Рішення

від 21.02.2020 по справі 754/16477/15-ц

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3025/20

Справа №754/16477/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення суду виготовлено 21.02.2020 року)

21 лютого 2020 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового: Стець Б.В., справа № 754/16477/15-ц

ОСОБА_1 - позивач

Державне науково-виробниче підприємство Картографія - відповідач

Вимоги позивача: поновлення на роботі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ОСОБА_2 - адвокат позивача

Абакаров М.М. - адвокат відповідача

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, вимоги якого неодноразово збільшувались і в якому позивач посилаючись на незаконність звільнення просив поновити його на роботі на посаді комерційного директора відповідача та стягнути з останнього середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30.03.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07.06.2016 року, позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.04.2017 року, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30.03.2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07.06.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У судовому засіданні при новому розгляді справи позивач зі своїм адвокатом позовні вимоги підтримали і просили про їх задоволення.

Адвокат відповідача позовні вимоги не визнав і посилаючись на дотримання відповідачем трудового законодавства при звільненні позивача, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши позивача і адвокатів сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Наказом відповідача від 10.06.2015 року № 49-к позивача переведено на посаду директора комерційного відповідача з 10.06.2015 року.

23.07.2015 року Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру направила лист № ДС-24-28-0176602/23-15 керівникам державних підприємств, що належать до сфери управління Держгеокадастру (за списком) і відповідно до якого з метою оптимізації діяльності державних підприємств, що належать до сфери управління Держгеокадастру, доручено а межах компетенції провести аналіз організаційної структури та визначити оптимальну кількість працівників керівного складу підприємства з урахуванням змін, внесених до статутів відповідно до наказу Держгеокадастру від 06.07.2015 року № 188 Про затвердження змін до статутів державних підприємств .

Відповідно до п. 1. посадової інструкції директора комерційного (код по КП 1233), затвердженої директором ДНВП Картографія Р.І. Сосса (позивач у даній справі) від 09.06.2015 року, директор комерційний належить до групи Керівники .

Відповідно до змін до статуту відповідача, внесених на підставі наказу Держгеокадастру від 06.07.2015 року № 188 Про затвердження змін до статутів державних підприємств , зокрема відповідно до п. 7.2. статуту, до керівного складу підприємства входять директор, заступник (заступники) директора та головний інженер.

Крім того, відповідно до абзацу 14 п. 7.8. статуту відповідача, керівник затверджує за погодженням з уповноваженим органом управління структуру і штатний розпис підприємства.

Листом від 29.07.2015 року № 673, відповідач повідомив Держгеокадастр, що для оптимізації чисельності основного складу протягом 4-го кварталу 2015 року заплановане виведення із штатного розпису та структури підприємства посади директор комерційний і виведення посади буде проводитися у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

У новому штатному розписі відповідача, затвердженому наказом відповідача від 27.10.2015 року № 90/2-в і введеному в дію з 02.11.2015 року, посада директор комерційний , яку займав позивач, відсутня.

Наказом відповідача від 21.08.2015 року № 70-к, наказано відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України провести з 28.10.2015 року скорочення чисельності і штату працівників підприємства та цим же наказом передбачено, що скороченню підлягає одна штатна одиниця: посада директора комерційного , яку займав позивач.

З наказом відповідача від 21.08.2015 року № 70-к позивач ознайомлений під підпис 27.08.2015 року.

Наказом відповідача від 23.10.2015 року № 102-к, позивача звільнено з роботи з 28.10.2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку із скорочення чисельності і штату працівників.

Відповідно до довідки відповідача від 06.10.2017 року № 1026 на час звільнення позивача у відповідача була лише одна вакантна посада, яку міг займати позивач за своєю освітою, кваліфікацією і досвідом роботи, а саме посада завідувача редакції атласів та карт світу та яка була запропонована позивачу.

Відповідно до довідок відповідача від 06.02.2018 року № 118 та від 25.01.2019 року № 81, протягом процедури скорочення посади, яку обіймав позивач у відповідача в останнього була лише одна вакантна посада: завідувач редакції атласів та карт світу , яка була запропонована позивачу у вигляді повідомлення від 20.10.2015 року але від вакантної посади позивач відмовився, а інші (вільні) посади, які б відповідали професії, спеціальності та освіті позивача у відповідача були відсутні.

Позивач не заперечував, що він не виявив бажання зайняти запропоновану йому при звільненні вакантну посаду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП України, При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 7 і ч. 8 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Відповідно до ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках: звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

Згідно з ч. 1 - ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно зі ст. 49-4 КЗпП України, зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених цим Кодексом, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення. Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов`язаних з вивільненням працівників

Згідно з ч. 1 - ч. 3 ст. 22, ч. 1 і ч. 6 ст. 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності від 15.09.1999 року № 1045-ХІV, профспілки, їх об`єднання беруть участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості, проводять спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об`єднаннями, а також з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пропонують заходи щодо соціального захисту членів профспілок, які вивільняються в результаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість. Права і повноваження профспілок щодо забезпечення захисту працівників від безробіття та його наслідків визначаються законодавством і колективними договорами та угодами. У разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Перевіряючи дотримання відповідачем вищевказаних норм права при звільненні позивача та доводи сторони позивача про недотримання зазначених норм права, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Підтвердженням того, що у відповідача мала місце зміна в організації виробництва і праці та викликане цим скорочення посади позивача є наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06.07.2015 року № 188 Про затвердження змін до Статутів державних підприємств та лист цієї служби від 23.07.2015 року № ДС-24-28-0176602/23-15, які були обов`язкові для виконання відповідачем, а тому, посилання на недотримання саме відповідачем вищевказаних норм Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності від 15.09.1999 року № 1045-ХІV та ст. 49-4 КЗпП України, є безпідставними.

Скорочувалась саме штатна одиниця: посада директора комерційного , яку займав позивач, тобто по відношенню до позивача мало місце скорочення штату працівників.

Про наступне звільнення позивач був повідомлений належним чином і не пізніше ніж за два місяці.

При звільненні позивачу пропонувалась наявна у відповідача вакантна посада, яку позивач міг зайняти за своєю професією і спеціальність, однак, позивач від запропонованої йому посади відмовився.

Переважного права на залишення на роботі позивач не мав, оскільки посада, яку займав позивач була єдиною у відповідача і скорочувалась саме займана позивачем посада, як штатна одиниця.

Як зазначено вище, відповідно до п. 1. посадової інструкції директора комерційного (код по КП 1233), затвердженої директором ДНВП Картографія Р.І. Сосса від 09.06.2015 року, тобто, затвердженої самим же позивачем, як безпосереднім на той час керівником відповідача, директор комерційний належить до групи Керівники , що в свою чергу дає правові підстави для висновку про поширення на позивача положень ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України.

Крім того в процесі розгляду даної справи судом, відповідачем проведено службову перевірку і за результатами якої виявлено, що позивач у період перебування ним із відповідачем у трудових відносинах не був членом первинної профспілкової організації відповідача, зокрема, це підтверджується довідкою відповідача від 06.10.2017 року № 1027, наказом відповідача 01.09.2017 року № 96-в Про створення комісії , висновком проведення службового розслідування на ДНВП Картографія від 29.09.2017 року, відповіддю голови профкому № 5 від 13.09.2017 року, довідкою голови профкому від 17.04.2019 року № 356, заявою бухгалтера відповідача: ОСОБА_3 . від 17.04.2019 року, листом відповідача від 15.11.2019 року № 1132, адресованим позивачу та відповідно до якого відповідач повідомляє позивачу про помилкове утримання із заробітної плати позивача профспілкових внесків на загальну суму: 871,10 грн. та просить позивача повідомити банківські реквізити для перерахування відповідачем помилково утриманих з заробітної плати позивача профспілкових внесків у розмірі: 871,10 грн..

Результати проведеної відповідачем службової перевірки відповідача про те, що на час звільнення позивача, останній не був членом профспілки, сторона позивача на час вирішення даного спору судом не оспорювала та не спростувала, а лише критично оцінювала, а також на час вирішення даного спору судом, результати проведеної відповідачем службової перевірки відповідача про те, що на час звільнення позивача, останній не був членом профспілки, недійсними чи незаконними в передбаченому законом порядку не визнавались, що в свою чергу дає правові підстави для висновку про дотримання відповідачем при звільненні позивача вимог ст. 43 КЗпП України і ст. 43-1 КЗпП України.

Доводи сторони позивача про те, що профспілка раніше визнавала членство позивача на час звільнення та висловлювала свою позицію щодо звільнення позивача, не свідчать про порушення відповідачем законодавства про профспілки при звільненні позивача, оскільки ці події мали місце до проведення відповідачем службової перевірки щодо членства позивача в профспілці і за результатами цієї перевірки членство позивача в профспілці не підтвердилось.

На час вирішення даного спору судом, стороною позивача не надано суду конкретних правових доказів про недійсність чи незаконність результатів проведеної відповідачем службової перевірки відповідача про те, що на час звільнення позивача, останній не був членом профспілки.

Вище викладене дає суду правові підстави для висновку, що при звільненні позивача, відповідачем дотримано вищевказані норми права.

Відповідно до вказівок Європейського суду з прав людини, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі Проніна проти України).

Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили про порушення відповідачем по відношенню до позивача трудового законодавства при звільненні позивача та свідчили про повну або часткову обґрунтованість позовних вимог, стороною позивача суду не надано і судом не здобуто.

За таких обставин у задоволенні позову відмовляється за недоведеністю позовних вимог.

При подачі позову позивач був звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 та ч. 6 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 6. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням викладеного, понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

На час постановлення даного судового рішення, учасниками справи не ставилось перед судом питання про компенсацію судових витрат.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до державного науково-виробничого підприємства Картографія (місцезнаходження: м. Київ, вул. Попудренка, 54, ідентифікаційний код: 02570463, адреса листування: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 36 Д, оф. 54.2).

Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: