Постанова

від 11.02.2020 по справі 520/8545/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 р. Справа № 520/8545/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівська аграрна компанія" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 (суддя Спірідонов М.О., 61022, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 07.10.19) по справі № 520/8545/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівська аграрна компанія"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Золочівська аграрна компанія" (далі ТОВ "Золочівська аграрна компанія", позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі ГУ ДФС в Харківській області, відповідач), в якому просив:

-скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 серпня 2019 року №00000481422 складене на підставі Акту проведення перевірки від 19.07.2019 року №2481/20-40-14-22-07/36222279.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, неврахування всіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, ненадання належної оцінки залученим до матеріалів справи доказам просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Відповідач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2020 допущено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Харківській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області.

В судовому засіданні представник позивача (Говтвяниця М.В.) підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача (Єрохін І.О.) заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, на підставі повідомлення від 12.06.2019 р. №594, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Золочівська аграрна компанія" з питань правильності визначення повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з постачальниками ТОВ ТС Трейдшг (код за ЄДРПОУ 39636098) за період з 01.09.2016 року по 30.09.2016 року та податкових зобов`язань по ланцюгу постачання була складено Акт від 19.07.2019 року № 2481/20-40-14-22-07/36222279.

За результатом перевірки складено акт перевірки від 19.07.2019 року № 2481/20-40-14-22-07/36222279.

Вищезазначеним Актом встановлені порушення позивачем абз. а п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за вересень 2016 року - 95 012 грн., що призвело до заниження нарахованої суми податку на додану вартість до сплати (р.18) в сумі 95 012 грн., у т.ч. за вересень 2016 року - 95 012 грн. Перевіркою позивача не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, їх реальності та повноти відображення в обліку по взаємовідносинам з ТОВ ТС Трейдинг за період вересень 2016 року.

На підставі зазначеного вище акта перевірки 15 серпня 2019 року було складено податкове повідомлення-рішення № 00000481422, яким встановлено порушення абзацу а пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та застосовано штрафні санкції на підставі пункту 123.1 статті 123 розділу 2 Податкового кодексу України.

Позивач заперечуючи законність вказаного податкового повідомлення -рішення, звернувся до суду з вказаним позовом про його скасування.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки дійшов до висновку, що оскаржуване рішення відповідача прийнято у відповідності до вимог діючого законодавства з урахуванням встановлених в ході перевірки фактів порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.п. 16.1.2. п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків і зборів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Приписами п.198.1 - 198.2. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною

В силу положень п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзаців першого - третього п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Згідно абзацу першого п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 201.10, ст. 201 ПК України, платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні показників податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

При застосуванні зазначених правил оподаткування при оцінці оспорюваних поставок та послуг необхідно досліджувати документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Вказану правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 15.10.2019 року № 818/792/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіреному періоді між позивачем та ТОВ "ТС Трейдінг" було укладено усний договір, згідно до якого ТОВ «Золочівська Аграрна Компанія" придбало у контрагента будівельні матеріали.

В рамках виконання господарського договору поставки товару оформлені такі первинні документи:

-копію рахунку на оплату №8 від 28 вересня 2016, постачальник ТОВ "ТС Трейдінг", покупець ТОВ «Золочівська Аграрна Компанія";

-копію видаткової накладної №38 від 30.09.2016, постачальник ТОВ "ТС Трейдінг", покупець ТОВ «Золочівська Аграрна Компанія";

-копію податкової накладної №57 від 28.09.2016 ;

-копію карти рахунку: 631 ТОВ «Золочівська Аграрна Компанія" за 29.09.2016-31.10.2016);

-копія карти рахунку: 205 ТОВ «Золочівська Аграрна Компанія" за 01.11.2016-31.12.2016;

-копію акта від 31.12.2016 затверджений директором ТОВ «Золочівська Аграрна Компанія" про обсяг та вартість використаних будівельних матеріалів під час поточного ремонту складських приміщень та офісу;

-копію оборотньо-сальдової відомості по рахунку:104 ТОВ «Золочівська Аграрна Компанія". Місце зберігання. Необоротні активи зо 01.09.2016-30.09.2017.

Колегія суддів зазначає, що податкова накладна складена в момент виникнення податкових зобов`язань, а також зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, матеріалами справи підтверджується належне документальне підтвердження здійснених між позивачем та ТОВ "ТС Трейдінг" господарської операції.

При цьому, на підтвердження висновків акту перевірки, відповідач посилається на відсутність основного договору, товарно-транспортних накладних та трудових ресурсів у контрагента позивача . Також відповідач посилався на наявність протоколу допиту свідка від 16.03.2017 по матеріалам досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017220000000196 від 07.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205-1 КК України, стосовно керівника ТОВ "ТС Трейдінг" - Антоненко В.О.

Відносно посилання контролюючого органу на те, що позивачем не надано до перевірки договір, слід вказати, чинне законодавство не містить прямої заборони укладання суб`єктами господарювання договорів поставки у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами або в усній формі.

В цей же час, відповідно наданих первинних документів щодо господарської діяльності з його контрагентом по ланцюгу постачання колегія суддів приходить до висновку, що поведінка сторін засвідчувала їх волю до настання відповідних правових наслідків, яка виразилася у фактичній поставці придбаних у позивача товарів.

Колегія суддів враховує позицію Верховного суду, викладену у постанові від 21.05.2019 по справі № 815/2794/18, відповідно до якої "оскільки до договору поставки за загальним правилом не встановлена спеціальна форма (крім поставок товарів, для яких іншими законами передбачена обов`язкова письмова форма, зокрема, коли йдеться про договори поставки за державним замовленням), то сторони вправі укладати такі договори і у тій формі, в якій вони домовились це зробити. При цьому, система оподаткування та правовий статус суб`єкта господарювання значення не мають. Якщо ж договір поставки укладається на тривалий час з циклічністю постачання товарів (робіт, послуг), то така поставка має бути зафіксована письмово. Якщо поставка одноразова - усна форма договору не виключається та відповідає умовам частини першої статті 206 Податкового кодексу України)".

Надаючи правову оцінку доводам контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення поставки, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19 червня 2018 року у справі № 826/7704/16. У вказаному судовому рішенні зазначено, що відсутність у спірного контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 810/2741/17 також міститься висновок про те, що доводи скаржника щодо відсутності у контрагентів позивача виробничих, складських і трудових ресурсів у необхідному для виконання зазначених договорів об`ємі, не беруться до уваги як доказ одержання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у постачальника на праві оренди або лізингу.

Податковим органом не проведено жодної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства та будь-яких податкових перевірок, звірок тощо по контрагенту зазначеному в акті.

Наявність певної податкової інформації на яку посилається відповідач, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов`язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб`єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З акту перевірки вбачається, що посадові особи податкового органу відобразили в акті перевірки лише суб`єктивні думки щодо контрагента позивача. Факт продажу товарів, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності Товариства, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковою накладною та первинними документами бухгалтерського обліку.

З приводу висновків контролюючого органу про нереальність господарської операції позивача з контрагентом, які ґрунтуються на наявності пояснень Антоненка В.О.- директора ТОВ "ТС Трейдінг", надані під час допиту його в якості свідка в порядку досудового розслідування № 42017220000000196 від 07.03.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205-1 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до норм чинного законодавства до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту свідка не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Крім того, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, може бути визначений як доказ лише в разі його відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є безперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

А тому, до винесення вироку суду в рамках кримінального провадження, протокол допиту свідка не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 по справі №822/551/18, від 08.08.2018 по справі №820/4428/17 від 26.06.2018 по справі №808/2360/17.

З матеріалів справи вбачається, що на час розгляду справи в суді першої та в суді апеляційної інстанції, відповідачем не надано суду копію вироку за результатами досудового розслідування 42017220000000196 від 07.03.2017., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205-1 КК України.

Також, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб`єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Саме така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

Крім того, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду доказів, які свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній не був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Крім того, якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.05.2019 р. по справі № 826/14073/16, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов`язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов`язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № К/9901/2558718.

Стосовно посилань відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних за господарською операцією з контрагентом позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Товарно - транспортні накладні є лише товаросупроводжувальною документацією, тому їх відсутність, з огляду на те, що договорами передбачено, що поставка товару покупцю (позивачу) здійснюється за рахунок постачальників, не можуть бути підставою для висновку щодо нереальності укладеної угоди позивача з контрагентами, оскільки такі документи не можуть однозначно стверджувати про наявність таких фактів, у зв`язку з тим, що основною метою взаємовідносин позивача та ТОВ "ТС Трейдінг" є купівля - продаж вказаних ТМЦ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 по справі №808/2140/13-а.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, фактичні обставини справи об`єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ТС Трейдінг", а подані позивачем до матеріалів справи докази підтверджують правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість сум витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов договірних відносин.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України не доведено обґрунтованості висновків, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції невірно та не у достатньому обсязі встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з порушенням норм права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівська аграрна компанія" - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 по справі № 520/8545/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівська аграрна компанія" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00000481422 від 15.08.2019 .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов Постанова складена в повному обсязі 20.02.20.