Рішення

від 13.02.2020 по справі 346/4341/18

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/4341/18

Провадження № 2/346/81/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі: головуючого судді Беркещук Б.Б.

секретаря Матушевської Г.Д

з участю відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Коломия цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову: Ценявська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 . В її будинку на даний час зареєстровані крім неї, сини: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач по справі, її колишній чоловік, ОСОБА_1 . Вказує, що відповідач ОСОБА_1 на даний час зареєстрований і проживає в її будинку за вище вказаною адресою, однак після розлучення вони перестали проживати як сім`я. Відповідач перестав бути для неї рідною людиною і не є членом її сім`ї, відповідно до ч. 2 ст.. 64 ЖК, тому вона, позивач не бажає щоб він і надалі проживав в її домі так як він зловживає алкогольними напоями, чинить насильство щодо неї та неповнолітнього сина. Зазначає, що неодноразово просила відповідача виписатись з житлового будинку та знайти собі інше помешкання. Вказує, що відповідач не бере будь якої участі в утриманні будинку та прилеглої території, не сплачує комунальних послуг та не сплачує оренди за найм житла. Окрім того, ОСОБА_5 веде антиморальне життя: часто зловживає алкогольними напоями та виражається нецензурною лайкою в присутності неповнолітнього сина. Також під впливом алкоголю зневажливо ставиться до неї, ображає словесно чим завдає психологічної травми їй та дитині, руйнує майно в бужинку, неодноразово розбивав вікна у міжкімнатних дверях, посуд, недбайливо відноситься до речей у жилому приміщенні. Така поведінка відповідача робить їх з синами життя нестерпним та погано впливає як на здоров`я так і на виховання дітей.

Зазначає, що відповідач робить її життя у власному домі нестерпним, вона не має можливості влаштувати своє особисте життя, між ними виникають сварки через що неодноразово та систематично викликала працівників поліції.

25.07.2018року відповідач по справі вчинив щодо неї неправомірні дії - завдав тідесних ушкоджень з приводу чого вона зверталась до органів національної поліції. та 12.08.2018року знову побив її.

Уточнивши позовні вимоги просить суд усунути їй, позивачу ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача ОСОБА_1 з вищевказаного житлового будинку, що їй належить, та зняти з реєстраційного обліку останнього.

У попередньому судовому засіданні позивач та її представник підтримали мотиви та вимоги позову.

Відповідач ОСОБА_1 не погодився з позовними вимогами , підтвердив, що дійсно між позивачем та ним були конфлікти, зазначив, що у разі його виселення він не матиме місця проживання.

Представник третьої особи Ценявської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської областіне заперечив щодо задоволення позовних вимог, вказав, що відповідач дійсно здійснює позивачу перешкоди у користуванні житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 . Зазначив, що відповідач на даний час проживає за іншою адресою.

Врахувавши пояснення сторін, заперечення відповідача, проаналізувавши матеріали справи, суд доходить висновків.

Згідно ст. 317 ЦК України змістом права власності є право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ч. 1 ст. 321 та ст. 391 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні; власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч.3 ст.9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною 1 статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України .

Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу , а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Судом встановлено, що відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого ОКП Коломийське МБТІ від 23.09.2009 р. позивачу ОСОБА_2 належить на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.10)

В даному будинку зареєстровані: сини позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також відповідач по справі, ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою № 707 від 03.08.2018р., виданою Ценявською сільською радою Коломийського району (а.с.11).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 13.07.2017року шлюб між сторонами розірвано (а.с.9)

Про протиправну поведінку відповідача стосовно позивача в належному останній житловому будинку свідчать:висновок інспектора Коломийського ВП ГУНП від 30.07.2016 р. відповідно до якого відповідачу ОСОБА_1 винесено офіційне попередження про недопустимість вчинення насильства в сім`ї в майбутньому (а.с.13), висновок від 17.07.2017 (а.с.13), довідка про прийняття і реєстрацію заяви від 24.11.2018 з Коломийського ВП(а.с.14), довідка про прийняття і реєстрацію заяви від 13.08.2018 з Коломийського ВП(а.с.15) та витягом з ЄРДР (дата реєстрації провадження 13.08.2018, де позивач вказана потерпілою) Вищевказані документи також підтверджують що при конфліктах з позивачкою ОСОБА_1 застосовував фізичну силу та спричинив їй тілесні ушкодження .

Згідно роз`яснень, наданих у пункті 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Частиною 3 ст. 156 ЖК України передбачено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє особу права користування займаним приміщенням. Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу . Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Ст. 116 ЖК України визначено - якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України по справі № 6-709цс16 від 16 листопада 2016 року положення статті 391 ЦК України визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Звертаючись до суду із позовними вимогами про виселення відповідача на підставі ст. 116 ЖК України , позивач посилається на те, що відповідач перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння вчиняє сварки, ображає нецензуною лайкою, погрожує фізичною розправою та порушує правила співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одному будинку.

Отже, предметом даного позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, а саме - заходами, передбаченими законом з метою припинення порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення. Обрання позивачем способу захисту свого цивільного права шляхом виселення відповідача, на думку суду, відповідає загальним засадам власника майна і його праву вимагати усунення будь-яких порушень цього права, хоча б ці порушення й не були поєднані з позбавленням володіння, як це передбачено статтями 386 , 391 Цивільного кодексу України та статтею 47 Конституції України , а також положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач набула право власності на законних підставах і її право власності є непорушним і підлягає захисту шляхом виселення відповідача та зобов`язання нечинити їй перешкод в користуванні її майном.

Встановлено, що в добровільному порядку на вимоги позивача звільнити будинок відповідач не бажає. Отже, суд прийшов до переконання, що право позивача щодо користування та розпорядження належним їй будинком підлягають захисту, на підставі ст.391 ЦК України, шляхом виселення відповідача з вказаного житлового будинку.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, невизнані або оспорені. Згідно ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права,свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України .

У відповідності до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Норми Конституції України є нормами прямої дії, які мають найвищу силу.

У відповідності до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.1996 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ст.8 ЦПК України - суд вирішує справи відповідно до Конституції України , законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім`я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України , та ст. 2 , ч.1 ст. 8 ЦПК та ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом, а пункт 1 статті 6, стаття 13 Конвенції та стаття 1 Першого протоколу зазначає, що Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів...

Так, у відповідності до Рішення Європейського суду з прав людини по справі Андрій Руденко проти України , зазначено що: 35. З огляду на принципи, встановлені його практикою (див., наприклад, рішення у справі Ян та інші проти Німеччини (Jahn and Others v. Germany) [ВП], №№ 46720/99, 72203/01 і 72552/01, п. 78, ECHR 2005-VI), Суд зазначає, що мало місце втручання у право заявника на майно.

37. Отже, Суд визнає, що втручання у справі заявника становило позбавлення майна у значенні другого речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу. Тому Суд має визначити, чи було це втручання виправданим відповідно до цього положення.

38. Суд нагадує, що втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (див. рішення у справі Ятрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів (див. згадане вище рішення у справі Україна-Тюмень проти України , п. 49).

Суд зазначає, що з підписанням Угоди про асоціацію з Європейським Союзом Президентом нашої держави, та ратифікацією її вищим законодавчим органом - Верховною Радою України,- Україна, як держава, яка намагається вступити до європейського співтовариства в якості повноправного члена, повинна поважати в першу чергу право приватної власності всіх і кожного зокрема, як основоположне право особи, оскільки право приватної власності є основним постулатом і наріжним каменем європейських цінностей, непорушним і основою європейської спільноти, якого повинна дотримуватись кожна держава, яка є членом чи асоційованим членом європейської спільноти.

Верховний Суд в постанові від 17.10.2018 року у справі № 521/17805/16-ц , яка є правовою позицією, роз`яснив, що за порівняльним аналізом статей 383 , 391 , 405 ЦК України положення статей 383 , 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що відповідач систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим проживання з ним в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, перешкоджає позивачці здійснювати право власності на свій розсуд, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині усунення їй перешкод у користуванні житлом будинку по АДРЕСА_1 шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення - відповідача ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд вважає, що позов в частині зняття з реєстрації ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється зокрема на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про виселення, тобто, само по собі рішення суду про виселення є підставою для зняття з реєстрації.

На підставі наведеного, ст.41 Конституції України , ст.ст. 317 , 319 , 321 , 322 , 386 , 391 , 405 Цивільного кодексу України , ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 21.12.2010 року, ст. 116 ЖК України та керуючись ст.ст. 128-130 , 223 , 263 , 264 , 265 , 268 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовільнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у користуванні житлом будинку по АДРЕСА_1 шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з житлового будинку по АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_2 .

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Найменування та ім`я сторін, їх місцезнаходження та проживання:

ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2

Ценявська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області, місцезнаходження 78255, с. Ценява вул. Зелена, буд. 1 Коломийського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ: 04354226

Повний текст рішення складено 20 лютого 2020 року.

Суддя Беркещук Б. Б.