Постанова

від 18.02.2020 по справі 179/2168/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/658/20 Справа № 179/2168/17 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О.

за участю секретаря - Синенка Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа: Магдалинівська районна державна адміністрація про визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку площею 5,0420 (кадастровий номер 1222381100:01:001:0903), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, вид використання земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, розташована за адресою Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Бузівська сільська рада.

В обгрутування своїх вимог посилається на те, що у квітні 1997 року фізичній особі ОСОБА_4 , розпорядженням голови державної адміністрації Магдалинівського району Дніпропетровської області було надано у постійне користування земельні ділянки площею 26,8 га та 19,3 га для ведення селянського господарства, які розташовані на території КДСП «Вікторія» Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Право постійного користування вказаними вище земельними ділянками підтверджено державним актом від 07 квітня 1997 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № Мд 420 та державним актом на право постійного користування 07 квітня 1997 року зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № Мд 420.

Також фізичною особою ОСОБА_4 у 1999 році було засновано юридичну особу С( ОСОБА_5 )Г " ОСОБА_6 ", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію. Головою даного селянського (фермерського) господарства був безпосередньо ОСОБА_4

31 жовтня 2007 року до СФГ "Роксолана", в статусі члена вказаного селянського СФГ "Роксолана" був включений позивач ОСОБА_7 .

З метою реалізації права на приватизацію земельних ділянок членами селянського (фермерського) господарства "Роксолана" позивач, інші члени господарства та голова СФГ "Роксолана", розпорядженням голови Магдалинівської районної державної адміністрації від 16 грудня 2008 року № 699р-08 отримали дозвіл на складання проекту відведення земельних ділянок у власність громадян для ведення фермерського господарства на землях селянського (фермерського) господарства "Роксолана" (Днржавні акти на право постійного користування землею, зареєстровані в Книзі записів державних актів МД № 420, 421 від 07 квітня 1997 року, загальною площею 46,1 га), в межах земельної частки по Бузівській сільській раді у розмірі 5,30 га.

На підставі отриманого дозволу на розроблення проекту землеустрою, була розроблена відповідна землевпорядна документація, а саме проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель наданих в постійне користування ОСОБА_4 .

Вказаним проектом землеустрою земельні ділянки планувались передати у власність голові та членам СФГ "Роксолана", у тому числі позивачу.

Земельним ділянкам, які плануються до відведення у власність згідно розробленого вищевказаного проекту землеустрою були присвоєні кадастрові номери. Земельній ділянці, яка відводилась позивачу був присвоєний кадастровий номер 12223881100:01:001:0903, площею 5,0420 га, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру.

Позивач зазначає, що проект землеустрою був розроблений та погоджений відповідно до вимог чинного законодавства, була проведена державна землевпорядна експертиза.

17 вересня 2014 року помер голова СФГ "Роксолана" Болюбаш Олександр Вікторович, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

17 грудня 2014 року Головним управлінням Держземагенства у Дніпропетровській області була видана відмова стосовно затвердженого проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам господарства, у тому числі і позивачу.

Підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачі їх у власність став факт смерті голови СФГ "Роксолана" Болюбаш Олександра Вікторовича, оскільки у зв`язку з його смертю припинилося право постійного користування земельними ділянками, за рахунок яких відводяться земельні ділянки у власність членам селянського (фермерського) господарства, у тому числі і позивачу. У цьому ж листі вказано, що питання про отримання у власність земельних ділянок можливо виключно в судовому порядку.

Позивач вважає, що у зв`язку зі смертю голови СФГ "Роксолана" Болюбаш Олександра Вікторовича, юридична особа - фермерське господарство та відповідно і членство фізичних осіб у вказаному фермерському господарстві не припинялося.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області позов не визнало посилаючись на те, що право постійного користування земельною ділянкою є виключне право користування особи, якій це право надане. Проектом землеустрою земельної ділянки, на який посилається позивач, планувалося передати у власність членам СФГ "Роксолана" та голові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а підставою для відмови у затвердженні проекту щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність став факт смерті ОСОБА_4 , оскільки у зв`язку з його смертю припинилося право постійного користування земельними ділянками, за рахунок яких відводяться земельні ділянки у власність членам селянського (фермерського) господарства, у тому числі і позивачу ОСОБА_7 . Також посилається на те, що чинним законодавством не передбачено успадкування права постійного користування земельною ділянкою /а.с. 58-59/.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено у повному обсязі /а.с. 190-198/.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2019 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини (а.с. 205-210).

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області скористалось своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подало відзив, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2019 року залишити без змін (а.с. 223-226).

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в ході судового розгляду справи не встановлено законних підстав для визнання за позивачем права власності на спірні земельні ділянки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Державних актів на право постійного користування землею, виданих на підставі розпорядження голови державної адміністрації Магдалинівського району Дніпропетровської області від 12.02.1997 року № 74-р ОСОБА_4 передано у постійне користування земельні ділянки, які розташовані на території КДСП Вікторія Бузівської сільської ради площею 19, 3 га та 26, 8 га. Зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд № 420, Мд № 421.

14.11.1999 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи - селянське (фермерське) господарство Роксолана , код ЄДРПОУ 20241473.

Згідно статуту СФГ Роксолана вказане товариство засновується ОСОБА_4 . Для досягнення статутних цілей своєї діяльності селянське господарство на основі державних актів № 420 та 421 від 07.04.1997року має на правах постійного користування земельні ділянки площею 46,1 га.

Згідно доповнень до статуту, зареєстрованого 30.11.2011 р., внесено зміни та доповнення в частині включення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16.12.2008 року головою Магдалинівської районної державної адміністрації прийнято розпорядження № 699-р-08 Про надання дозволу на складання проекту відведення земельних ділянок у власність громадянам в розмірі земельної частки по Бузівській сільській раді на землях селянського (фермерського) господарства Роксолана (голова - ОСОБА_4 ) , яким надано дозвіл на складання проекту відведення земельних ділянок у власність громадянам, згідно зі списком, в який включено ОСОБА_1 , для ведення фермерського господарства, на землях селянського (фермерського) господарства Роксолана (державні акти на право постійного користування землею зареєстровані і Книзі записів державних актів МД № 420, 421 від 07.04.1997 загальною площею 46,1 га), в межах земельної частки по Бузівській сільській раді в розмірі 5,30 га.

28.04.2011 року складено протокол засідання конкурсної комісії по створенню фермерських господарств, відповідно до якого вирішено вважати ОСОБА_1 такою, що має право на отримання земельної частки при розпаюванні фермерського господарства.

В подальшому ТОВ Земляни розроблявся проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель наданих в постійне користування гр. ОСОБА_4 (голові селянського (фермерського) господарства Роксолана ).

Згідно витягу № НВ-1201267262014 від 30.01.2014 площа земельної ділянки яка планувалась передаватись у приватну власність ОСОБА_1 , становить 5,0420 га, (кадастровий номер 1222381100:01:001:0903).

17.12.2014 року листом 27-4-0.11-11904/2-14 Головне управління Держземагенства у Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_8 про неможливість затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами населеного пункту на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району.

Відмова мотивована тим, що після смерті голови селянського (фермерського) господарства Роксолана ОСОБА_9 В., право постійного користування припинилося, що унеможливлює затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. У зв`язку з тим, що набуття права власності на земельні ділянки членами селянського (фермерського) господарства Роксолана , за рахунок земель які були надані в постійне користування на підставі державних актів ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства, в адміністративному порядку не передбачено, отже на сьогоднішній день вирішити його можливо у судовому порядку.

За змістом частини першої статті 14 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об`єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

За змістом положень статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Позивачем не надано доказів того, що між власником спірних земельних ділянок (орган місцевого самоврядування) та головою СФГ Роксолана укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Враховуючи вищевикладене та правову позицію Верховного суду України викладену у постановах від 05.10.2016 по справі № 6-2329цс16, колегія суддів прийшла до висновку, що оскільки після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 припинилося право постійного користування земельними ділянками, оскільки таке право безпосередньо пов`язане із особою, якій надавались дані земельні ділянки. Вказані земельні ділянки були і є державною власністю. Після смерті ОСОБА_4 доказів того, що СФГ Роксолана набуло у передбаченому чинним законодавством порядку право на користування земельними ділянками, які йому надавались не надано. А право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Обраний позивачем механізм реалізації права на отримання із земель державної власності земельної ділянки є таким, що не ґрунтується на законі, оскільки земельні ділянки загальною площею 46,1 га. надавалися громадянину ОСОБА_4 у постійне користування, позивачу не передавались земельні ділянки, факт перебування членом СФГ Роксолана не надає права на отримання безоплатно земельної ділянки у відповідності до вимог ст. 13 Закону та 32 ЗК України, оскільки позивач не отримував раніше у користування такі земельні ділянки, які можуть бути передані у власність.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Доводи апелянта стосовно того, що до спірних правовідносин необхідно було застосувати ЗУ Про селянське (фермерське) господарство , а не ЗУ Про фермерське господарство , колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спірні правовідносинили виникли не з моменту створення СФГ Роксолана , а з моменту виникнення обставин, що передували зверненню позивача з даним позовом, тобто з моменту смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Посилання заявника в апеляційній скарзі на рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, є безпідставними, оскільки цим рішенням вимога ЗК України 2002 року про переоформлення прав постійного користування земельною ділянкою до 01 січня 2008 року визнана неконституційною, тобто у цьому випадку позивач не мав обов`язку до 01 січня 2008 року здійснити переоформлення права користування земельними ділянками. Набрання чинності статті 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що землекористувачі, які набули права постійного користування земельною ділянкою на підставі норм ЗК України , в редакції від 13 березня 1992 року, але на сьогодні є поза рамками кола суб`єктів права постійного користування земельною ділянкою (частина друга статті 92 Кодексу), мають право використовувати надані їм земельні ділянки на праві постійного користування до того часу, поки не буде розроблене законодавче, організаційне та фінансове забезпечення щодо переоформлення права постійного користування на право власності або право оренди.

Тобто рішення Конституційного Суду України зводиться до того, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення. Разом з тим, позивач за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення свого постійного права користування земельною ділянкою, а законодавством не передбачено автоматичного переходу такого права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь-якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю.

Доводи скарги позивача фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Доводи апеляційної скарги в тому числі зводяться до помилкового розуміння інституту постійного користування землею, який виник на підставі норм, що втратили чинність у зв`язку із набранням чинності ЗК України від 01 січня 2002 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров