Постанова

від 19.02.2020 по справі 629/1904/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року

м. Харків

Справа №629/1904/18

Провадження № 22-ц/818/459/20

Категорія: договірні

Харківський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача: Кіся П.В.,

суддів: Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря Пузікової Ю.С.

учасники справи:

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю Агротехнік ,

відповідач: ОСОБА_1 ,

треті особи: Державний реєстратор Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Костюченко Оксана Олександрівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргою ОСОБА_1

на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 жовтня 2019 року у складі судді Каращука Т.О., -

встановив:

12 квітня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агротехнік (далі - ТОВ Агротехнік ) звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило розтлумачити п.2.3.1 та п.10 договору оренди земельної ділянки від 28.02.2007 року № 102, укладеним між ТОВ Агротехнік та ОСОБА_1 , зареєстрованого Міськрайонним Управлінням Держкомзему у м. Лозова і Лозівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31.05.2011 року за №632390004000140, встановивши, що сторони договору дійшли згоди, що договір набуває чинності з дати його державної реєстрації в реєстраційному органі та діє 10 років з моменту такої реєстрації, поновити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо земельної ділянки загальною площею 6,8694 га кадастровий номер № 632398500:02:000:0080 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва стосовно іншого речового права щодо даної земельної ділянки через її оренду ТОВ Агротехнік до 31.05.2021.

В обґрунтування позову зазначало, що 28.02.2007 року між ТОВ Агротехнік та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер № 632398500:02:000:0080 для ведення сільськогосподарського виробництва, яка належить відповідачу на підставі державного акту ІІ ХР №108187 на право приватної власності на земельну ділянку. Зазначений договір зареєстровано в Міськрайонному управління Держкомзему у м. Лозова і Лозівському районі , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 31.05.2011 за № 632390004000140.

Пункт 2.3.1. вказаного договору передбачає, що договір діє з моменту його підписання сторонами та його державної реєстрації до 31 грудня 2017 року. Проте у пункті 10 Договору зазначено, що договір набирає чинності після державної реєстрації у реєстраційному органі.

Таким чином, на думку позивача, пункт 2.3.1 та пункт 10 Договору по-різному тлумачаться питання щодо обчислення строку дії договору. Виходячи з того, що п. 2.3.1. договору визначає абсолютний строк на який укладено договір (10 років), просить роз`яснити правильний порядок обчислення строку, тобто його дію, що впливає на реалізацію прав та обов`язків сторін у часі.

23.01.2018 року з інформації, що міститься у витязі з Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо зазначеної земельної ділянки позивачу стало відомо, що 05.01.2018 Державним реєстратором Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Костюченко Оксаною Олександрівною було проведено зміну інформації про право власності на земельну ділянку, при цьому витяг не містить інформацію про право оренди спірної земельної ділянки ТОВ Агротехнік .

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 жовтня 2019 року позовні вимоги ТОВ Агротехнік задоволено.

Суд вирішив: розтлумачити п.2.3.1 та п.10 договору між ТОВ Агротехнік та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 28.02.2008 року №102, зареєстрованого Міськрайонним Управлінням Держкомзему у м.Лозова і Лозівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31.05.2011 року за №632390004000140, а саме: встановити, що сторони договору дійшли згоди, що договір набуває чинності з дати його державної реєстрації в реєстраційному органі та діє 10 років з моменту такої реєстрації. Поновити запис у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо земельної ділянки загальною площею 6, 8694 га, кадастровий номер №6323983500:02:000:0080 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва стосовно іншого речового права щодо даної земельної ділянки через її оренду ТОВ Агротехнік до 31.05.2021 року.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 жовтня 2019 року виправлено описку допущену у судовому рішенні від 21.10.2019 року, другий абзац резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: Розтлумачити п.2.3.1 та п.10 договору між ТОВ Агротехнік та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 28.02.2007 року №102, зареєстрованого Міськрайонним Управлінням Держкомзему у м.Лозова і Лозівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31.05.2011 року за №632390004000140, а саме: встановити, що сторони договору дійшли згоди, що договір набуває чинності з дати його державної реєстрації в реєстраційному органі та діє 10 років з моменту такої реєстрації .

Додатковим рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02.12.2019 року вирішено питання про судові витрати та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Агротехнік судовий збір у розмірі 1762 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову та зобов`язати ТОВ Агротехнік повернути йому за актом приймання-передачі у зв`язку з закінченням терміну дії договору оренди, земельну ділянку, загальною площею 6,8694 га кадастровий номер № 632398500:02:000:0080 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить відповідачу на підставі державного акту ІІ ХР №108187 на право приватної власності на земельну ділянку, відповідно до п.п. 3.2.2 договору у належному стані, провівши агротехнічні заходи ( оранку та послідуючу культивацію земельної ділянки), з метою приведення її до належного стану.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є необ`єктивним, необґрунтованим та несправедливим, а також таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та діючим нормам матеріального права.

Вказує, що суд першої інстанції в своєму рішенні правильно посилався на норми матеріального права, але дійшов до неправильних висновків, оскільки проігнорував фактичні обставини, а саме те, що позивач не провів державну реєстрацію договору в день підписання договору, фактично користувався земельною ділянкою з 28.02.2007, не врахував те, що в договорі чітко зазначено строк дії договору , а саме до 31.12.2017., що є однією з істотних умов договору оренди, також судом не враховано те, що в момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору, а тому підрахунок 10 років( строк дії договору оренди) має здійснюватися саме з дати підписання укладення договору - 28.02.2007. Також зазначає, що його волевиявлення при укладання договору було спрямовано на те, що строк договору оренди закінчиться саме 31.12.2017, також саме ця дата , як строк дії оренди, зазначена у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у графі підстава виникнення іншого речового права . Також судом не враховано ту обставину, що листом від 29.12.2017 він повідомив позивача про відмову від укладання договору оренди земельної ділянки на новий строк.

На даний час позивач продовжує користуватися належною відповідачу земельною ділянкою, чим порушує його права.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Агротехнік просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його постановленим у відповідності до норм процесуального і матеріального права.

Обґрунтовуючи відзив, позивач вказував, що жодна з умов договору, зокрема, про строк дії договору, не може застосовуватися сторонами до моменту його укладення, з яким ч.2 ст.631 Цивільного кодексу України пов`язує набрання договором чинності, оскільки для даного виду договору спеціальним законом встановлено момент, з якого він набуває чинності з моменту його державної реєстрації, тому саме з цього моменту слід відлічувати десятирічний строк дії договору. Також, право оренди земельної ділянки, згідно ст. 125 Земельного кодексу Україні (в редакції що діяла на час укладання договору), виникає з моменту державної реєстрації цього права. Враховуючи, що п.2.3.1. договору визначає абсолютний строк, на який укладено договір (10 років), то судове тлумачення укладеного договору не змінює тривалість самого 10-ти річного терміну договору, а лише роз`яснює правильний порядок обчислення строку. Просить звернути увагу апеляційного суду на ту обставину, що орендну плату за вказаним договором за 2018 рік відповідачем було отримано, докази чого містяться в матеріалах справи., а за 2019 рік орендну плату відповідачу перераховано 28 грудня 2019 року, докази чого надано до відзиву.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення , або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 28.02.2007 року між ТОВ Агротехнік (Орендар) та ОСОБА_1 (Орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки №102 ( надалі - Договір оренди) , відповідно до умов якого за яким Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельної ділянки, загальною площею 6, 8694 га, кадастровий номер №6323983500:02:000:0080 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке належить Орендодавцю на підставі державного акту ІІ ХР №108187 на право приватної власності на земельну ділянку. Зазначений договір було зареєстровано 31.05.2011 року за №632390004000140 Міськрайонним Управлінням Держкомзему у м.Лозова і Лозівському районі (а.с.7-9).

В п. 2.3.1. Договору оренди передбачено, що договір діє десять років з моменту його підписання сторонами та його державної реєстрації до 31 грудня 2017 року.

В п. 10 Договору оренди зазначено, що договір набирає чинності після державної реєстрації у реєстраційному органі.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає з огляду на таке.

За правилами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Правочин - це дія особи, яка відображає її внутрішню волю. Якщо волевиявлення виражене не чітко, можливе різне тлумачення волі сторін правочину. Тому виникає необхідність у встановленні особливих правил тлумачення волі сторони правочину.

У частині 2 ст. 213 та ст. 637 ЦК закріплено, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину (умов договору).

Статтею 213 ЦК визначено суб`єктів тлумачення правочину (частини 1, 2 ст. 213 ЦК та правила тлумачення правочину (частини 3, 4 ст. 213 ЦК ).

Суб`єктом тлумачення правочину насамперед є його сторона (сторони).

Правила тлумачення правочину мають застосовуватися і в разі автентичного тлумачення правочину його сторонами, і в разі тлумачення правочину судом. Але якщо в разі автентичного тлумачення ця норма має рекомендаційний характер, то в разі випадку тлумачення змісту правочину судом застосування правил ч. 3 і ч. 4 ст. 213 ЦК є обов`язковим.

Відповідно до вказаних норм під час тлумачення змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо і в такий спосіб неможливо визначити справжню волю осіб, що вчинили правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу . У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Згідно вимог статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину (частини 1, 2).

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (частина 3).

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частина 4).

Пленум Верховного Суду України надав роз`яснення у постанові Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 6 листопада 2009 року , зазначивши у пункті 3 що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (стаття 213 ЦК України , стаття 37 ЦПК України ) в порядку позовного провадження. Тобто лише при наявності спору суд може вирішувати питання про тлумачення правочину.

За змістом вказаних норм тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов`язком за умови наявності спору.

Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що у відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України .

Аналіз положень статті 213 ЦК України свідчить, що тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту.

Задовольняючи позов, суд першої інстанцій не звернув увагу, що необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 ЦК України є незрозумілі слова, поняття терміни, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін при підписанні договору, тоді як пункти 2.3.1 та 10 договору оренди землі № 102 від 28 лютого 2007 року викладено зрозуміло та послідовно.

Крім того, звертаючись з позовними вимогами про тлумачення змісту, позивач фактично порушив питання щодо визначення судом законодавства, яким регулюються правовідносини, що склалися між сторонами договору та визначення строку дії договору оренди землі.

При задоволенні позову суд першої інстанції не звернув увагу, що відсутні підстави для тлумачення змісту правочинів, а тому висновки суду про задоволення позову є безпідставними.

Аналогічний висновок зроблений і в постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 126/7444/17-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 126/3477/16-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 126/741/17-ц.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги в частині скасування рішення суду першої інстанції.

Однак, апеляційна скарга в частині ухвалення нового судового рішення, яким скаржник просить зобов`язати ТОВ Агротехнік повернути йому за актом приймання-передачі у зв`язку з закінченням терміну дії договору оренди, земельну ділянку, загальною площею 6,8694 га кадастровий номер № 632398500:02:000:0080 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить відповідачу на підставі державного акту ІІ ХР №108187 на право приватної власності на земельну ділянку, відповідно до п.п. 3.2.2 договору у належному стані, провівши агротехнічні заходи (оранку та послідуючу культивацію земельної ділянки), з метою приведення її до належного стану, не підлягає задоволенню з підстав, визначених частиною 6 статті 367 ЦПК України .

Згідно з частиною 6 статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції розглядався лише позов ТОВ Агротехнік до ОСОБА_1 про розтлумачення договору оренди земельної ділянки та поновлення запису, а вказані апелянтом вимоги у розумінні ст.13 ЦПК України на вирішення суду першої інстанції не подавалися і, відповідно, не розглядалися.

Не погодившись з рішенням суду, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить апеляційний суд ухвалити судове рішення, яким зобов`язати ТОВ Агротехнік повернути йому за актом приймання-передачі у зв`язку з закінченням терміну дії договору оренди, земельну ділянку, загальною площею 6,8694 га кадастровий номер № 632398500:02:000:0080 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить відповідачу на підставі державного акту ІІ ХР №108187 на право приватної власності на земельну ділянку, відповідно до п.п. 3.2.2 договору у належному стані, провівши агротехнічні заходи ( оранку та послідуючу культивацію земельної ділянки), з метою приведення її до належного стану.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 лише у відзиві на позовну заяву просив суд зобов`язати ТОВ Агротехнік повернути йому за актом приймання-передачі у зв`язку з закінченням терміну дії договору оренди, земельну ділянку, загальною площею 6,8694 га кадастровий номер № 632398500:02:000:0080 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить відповідачу на підставі державного акту ІІ ХР №108187 на право приватної власності на земельну ділянку, відповідно до п.п. 3.2.2 договору у належному стані, провівши агротехнічні заходи ( оранку та послідуючу культивацію земельної ділянки), з метою приведення її до належного стану ( а.с. 44-50).

Разом з тим, ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку у відповідності до положень пункту 4 частини 2 статі 49 та ст.ст.184, 193,194 ЦПК України із зустрічним позовом до суду у цій справі не звертався.

Відповідно до частин 1 та 2 статі 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є, зокрема, : позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив);

В частині 1 статі 175 ЦПК України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

В частині 1 статі 178 ЦПК України визначено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом та не заявив зустрічний позов у даній справі.

Колегія суддів приходить до висновку, що вимоги, які заявлені в апеляційній скарзі є відмінними від позовних вимог, які були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому не підлягають розгляду судом апеляційної інстанції.

За таких обставин рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 жовтня 2019 року, якою виправлено описки у цьому рішенні та додаткового рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02.12.2019 року, яким вирішено питання про судові витрати, у відповідності до п.п.3,4 частини 1 статті 376 ЦПК України , підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи, що апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу та відмовляє у задоволені позову, за правилами п. 2 ч. 2, ч. 13 ст. 141, п.п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України , судові витрати , пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції залишає за позивачем, а судовий збір у розмірі 2643,00 грн. понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції стягує з ТОВ Агротехнік на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 367 , 368 , п.2 ч.1 ст. 374 , п.п.3, 4 ст. 376 , 381 , 382-384 , 389 , 390 ЦПК України , апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 жовтня 2019 року та додаткового рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02.12.2019 року,скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Агротехнік до ОСОБА_1 , третя особа: Державний реєстратор Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Костюченко Оксана Олександрівна, про розтлумачення договору оренди земельної ділянки та поновлення запису .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агротехнік (код ЄДРПОУ 31148919)на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн., понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.02.2020 року.

Головуючий: П.В. Кісь

Судді : О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина