Постанова

від 21.02.2020 по справі 915/2017/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 915/2017/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Спецсервис»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 12.11.2019, суддя в І інстанції Семенчук Н.О., повний текст якого складено 15.11.2019 в м. Миколаєві

у справі № 915/2017/19

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Спецсервис»

про стягнення 41 650,88 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі-ДП «Адміністрація морських портів України» ) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Спецсервис» про стягнення 32 916,06 грн. основного боргу з орендної плати, 6595,34 грн. - втрат від інфляції та 2139,48 грн. - 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору оренди окремого індивідуально визначеного рухомого державного майна № 27-П-МИФ-15 від 18.02.2015.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору оренди окремого індивідуально визначеного рухомого державного майна № 27-П-МИФ-15 від 18.02.2015 не здійснив у повному обсязі орендну плату за користування орендованим рухомим майном за період з квітня по серпень 2017 року включно, заборгованість з орендної плати складає 32 916,06 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 6 595,34 грн. - втрат від інфляції та 2 139,48 грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.11.2019 у справі позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Спецсервис» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) заборгованість у розмірі 32 916,06 грн., 2 139,48 грн. - 3% річних, 6 547,90 грн. - інфляційних та 1917,16 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

При задоволенні позовних вимог господарський суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині сплати орендної плати.

«Юг-Спецсервис» у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення заявник зазначає неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на те, що у вересні 2006 року він двічі звертався до позивача з проханням припинити дію договору, але лише 10 серпня 2017 року за ініціативою позивача сторони підписали додаткову угоду №1 до договору №27-П-МИФ-15 від 18.02.2015, згідно якої домовились вважати договір розірваним з дати підписання цієї Додаткової угоди. Судом першої інстанції взагалі не надано оцінки вказаним обставинам, не досліджено фактичні обставини виникнення спірних правовідносин. Слід зазначити, що рішення суду взагалі не містить посилань, на обставини які наводив відповідач у відзиві на позовну заяву.

Крім того, під час розгляду справи у першій інстанції, відповідач звернувся до суду з клопотанням розстрочити виконання рішення господарського суду на 9 місяців на умовах щомісячного погашення боргу рівними частинами.

Враховуючи обставини виникнення спірних правовідносин, скаржник вважає, що у даному випадку вина відповідача відсутня, адже відповідач двічі звертався до позивача з проханням припинити дію договору, однак позивач ігнорував листи відповідача. Також, скаржник просить врахувати майновий стан відповідача.

Скаржник зазначає, що одноразова сплата боргу відповідачем істотно погіршить соціальне забезпечення працівників підприємства та може призвести до несплати заробітної плати працівникам та інших обов`язкових платежів.

Скаржник вважає, що стягнення всієї суми заборгованості з ТОВ ЮГ- СПЕЦСЕРВИС в повному обсязі без застосування розстрочки виконання унеможливить його подальше виконання та призведе до неможливості виконання соціальних зобов`язань перед працівниками ТОВ ЮГ- СПЕЦСЕРВИС та зупинення роботи підприємства.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Позивач зазначає, що з урахуванням умов договору оренди відповідачу окрім направлення листів необхідно було надати і підписану зі свого боку додаткову угоду до договору, чого ним зроблено не було.

Сума заборгованості відповідача виникла з квітня 2017 та до цього часу навіть поетапної оплати заборгованості не було здійснено. Крім того, відповідачем надано фінансову звітність лише за 9 місяців 2019 року. Тому господарським судом Миколаївської області правомірно зазначено, що фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його господарської діяльності, а не в силу якихось об`єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 18 лютого 2015 року між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (орендодавець) та ТОВ «Юг-Спецсервис» (орендар) було укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного рухомого майна №27-П-МИФ-15, згідно з п.п. 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене державне рухоме майно у кількості 6 одиниць, як об`єкт в цілому, що обліковується на окремому балансі МФ ДП АМПУ (адміністрації Миколаївського МП) (надалі - Майно) (Додаток №1, який є невід`ємною частиною договору), з метою використання його за цільовим призначенням.

Відповідно до п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном згідно договору з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі майна.

Згідно з п.2.4 договору, обов`язок щодо складання акта приймання - передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні Договору. В акті приймання - передавання майна визначається фактичний технічний стан майна на момент його передачі орендарю/орендодавцю (форма Акта приймання - передавання майна зазначена в Додатку №2, який є невід`ємною частиною договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу , затвердженої Постановою КМУ від 04.10.95 №786 (із змінами та доповненнями), за ставкою 10 % від вартості майна, зазначеної в п.1.1 договору і становить згідно з розрахунком (Додаток №3, який є невід`ємною частиною договору), без ПДВ за базовий місяць розрахунку грудень 2014 року 3686,27 грн.

Відповідно до п. 3.3 договору, розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції від базового до першого місяця оренди включно. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць. Оперативна інформація про індекс інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.

Відповідно до п. 3.4 договору, у разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова оренда плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

Згідно з п. 3.6 договору, орендна плата перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця до 15-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування, на підставі рахунку, виставленого орендодавцем до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування, але на раніше оголошення індексу інфляції за звітний місяць.

Пунктом 3.9 договору визначено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання - передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції.

За умовами п. п. 5.1, 5.2 договору орендар зобов`язався використовувати орендоване майно відповідно до його цільового призначення та умов цього договору; своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до рахунків, наданих орендодавцю.

Відповідно до п. 11.1 договору, договір набирає чинності з моменту підписання сторонами акту приймання - передавання майна і діє протягом 2 років 338 днів, а в частині розрахунків Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 11.3 договору передбачено, що зміни та доповнення до умов цього договору здійснюються сторонами шляхом укладання додаткової угоди, яка оформлюється в письмовому виді, підписується обома сторонами та скріплюється печатками. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Одностороння необґрунтована відмова від виконання умов цього договору не допускається.

Згідно п. 11.7 договору, у разі припинення дії цього договору, майно повертається орендарем орендодавцю в 5-ти денний термін. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому цим договором при передачі майна орендарю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання - передачі. Обов`язок щодо складання акта приймання - передавання про повернення майна покладається на орендаря.

02 березня 2016 року сторонами було підписано акт приймання - передавання індивідуально визначеного державного рухомого майна відповідно до договору №27-П-МИФ-15 від 18.02.2015, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в оренду наступне окреме індивідуально визначене державне рухоме майно у кількості 6 одиниць, як об`єкт в цілому, що обліковується на окремому балансі МФ ДП АМПУ (адміністрація Миколаївського МП) згідно додатку 1 до договору, а саме: насос дренажний занурювальний Wilo TMW 32/11 НД (для агресивних жидкостей) (інвентарний №164059) в кількості 1 одиниці; система прийому лляльних і баластних вод (інвентарний №19259) в кількості 1 одиниці; система збору нафтопродуктів (інвентарний №19282) в кількості 1 одиниці; система очищення лляльних і баластних вод (інвентарний №19293) в кількості 1 одиниці; система автоматики (інвентарний №19294) в кількості 1 одиниці; лоток (інвентарний №60616) в кількості 1 одиниці.

10 серпня 2017 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №27-П-МИФ-15 від 18.02.2015, згідно з якою сторони домовились вважати договір розірваним з дати підписання цієї Додаткової угоди, а в частині розрахунків договір діє до повного виконання зобов`язань.

Судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що на виконання умов договору позивачем були виставлені відповідачеві наступні рахунки на сплату орендної плати, а саме:

- рахунок №28632548 від 30.04.2017 на суму 7 471,06 грн.;

- рахунок №35422548 від 31.05.2017 на суму 7 568,18 грн.;

- рахунок №42912548 від 30.06.2017 на суму 7 689,28 грн.;

- рахунок №53752548 від 31.07.2017 на суму 7 704,66 грн.;

- рахунок №64292548 від 31.08.2017 (за оренду майна у серпні з 01.08 по 10.08) на суму 2 482,88 грн., які були отримані відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи в журналі реєстрації рахунків (гривня) за 2017 рік.

Проте, відповідачем свого обов`язку щодо сплати орендної плати виконано не було, внаслідок чого у нього виникла прострочена заборгованість за період з квітня по серпень 2017 року у розмірі 32 916,06 грн., що підтверджується обґрунтованим розрахунком заборгованості, обчисленим позивачем, та відповідачем не заперечується. Наведене стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Судом встановлено, що відповідач належних і допустимих доказів виконання в повному обсязі своїх обов`язків за договором №27-П-МИФ-15 від 18.02.2015 щодо внесення орендних платежів у визначеному розмірі та строки не надав.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині сплати орендної плати.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про часткове задоволення заявлених ДП «Адміністрація морських портів України» позовних вимог, з огляду на таке.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічна норма міститься в ч. 1 ст. 283 ГК України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За положеннями ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Вказана правова норма кореспондується з статтею 286 ГК України, якою встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За положеннями ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом положень статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростовуючи факту укладення між сторонами договору оренди окремого індивідуально визначеного рухомого державного майна №27-П-МИФ-15 від 18.02.2015 та приймання від орендодавця в орендне користування зазначеного в цьому договорі майна, не надав суду належних доказів сплати орендної плати позивачеві за користування майном за період з квітня по серпень 2017 року у розмірі 32 916,06 грн., у зв`язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем у заявленій до стягнення сумі 32 916,06 грн. обґрунтовано визнано місцевим судом таким, що підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачеві 6595,34 грн. втрат від інфляції та 2 139,48 грн. 3% річних за весь час прострочення.

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що порушення відповідачем умов договору оренди щодо своєчасної сплати орендної плати у встановлені строки тягне за собою обов`язок відповідача сплатити позивачеві втрати від інфляції та проценти річних.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору оренди строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції є обґрунтованими.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків процентів річних у розмірі 2 139,48 грн. судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору оренди та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правильно були задоволені місцевим судом. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 139,48 грн. 3% річних.

Разом з тим, дослідивши обчислений позивачем розрахунок втрат від інфляції у розмірі 6595,34 грн., суд першої інстанції правильно встановив, що він містить арифметичну помилку. За обчисленими місцевим судом розрахунком згадані втрати від інфляції складають 6547,90 грн., які й підлягають стягненню з відповідача.

Колегія суддів не бере до уваги викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що судом першої інстанції не надано оцінки тому, що у вересні 2006 року він двічі звертався до позивача з проханням припинити дію договору, оскільки згідно з умовами п. 11.3 договору відповідач у даному випадку повинен був окрім направлення листів також надіслати позивачеві підписану зі свого боку додаткову угоду до договору, чого ним зроблено не було. Тому, лише 10 серпня 2017 року сторони підписали додаткову угоду №1 до договору №27-П-МИФ-15 від 18.02.2015, якою домовились вважати договір розірваним з дати підписання цієї Додаткової угоди.

Стосовно доводів відповідача щодо відхилення господарським судом першої інстанції його клопотання про розстрочення виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Підставою, зокрема, для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого Кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Складне фінансове становище ТОВ «Юг-Спецсервис» та наявність рішення Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про накладення на відповідача штрафу, якими обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення; при цьому, розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Колегія суддів дійшла висновку, що наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність відповідача, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається ТОВ «Юг-Спецсервис» , лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим. При цьому, фінансове становище скаржника є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої видатки.

Разом з цим, відповідачем не було подано до суду беззаперечних, неспростовних доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності. На підтвердження обставин щодо необхідності розстрочення виконання рішення до відзиву на позовну заяву відповідачем надані: копія оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за 9 місяців 2019р.; копія форми 1-ДФ за 3 квартал 2019 та копію першої сторінки рішення Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 05.03.2019.

Між тим, перелічені докази не є належними та достатніми в розумінні положень наведених вище процесуальних норм, які б підтверджували наявність фактичних обставин для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення у даній справі.

Обставини щодо важкого фінансового стану, в розумінні ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, не є тими виключними обставинами, які б надавали підстави для розстрочки виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб`єкта господарювання - відповідача.

Разом з тим, відповідачем не доведено, що вказані вище обставини були утворені з об`єктивних та незалежних від нього обставин.

Відповідачем не надано також і доказів того, що він зможе виконувати рішення суду протягом 9 місяців.

Також при розгляді заяви відповідача господарським судом цілком вірно врахована відсутність згоди стягувача для надання розстрочки виконання рішення.

Тому відмова господарського суду в задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення є правомірною.

Відтак, колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про те, що надані боржником документи не є достатніми доказами в розумінні ст. 79 ГПК України на підтвердження обставин, що істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про надання розстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

Колегія суддів враховує, що при наданні розстрочки виконання рішення, стягувач (у цьому випадку - ДП Адміністрація морських портів України ) не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог позивача з розстрочкою не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за період такого розстрочення та останній понесе збитки від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в економіці країни.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції дотримався справедливого балансу інтересів сторін у спорі та обґрунтовано відмовив відповідачу у розстрочці виконання рішення суду, який не довів належні обставини, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, виняткових обставин, що ускладнюють своєчасне виконання судового рішення.

Доводи апеляційної скарги, які в основному повторюють доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про розстрочення виконання судового рішення, що були предметом судового дослідження та спростовані висновками суду першої інстанції, не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та не підтверджуються зібраними у справі доказами, тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається, а рішення суду першої інстанції в цій частині прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування немає.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 12 листопада 2019 у справі № 915/2017/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Спецсервис» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Мишкіна М.А.