Постанова

від 19.02.2020 по справі 472/785/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

19.02.20

22-ц/812/10/20

Єдиний унікальний номер судової справи № 472/785/18

Провадження № 22-ц/812/10/20 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2020 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю представника позивачів - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Приватного акціонерного товариства Миколаївське

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2019 року, ухвалене під головуванням судді - Орленко Л.О. в приміщенні того ж суду о 11 - 11 год. по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які є правонаступниками ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства (надалі - ПрАТ) Миколаївське про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

в с т а н о в и л а:

27 липня 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ПрАТ Миколаївське про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позивачка зазначала, що вона є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області із кадастровим номером: 4821780600:01:000:0107, загальною площею 3,92 га рілля, в тому числі 3,07 га зрошувальної.

15 березня 2007 року між нею та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Миколаївське , правонаступником якого є ПрАТ Миколаївське на вказану земельну ділянку укладено договір оренди землі строком на 5 років, який зареєстрований в Державному реєстрі земель 06 червня 2008 року. Згідно акту прийому-передачі земельна ділянка передана ПрАТ Миколаївське в оренду.

15 квітня 2008 року було укладений договір № 1 про внесення змін до договору оренди землі, яким п. 8 договору оренди викладений у новій редакції: договір укладено на 10 років . Всі інші положення договору залишились без змін. Договір № 1 був зареєстрований в установленому порядку і внесений до Державного реєстру земель 10 серпня 2009 року.

Посилаючись на те, що строк дії договору оренди сплив 06 червня 2018 року, а також на те, що відповідач в добровільному порядку земельну ділянку повертати відмовляється, позивачка остаточно уточнивши позовні вимоги просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області із кадастровим номером: 4821780600:01:000:0107, загальною площею 3,92 га рілля, в тому числі 3,07 га зрошувальної, шляхом заборони ПрАТ Миколаївське проводити аграрні роботи на ній та зобов`язання останнього звільнити ділянку від свого майна (посівів, врожаю).

02 жовтня 2018 року ПрАТ Миколаївське звернулось до суду із зустрічним позовом про стягнення безпідставно набутих коштів.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2018 року у прийнятті зустрічного позову ПрАТ Миколаївське до ОСОБА_4 про стягнення надмірно сплачених коштів до спільного розгляду разом з первісним позовом ОСОБА_4 до ПрАТ Миколаївське про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2019 року позов задоволено. Вирішено усунути перешкоди ОСОБА_4 в користуванні земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, із кадастровим номером: 4821780600:01:000:0107, загальною площею 3,92 га рілля, в тому числі 3,07 га зрошувальної, шляхом заборони ПрАТ Миколаївське проводити аграрні роботи на даній земельній ділянці та зобов`язано останнього звільнити ділянку від свого майна (посівів, врожаю). Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для усунення перешкод у користуванні належною позивачці земельної ділянкою з боку ПрАТ Миколаївське .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ПрАТ Миколаївське подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в серпні 2018 року земельна ділянка фактично звільнена орендарем, будь-яких робіт щодо обробітку вказаної земельної ділянки ПрАТ Миколаївське не проводить, докази на спростування протилежного матеріали справи не містять.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залучено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до участі у зазначеній справі в якості правонаступників позивачки ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 у статусі позивачів.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Порошина Н.Г. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді, представника позивачів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України ).

Під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або відмовити в позові (ст. 264 ЦПК України ).

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону в повній мірі відповідає.

За положеннями статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 396 ЦК України визначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.

Передбачений ст. 391 ЦК України спосіб захисту (усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном) підлягає

застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_4 на підставі державного акту серія та номер ЯА № 065481, виданого Веселинівським районним відділом земельних ресурсів 04 березня 2005 року належала земельна ділянка із кадастровим номером: 4821780600:01:000:0107, загальною площею 3,92 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

15 березня 2007 року між ОСОБА_4 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Миколаївське , правонаступником якого є ПрАТ Миколаївське , укладено Договір оренди землі строком на 5 років, який зареєстровано у Державному реєстрі земель 06 червня 2008 року (а.с. 5).

Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки ОСОБА_4 передала, а ПрАТ Миколаївське прийняло в оренду вказану земельну ділянку.

15 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та відповідачем був укладений Договір №1 про внесення змін до договору оренди землі, яким п. 8 Договору оренди викладений у новій редакції: договір укладено на 10 років . Всі інші положення договору залишились без змін. Договір №1 був зареєстрований в установленому порядку і внесений до Державного реєстру земель 10 серпня 2009 року (а.с. 6-7).

17 травня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про строк дії оренди спірної земельної ділянки - до 06 червня 2018 року, з правом пролонгації, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 83 - 84).

20 лютого 2018 року ОСОБА_4 направила на адресу відповідача листа, який останній отримав 22 лютого 2018 року, з вимогою повернути їй орендовану земельну ділянку після закінчення строку дії договору - 06 червня 2018 року. Але цей лист відповідачем залишено поза увагою. Після закінчення строку дії договору земельну ділянку повернуто позивачеві не було (а.с.18-19).

В подальшому, 14 червня 2018 року ОСОБА_4 направлено відповідачу лист - повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі з вимогою повернути земельну ділянку, однак відповідач дану вимогу позивача проігнорував та відмовляється в добровільному порядку повернути земельну ділянку.

Згідно із ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст. 210 ЦК України ).

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ч. 2 ст. 125 ЗК України (в редакції чинній на момент укладення реєстрації спірного договору), право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Таким чином, оскільки договір оренди земельної ділянки підлягає обов`язковій державній реєстрації, то саме з моменту її проведення такий договір набирає чинності, а в сторін виникають відповідні права та обов`язки з оренди земельної ділянки.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 532/384/16-ц.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

За змістом ст.ст. 18, 20 цього Закону, в редакції чинній на момент укладення договору, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року в справі № 702/764/16-ц.

Згідно з п.43 Договору оренди № 95 від 15 березня 2007 року цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

15 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та відповідачем був укладений Договір №1 про внесення змін до договору оренди землі, яким п. 8 Договору оренди викладений у новій редакції: договір укладено на 10 років . Всі інші положення договору залишились без змін. Договір №1 був зареєстрований в установленому порядку і внесений до Державного реєстру земель 10 серпня 2009 року (а.с. 6-7).

Отже, строк дії спірного договору оренди земельної ділянки почався після його державної реєстрації, а саме 06 червня 2008 року. Договір оренди землі, з урахуванням внесених змін до нього, був укладений строком на 10 років, тому строк його дії сплив 06 червня 2018 року.

Відповідно до ч.1 ст. 31 Закону України Про оренду землі однією з підстав припинення договору оренди є закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічне положення закріплено у п.37 Договору оренди землі.

Згідно з ст. 34 Закону України Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Пунктом 21 укладеного Договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому від одержав її в оренду.

Земельна ділянка позивача була передана орендарю за актом приймання -передачі земельної ділянки, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст.76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Стаття 78 ЦПК України вказує на те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до матеріалів справи, відповідач будь-яких доказів про пролонгацію договору оренди або про повернення земельної ділянки орендодавцю після закінчення строку дії договору - 06 червня 2018 року суду не надав і ці обставини ним належними та допустимими доказами не спростовано.

З врахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельної ділянки та її повернення позивачці, скільки відповідач продовжує утримувати земельну ділянку у своєму користуванні, тим самим порушуючи законні права та інтереси позивачки.

Доводи апеляційної скарги про те, що починаючи із серпня 2018 року позивачка має можливість використовувати земельну ділянку, оскільки ніяких будь-яких робіт щодо обробітку вказаної земельної ділянки ПрАТ Миколаївське не проводить не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються повідомленням з Веселинівського відділення Вознесенського відділу поліції від 13 вересня 2019 року про реєстрацію заяви щодо самоуправства з боку ПрАТ Миколаївське від 02 серпня 2018 року (а.с.171).

Крім того, відповідач в своїх запереченнях протягом усього часу розгляду справи не визнавав позов і висловлював свою правову позицію про закінчення строку дії договору 10 серпня 2019 року, а також зазначав про те, що фактично ПрАТ Миколаївське користується земельної ділянкою.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із ними, а відтак не впливають на остаточні висновки суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, а відтак апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. 367,374, 375, 381,382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Миколаївське залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 21 лютого 2020 року.