Постанова

від 19.02.2020 по справі 924/997/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року Справа № 924/997/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дунаєвецької селищної ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 19.12.2019 р. у справі №924/997/19 (суддя Гладій С.В., повний текст рішення складено 21.12.2019 р.)

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нове Життя" (м.Київ)

до Дунаєвецької селищної ради (смт. Дунаївці, Хмельницької обл.)

про визнання незаконним та скасування рішення Дунаєвецької селищної ради "Про відмову в поновленні договору оренди землі від 22.09.2009 р." від 14.08.2019 р. № 2-42/2019

про поновлення договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін:

позивача - Лучко Р.М.;

відповідача - Косочко Н.А.;

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нове Життя" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Дунаєвецької селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 14.08.2019р. № 2-42/2019, яким було відмовлено позивачу в поновленні договору оренди землі від 22.09.2009р. та про поновлення договору оренди земельної ділянки від 22.09.2009 р., який укладений між Лошковецькою сільською радою та СТОВ "Нове Життя" шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийнято відповідачем в порушення вимог законодавства, у зв`язку з чим воно є незаконним, а оскільки позивач виконав вимоги статті 33 Закону України "Про оренду землі", він має право на оренду земельної ділянки шляхом визнання продовженим (поновленим) договору оренди земельної ділянки на відповідний строк з укладанням до нього додаткової угоди.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 19.12.2019 р. у справі №924/997/19 позов задоволено; визнано незаконним та скасовано рішення Дунаєвецької селищної ради "Про відмову в поновленні договору оренди землі від 22.09.2009р." від 14.08.2019 р. № 2-42/2019 та поновлено договір оренди земельної ділянки комунальної власності площею 11,7080 га сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Лошківці, кадастровий номер 6821884100:01:011:0001, який 22.09.2009р. уклали між собою Лошковецька сільська рада та СТОВ "Нове Життя" шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі в редакції, яка викладена в резолютивній частині рішення суду.

Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції, встановивши належне виконання позивачем обов`язків за договором щодо своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору з наданням проекту додаткової угоди, та порушення відповідачем права позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору, дійшов висновку, що п. 1 рішення відповідача від 14.08.2019 р. №2-42/2019, яким позивачу відмовлено у поновленні договору землі не відповідає вимогам ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та порушує права позивача, у зв`язку з чим воно підлягає визнанню незаконним та наявні підстави для захисту прав позивача на поновлення договору оренди землі шляхом визнання укладеною додаткової угоди до нього.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Дунаєвецька селищна рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати; здійснити розподіл судових витрат.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що Лошковецька сільська рада припинена як юридична особа, а відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 8 Закону України "Про добровільне об`єднання громад" правонаступником усіх її прав та обов`язків, як юридичної особи та органу місцевого самоврядування є Дунаєвецька селищна рада, тобто, орендодавцем спірної земельної ділянки являється Дунаєвецька селищна рада.

Скаржник зазначає, що 25.06.2019 р. позивач надіслав відповідачу лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі. В свою чергу, відповідач, розглянувши цей лист надав відповідь про те, що рішення про поновлення договору оренди буде розглянуте не сесії селищної ради. Так, 14.08.2019 р. відповідачем було прийнято рішення від 14.08.2019р. № 2-42/2019, яким було відмовлено позивачу в поновленні договору оренди землі від 22.09.2009р. В даному рішенні зазначено про те, що орендар повинен повернути земельну ділянку у зв`язку із закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, але не пізніше 01.10.2019 р., у стані, не гіршому ніж було отримано в оренду, за актом приймання - передачі земельної ділянки. Листом-повідомленням № 1526 від 30.08.2019 р. відповідач повідомив позивача про зміст вказаного рішення.

Таким чином, у даному випадку, заперечення відповідача у поновленні договору оренди землі у вигляді рішення від 14.08.2019 р. №2-42/2019, хоча і прийнято у термін більше ніж місяць, однак відповідно до вищевикладеного є обов`язковим до виконання. Зазначене рішення селищної ради на день розгляду даної справи є чинним, не оскаржене та не скасоване у встановленому законом порядку.

Скаржник звертає увагу суду, що виходячи з того, що в частинах 1-5 та частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" містяться дві окремі правові підстави реалізації орендарем свого переважного права на поновлення договору оренди землі, вони не можуть бути застосовані одночасно, оскільки є різними за своєю правовою природою, механізмом застосування та правовими наслідками. У зв`язку з чим, посилання позивача на обґрунтування своїх позовних вимог на всі частини статті 33 Закону України "Про оренду землі" є безпідставним.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено розгляд скарги на 19.02.2020 р. об 14:30 год.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нове Життя" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 907/20від 03.02.2020 р.), в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач зазначає, що протягом дії договору, ним у визначений п. 8 договору та ст. 33 Закону України "Про оренду землі" строк направлено відповідачу лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, в якому зазначено про намір скористатися своїм переважним правом на поновлення договору на новий строк, долучивши до листа відповідну додаткову угоду. Однак, відповідач відмовив у поновленні договору оренди землі у зв`язку із закінчення терміну дії договору, що відповідно до п. 36 договору є підставою для його припинення. Також згідно з рішенням відповідача від 14.08.2019 р. №2-42/2019, відмовлено у поновленні договору оренди землі.

Позивач вважає, що рішення відповідача від 14.08.2019 р. №2-42/2019 прийняте з грубим порушенням норм чинного законодавства, за відсутності визначених законом підстав для відмови у поновленні договору оренди.

На думку позивача, правовою підставою заявленого позивачем позову визначено приписи ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та наявність обставин, з якими законодавець пов`язує необхідність судового захисту прав орендаря відповідно до наведених норм, адже відмова орендодавця в поновленні договору оренди не містить жодної підстави для такої відмови (зрозуміло, що закінчення строку дії договору оренди не є причиною, яка може перешкодити поновленню договору оренди) чи посилання на недосягнення згоди щодо певних істотних умов договору між орендодавцем та орендарем.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.02.2020 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В судовому засіданні 19.02.2020 р. представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним господарським судом, 22.09.2009 р. між Лошковецькою сільською радою (орендодавець, правонаступником всіх прав та обов`язків якої є Дунаєвецька селищна рада) та СТОВ "Нове життя" (орендар) укладено договір оренди землі, згідно п.1 якого на підставі рішення Лошковецької сільської ради від 12.10.2007 р. № 3-10/2007-р "Про надання СТОВ "Нове життя" земельної ділянки в оренду - на території Лошковецької сільської ради" орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель запасу, яка знаходиться в межах населеного пункту с.Лошківці на території Лошковецької сільської ради.

Відповідно до п. 2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 11,7080 га, з яких: 1,9239 га - сіножатті, 9,7841 га - рілля.

Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).

Пунктом 9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в п. 5 даного договору, що становить 3 778, 92 грн. в рік.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься щомісячно в рівних частинах до 30 числа слідуючого за розрахунковим місяця на спеціальний рахунок Лошківецької сільської ради. (п.п. 10, 11 договору).

Згідно п. 13 договору, розмір орендної плати переглядається один раз в три роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендної земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 15 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно п. 16 договору цільове призначення земельної ділянки- землі сільськогосподарського призначення.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення і ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Лошковецької сільської ради Дунаєвецьксто району. Підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є; рішення Лошковецької сільської ради від 12.10.2007 року №3-10/2007-р. Організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати, пов`язані цим покладаються на орендаря. (п. 18 договору).

Згідно п. 21 договору, після припинення дії договору, орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до п. 35 договору, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Згідно п. 36 договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленого законом; ліквідація юридичної особи орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 37 договору встановлено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 38 договору розірвання договору оренди землі в односторонньому випадку не допускається.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 42 договору).

Договір підписано та скріплено відтиском печатки сторін.

Також договір зареєстрований у Дунаєвецькому відділі Хмельницької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.09.2009р. за №040975300022.

Рішенням Хмельницької обласної ради № 6-33/2015 від 13.08.2015 р. "Про утворення Дунаєвецької селищної об`єднаної територіальної громади і призначення перших місцевих виборів депутатів Дунаєвецької селищної ради об`єднаної територіальної громади та Дунаєвецького селищного голови" вирішено утворити Дунаєвецьку селищну об`єднану територіальну громаду у складі суміжних територіальних громад селища Дунаївці та сіл Малий Карабчіїв, Тинна, Тернова, Харитонівка, Томашівка, Удріївці, Лошківці, Міцівці, Ставище, Підлісний Мукарів, Варварівка, Маліївці, Сприсівка, Слобідка-Малієвецька, Морозів, Гута-Морозівська, Гамарня з адміністративним центром у селищі Дунаївці Дунаєвецького району Хмельницької області.

Таким чином, Лошковецька сільська рада припинена як юридична особа, а відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 8 Закону України "Про добровільне об`єднання громад" правонаступником усіх її прав та обов`язків, як юридичної особи та органу місцевого самоврядування є Дунаєвецька селищна рада, тобто, орендодавцем спірної земельної ділянки являється Дунаєвецька селищна рада.

25.06.2019 р. позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням №1, в якому зазначив про намір продовжити дію договору оренди землі від 22.09.2009 р. на новий строк, використовуючи своє переважне право на таке поновлення. Да листа додана додаткова угода до договору оренди від 22.09.2009 р.

Листом від 05.08.2019 р. №1301 відповідач повідомив позивача про те, що питання щодо подальшої передачі в оренду земельної ділянки буде розглянуто на черговій сесії Дунаєвецької селищної ради. Вказаний лист був направлений на адресу позивача 07.08.2019 р., про що свідчить штемпель ПАТ "Укрпошта" на конверті.

Рішенням Дунаєвецької селищної ради № 2-42/2019 від 14.08.2019 р. було відмовлено позивачу у поновленні договору оренди земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 6821884100:01:011:0001) площею 11,7079 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: с. Лошківці, Дунаєвецького району, Хмельницької області, у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено.

Відповідач листом-повідомленням від 30.08.2019 р. № 1526 повідомив позивача про те, що рішенням селищної ради № 2-42/2019 від 14.08.2019 р. було відмовлено позивачу у поновленні договору оренди землі, у зв`язку з тим, що термін дії договору закінчується 22.09.2019 р., що відповідно до п. 36 договору оренди землі є підставою для його припинення.

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання незаконним та скасування рішення відповідача про відмову в поновленні договору оренди землі та про поновлення договору оренди шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору.

Спір у справі стосується питання наявності або ж відсутності правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення відповідача та поновлення договору оренди шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому, необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто, орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто, договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов`язані одна з іншою.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що законодавцем у ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" визначено алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: 1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; 2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; 3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); 4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином: а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря; б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Таким чином, у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" обов`язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач 25.06.2019 р., тобто майже за 3 місяці до закінчення строку дії договору оренди землі, направив відповідачу лист-повідомлення про поновлення договору разом із проектом відповідної додаткової угоди.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено умовами договору оренди від 22.09.2009 р. та не суперечить положенням ч. 2 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач листом від 05.08.2019 р. № 1301 повідомив позивача про те, що питання щодо подальшої передачі в оренду земельної ділянки буде розглянуто на черговій сесії селищної ради, а подальше використання земельної ділянки після закінчення строку договору оренди землі можливе тільки після прийняття відповідного рішення селищною радою про поновлення договору оренди та укладення додаткової угоди до договору на новий строк.

В свою чергу, лише 30.08.2019 р., тобто з порушенням місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, відповідач листом-повідомленням відмовив позивачу в поновленні договору оренди землі, з посиланням на те, що рішенням відповідача від 14.08.2019р. № 2-42/2019 було відмовлено позивачу у поновленні договору оренди землі у зв`язку з тим, що термін дії договору закінчується 22.09.2019 р., що відповідно до п. 36 договору оренди землі є підставою для його припинення.

Колегія суддів апеляційного суду, враховуючи положення ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" вказує, що з даних відповідей не вбачається, що відповідач вказував на невідповідність змісту листа-повідомлення про поновлення договору оренди та умов проекту додаткової угоди вимогам закону, або ж на конкретні порушення вимог закону у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, чи пропонував свою редакцію істотних умов договору оренди землі або конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідачем було порушено порядок дій, визначених ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" щодо розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк та надання обгрунтованої відмови в його поновленні.

В свою чергу, колегія суддів приймає до уваги, що фактично підставою для відмови позивачу в поновленні договору оренди землі було те, що строк дії договору закінчується, що відповідно до п. 36 договору оренди землі є підставою для його припинення, що є порушенням переважного права позивача на поновлення договору оренди.

Посилання представника відповідача в судовому засіданні апеляційного суду на те, що підставою для відмови в поновленні договору оренди було те, що спірна земельна ділянка, за результатами аукціону, буде передана в користування іншим громадянам, судом апеляційної інстанції не приймається до уваги, оскільки дані доводи суперечать встановленим судом обставинам у справі, не були предметом розгляду в суді першої інстанції та не досліджувалися судом, а також не можуть бути підставою для відмови позивачу у реалізації його переважного права на поновлення договору оренди, визначеного ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та п. 8 договору оренди.

Отже, встановивши обставини дотримання позивачем процедури і строків звернення до відповідача із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання відповідачем установленого ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" обов`язку, колегія суддів дійшла висновку, що поведінку відповідача не можна визнати добросовісною.

При цьому ,в судовому засіданні встановлено, що позивач належним чином виконував обов"язки орендаря , передбачені договором, проти чого відповідч не заперечив .

Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов`язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору з наданням проекту додаткової угоди орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для захисту прав позивача та поновлення договору оренди землі шляхом визнання укладеною додаткової угоди до нього.

При цьому, судом апеляційної інстанції під час розгляду справи встановлено, що предметом договору оренди землі від 22.09.2009 р. є земельна ділянка загальною площею 11,7080 га. Разом з тим, в проекті додаткової угоди до даного договору, який надсилався позивачем відповідачу та який був визнаний укладений судом першої інстанції, про що вказано у резолютивній частині рішення суду площа земельної ділянки 11,7079 га, тобто земельна ділянка, яка є предметом додаткової угоди є меншою ніж в спірному договорі.

В свою чергу, як пояснив представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду, позивач зазначив в проекті додаткової угоди площу земельної ділянки саме 11,7079 га, а не 11,7080 га, як вказано у спірному договорі, оскільки під час державної реєстрації даної земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру 6821884100:01:011:0001 уповноваженим органом державної влади була визначена її площа саме в розмірі 11,7079 га. При цьому, представник відповідача в судовому засіданні також підтвердив дані доводи представника позивача, та вказав, що земельна ділянка, визначена у спірному договорі оренди є тією ж самою земельною ділянкою, яка є предметом додатковій угоди до договору оренди.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що дані обставини не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки сторони договору не позбавлені права внести відповідні зміни до договору відповідно до приписів ст. 188 ГК України та ст. 654 ЦК України.

Щодо вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 14.08.2019р. № 2-42/2019, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 34 ч. 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.

Статтею 12 ЗК України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; д) організація землеустрою.

Підстави та порядок передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності встановлений статтями 124, 134 ЗК України та нормами Закону України "Про оренду землі".

Статтею 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

Матеріалами даної справи підтверджується, що п. 8 договору оренди регламентовано переважне право орендаря на поновлення договору на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

У зв`язку з чим напередодні закінчення строку дії договору оренди позивач, як добросовісний орендар та власник розташованої на земельній ділянці нерухомості, маючи законні сподівання на продовження дії договору оренди землі на новий строк у встановленому порядку звернувся до орендодавця з метою реалізації переважного права продовження дії договору, яке було йому гарантовано умовами договору та положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі".

В свою чергу, рішенням Дунаєвецької селищної ради № 2-42/2019 від 14.08.2019 р. було відмовлено позивачу у поновленні договору оренди земельної ділянки від 22.09.2009 р. у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено.

Разом з тим, одностороння безпідставна відмова відповідача від продовження договору оренди землі у даному випадку нівелює правомірні, гарантовані законом та умовами договору сподівання позивача на продовження дії договору.

За встановлених судом апеляційної інстанції обставин спірне рішення відповідачем було прийнято з перевищенням наданих ст. 12 ЗК України та ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності.

У контексті зазначеного доречним є застосування судом апеляційної інстанції практики Європейського суду з прав людини стосовно захисту законного сподівання особи на реалізацію передбаченого договором права на продовження терміну оренди як додаткової частини майнового права в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 11 цієї Постанови).

Окрім вказаного, апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р., "Щокін проти України" від 14.10.2010 р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011 р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 р.), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно - правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 р. у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 р. у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Проте, спірне рішення відповідача від 14.08.2019р. № 2-42/2019 встановленим критеріям не відповідає, оскільки прийнято з порушенням прав позивача, як добросовісного орендаря, без належного обґрунтування (зокрема, наявністю суспільного інтересу, який би виправдовував позбавлення позивача права користування земельною ділянкою) та з перевищенням наданих повноважень.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника стосовно того, що позивач в позовній заяві на обґрунтування позовних вимог безпідставно посилається одночасно на дві окремі правові підстави реалізації орендарем свого переважного права на поновлення договору оренди, передбачені частинами 1-5 та частиною 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки правовою підставою заявленого позивачем позову визначено приписи ч. ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та наявність обставин, з якими законодавець пов`язує необхідність судового захисту прав орендаря відповідно до наведених норм.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення справи. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета розгляду та/або обраного позивачем способу захисту.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 19.12.2019 р. у справі №924/997/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Дунаєвецької селищної ради - без задоволення.

Судові витрати покладаються на відповідача згідно ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дунаєвецької селищної ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 19.12.2019 р. у справі №924/997/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2020

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.