те, що у відповідача відсутня необхідна кількість працевлаштованих інвалідів та відповідач не вжив усіх передбачених Законом №875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, позивачем правомірно застосовано до ТОВ ОРГА адміністративно-господарські санкції у розмірі 43 435,26 грн.

Окрім того, згідно з частиною 2 статті 20 Закону №875-ХІІ у разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Розрахунок пені, за період з 16.04.2019 року по 15.07.2019 року, прострочення оплати адміністративно-господарської санкції з становить 2371,46 грн.

Станом на час вирішення справи відсутні докази сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій в сумі 43 435,26 грн. та пені у розмірі 2371,46 грн.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позивачем доведено наявність правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції у розмірі 43 435,26 грн. та пені у розмірі 2371,46 грн., а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати на користь позивача не підлягають стягненню, оскільки він є суб`єктом владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю ОРГА про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОРГА (ЄДРПОУ 34809503, м. Київ, вул. Ділова, буд.14-б) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 22869098, 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, 104) адміністративно-господарські санкції у розмірі 43 435,26 грн. (сорок три тисячі чотириста тридцять п`ять грн.26 коп.).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОРГА (ЄДРПОУ 34809503, м. Київ, вул. Ділова, буд.14-б) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 22869098, 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, 104) пеню у розмірі 2 371,46 грн. (дві тисячі триста сімдесят одна грн. 46 коп.).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда