Рішення

від 21.02.2020 по справі 910/16720/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.02.2020Справа № 910/16720/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джей Ді Груп"

про стягнення 8807,40 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джей Ді Груп" (далі - відповідач) про стягнення 8807,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про встановлення сервітуту №ТМ-05-С/820 від 04.05.2016 в частині здійснення розрахунків за надані Товариству з обмеженою відповідальністю "Джей Ді Груп" права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2019, за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/16720/19, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду була направлена судом рекомендованим листом із повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 82, офіс 256.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" свідчить, що рішення не вручено з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Крім того відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 03.12.2019 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.05.2016 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джей Ді Груп" (сервітуарій, відповідач) було укладено договір про встановлення сервітуту №ТМ-05-С/820 (договір) предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку №1 до даного договору (п.1.1), об`єкти розміщення надаються для розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (надалі - обладнання) (п.1.2), за даним договором об`єкт розміщення надається лише для фактичного розміщення обладнання та даний договір не несе дозвільного характеру цільового використання сервітуарієм свого обладнання (п.1.3).

Встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання в місцях вказаних в додатку 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладення даного договору. Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в додатку №1 до даного договору здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку №2 до даного договору (п.п.2.1, 2.2 договору).

Згідно п.п.3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов договору (далі - плата), розрахунок щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за договором, наводиться в додатку 1 до даного договору, щомісячний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобам зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія, вказаних в даному договорі. На момент підписання даного договору щомісячна плата становить 419,40 грн. Загальний розмір плати за даним договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат. Плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства. Нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку №3 до даного договору. Плата перераховується на розрахунковий рахунок підприємства вказаний в договорі прямим банківським переказом. Датою здійснення оплати відповідно до умов цього договору вважається дата зарахування відповідних коштів банком на рахунок підприємства визначений даним договором.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2016. У разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах (п.п.9.1, 9.2 договору).

У додатках №1, №2, №3 до договору сторонами було погоджено адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати, підписано акт розміщення обладнання на умовах сервітуту та акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Додатковою угодою №1 від 05.05.2016 сторонами до вказаного договору вносились зміни.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно умов укладеного між сторонами договору, позивачем було виставлено шляхом надсилання на адресу сервітуарія відповідних відправлень, що підтверджується фіскальними чеками відділення зв`язку, реєстрами та списками відправки кореспонденції позивача та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, рахунки для оплати за період з листопада 2017 року по липень місяць 2019 року на загальну суму 8 807, 40 грн, однак Товариством з обмеженою відповідальністю "Джей Ді Груп" за спірний період не було сплачено означену суму за надані останньому права.

20.08.2018 та 29.05.2019 позивачем були направлені на адресу відповідача вимоги про оплату заборгованості, однак останній відповіді на вказані вимоги не надав, заборгованість не оплатив.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати наданих позивачем прав у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення основного боргу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст.626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.3 ст.403 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч.1 ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач, свій обов`язок щодо надання відповідачу права доступу до об`єктів розміщення виконав належним чином, загальний розмір плати за надання відповідного права з листопада 2017 року по липень місяць 2019 року склав 8807,40 грн, однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Джей Ді Груп", всупереч п.3.3 укладеного між контрагентами правочину вказану плату у строки, встановлені відповідним договором не оплатило, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з внесення плати за надане право є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Відтак, за висновками суду, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на суму 8807,40 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джей Ді Груп" підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити повністю.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Джей Ді Груп" (04080, м.Київ, вул.Кирилівська, будинок 82, офіс 256, ідентифікаційний код 40237087) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м.Київ, вул.Володимирська, будинок 51А, ідентифікаційний код 03366500) заборгованість в розмірі 8807 (вісім тисяч вісімсот сім) грн 40 коп. та 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.02.2020 року.

Суддя М.Є.Літвінова