Рішення

від 18.02.2020 по справі 917/2174/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2020 р. Справа № 917/2174/19

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Отюговій О.І., розглянувши справу № 917/2174/19

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фогель Україна" площа Солом`янська, 2, офіс 317, м. Київ,03035

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Полтавська птахофабрика" вул. Фабрична, 4,с. Стасі, Диканський район, Полтавська область,38541

про стягнення 25 630,16 грн. заборгованості

Без виклику учасників справи

Встановив :

до Господарського суду Полтавської області 17.12.2019 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фогель Україна" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Полтавська птахофабрика" про стягнення 25 630,16 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 18.12.2019 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/2174/19 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Сторони були належним чином та завчасно повідомлені за місцем їх реєстрації про покладені на них обов`язки, про що свідчать матеріали справи (поштові повідомлення про вручення даної ухвали наявні у матеріалах справи).

10.01.2020 р. від відповідача надійшов відзив на позов № 10 від 10.01.2020 р. (вх. № 278), в якому останній заперечує позов в частині стягнення з нього неустойки в розмірі 7 539,92 грн., оскільки позивачем у позовній заяві неправильно вказана дата видаткової накладної, що призвело до неправильного визначення позивачем моменту порушення відповідачем зобов`язань з оплати товару та вплинуло на загальний розмір заявленої до стягнення суми. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що стягненню з нього підлягає 5 922,43 грн. пені за період з 08.01.2019 р. по 26.06.2019 р., 1 310,22 грн. інфляційних нарахувань за період з 08.01.2019 р. по 26.06.2019 р., 498,61 грн. 3% річних за період з 08.01.2019 р. по 26.06.2019 р. та 358,98 грн. штрафу. При цьому, відповідач просить суд відмовити позивачу у стягненні на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

24.09.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фогель Україна" (далі - постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Полтавська птахофабрика" (далі - покупець) був укладений Договір поставки продукції № UA- POLT-RF-Q918 від (далі - Договір, а.с. 15-16).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- Постачальник зобов`язується виготовити (і, або поставити), а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у Договорі (далі - Продукція), асортимент, кількість і ціна якої вказується в рахунках на оплату і видаткових накладних (п. 1.1 Договору);

- строк поставки товару - 40 календарних днів з моменту надходження коштів від Покупця на розрахунковий рахунок Постачальника, якщо інше не встановлено додатками (п. 4.8. Договору);

- розрахунок за Договором здійснюється на умовах попередньої оплати в такому порядку : попередня оплата 50% від вартості Продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту узгодження Заявки шляхом телефонного чи електронного зв`язку; остаточний розрахунок 50% проводиться в день поставки товару на склад Покупця (п.5.2 Договору).

- у разі несвоєчасної оплати за поставлену Продукцію, По купець сплачує Постачальнику пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виконання зобов`язань, від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати. У разі несвоєчасної оплати за поставлену Продукцію більше ніж на 10 (десять) днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 0,5% від суми поставленої Продукції (п. 7.3 Договору).

Як передбачено умовами Договору, 14.11.2018 р. відповідачем була здійснена передоплата за замовлений товар в розмірі 35 899,55 грн. Дана обставина дана обставина підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 10193.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору за видатковою накладною №3 від 08.01.2019 року позивачем відповідачу було здійснено поставку товару на загальну суму 71 796,07 гривень (копія видаткової накладної наявна у матеріалах справи, а.с. 18).

За даними позивача, відповідачем була здійснена остаточна оплата за поставлений товар 26.06.2019 р., тобто з порушенням встановлених у Договорі термінів. Дана обставина визнається відповідачем, про що останній зазначає у відзиві на позов.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 15 630,16 грн., з яких : 9 108,86 грн. пені, 358,78 грн. штрафу, 5 398,37 грн. інфляційного боргу, 764,15 грн. три проценти річних.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до вимог ст. ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав зобов`язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України оплатив отриманий товар з порушенням строків. Дана обставина відповідачем визнається.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3 Договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати за поставлену Продукцію, По купець сплачує Постачальнику пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виконання зобов`язань, від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати. У разі несвоєчасної оплати за поставлену Продукцію більше ніж на 10 (десять) днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 0,5% від суми поставленої Продукції

Тобто, при укладені Договору сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, тому їх одночасне застосування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору. Положеннями ст. ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.04.2019 року у справі №917/194/18, від 09.02.2018року у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 9 108,86 грн. за період з 11.10.2018 р. по 26.06.2019 р., судом встановлено, що позивачем при нарахуванні пені не правильно визначено момент, коли відповідачем було порушено зобов`язання з оплати товару, а саме : не 11.10.2018 р. (дата зазначена у позовній заяві), а 08.01.2019 р. (дата поставки товару за видатковою накладною., на які позивач посилається, як на підставу позову).

За перерахунком суду стягненню підлягає пеня в сумі 5 922,43 грн. за період з 08.01.2019 р. по 26.06.2019 р..

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 5 922,43 грн. за період з 08.01.2019 р. по 26.06.2019 р. та 358,78 грн. штрафу, відповідно до приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" є правомірними, а тому підлягають задоволенню. Дана обставина відповідачем визнається. В частині стягнення з відповідача 3 186,43 грн. пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 764,15 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 5 398,37 грн. за період з 11.10.2018 р. по 26.06.2019 р., суд прийшов до висновку, що оскільки позивачем неправильно визначено початок перебігу прострочення зобов`язання з оплати товару, заявлений розмір 3% річних та інфляційних нарахувань частково відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а саме : в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 498,61 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 1 310,22 грн. за період з 08.01.2019 р. по 26.06.2019 р. Дана обставина відповідачем визнається.

В частині стягнення з відповідача 265,54 грн. 3% річних та 4 088,15 грн. інфляційних нарахувань позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Заперечення відповідача наведені у відзиві на позов судом оцінюються як правомірні.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 5 922,43 грн., 358,78 грн. штрафу, 3% річних у розмірі 498,61 грн. та 1 310,22 грн. інфляційних нарахувань підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем визнаються, а тому підлягають задоволенню судом. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у даній справі, зокрема, по сплаті судового збору та витрати на оплату послуг адвоката відповідно до умов договору правничої допомоги.

Щодо відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду лише копію Договору про надання юридичних послуг від 03.05.2019 року, копію довіреності виданої 06.05.2019 р. позивачем адвокату Сусло Людмилі Анатоліївні (а.с. 24-26) та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести в зв`язку з розглядом справи (а.с. 13).

В той же час, позивачем не надано доказів в підтвердження понесення ним реальних витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі №906/194/18, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано доказів фактичного понесення ним витрат у розмірі 10 000,00 грн.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем реальних витрат у розмірі 10 000,00 грн., суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Полтавська птахофабрика" (вул. Фабрична, 4, с. Стасі, Диканський район, Полтавська область, ідентифікаційний код 00845743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фогель Україна" (площа Солом`янська, 2, офіс 317, м. Київ,03035, ідентифікаційний код 41853100) пеню у розмірі 5 922,43 грн., 358,78 грн. штрафу, 3% річних у розмірі 498,61 грн., 1 310,22 грн. інфляційних нарахувань та 994,29 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 18.02.2020 року

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М.Тимощенко