Постанова

від 12.02.2020 по справі 520/8800/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 р.Справа № 520/8800/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Старосуда М.І. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

представника позивача Жовновача А.М.

представника відповідача Глущенко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, по справі № 520/8800/19

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради

про визнання бездіяльності (дій) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними бездіяльність (дії) Управління праці та соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Харківської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та видачі посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Харківської області встановити ОСОБА_1 статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та видати посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» .

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2019 року клопотання позивача про заміну неналежного відповідача по адміністративній справі задоволено, замінено неналежного відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Харківської області на належного - Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду України від 07.10.2019 року вказаний адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради, що викладене у листі від 29.07.2019 р. № 01-33/04/Р/2575 про відмову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у встановленні статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та видачі посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» .

Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради (код ЄДРПОУ 22685103, адреса: 64102, Харківська область, м. Первомайський, 4 мікрорайон, буд. 21) встановити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та видати посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» .

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду України від 07.10.2019 року по справі № 520/8800/19, та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" немає. Документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 07.02.2008 та копією вкладки № НОМЕР_3 с до вказаного посвідчення (а.с. 18).

Згідно копії експертного висновку Харківської міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС №11018 від 02.11.2007 року, захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.19).

Відповідно до копії довідки серії ХАР-06 № 043550 позивачу встановлено третю групу інвалідності з 28.11.2007 внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.16).

Відповідно до копії наказу №81 від 03.05.1986 року, позивач у період з 03.05.1986 р. по 11.05.1986 р. знаходився у відрядженні (а.с.20), що також підтверджено копією посвідчення про відрядження від 02.05.1986 року №153 (а.с.21).

22 липня 2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни, та видати відповідне посвідчення (а.с.26).

Листом від 29.07.2019 р. №01-33/04/Р/2575 відповідач повідомив позивача про те, що не може надати йому статус інваліда війни на підставі п. 9 абз. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з посиланням на те, що для встановлення статусу інваліда війни позивачу необхідно надати документ про його залучення до складу формувань Цивільної оборони та настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (а.с. 27).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на встановлення статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та видачі посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» через відсутність обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони, оскільки на момент аварії на Чорнобильській АЕС на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, а відтак позивач автоматично був залучений до складу формувань цивільної оборони.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач виконував роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а саме згідно копії наказу №81 від 03.05.1986 року, у період з 03.05.1986 р. по 11.05.1986 р. знаходився у відрядженні у м. Чорнобиль Київської області з метою перевезення худоби (а.с.20), безпосередньо роботи виконувались з 04.05.1986 р. по 08.05.1986 р., що також підтверджено копією посвідчення про відрядження від 02.05.1986 року №153 (а.с.21). Суд першої інстанції дійшов висновку про виконання вказаних робіт у складі формування цивільної оборони.

Проте, зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Так, позивач зазначає, що на момент аварії на Чорнобильській АЕС на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, а відтак позивач автоматично був залучений до складу формувань цивільної оборони. При цьому, в обґрунтування вищевказаних доводів позивач посилається на Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затверджене наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90, Статут формувань і військ цивільної оборони, затвердженого начальником Цивільної оборони СРСР від 27.03.1967, Настанови про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському та сільськогосподарському об`єкті народного господарства, затверджені наказом начальника Цивільної оборони СРСР - заступником Міністра оборони СРСР від 29.076.1976 № 92.

Відповідно до п. 24 розд. 3 Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затверджене наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 формування цивільної оборони можуть бути використані в мирний час для боротьби з масовими лісовими пожежами, ліквідацією наслідків стихійних лих, великих аварій і катастроф. Кількість цих формувань та їх загальна чисельність встановлюється радами міністрів союзних автономних республік, обласними виконкомами з врахуванням приблизного розрахунку створення невоєнізованих формувань.

Розробка штату та табелів формувань здійснюється у відповідності з доданої до положення організаційно-штатної структури формування та нормами оснащення (табелізації) цих формувань ( п. 31 розд.6 Положення).

Згідно п.п. 22, 23, 25 ч. 3 розд. І Статуту формувань і військ Цивільної оборони, затвердженого начальником Цивільної оборони СРСР від 27.03.1967 (далі - Статут) силами цивільної оборони є формування, утворені з працівників та службовців об`єктів народного господарства, та військові частини цивільної оборони. Формування цивільної оборони створюються на підприємствах народного господарства, установах і навчальних закладах, в колгоспах та радгоспах згідно штату та оснащуються згідно табелю. Вони комплектуються за виробничим принципом із працівників, службовців, колгоспників, учнів та іншого працездатного населення. До формувань цивільної оборони можуть входити: загони, команди, групи, бригади, дружини і ланки різного призначення. Формування поділяються на об`єктові та спеціального призначення. До формувань спеціального призначення входять: медичні, протипожежні, інженерні, протирадіаційного і протихімічного захисту, охорони громадського порядку, енергетики, зв`язку, комунально-технічні, автотранспортні, захисту тварин і рослин, які створюються на базі відповідних підприємств, установ, організацій та навчальних закладів.

Відповідно до п.п. 21, 22 ч. 2 розд. 1 Настанов про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському та сільськогосподарському об`єкті народного господарства), затверджені наказом начальника Цивільної оборони СРСР - заступником Міністра оборони СРСР від 29.076.1976 № 92 (далі - Настанови) силами цивільної оборони району, призначеними для виконання покладених на них завдань, є формування цивільної оборони, а також організації та установи міністерств, відомств та виконавчих комітетів Ради депутатів працюючих, які задіяні у вирішенні завдань згідно з планом цивільної оборони. Формування цивільної оборони створюються в мирний час на всіх підприємствах, в організаціях, установах, навчальних закладах району для проведення рятувальних робіт в осередках ураження та зонах катастрофічного затоплення, а також для проведення інших заходів цивільної оборони. Вони комплектуються із працівників, службовців (колгоспників), студентів, учнів та іншого працездатного населення. У формуровання можуть бути зараховані в обов`язковому порядку громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років та жінки від 16 до 55 років, за виключенням військовозобов`язаних, які мають мобілізаційні приписи, інваліди І и ІІ групи, вагітні жінки та жінки, які мають дітей до 8 років, а також жінки з средньою та вищою медичної освітою, які мають дітей до 2 років.

З аналізу вищевказаного Положення, Статуту та Настанов слідує, що формування цивільної оборони створювались на базі підприємств, установ, організацій і навчальних закладів, згідно спеціально розробленого штату та табелю цих формувань. Кількість формувань цивільної оборони та їх загальна чисельність встановлювалась, в тому числі, радами міністрів союзних автономних республік, обласними виконкомами з врахуванням приблизного розрахунку створення невоєнізованих формувань. До формувань цивільної оборони могли входити: загони, команди, групи, бригади, дружини и ланки різного призначення, які створювались на базі відповідних підприємств, установ, організацій та навчальних закладів. Вони комплектувалися із працівників, службовців (колхозників), студентів, учнів та іншого працездатного населення. В формуровання могли бути зараховані в обов`язковому порядку громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років та жінки від 16 до 55 років, за виключенням військовозобов`язаних, які мали мобілізаційні приписи, інваліди І и ІІ групи, вагітні жінки та жінки, які мають дітей до 8 років, а також жінки з средньою та вищою медичної освітою, які мають дітей до 2 років.

Вищевказані нормативні документи не містять приписів, що до формувань цивільної оборони входили всі працівники підприємств, установ, організацій. Формування цивільної оборони створювались на базі підприємств, установ, організацій, а чисельність вищевказаних формувань встановлювалась рішенням обласних виконкомів у відповідності до спеціально розробленого штату та табелю цих формувань.

Відповідно до п.п. 14, 16, 18 ч.1 розд. 1 Настанов основними завданнями цивільної оборони об`єктів є зокрема навчання з цивільної оборони працівників і службовців (колгоспників), які не ввійшли в склад формувань. При начальнику цивільної оборони створюється штаб. Штаб повинен, зокрема проводити підготовку формувань та навчання з цивільної оборони робітників та службовці, які не ввійшли до складу формувань. Штаб цивільної оборони об`єкту (колгоспа, радгоспа) створюється з посадових осіб згідно наказу начальника цивільної оборони об`єкту. До нього входить: начальник штаба, два-три робітника з оперативних питань, підготовки формувань та навчання населення, а також спеціалісти, які одночасно є начальниками відповідних служб цивільної оборони.

Зміст вищевказаних норм підтверджує висновки, що до складу формувань цивільної оборони входили не всі працівники підприємств, установ, організацій.

При цьому, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Колегія суддів зазначає, що ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.10.2019 року у справі № 826/5572/17.

З огляду на наведене вище, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №826/1427/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 та від 21 серпня 2018 року у справі №279/2285/16-а.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, за наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання позивача на інформаційну довідку Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації є безпідставними, оскільки нею факт участі позивача саме в підрозділах Цивільної оборони не підтверджено.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що через неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради про визнання бездіяльності (дій) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, з прийняття постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року по справі №520/8800/19 скасувати.

Прийняти постанову, якою якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради про визнання бездіяльності (дій) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді (підпис) (підпис) М.І. Старосуд О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 21.02.2020 року