Рішення

від 21.02.2020 по справі 640/12533/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2020 року м. Київ № 640/12533/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали адміністративної справи

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

(04050, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Медична лабораторія (04053,

м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 52-58, код ЄДРПОУ 25288091)

про стягнення штрафних санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Медична лабораторія (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Медична лабораторія на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 55 619,74 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Медична лабораторія на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 2 436,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем в установленому порядку в 2018 році не виконано, встановлений статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Копію ухвали від 11 липня 2019 року надіслано на адресу відповідача, вказану у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак до суду повернувся конверт з відміткою не розшукано .

З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

26 лютого 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю Медична лабораторія подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів за 2018 рік (поштова-річна) за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10 лютого 2007 року з доповненнями від 12 листопада 2008 року №527.

Відповідно до цього Звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 76 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , - становить 3 особи, відповідачем працевлаштовано 2 з таких осіб. Відтак, не працевлаштовано 1 особу.

Відповідачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 55 619,88 грн.

Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами проведеної перевірки зазначеного Звіту форми №10-ПІ, зроблено висновок, що відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

За наданим позивачем розрахунком розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача становить 55 619,88 грн, та пеня 2 436,01 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та гарантії їм рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року №875-XII (надалі - Закон №875-XII).

Згідно із частиною 1 статті 4 вказаного Закону діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у: виявленні, усуненні перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об`єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу (далі - об`єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту; охороні здоров`я; соціальному захисті; забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації інвалідів; наданні пристосованого житла; сприянні громадській діяльності.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Частинами 1-3 статті 18 Закону №875-XII визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1-3, 5-6, 10 статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Таким чином, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 і забезпечують працевлаштування інвалідів.

При цьому, виконання нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, а саме не працевлаштовано одну особу.

Отже, за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайнятого ним, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 55 619,74 грн.

Дана сума заборгованості по адміністративно-господарським санкціям підтверджується звітом за формою 10-ПІ №391/5235 за 2018 рік та розрахунком суми позову.

Відповідно до частини 8 статті 20 Закону №875-XII порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також, з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.

В силу пункту 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частин 2, 3 статті 20 Закону №875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення. Порядок нарахування пені та встановлення строку її сплати затверджуються Мінпраці.

Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці Про затвердження Порядку нарахування пені та її сплати від 15 травня 2007 року №223 (далі - Порядок № 223) визначено механізм нарахування пені.

Пунктом 3.4 Порядку №223 визначено, що нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу).

В свою чергу, пункт 3.6 Порядку №223 нарахування пені здійснюється на дату фактичного погашення суми боргу (частини боргу) за кожний календарний день прострочення платежу. При частковому погашенні боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку боргу.

Таким чином, з аналізу положень чинного законодавства вбачається, що нарахування пені на суму адміністративно-господарських санкцій, здійснюється до моменту фактичної сплати підприємством суми вказаних санкцій.

Розмір пені у сумі 2 436,01 грн. підтверджується розрахунком суми позову за порушення строків сплати санкцій.

Оскільки вищезазначені суми відповідачем не сплачено, утворилась заборгованість в загальному розмірі 58 055,75 грн.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а надані позивачем докази є належними та допустимими для прийняття рішення про задоволення адміністративного позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи відсутність в даній справи таких витрат, судові витрати в цій справі стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Медична лабораторія (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 52-58, код ЄДРПОУ 25288091) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) адміністративно-господарські санкції у розмірі 55 619,74 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Медична лабораторія (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 52-58, код ЄДРПОУ 25288091) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) пеню у розмірі 2 436,01 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук