Рішення

від 19.02.2020 по справі 916/3846/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3846/19

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

а участю представників:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» до Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Горіх Причорномор`я» про стягнення 98475,15 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Горіх Причорномор`я» про стягнення 98475,15 грн., у т.ч.: основної заборгованості у розмірі 86160,00 грн., 3% річних за прострочку оплати за поставлений товар - 3321,29 грн., інфляційних втрат - 8993,86 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору, укладеного в усній формі, а також замовлення № 124 від 31.05.2018 р. щодо повної оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної № 155 від 31.08.2019 р.

Так, позивач вказує, що відповідно до усних домовленостей та замовлення № 124 від 31 травня 2018 року Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Горіх Причорномор`я» , ТОВ «Аст-Мастер» було надано рахунок № 149 від 29 травня 2018 року на оплату 1 (однієї) штуки «АГВТ Шторм 1670 замовна комплектація без аксесуарів? на загальну суму 116160,00 грн.

З посиланнями на ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України, ст. 181 ГК України, позивач зазначає, що 31 травня 2018 року відповідач, погоджуючись із умовами рахунку на оплату № 149 від 29 травня 2018 року, здійснив часткову оплату у розмірі 30000,00 грн. та 31 серпня 2018 року позивачем було здійснено поставку 1 (однієї) штуки «АГВТ Шторм 1670 замовна комплектація без аксесуарів? на загальну суму 116160,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 155 від 31 серпня 2018 року.

Водночас позивач додає, що у зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати поставленого товару, 17.05.2019 р. він звернувся до відповідача з вимогою про оплату. Проте, у відповідь на вимогу відповідач надіслав лист № 25/01 від 25.05.2019 р., в якому зазначив, що строк оплати товару сторонами не визначений. 17.07.2019 р. позивачем було повторно надіслано вимогу про оплату поставленого товару (вих. № 1-17/07), відповіді на яку так і не було отримано. При цьому позивач зазначає, що станом на дату подання позову у відповідача перед позивачем існує заборгованість за поставлений товар згідно з видатковою накладною № 155 від 31 серпня 2018 року в сумі 86160,00 грн.

Посилаючись на ст. 692 ЦК України, п. 17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань?, Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань?, позивач вказує, що з урахуванням вищенаведених положень чинного законодавства України та висновків сформованої судової практики, а також, виходячи з того, що поставка була здійснена позивачем 31.08.2018 р., відповідач є таким, що допустив прострочення виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, починаючи з 01.09.2018 р. Так, позивач вказує, що аналогічна правова позиція викладена у численних рішеннях судів, за якою якщо у видатковій накладній не вказано строку оплати отриманого товару, то відповідач був зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням статті 692 ЦК України.

Крім того, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 3321,29 грн. та інфляційні втрати в сумі 8993,86 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.12.2019 р. позов ТОВ «Аст-Мастер» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3846/19 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.01.2020 р. о 11 год. 30 хв.

У судовому засіданні господарського суду 27 січня 2020 року по справі № 916/3846/19 було протокольно оголошено перерву до 06 лютого 2020 року, про що під розписку повідомлено представників сторін.

03.02.2020 р. позивачем було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи для можливості узгодження умов мирової угоди.

04.02.2020 р. відповідачем було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи для можливості узгодження умов мирової угоди.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.02.2020 р. у справі № 916/3846/19 відкладено розгляд справи на 19 лютого 2020 р.

18.02.2020 р. від сторін до суду надійшли клопотання про відкладення розгляду справи для можливості узгодження умов мирової угоди.

В засідання суду, призначене на 19.02.2020 р., представники сторін не з`явились.

Вищевказані клопотання сторін судом залишені без задоволення з огляду на закінчення встановленого законом процесуального строку для розгляду справи згідно ст. 195 ГПК України.

Разом з тим, з урахуванням положень ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Наразі відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до усної домовленості між Сільськогосподарським обслуговуючим кооперативом «Горіх Причорномор`я» і ТОВ «Аст-Мастер» 29.05.2018 р. останнім було пред`явлено СОК «Горіх Причорномор`я» рахунок на оплату № 149 про сплату 116160,00 грн. (в т.ч. ПДВ 19360,00 грн.) за АГВТ Шторм 1670 замовна комплектація без аксесуарів.

При цьому господарський суд зазначає, що рахунок-фактура - це документ, що надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), умови постачання і відомості про відправника і одержувача. Рахунок-фактура є основним документом, згідно з яким оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає виставлення певних сум до оплати покупцям за поставленні (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги.

Водночас, як вбачається із виписки АТ КБ „Приватбанк» по рахунку клієнта ТОВ «Аст-Мастер» за період з 31.05.2018 р. по 31.05.2018 р., Сільськогосподарським обслуговуючим кооперативом «Горіх Причорномор`я» 31.05.2018 р. було сплачено на користь ТОВ «Аст-Мастер» 30000,00 грн. із призначенням платежу: «частичная оплата за АГВТ Шторм зг рах № 149 від 29.05.2018 р.?.

Наразі судом встановлено, що 31.08.2018 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» було поставлено Сільськогосподарському обслуговуючому кооперативу «Горіх Причорномор`я» згідно замовлення № 124 від 31.05.2018 р. обумовлений товар - АГВТ Шторм 1670 замовна комплектація без аксесуарів на суму 116160,00 грн. (в т.ч. ПДВ 19360,00 грн.), що підтверджується видатковою накладною № 155 від 31.08.2018 р., яка була підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

В подальшому 17.05.2019 р. позивачем була пред`явлена відповідачу досудова вимога про стягнення заборгованості в сумі 86160,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3 банківських днів.

25.05.2019 р. Сільськогосподарським обслуговуючим кооперативом «Горіх Причорномор`я» в листі за вих. № 25/01 надано позивачу відповідь, в якій з метою визначення строків дії обов`язків покупця позивачу було запропоновано визнати кінцевою датою - 31.08.2019 р. Також у вказаному листі відповідач зі свого боку зобов`язався здійснювати регулярні платежі у розмірі 21540,00 грн. щомісяця.

Разом з тим позивач, звернувшись до суду із заявленим позовом, вказує, що відповідачем повна оплата за поставлений товар згідно видаткової накладної № 155 від 31.08.2019 р. в розмірі 86160,00 грн. не здійснена, у зв`язку з чим просить стягнути вказану суму боргу.

Наразі, дослідивши наявні в матеріалах докази, господарський суд зазначає, що дії ТОВ «Аст-Мастер» щодо виставлення Сільськогосподарському обслуговуючому кооперативу «Горіх Причорномор`я» зазначеного вище рахунку на оплату „АГВТ Шторм 1670 замовна комплектація без аксесуарів» , та дії відповідача щодо часткової оплати рахунку на загальну суму 30000,00 грн., як і дії позивача щодо постачання обумовленого товару, свідчать про те, що між сторонами виникли зобов`язання з поставки товару, що підтверджено позивачем та не оспорюється відповідачем.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Наразі стаття 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки законом не встановлена особлива форма договору поставки/купівлі-продажу „АГТВ Шторм 1670» , суд доходить до висновку про фактичне укладення сторонами вказаного договору, адже сторонами вчинені фактичні дії, які свідчать про укладення сторонами договору на придбання вказаного товару „АГТВ Шторм 1670» . В свою чергу вказані обставини свідчать про виникнення у сторін по справі господарських зобов`язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, на виконання умов договору ТОВ «Аст-Мастер» було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 111660,00 грн. (в т.ч. ПДВ), що підтверджується видатковою накладною від 31.08.2018 р. № 155, відповідно до якої поставлено і передано товар на суму 116160,00 грн. (а.с. 13).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано уповноваженою особою відповідача, про що свідчать підписи особи на вказаній видатковій накладній, який скріплений печаткою відповідача.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем згідно вищевказаної накладної.

Більш того, слід зазначити, що у випадку поставки позивачем неналежної якості відповідач був наділений правом на відмову в отриманні такого товару, натомість товар було прийнято без зауважень, про що свідчить наявний підпис уповноваженої особи відповідача на вказаній видатковій накладній.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов чинного законодавства на підставі оформленої відповідно до умов договору видаткової накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Так, відповідно до роз`яснень, наведених абз. 1 п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань?, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

До того ж, строк виконання грошового зобов`язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Як вбачається з видаткової накладної № 155 від 31.08.2018 р., в ній не встановлено строк оплати отриманого товару, тому суд виходить з того, що відповідач був зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням ст. 692 ЦК України.

Наразі судом встановлено, що відповідачем 31.05.2018 р. була здійснена передоплата на рахунок позивача за обумовлений товар згідно рахунку № 149 від 29.05.2018 р. в розмірі 30000,00 грн., що підтверджується випискою АТ КБ „Приватбанк» по рахунку ТОВ «Аст-Мастер» за період з 31.05.2018 р. по 31.05.2018 р., де в призначенні вказаного платежу зазначено: «частичная оплата за АГВТ Шторм зг рах № 149 від 29.05.2018 р.?.

При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем товару за вказаною накладною від 31.08.2018 р. в матеріалах справи відсутні.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача про існування у відповідача заборгованості за поставку товару в сумі 86160,00 грн. (116160,00 грн. - 30000,00 грн.). Адже наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, доказів протилежного або неможливості виконання цього зобов`язання з поважних причин не надав. Частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем товару, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача спірної суми заборгованості в розмірі 86160,00 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних в сумі 3321,29 грн. та інфляційних втрат в сумі 8993,86 грн. суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості отриманого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов`язання, або якщо він не виконав зобов`язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов`язання перед позивачем за спірним правочином щодо оплати отриманого товару у встановлений законом строк, відповідно відповідачем було допущено прострочення виконання своїх зобов`язань, починаючи з наступного дня після поставки товару (31.08.2018 р.) - 01.09.2018 р.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що сторонами у письмовому правочині не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 3321,29 грн., нарахованих на суму боргу 86160,00 грн. за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару за період з 01.09.2018 р. по 13.12.2019 р., судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем арифметично правильно та є вірним (86160,00 грн./100% х 3%/365дн. х 469дн.) Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару в сумі 3321,29 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в розмірі 8993,86 грн., нарахованих на суму боргу 86160,00 грн. за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару за період з 01.09.2018 р. по 13.12.2019 р., та встановлено, що розрахунок інфляційних нарахувань було здійснено позивачем правильно із застосуванням вірно обраного сукупного індексу інфляції у вказаному періоді прострочення - 1,104. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, нараховані за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару в сумі 8993,86 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Щодо заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Так, позивачем разом з позовною заявою було подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 20.12.2019 р., у якому позивач попередньо визначив суму судових витрат у розмірі 8921,00 грн., у т. ч. 1921,000 грн. судового збору та 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. При цьому на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу надано копію договору № 9/19 про надання правової допомоги від 10.07.2019 р., копію акту про надані юридичні послуги від 28.12.2019 р. за договором про надання правової допомоги № 9/19 від 10.07.2019 р.

Як вбачається зі змісту договору № 9/19 про надання правової допомоги, укладеного 10 липня 2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Нечаєв і Партнери» (адвокатське об`єднання), відповідно до умов п. 1.1 та 1.2 якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає доручення клієнта про надання правової допомоги на умовах, визначених цим договором. Надання правової допомоги за цим договором полягає в наданні адвокатським об`єднанням юридичних послуг із захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта, здійснення адвокатським об`єднанням в інтересах клієнта юридичних і фактичних дій.

Згідно п. 1.3 договору відповідно до цього договору адвокатське об`єднання надає клієнту наступні юридичні послуги: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань (п.п. 1.3.1); складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (п.п. 1.3.2); представництво в судах, органах державної влади і місцевого самоврядування, у відносинах з їх посадовими та службовими особами, іншими юридичними та фізичними особами (п.п. 1.3.3); інші послуги правового характеру.

В п. 2.1 договору передбачено, що юридичні послуги за цим договором надаються клієнту за його зверненням, коли він має потребу у наданні йому таких послуг.

Пунктом 3.1 договору визначено, що за надання юридичних послуг за цим договором клієнт зобов`язується сплачувати адвокатському об`єднанню погодинну винагороду (гонорар) в розмірі 1666,67 грн., крім того ПДВ 20% - 333,33 грн., всього з ПДВ - 2000 грн. за одну годину надання послуг.

Відповідно до п. 3.2 договору погодинна винагорода (гонорар) обчислюється виходячи з фактичного обсягу часу, витраченого для виконання доручення клієнта. До часу, який підлягає оплаті, включається час, витрачений на вивчення і підготовку документів, пошук і аналіз законодавства та судової практики, участь у судових засіданнях, перебування в органах, установах і організаціях, участь у переговорах і зборах, зустрічі та телефонні розмови з клієнтом та іншими особами у справах клієнта, інші ефективні дії у справах клієнта. Час, витрачений на будь-які поїздки та очікування у справах клієнта в межах міста Києва, підлягає оплаті у розмірі 50% від погодинної ставки. Час, витрачений на поїздки в інші населенні пункти, підлягає оплаті за весь витрачений час, але не більше ніж за 8 годин на день.

Умовами п. 3.3 договору визначено, що на підставі даних обліку часу, який веде адвокатське об`єднання, воно щомісячно складає акт про надання юридичних послуг у відповідному місяці та направляє його клієнту. В разі ненадання юридичних послуг у відповідному місяці акт не складається.

За положеннями п. 3.4 договору визначено, що винагорода (гонорар) за надані юридичні послуги сплачується клієнтом на підставі рахунків.

Крім сплати винагороди (гонорару) клієнт зобов`язується додатково оплачувати витрати адвокатського об`єднання, пов`язані з виконанням доручення клієнта, зокрема на оплату перекладу і нотаріального засвідчення документів, проведення експертиз, міжнародних телефонних переговорів і відряджень адвокатів та інших працівників адвокатського об`єднання в інші населені пункти (п. 3.5 договору).

Згідно п. 3.6 договору сплата винагороди (гонорару) та витрат адвокатського об`єднання здійснюється шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок адвокатського об`єднання.

В п. 2.1 договору передбачено, що клієнт зобов`язується самостійно сплачувати судовий збір та інші обов`язкові платежі, передбачені законодавством України.

Відповідно до розділу 5 договору адвокат адвокатського об`єднання під час виконання доручення клієнта за цим договором має наступні повноваження (права): підписувати та подавати від імені клієнта позовні заяви, апеляційні і касаційні скарги та інші процесуальні документи; знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються інтересів клієнта, отримувати судові повістки; знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги і виписки, знімати копії з документів, долучених до справи; одержувати копії судових рішень (ухвал, постанов); брати участь у судових засіданнях; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи; давати усні та письмові пояснення, доводи і міркування; подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; задавати питання особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам; заявляти клопотання і відводи; знайомитися з журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії, знімати з них копії та подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти; повністю або частково відмовитися від позову; змінити предмет або підставу позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог; визнати позов повністю або частково;

досягнути примирення; оскаржувати судові рішення (ухвали, постанови); передати повноваження іншій особі (передоручення); користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом; звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою; застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів; одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань; користуватися іншими правами, передбаченими законодавством.

У п. 7.1 договору встановлено, що останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 р.

Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи договір № 9/19 про надання правової допомоги від 10.07.2019 р., акт про надані юридичні послуги від 28.12.2019 р. за договором про надання правової допомоги № 9/19 від 10.07.2019 р., а також встановлений у договорі 9/19 про надання правової допомоги від 10.07.2019 фіксований розмір адвокатських послуг у вигляді вартості погодинної роботи адвоката не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Наразі з доданого позивачем до заяви акту про надані юридичні послуги від 28.12.2019 р. за договором про надання правової допомоги № 9/19 від 10.07.2019 р., що містить детальний опис виконаних адвокатом робіт, вбачається, що для представництва інтересів позивача в господарському суді Одеської області по даній справі № 916/3846/19 адвокатом Осіпчуком Віталієм Юрійовичем витрачено 3,5 години, вартість яких дорівнює 5833,35 грн. (крім того ПДВ 20%, що загалом складають 7000,00 грн.). При цьому згідно вказаного акту адвокатом Осіпчуком Віталієм Юрійовичем витрачено час на:

- підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості із СОК «Горіх Причорномор`я» за видатковою накладною № 155 від 31.08.2018 р. - 3 години вартістю 5000,00 грн. (без ПДВ);

- формування комплектів позовної заяви з додатками для відповідача та суду, відправлення позовної заяви на адресу СОК «Горіх Причорномор`я» та до господарського суду Одеської області - 0,5 години вартістю 833,33 грн. (без ПДВ).

Між тим, дослідивши та проаналізувавши поданий заявником акт про надані юридичні послуги від 28.12.2019 р. за договором про надання правової допомоги № 9/19 від 10.07.2019 р., щодо зазначених в пункті 2 акту послуг щодо формування комплектів позовної заяви з додатками для відповідача та суду, відправлення позовної заяви на адресу СОК «Горіх Причорномор`я» та до господарського суду Одеської області, суд зазначає наступне.

Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5.07.2012 договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлено:

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 закону №5076-VI).

Положення ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачають, що видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Отже, послуги щодо формування комплектів позовної заяви з додатками для відповідача та суду, відправлення позовної заяви на адресу СОК «Горіх Причорномор`я» та до господарського суду Одеської області не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст.ст. 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» . Відтак, витрати на здійснення вказаних послуг не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідний висновок щодо видів правничої допомоги наведено в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.11.2019 р. у справі № 9901/264/19.

При цьому з наданого позивачем акту про надані юридичні послуги від 28.12.2019 р. за договором про надання правової допомоги № 9/19 від 10.07.2019 р. вбачається, що розрахована сума вказаних послуг включає в себе ПДВ в розмірі 20%. Так, в свою чергу заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу також включає в себе, крім вартості самих послуг, і ПДВ. Однак, господарський суд вважає безпідставним таке нарахування ПДВ у складі витрат за послуги правової допомоги, які можуть бути відшкодовані відповідачем, оскільки сплата адвокатським об`єднанням ПДВ не залежить від дій відповідача.

Відтак, з огляду на вказані положення ст.ст. 123, 129 ГПК України, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн., а саме за підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості із СОК «Горіх Причорномор`я» (3 год. х 1666,67 грн.).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» до Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Горіх Причорномор`я» про стягнення 98475,15 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Горіх Причорномор`я» (67642, Одеська область, Біляївський район, с. Яськи, вул. Центральна, буд. 232; код ЄДРПОУ 40827939) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аст-Мастер» (04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 34-А; код ЄДРПОУ 24100025) основний борг в сумі 86160/вісімдесят шість тисяч сто шістдесят/грн. 00 коп., 3% річних в сумі 3321/три тисячі триста двадцять одна/грн. 29 коп., інфляційні втрати в сумі 8993/вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто три/грн. 86 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921/одна тисяча дев`ятсот двадцять одна/грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000/п`ять тисяч/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 21 лютого 2020 р.

Суддя В.С. Петров